Не допускається призначення осіб на посади державної служби, на яких вони будуть безпосередньо підпорядковані близьким особам.

Особа, яка вступає на державну службу, зобов'язана до призначення на посаду державної служби вийти зі складу виконавчого органу чи наглядової ради підприємства або організації, що має на меті одержання прибутку (крім випадків, коли особа здійснює функції з управління акціями (частками, паями), що належать державі або територіальній громаді, та представляє інтереси держави або територіальної громади в раді товариства (спостережній раді), ревізійній комісії господарського товариства), припинити іншу оплачувану або підприємницьку діяльність, крім викладацької, наукової і творчої діяльності, медичної практики, інструкторської та суддівської практики із спорту.

Виконання державним службовцем доручень

Державні службовці під час виконання посадових обов'язків діють у межах повноважень, визначених законодавством, та відповідно до посадових інструкцій.

Доручення керівників, надані в межах їх повноважень, є обов'язковими до виконання підлеглими державними службовцями.

У разі виникнення сумніву щодо законності наданого керівником доручення державний службовець має право вимагати письмового підтвердження цього доручення, після отримання якого зобов'язаний його виконати. У такому разі державний службовець звільняється від відповідальності, якщо доручення буде визнане незаконним у встановленому порядку, крім випадків виконання явно злочинного наказу.

Керівник у разі отримання вимоги державного службовця про надання письмового підтвердження доручення зобов'язаний письмово підтвердити або скасувати відповідне доручення.

30. Проходження державної служби. Ранги державних службовців. Порядок присвоєння рангів державним службовцям.

Проходження служби

Прийняття на державну службу, просування по ній службовців, стимулювання їх праці, вирішення інших питань, пов'язаних із службою, проводиться відповідно до категорій посад службовців, а також згідно з рангами, які їм присвоюються.

Стаття 26. Ранги державних службовців

Встановлюються такі ранги державних службовців:

службовцям, які займають посади, віднесені до першої категорії, може бути присвоєно 3, 2 і 1 ранг;

службовцям, які займають посади, віднесені до другої категорії, може бути присвоєно 5, 4 і 3 ранг;

службовцям, які займають посади, віднесені до третьої категорії, може бути присвоєно 7, 6 і 5 ранг;

службовцям, які займають посади, віднесені до четвертої категорії, може бути присвоєно 9, 8 і 7 ранг;

службовцям, які займають посади, віднесені до п'ятої категорії, може бути присвоєно 11, 10 і 9 ранг;

службовцям, які займають посади, віднесені до шостої категорії, може бути присвоєно 13, 12 і 11 ранг;

службовцям, які займають посади, віднесені до сьомої категорії, може бути присвоєно 15, 14 і 13 ранг.

Положення про ранги службовців затверджується Кабінетом Міністрів України.

Ранг службовцю присвоюється відповідно до займаної посади, рівня професійної кваліфікації та результатів роботи.

Ранги, які відповідають посадам першої категорії, присвоюються Президентом України.

Ранги, які відповідають посадам другої категорії, присвоюються Кабінетом Міністрів України, крім рангів, що присвоюються державним службовцям, які є працівниками Апарату Верховної Ради України. Ранги, що відповідають посадам другої категорії, державним службовцям - працівникам Апарату Верховної Ради України присвоюються Головою Верховної Ради України. Ранги, які відповідають посадам третьої - сьомої категорій, присвоюються керівником державного органу, в системі якого працює державний службовець.

При прийнятті на державну службу службовцю присвоюється ранг у межах відповідної категорії посад.

Для присвоєння чергового рангу в межах відповідної категорії посади державний службовець повинен успішно відпрацювати на займаній посаді два роки. За виконання особливо відповідальних завдань державному службовцю може бути присвоєно черговий ранг достроково в межах відповідної категорії посад.

За сумлінну працю державному службовцю при виході на пенсію може бути присвоєно черговий ранг поза межами відповідної категорії посад.

