26. Сучасні вимоги до уроку, підвищення його ефективності. Досвід вчителів-новаторів.

Основні вимоги до уроку

Урок є основною організаційною формою навчально-виховної роботи і складним психолого-педагогічним актом в процесі навчання, що базується на власній організаційній методиці та психологічних засадах. Правильна побудо ва уроку має не тільки навчальне, а й виховне значення, сприяє не лише засвоєнню знань, а й формуванню зібраності, організованості та дисципліни учнів. Тому урок має відповідати організаційним, дидактичним, психологічним, етичним та санітарно-гігієнічним вимогам, які тісно пов'язані між собою, доповнюють одна одну.

Організаційні вимоги. Передбачають чітке визначення мети і завдань уроку, раціональну його структуру, підтримання високої працездатності, дисципліни, оптимальне використання часу.

Дидактичні вимоги. Висувають на передній план чіткість навчальних завдань, освітню і виховну мету, оптимальний зміст, раціональні методи, дотримання принципів навчання.

Психологічні вимоги. Спрямовують на стимулювання навчально-пізнавальної діяльності, метою якої є формування позитивного ставлення учнів до навчання. Тому в процесі навчання учитель повинен дбати не тільки про рівень власної діяльності (викладання), але й діяльності учнів (учіння). Обов'язковим елементом кожного уроку є формування мотивів навчальної діяльності.

Етичні вимоги. Відображають одну зі сторін педагогічної моралі — характер взаємин учителя й учнів на уроці (вимогливість, принциповість, справедливість, тактовність). Якщо взаємини між ними не узгоджуються з існуючими нормами моралі, якщо вони є формальними, втрачають обидві сторони, а потім — суспільство.

Стрижнем педагогічної діяльності є любов до дітей. “Якщо вчитель має тільки любов до праці, він буде хорошим вчителем, — писав російський письменник-мораліст Л. М. Толстой. — Якщо вчитель має тільки любов до учня, як батько, мати, він буде кращий за того вчителя, котрий прочитав усі книги, але не має любові ні до справи, ні до учнів. Якщо вчитель поєднує в собі любов до справи і до учнів, він — досконалий учитель”. Любов учителя до дітей не може бути вибірковою, а повинна спрямовуватися на всіх дітей, навіть якщо через окремих із них він зазнав прикрощів.

Важливою складовою педагогічного такту є співвідношення вимогливості та поваги до особистості учня. Повага несумісна з приниженням особистості, людської гідності учня. Вимогливість є одним з виявів поваги вчителя до учня, який рано чи пізно починає розуміти, що невимогливий учитель — це байдужа до них та результатів своєї праці людина.

Важливе етичне значення має оцінювання викладачем навчальної діяльності учнів. Необ'єктивність оцінювання травмує психіку учня, викликаючи негативне ставлення до навчання, відчуття несправедливості, необ'єктивності оцінки діяльності.

Потужний етичний заряд містять у собі вміння учителя керувати своїми емоціями, самовимогливість, любов до предмета, який він викладає, творчий підхід до діяльності, добросовісність у роботі, захопленість.

Санітарно-гігієнічні вимоги. Акцентують увагу вчителя на відповідальності не тільки за глибокі та фундаментальні знання дітей, але й за їх психофізіологічний стан.

Значна частина санітарно-гігієнічних вимог до процесу навчання повинна виконуватися без безпосередньої участі вчителя (забезпечення відповідної площі, кубатури класних приміщень, освітлення класу, раціональний розклад уроків, сприятливий шкільний режим та ін.). Будь-яке порушення норм шкільної гігієни вчитель не має залишати без уваги.

Протягом уроку він повинен стежити за рівнем втомлюваності учнів. Сам процес втомленості має дві фази: рухливої непосидючості та загальмованості. Якщо учень починає відволікатися від роботи, займатися сторонніми справами, потягатися, розмовляти — це ознака першої фази втомленості. В'ялість, апатія, позіхання, розсіяність свідчать про виникнення загальмованості. Щоб уникнути другої фази втомленості, необхідно зробити короткочасний відпочинок або змінити вид діяльності учнів.