Державний службовець може бути позбавлений рангу лише за вироком суду.

Якщо державний службовець перейшов на посаду нижчої категорії або залишив державну службу, на яку потім повернувся, за ним зберігається присвоєний ранг.

Народним депутатам України, які до обрання перебували на державній службі, час виконання цих обов'язків зараховується до стажу державної служби.

У трудовій книжці державного службовця робиться запис про присвоєння, зміну і позбавлення відповідного рангу.

31

Державна служба припиняється після звільнення державного службовця, у тому числі внаслідок виходу на пенсію. Припинення державної служби може бути здійснено за особистою заявою державного службовця про звільнення з державної служби на підставах, передбачених законами України. Отже для державних службовців є чинним законодавство України про працю.

Стаття 30. Підстави припинення державної служби

32

закон Укр про держ служ

Стаття 14. Особливості дисциплінарної відповідальності державних службовців

Дисциплінарні стягнення застосовуються до державного службовця за невиконання чи неналежне виконання службових обов'язків, перевищення своїх повноважень, порушення обмежень, пов'язаних з проходженням державної служби, а також за вчинок, який порочить його як державного службовця або дискредитує державний орган, в якому він працює.

До службовців, крім дисциплінарних стягнень, передбачених чинним законодавством про працю України, можуть застосовуватися такі заходи дисциплінарного впливу:

попередження про неповну службову відповідність;

затримка до одного року у присвоєнні чергового рангу або у призначенні на вищу посаду.

Матеріальна відповідальність виконує правовідновлювальну функцію та настає за дисциплінарний проступок, яким завдано матеріальних збитків державному органу. Матеріальна відповідальність державного службовця та матеріальна відповідальність роботодавця відрізняються між собою розміром відшкодованої шкоди, порядком відшкодування та характером правових норм, що їх регулюють. Державні службовці несуть відповідальність за пряму дійсну шкоду, лише в межах і порядку, передбачених законодавством, і за умови, коли така шкода заподіяна підприємству, установі, організації винними протиправними діями (бездіяльністю) працівника. Відповідно до ст. 132 КЗпП за шкоду, заподіяну державному органу під час виконання трудових обов'язків, державні службовці, з вини яких заподіяно шкоду, несуть матеріальну відповідальність у розмірі прямої дійсної шкоди, але не більше свого середнього місячного заробітку. Матеріальна відповідальність понад середній місячний заробіток допускається лише у випадках, зазначених у законодавстві. Стаття 134 КЗпП України встановлює вичерпний перелік підстав повної матеріальної відповідальності працівника. Державні службовці притягуються також до матеріальної відповідальності за вчинення корупційних діянь, що не містять складу злочину і не тягнуть кримінальної відповідальності (наприклад: збитки, заподіяні державі, підприємству, установі, організації незаконним використанням приміщень, засобів транспорту і зв'язку, іншого державного майна або коштів, підлягають відшкодуванню винними особами, уповноваженими на виконання функцій держави, на загальних підставах і умовах матеріальної відповідальності працівників та військовослужбовців.

Дисциплінарний проступок – це неналежне виконання або зовсім невиконання трудових зобов’язань працівником.

Дисциплінарний проступок відрізняється наступними обов’язковими елементами:

Дія або бездіяльність працівника визнається протиправним, якщо порушена конкретна трудова обов’язок, передбачена відповідним правовим актом.

Винність працівників протиправних дій може бути виражена як у формі умислу, так і просто з необережності. Якщо неналежне виконання або невиконання працівником його трудових зобов’язань було не з його вини, то розглядати це поведінка як дисциплінарний проступок не має сенсу. Це правило застосовується в будь-якому подібному випадку.

Дисциплінарний проступок не є таким, якщо працівником були виконані протиправні дії, що не відносяться до трудових обов’язків. Якщо хоч один елемент відсутній, то це не вважається дисциплінарним проступком, тобто працівник не повинен притягатися до відповідальності.

33

Особливості дисциплінарної відповідальності державних службовців зазначені у статті 14 Закону України «Про державну службу». Дисциплінарні стягнення до державних службовців застосовуються за невиконання чи неналежне виконання службових обов’язків, перевищення своїх повноважень, порушення обмежень, пов’язаних із проходженням державної служби, а також за вчинки, які порочать їх як державних службовців або дискредитують державний орган, у якому вони працюють.

До видів дисциплінарного стягнення віднесено:

зауваження;

догану;

сувору догану;

попередження про неповну службову відповідальність;

звільнення з посади державної служби.

Частинами 2 – 7 ст. 53 Закону визначено порядок накладання дисциплінарних стягнень на державних службовців.

За кожний дисциплінарний проступок накладається одне дисциплінарне стягнення. Воно повинно відповідати характеру і тяжкості вчиненого дисциплінарного поступку та ступеню вини державного службовця. Під час визначення виду дисциплінарного стягнення враховуються характер дисциплінарного проступку, обставини, за яких він вчинений, настання тяжких наслідків, добровільне відшкодування завданої шкоди, попередня поведінка державного службовця та його ставлення до виконання службових обов’язків.

Дисциплінарне стягнення до державного службовця застосовується не пізніше шести місяців з дня вчинення ним дисциплінарного проступку без урахування часу тимчасової непрацездатності або перебування у відпустці.

У разі притягнення до дисциплінарної відповідальності державного службовця, який має дисциплінарне стягнення, дисциплінарне стягнення, що накладається, може бути більш суворим, ніж попереднє.

У разі допущення незначного порушення правил внутрішнього службового розпорядку, посадових інструкцій суб’єкт призначення може застосувати зауваження.

У разі невиконання або неналежного виконання державним службовцем посадових обов’язків, порушення ним правил внутрішнього службового розпорядку або правил професійної етики державного службовця, йому може бути оголошено догану.

У разі невиконання або неналежного виконання посадових обов’язків, порушення правил внутрішнього службового розпорядку або правил професійної етики державного службовця який має дисциплінарне стягнення, йому може бути оголошено сувору догану.

34

Стаття 55. Загальний порядок притягнення до дисциплінарної відповідальності 1. Суб'єкт призначення за наявності достатніх даних, що вказують на ознаки дисциплінарного проступку державного службовця, повинен зажадати від нього письмового пояснення. 2. У разі необхідності проведення додаткового дослідження обставин вчинення дисциплінарного проступку, у тому числі обставин, що пом'якшують або обтяжують відповідальність, а також причин та умов, що сприяли його вчиненню, суб'єкт призначення приймає рішення про проведення службового розслідування. 3. На вимогу державного службовця з метою спростування безпідставних, на його думку, звинувачень або підозр службове розслідування проводиться обов'язково. 4. Для забезпечення проведення службового розслідування керівником державної служби в державному органі, органі влади Автономної Республіки Крим або їх апараті утворюється комісія у кількості не менше семи осіб. Комісія з проведення службового розслідування стосовно державних службовців, які займають посади державної служби групи I, утворюється суб'єктом призначення. До складу такої комісії включається представник спеціально уповноваженого центрального органу виконавчої влади з питань державної служби. При проведенні службового розслідування за рішенням суб'єкта призначення або керівника державної служби в державному органі, органі влади Автономної Республіки Крим або їх апараті до роботи комісії можуть залучатися відповідні фахівці. Службове розслідування проводиться протягом 10 робочих днів. За необхідності зазначений строк може бути продовжено, але не більш як до 20 робочих днів.За результатами службового розслідування складається висновок про наявність чи відсутність у діях державного службовця дисциплінарного проступку та підстав для його притягнення до дисциплінарної відповідальності з визначенням рекомендованого виду дисциплінарного стягнення. 5. Рішення за результатами службового розслідування може бути оскаржено державним службовцем у порядку, передбаченому статтею 14 цього Закону. 6. Порядок проведення службового розслідування затверджується Кабінетом Міністрів України. 7. У разі виявлення за результатами службового розслідування ознак злочину чи адміністративного правопорушення суб'єкт призначення зобов'язаний протягом трьох робочих днів передати матеріали до відповідного правоохоронного органу.