На працездатність учнів впливають і меблі, за якими вони сидять. Невідповідність висоти парт викликає психологічний дискомфорт, може призвести до порушення постави та зору дітей. Втомленість учнів можуть спричинити тіснота, задуха, підвищена вологість, хімічний склад повітря (повітря, в якому 0,1% вуглекислого газу, є несприятливим для перебування людини). Тому провітрювання класу є обов'язковою санітарно-гігієнічною вимогою до організації навчального процесу.

Учнів стомлює одноманітність, нетворча робота. Фізіологи з'ясували, що у 90% дітей втомленість під час навчальної діяльності виникає не від нестачі енергії, а від її надлишку. Вони більше втомлюються на нецікавих уроках, ніж на уроках, наповнених напруженим, цікавим змістом. Саме тому вчитель повинен уміло використовувати інтонаційні засоби мови, стежити за її гучністю та інтенсивністю, чергувати різноманітні методи навчання, використовувати гру, створювати ситуації зайнятості та емоційного переживання. Гігієна розумової праці пропонує також вміле поєднання логічних міркувань з науковими образами, постійний перехід від простого матеріалу до складнішого, що забезпечує нормальне функціонування кори головного мозку, віддаляє прояви стомленості.

Значні санітарно-гігієнічні вимоги пред'являються до використання технічних засобів навчання і засобів наочності. Використання контрастних екранів і підйомних майданчиків при демонструванні дослідів, моделей та макетів, застосування підфарбованих рідин, ретельне затемнення при перегляді кінофільмів, діафільмів, діапозитивів, чіткість зображення на екрані, світлові указки та кольорова крейда полегшують зорове сприйняття учнів.

Порушенням санітарно-гігієнічних вимог до уроку є затримання учнів після дзвінка в класі, байдужість учителя до здоров'я учня, нехтування правилами техніки безпеки. Тому ставлення вчителя до санітарно-гігієнічних вимог свідчить не тільки про рівень його професійності, але й про його моральність та етичні якості.

Урок - це логічно закінчений, цілісний, обмежений визначеними тимчасовими рамками етап навчально-виховного або, як зараз кажуть, педагогічного процесу

Сучасні вимоги до уроку. Вимоги до побудови уроку

1. Відповідність уроку програмі за місцем і часом.

2. Структура уроку та доцільність етапів, їх співвідношення за часом.

3. Ідейність і науковість.

4. Естетичне виховання, емоційні сторони уроку.

5. Подача нового матеріалу.

6. Дотримання принципів розвивального навчання.

7. Зв'язок із життям.

8. Наочність навчання, використання ТСО.

9. Робота з книгою.

10. Зародження нових понять, радість пізнання.

11. Організація тренувальних вправ.

12. Самостійність у роботі учнів.

13. Активність та ініціатива учнів.

14. Охоплення учнів різноманітними формами роботи.

15. Охоплення усною та мовною практикою.

16. Індивідуальний підхід (увага до здібних, робота з відстаючими).

17. Організація перевірки знань учнів.

18. Глибина та міцність знань учнів.

19. Відповідність оцінок та анотації до них.

20. Організація домашнього завдання.

21. Темпи проведення уроку.

22. Педагогічний такт учителя.

23. Мова вчителя, його суб'єктивні достоїнства.

24. Робота над вимовою.

25. Словниково-фразеологічна та стилістична робота.

26. Розвиток зв'язного мовлення, практична спрямованість.

27. Вивчення граматики, лексики.

28. Техніка читання.

29. Культура мови та письма.

30. Вивчення літературних творів.

31. Система письмових робіт.

Вчителі-новатори

ЕТИКА ЄВГЕНІЯ ІЛЬЇНА

До педагогічних технологій, обґрунтованих та апробованих Є.М. Ільїним, слід віднести принципи і прийоми розвиваючого навчання, що є результатом його наукових пошуків, здійснених у процесі практичної педагогічної роботи, яку він веде як учитель,дослідник: ідея художньої образності уроку; робота з деталлю в системі виразних засобів навчання; проведення уроків «Відкритої етики».

1.Викладання літератури - це художньо-педагогічний процес. Це означає, що вчитель повинен враховувати специфіку літератури як виду мистецтва, а не тільки педагогічні закономірності навчання дітей.