35

Стаття 22. Відсторонення від виконання повноважень за посадою Невиконання службових обов'язків, що призвело до людських жертв або заподіяло значної матеріальної чи моральної шкоди громадянинові, державі, підприємству, установі, організації чи об'єднанню громадян, є підставою для відсторонення державного службовця від виконання повноважень за посадою із збереженням заробітної плати. Рішення про відсторонення державного службовця від виконання повноважень за посадою приймається керівником державного органу, в якому працює цей службовець. Тривалість відсторонення від виконання повноважень за посадою не повинна перевищувати часу службового розслідування. Службове розслідування проводиться у строк до двох місяців у порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України. Якщо правомірність рішення про відсторонення державного службовця від виконання повноважень за посадою не підтверджується результатами службового розслідування, це рішення скасовується. Відсторонення державного службовця від виконання повноважень за посадою у разі вчинення ним корупційного правопорушення здійснюється у порядку, визначеному Законом України "Про засади запобігання і протидії корупції.

Органи, які мають право накладати дисциплінарні стягнення Згідно зі статтею 147-1 КЗпП дисциплінарні стягнення застосовуються органом, якому надано право прийняття на роботу (обрання, затвердження і призначення на посаду) працівника.

Відповідно до статті 149 КЗпП за кожне порушення трудової дисципліни може бути застосовано лише одне дисциплінарне стягнення. КЗпП не містить переліку випадків, в яких може застосовуватися догана чи звільнення. Під час обрання виду стягнення необхідно враховувати ступінь тяжкості вчиненого проступку і заподіяну ним шкоду, обставини, за яких вчинено проступок, і попередню роботу працівника. Притягнення до дисциплінарної відповідальності і накладення стягнення — це право роботодавця, а не його обов’язок. До того ж згідно зі статтею 152 КЗпП замість накладення дисциплінарного стягнення роботодавець може передати питання про порушення трудової дисципліни на розгляд трудового колективу або його представницького органу (профспілка, рада трудового колективу тощо).+конмпект

Однією з найважливіших норм порядку застосування стягнень, передбаченого КЗпП, є те, що до застосування дисциплінарного стягнення роботодавець повинен зажадати від порушника трудової дисципліни письмових пояснень. Згідно з частиною четвертою статті 149 КЗпП стягнення оголошується в наказі і повідо¬мляється працівникові під особистий підпис. Якщо працівник відмовляється розписатися в ознайомленні з наказом, про це також необхідно скласти відповід¬ний акт. Протягом строку дії дисциплінарного стягнення заходи заохочення до працівника не застосовуються. Дисциплінарне стягнення може бути оскаржене працівни­ком.

36

Статтею 151 КЗпП встановлено таке: якщо протягом року з дня накладання дисциплінарного стягнення працівника не було піддано новому дисциплінарному стягненню, то він вважається таким, що не мав дисциплінарного стягнення.

Якщо працівник не допустив нового порушення трудової дисципліни і до того ж проявив себе як сумлінний працівник, то стягнення може бути зняте до закінчення одного року.

Ініціювати дострокове зняття дисциплінарного стягнення можуть як керівник, так і працівник.+конспект

Дострокове зняття дисциплінарного стягнення у вигляді догани оформлюється наказом (розпорядженням) керівника державного органу. У випадку коли ініціатором зняття стягнення є безпосередньо керівник державного службовця, якому оголошено догану, то підставою для видання наказу про дострокове зняття дисциплінарного стягнення є доповідна записка такого керівника.

Якщо протягом року з дня накладення дисциплінарного стягнення працівника не буде піддано новому дисциплінарному стягненню, то він вважається таким, що не мав дисциплінарного стягнення.

Якщо працівник не допустив нового порушення трудової дисципліни і до того ж проявив себе як сумлінний працівник, то стягнення може бути зняте до закінчення одного року.

Конституція України закріплює, що держава відповідає перед людиною за свою діяльність. І у випадку прийняття незаконних рішень, незаконних дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб, кожен має право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди.

Відповідно до норм Цивільного кодексу України, матеріальна шкода відшкодовується незалежно від вини органів влади. Моральна шкода відшкодовується навпаки,  за наявності вини органу влади, окрім деяких виключень ( якщо шкоди завдано каліцтвом, іншим ушкодженням здоров'я або смертю фізичної особи внаслідок дії джерела підвищеної небезпеки, інших випадках, встановлених законом).

Суди, при розгляді справ даної категорії зазвичай керуються ст.56 Конституції України, ст.1166, 1167, 1173, 1174 Цивільного Кодексу України, законами, які визначають порядок відшкодування шкоди завданої конкретними органами влади (наприклад, "Про державну виконавчу службу", "Про виконавче провадження»), Постановою Пленуму Верховного Суду України від 31 березня 1995 року № 4 "Про судову практику у справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди", тощо.+конспект

37. Класифікація функцій органів виконавчої влади. Наведіть приклади.

- загально-організаційну (функція управління);

- матеріально-технічного забезпечення;

- економіко-фінансового розвитку;

- обліку і контролю;

- політико-правового забезпечення;

- соціального забезпечення і соціального захисту робітників системи;

- функція мотивації.

- виконавча (правозастосувальна) функція, тобто функція виконання законів;

- правозахисна функція;

- соціально-економічна функція, тобто створення умов для розвитку господарського будівництва, соціально-культурного й адміністративно-політичного управління, ще цю функцію можна назвати забезпечувальною, оскільки вона спрямована на забезпечення добробуту населення;

- функція забезпечення законності і дотримання конституційного порядку в державі;

- регулятивна функція, в рамках якої здійснюється: керівництво, контроль, координація, планування, облік, прогнозування в державі;

- нормотворча функція, в рамках якої органи виконавчої влади здійснюють прийняття підзаконних нормативних актів;

- охоронна (юрисдикційна) функція означає, що органи виконавчої влади наділені повноваженнями щодо застосування до юридичних та фізичних осіб державного примусу.

Наприклад, основними функціями органів внутрішніх справ є: охорона громадського порядку, боротьба зі злочинністю; розкриття та розслідування злочинів; забезпечення пожежної безпеки.

38. Поняття форми державного управління. Правові та неправові форми державного управління. Проведення неорганізаційних заходів. Наведіть приклади.

Форма державного управління – зовнішньо виражена дія – волевиявлення виконавчо-розпорядчого органу (посадової особи), здійснене у рамках режиму законності та його комплекції для досягнення управлінської мети – вираження у зовнішньому вигляді конкретних дій державних органів, їх структурних підрозділів і посадових осіб, які здійснюються у процесі виконавчої діяльності й спрямовані на реалізацію функцій управління.

Виділяють дві групи форм управління – правові і неправові. Правові форми управління – форми управлінської діяльності, які безпосередньо викликають правові наслідки, пов’язані із встановленням або застосуванням норм права. Виділяють: 1) видання правових актів управління; 2) укладення угод (договорів); 3) здійснення інших юридично значних дій. До правових форм належать такі специфічні прояви реалізації функцій управління, як участь суб’єктів виконавчої влади в судах як позивачів або відповідачів, діяльність по забезпеченню громадського порядку й громадської безпеки, застосування різних санкцій, заходів адміністративного примусу до правопорушників. Основною правовою формою управлінської діяльності є застосування норм права, за допомогою якої юридичні акти індивідуального характеру сприяють застосуванню законів до конкретних обставин управлінського життя. Такі акти є персоніфікованими, юридично владними приписами, юридичними фактами, з якими пов’язують виникнення, зміну або припинення адміністративно-правових відносин. Неправові форми управлінської діяльності – форми діяльності безпосередньо не пов’язані із правовими наслідками, у результаті їх застосування не виникають адміністративно-правові відносини. До неправових форм управління належать: 1) організаційні дії (проведення нарад, зборів, обговорень, перевірок, розробка прогнозів, програм, здійснення бухгалтерського, статистичного, податкового обліку, проведення прес-конференцій тощо); 2) матеріально-технічні операції (діловодство, виконання постанов про застосування заходів адміністративного примусу, адміністративних стягнень, складання довідок, звітів, видання юридичних актів тощо).