2. На уроці необхідно створити своєрідну ситуацію естетичної комунікації, в ході якої організується вільне самовираження й спілкування учнів на основі навчального матеріалу; необхідно викликати естетичне співчуття в учнів змістом твору або розповіддю вчителя.

3. Вчитель-майстер упроваджує такі методи та прийоми організації пізнавальної активності учнів, як «проблемні питання», коментарі до ілюстрацій, рольові ігри, складання плану,сюжету, дискусії тощо.

Сила педагогічної творчості Є.М. Ільїна полягає в тому, що всі відомі методичні прийоми використовуються ним не інтуїтивно, а саме на основі усвідомлення суті і психологічних особливостей діяльності вчителя літератури, яка є художньо-педагогічною.

2. СОФІЯ ЛИСЕНКОВА: ВИХОВАННЯ УСПІХОМ

Педагогічна система С.М. Лисенкової ґрунтується на розумінні молодшого шкільного віку як важливого етапу формування творчого мислення дитини. Але в пошуках методів розвитку творчого потенціалу слід враховувати особливість психіки, своєрідність пізнавальної та емоційної сфер дітей цього віку. Педагогічна техніка вчителя складається з кількох компонентів, які розглянуто й обґрунтовано педагогом-новатором.

· По-перше, це - організація спостереження.

· По-друге, стимулювання творчої уяви у дітей. Софія Миколаївна формулює вимоги щодо організації діяльності: дитині потрібно допомогти зрозуміти побачене, почуте, пережите, а також знайти зв'язки, відношення між явищами та предметами, і тим самим закласти основи творчого мислення.

· По-третє, розвиток у дитини потреби у творчості. На занятті треба створити атмосферу престижності творчого процесу. При цьому варто використати притаманну дітям цього віку імпульсивність і спрямувати її на творчість: запропонувати придумати риму, загадку, казку, самостійно віднайти що-небудь цікаве у природі тощо.

· По-четверте, підтримка позитивних емоцій щодо навчання. Завдання педагога полягає в тому, щоб дозволити дитині отримати почуття задоволення від власних досягнень, від власної творчої праці.

· По-п'яте, виховання вольових рис характеру дитини, таких як самостійність, сміливість, наполегливість, цілеспрямованість, рішучість, здатність піти на ризик. Одним з ефективних засобів виховання вольових рис характеру С.М. Лисенкова вважає різноманітні ігри: дидактичні, рольові, сюжетно-рольові тощо і - пропонує використовувати їх у навчально-виховному процесі в початковій школі.

РОКИ ТВОРЧОСТІ ІГОРЯ ВОЛКОВА

Педагогічна технологія І.П. Волкова - це колективна співтворчість учителя та учнів як умова успішного навчання дитини та засіб її творчого розвитку.

Зазначимо ці принципи й орієнтири, якими керується педагог-новатор:

· Знання - фундамент творчості, бо творча діяльність учня не може вийти за межі знань, що є в нього.

· Прискіпливий відбір навчального матеріалу.

· Багаторазовість повторення по,різному організованого навчального матеріалу.

· Різнобічний розвиток учня.

· Формування стійкого інтересу до навчання.

· Навчання грамотного виконання робіт під керівництвом дорослого.

· Постійний контроль учителя за роботою учня.

· Індивідуальний підхід.

Яким же насправді має бути сучасний урок? Як підвищити його ефективність?

Я вважаю, що важливою умовою підвищення якості уроків є урізноманітнення методів і прийомів навчання, видів роботи, які виконують учні. Всяка одноманітність, зрештою, породжує в дітей відчуття перевантаження. Воно виникає не стільки від великої кількості завдань, їх складності, скільки від одноманітності, сірості і буденності.

Не існує універсальних методів навчання і універсальних форм роботи. Але у кожного педагога є свої улюблені прийоми, знайдені в процесі праці.

Вважаю важливим виховати в учнів свідоме ставлення до явищ і фактів мови. Викладач неповинен задовольнятися тим, що учень знає граматичні визначення і правила, наводить приклади, пише без помилок, він обов’язково має вимагати мотивації і доказів. Слід прагнути до того, щоб питання «чому» щоразу поставало на уроці.