39. Поняття, ознаки, класифікація видів та юридичне значення правових актів державного управління. Наведіть приклади.

Правовий акт державного управління – офіційно оформлений результат волевиявлення суб’єкта державного управління, що здійснений в односторонньому порядку і тягне за собою юридичні наслідки.

Ознаки правових актів державного управління:

Державно-владний характер - правові акти виражають вплив держави на регулювання тих чи інших суспільних відносин. Можна зробити висновок, що це - один із проявів принципу «влада -підпорядкування» в адміністративно-правових відносинах.

Переважно імперативний характер правових приписів -суб'єкти, на яких розраховано дію правового акта, звичайно, не мають іншого варіанта поведінки, а повинні діяти лише так, як визначено в цьому управлінському акті. Недотримання вимог пра­вового акта уможливлює застосування адміністративного примусу або притягнення до відповідальності.

Підзаконність - ідеться про відповідність Конституції України та законам України.

Видаються в межах повноважень державних органів (поса­дових осіб) - кожний суб'єкт державного управління має право видавати правові акти лише у межах своєї компетенції (прав та обов'язків, визначених у Конституції та законах України).

Визначена форма та процедура введення в дію - залежно від виду правового акта існує певний порядок його прийняття та набуття ним чинності.

Вирізняють декілька критеріїв для класифікації правових ак­тів державного управління.

За юридичною природою:

Нормативні - встановлюють загальні правила поведінки учасників адміністративно-правових відносин і розраховані на багаторазове застосування в однотипних суспільних відносинах.

Індивідуальні - встановлюють правила поведінки в конк­ретних ситуаціях і стосуються конкретних осіб.

Змішані - встановлюють правила поведінки як загального характеру, що розраховані на багаторазове застосування, так і кон­кретного індивідуального спрямування.

Від суб'єктів видання:

Акти Президента України.

Акти Кабінету Міністрів України.

Акти центральних органів виконавчої влади.

Акти місцевих органів виконавчої влади.

Акти адміністрацій державних підприємств, установ, орга­нізацій.

Акти органів місцевого самоврядування.

За юридичною формою:

укази - акти Президента України, видані в межах його пов­новажень;

постанови - акти органів державного управління переважно нормативного характеру;

розпорядження - акти органів державного управління (поса­дових осіб), що мають переважно індивідуальний характер;

рішення - акти управління, що приймаються Радою міністрів Автономної Республіки Крим та органами місцевого самовряду­вання в колегіальному порядку;

накази - єдиноначальні акти управління, видані у процесі діяльності посадових осіб;

інструкції - акти управління, що визначають порядок здійс­нення певних дій, робіт і т. д. Інструкції завжди мають норматив­ний характер, тому що розраховані на багаторазове використання.

За формою вираження:

1. Письмові - типові варіанти правових актів державного управління, письмово оформлені відповідно до встановлених вимог.

Усні - найчастіше використовуються у мілітаризованих фор­муваннях. їх необхідність пов'язується з повсякчасним здійснен­ням управління, а також із метою адекватного реагування на зміну обстанови. Вони не вимагають письмового оформлення.

Конклюдентні - виражаються у спеціальних сигналах, зна­ках, жестах осіб, що мають державно-владні повноваження. Йдеться про дорожні знаки, спеціальні знаки та сигнали, що засто­совуються на різних видах транспорту для забезпечення безпеки, жести працівника міліції під час регулювання дорожнього руху тощо.

Юридичне значення актів управління полягає в такому:

-вони встановлюють, змінюють або скасовують норми права (йдеться про нормативні акти управління);

-покладають конкретні обов'язки на об'єкти управління або наділяють їх певними правами;

-виступають як юридичні факти, тобто підстави для виникнення, зміни або припинення правовідносин у сфері державного управління; вони можуть бути підставою для видання інших юридичних актів; вони можуть служити доказом для суду, бути підставою для порушення судової справи;

-вони можуть бути умовою чинності інших правових актів.

40. Видання нормативних, індивідуальних та змішаних правових актів державного управління. Наведіть приклади.

Нормативні - встановлюють загальні правила поведінки учасників адміністративно-правових відносин і розраховані на багаторазове застосування в однотипних суспільних відносинах. Вони регламентують однотипні суспільні відносини в певних галузях. Ці акти здебільшого призначено для довгострокового та багаторазового їх застосування. Прикладом може бути Положення про Національне агентство України з питань розвитку та європейської інтеграції, затверджене Указом Президента України від 23 квітня 1998 р.

Індивідуальні - встановлюють правила поведінки в конк­ретних ситуаціях і стосуються конкретних осіб. Видання індивідуальних актів спрямовано на їх одноразове застосування відносно конкретних випадків, ситуацій, обставин. Прикладом цього виду актів є розпорядження Кабінету Міністрів України від 20 вересня 1996 р. такого змісту: «Відкрити пункт пропуску через державний кордон України у Скадовському морському торговельному порту для міжнародного морського сполучення з правом заходження в цей порт іноземних невійськових суден». За допомогою індивідуальних актів управління органи виконавчої влади здійснюють безперервне оперативне вирішення численних справ.

Змішані - встановлюють правила поведінки як загального характеру, що розраховані на багаторазове застосування, так і кон­кретного індивідуального спрямування. Містять як норми права, так і рішення щодо конкретних управлінських справ і ненормативні приписи. Наприклад, Постанова Кабінету Міністрів України «Про посилення контролю за режимами споживання електричної і теплової енергії», якою затверджено Положення про державний нагляд за режимом споживання електричної і теплової енергії від 7 серпня 1996 р., містить у собі як певні приписи конкретним органам виконавчої влади (Міністерству палива та енергетики й Державному комітету України з енергозбереження), так і загальні правила.

41. Вимоги, що ставляться до правових актів державного управління. Чинність правових актів державного управління: дія, припинення, зупинення та зміна. Наведіть приклади.

Вимоги, що висуваються до актів управління, можна поділити на вимоги загального характеру, спеціально-юридичні та організаційно-технічні.  Серед загальних вимог чільне місце посідає застосування системного підходу до вироблення (конструювання) приписів юридичних актів управління. При цьому сфера управління має розглядатися як система (об‘єкт управління, його суб‘єкти, відповідні зв‘язки, їхня структура, режим відповідальності тощо). До загальних вимог, що висуваються до актів управління, треба віднести їх об‘єктивну необхідність, актуальність та стабільність. Акти мають бути виправданими, об‘єктивно необхідними на даний історичний момент. Очищення законодавства від застарілих норм, законодавчих та нормативних актів - процес природний, бо правові регулятори мають створювати умови для безперешкодного розвитку продуктивних сил країни, становлення виробничих відносин нового типу, їх захисту.  Спеціальні юридичні вимоги щодо актів управління витікають із приписів Конституції, законодавства України, міжнародних актів та угод. Це, по-перше, підзаконність актів управління. Вона виявляє себе втому, що юридична сила акту управління передається йому законом або нормативним актом органів виконавчої влади вищого рівня. Тому управлінський акт має точно і повністю відповідати меті, приписам, вимогам законодавчого акта, на виконання якого його видано. Інший аспект підзаконності - це видання актів управління у межах компетенції державного. Порушення меж правового регулювання, яке визначене органу законодавчим актом, робить акти цього органу (службової особи) незаконними, а отже, недійсними. Акти управління з питань, що зачіпають інтереси місцевого населення, мають прийматися після обговорення їх проектів населенням.  Організаційно-технічні вимоги полягають у дотриманні правил оформлення актів управління. Дотримання форми актів - одна з перших умов їхньої правомірності та дієвості. Правова форма акту управління - це спосіб зовнішнього вираження приписів органів управління. Це також спосіб викладення правового матеріалу в письмових актах (усередині їх). Видання актів з порушенням правової форми завдає значної шкоди режиму законності, оскільки самодіяльні акти не передаються до наглядових органів та органів державної статистики, а це ускладнює нагляд та звітність. Організаційно-технічні вимоги включають також дотримання реквізитів у складі актів, відсутність яких позбавляє акти юридичної сили. Це - найменування акту, вказівки на виконавців, авторів акту, дані про голосування, дотримання правил скликання, кворуму, результати голосування по проектах актів колегіальних органів, дата прийняття, строки виконання, лінгвістичні вимоги, естетичні критерії, підписи, печатки, інші знаки автентичності акту.