Наприклад: чому слово, вжите в знахідному відмінку, не може бути підметом? – Чому пишемо Київ, але Києва?

Викладачі багато думають над тим, як і чим зацікавити учнів, викликати в них інтерес до занять з мови та літератури, забезпечити активну увагу. Це досягається, передусім, майстерним проведенням уроку: змістовним, жвавим, образним викладом матеріалу, такою організацією занять, коли жоден учень ні на хвилину не залишається без роботи.

Уже з самого початку уроку важливо створити в учнів робочий настрій, від цього нерідко залежить подальший успіх.

Перевіряючи вправу, треба час від часу звертатись до учнів з питаннями: «В кого інакше?», «А як у тебе?» або «Хто ще поставив тире?»

Подібні звертання-запитання заохочують учнів висловитися, виправити чи доповнити відповідь товариша. Слід стежити, зосереджуючи увагу на слабших учнях, щоб усі в класі виправляли помилки в своїх зошитах, розуміли їх.

Серед застосованих прийомів перевірки й оцінювання знань і навичок як з мови, так і з літератури, у першу чергу слід назвати індивідуальне опитування, яке дозволяє ґрунтовно перевірити знання учнів, їх уміння логічно мислити, викладати своїми словами зміст прочитаного, ілюструючи прикладами граматичні визначення і правила, з літератури – епізодами з тексту. Учні уважно стежать за тим, як відповідає їхній товариш, задають йому запитання, коментують відповідь (указують на її недоліки, наводять свої приклади). Саме така робота активізує їх, у ній звичайно беруть участь усі учні.

Щодо фронтального опитування, то, проводячи його, я іноді вдаюсь до використання ігрових моментів, таких, зокрема, як робота із загадками, прислів’ями, приказками. Це дуже пожвавлює заняття.

Ефективність уроку великою мірою залежить від того, наскільки учень підготовлений активно сприймати новий матеріал. Ця підготовка здійснюється різними засобами. Викладач розкриває перед учнями значення виучуваної теми, приводить їх до усвідомлення потреби в даних знаннях. Він коротко повідомляє, що саме учні вивчатимуть на уроці, підкреслюючи практичну важливість визначень чи правил.

Велике значення для активізації учнів має методично правильне використання підручника на уроці. Практика вказує на різні форми роботи з підручником: при вивченні нової теми, закріпленні, домашнього завдання. Збуджує і підтримує активну увагу учнів запровадження при поясненні нового матеріалу вибіркового читання ними підручника. Саме вибіркове читання є ефективним, бо воно зобов’язує учнів читати зосереджено, з напруженням.

Отже, різні засоби активізації розумової діяльності учнів забезпечують високий науково-методичний рівень уроку і глибоке засвоєння учнями знань, умінь і навичок. Виняткове значення для активізації навчального процесу має постановка проблемних завдань, наприклад, вивести правило (учням), які виражають наведені приклади. За цих умов учні працюють активніше, ніж тоді, коли викладач сам формулює граматичні визначення і правила, ілюструючи їх прикладами.

Любити літературу, правильно оцінювати художні твори учні будуть лише тоді, коли добре знатимуть їхні тексти. Увагу до тексту приділяю на кожному уроці. Щоб виробити в учнів уважне ставлення до тексту, вміння у процесі читання глибоко сприймати написане, помічати деталі, застосовую на уроках різноманітні, цікаві для учнів прийоми подачі і перевірки знань.

Одним з таких прийомів є попереджувальні завдання. Мета таких завдань в тому, щоб діти не просто переказали матеріал, а вирішили проблемні завдання, для розв’язання яких треба приділити більше уваги на самостійне опрацювання.

Саме проблемність у навчанні забезпечує інтенсивну мислительну активність дітей у засвоєнні знань.

Проблемна ситуація виконує троїсту функцію:

- виступає як початкова ланка процесу засвоєння;

- забезпечує основні умови процесу засвоєння;

- виступає як основний засіб контролю за процесом засвоєння.

Проблемна ситуація може виникати сама по собі і розв’язуватися вчителем, учнями чи спільними зусиллями вчителя й учнів.