Чинність актів державного управління.

Дія актів державного управління в просторово-часовій дійсності — це певний рух від початку ініціативи та опрацювання актів управління до їх втілення в життя. Він складається з таких стадій:

1) постановка питання про видання акта управління;

2) опрацювання проектів актів управління;

3) видання актів управління;

4) доведення актів управління до відома адресатів — суб'єктів адміністративно-правових відносин;

5) набрання чинності актами управління;

6) дія актів управління.

Процедури опрацювання проектів, прийняття, набрання чинності та дію актів управління регулюють нормативні акти.

Припинення - дія закономірна, така, що не зумовлена будь-якими екстраординарними подіями.

Підставами припинення дії актів управління є:

а) загальноприйнято, що із введенням у законну силу нового акта управління автоматично припиняє свою силу акт з того самого питання, виданий раніше, хоча у новому і не містилася вказівка на його припинення;

б) закінчення строку, на який був виданий акт;

в) досягнення мети, поставленої перед актом (реалізація правових відносин, виконання приписів акта та ін.);

г) зникнення адресата акта (ліквідація юридичної особи, смерть носія прав та обов'язків).

Зупинення, як і скасування актів управління, обумовлюється їхньою незаконністю, передбачає усунення порушень у порядку, передбаченому Конституцією, іншими законами України.

Зупинення дії незаконних актів - тимчасовий правовий захід, що передує процесові оспорювання законності акта в судовому порядку. Зупинення дії незаконних актів управління є прерогативою органів виконавчої влади, місцевого самоврядування, органів з надвідомчими наглядовими повноваженнями. Таким, наприклад, є зупинення актів, пов'язане з фактом внесення прокурором протестів у порядку загального нагляду на незаконні акти.

Зміна приписів акта може застосовуватися стосовно заперечних актів, коли є потреба доредагувати окремі приписи, уточнити, доопрацювати реквізитарну частину цих загалом правомірних актів. Є два способи вносити зміни в акти управління. Перший, коли зміни вносяться в текст раніше прийнятого документа. І другий, коли відповідний правовий документ викладається в новій редакції.

42. Поняття, ознаки адміністративного договору як форми договору. Навести приклади адмін. договору.

Адміністративний договір – визначена актами адміністративного права угода сторін, одна з яких є носієм державно-владних повноважень стосовно інших. Ознаки адміністративного договору: 1) виникає в сфері державного управління; 2) конкретизує норму адміністративного права; 3) підстава його виникнення – владний, вольовий припис; 4) організуючий характер. 5) свобода волевиявлення, тобто добровільність укладення; 6) рівність сторін; 7) досягнення згоди по всіх істотних аспектах договору; 8) еквівалентний характер; 9) взаємна відповідальність сторін за невиконання або неналежне виконання умов договору;

10) забезпечення договору державним примусом, що надає документу юридичної чинності.

Приклад: угода про співробітництво між Україною і Польщею.