3. Ціноутворення і ціни на сучасному етапі розвитку ринкової економіки

З переходом до ринкової економіки постало завдання доко­рінної перебудови механізму ціноутворення, і для цього був здійс­нений перехід до лібералізованого ціноутворення, а це означає, що на території України стали діяти єдині ціни на сільськогоспо­дарську продукцію без їх зональної диференціації, як це було в умовах планово-централізованої економіки.

Держава спочатку зменшувала державне замовлення на заку­півлю окремих видів сільськогосподарської продукції для задо­волення загальнодержавних потреб, а потім повністю відмовила­ся від держконтрактів, які гарантували аграрним підприємствам вигідну ціну реалізації. На жаль, у процесі такої лібералізації ці­ноутворення держава повністю втратила контроль над цінами всіх сфер АПК. Процес зростання цін став некерованим. Але якщо під­вищення цін на сільськогосподарську продукцію і продовольство стримувалося низьким платоспроможним попитом населення, то зростання цін на промислову продукцію для потреб села відбува­лося нестримно. Високий рівень монополізації підприємств І сфе­ри АПК давав їм можливість вершити ціновий диктат, оскільки відповідних антимонопольних заходів прийнято не було.

Водночас не можна не брати до уваги і високий ступінь моно­полізації переробних і заготівельних підприємств. Завдяки тако­му становищу вони спроможні вершити ціновий диктат на ті ви­ди продукції , які через свої технологічні властивості не можуть бути збереженими і переробленими аграрними підприємствами. В цих умовах аграрні підприємства як носії пропозиції через свою розосередженість і прив'язаність до певних сировинних зон справляють не досить істотний вплив на формування цін за бага­тьма видами продукції, що негативно відбивається на стані їх економіки. Рух ціни за таких обставин може підпорядковуватися не стільки співвідношенню між попитом і пропозицією, скільки ступеню монополізації виробництва в технологічно зв'язаних із сільським господарством галузях АПК.

Зазначимо, що докорінна зміна принципів ціноутворення, набута практика формування цін в аграрному сек­торі економіки за останні роки переконливо довели, що цінова політика повинна ґрунтуватися на поєднанні вільного ціноутво­рення з державним регулюванням цін на сільськогосподарську продукцію і посиленням антимонопольного контролю за цінами на ресурси І сфери АПК (техніку, мінеральні добрива, отрутохі­мікати тощо), на енергоносії та виробничі послуги для сільсько­господарських товаровиробників.

За критерієм центра (рівня) встановлення і регулювання цін на товари (продукцію), роботи і послуги можна означити такі види цін, що діють на сучасному етапі:

1. Договірні ціни. їх рівень визначається на засадах домовле­ності між виробником продукції (продавцем) і споживачем (по­купцем) при укладанні між ними договорів купівлі-продажу. За такими цінами аграрні підприємства реалізують свою продукцію переробним підприємствам (молоко- і маслозаводам, м'ясоком­бінатам, елеваторам тощо) та різним заготівельним організаціям (посередникам). За взаємною згодою сторін вказані ціни можуть коригуватися відповідно до зміни кон'юнктури ринку і плато­спроможності населення.

2. Вільні ринкові ціни. Вони формуються під впливом попиту і пропозиції, що склалися під час реалізації продукції. З ураху­ванням дії цього фактора виробник самостійно визначає рівень даних цін. Різновидом вільних ринкових цін є біржові ціни (на зерно, соняшник, цукор, олію, партії тварин тощо), а також ціни, за якими підприємство чи посередник реалізує продукцію через власну торговельну мережу. Держава може справляти побічний вплив на формування вільних і договірних цін через економічні важелі (умови кредитування, оподаткування) і проведенням від­повідної антимонопольно^-!' політики.

3. Регульовані ціни. Держава справляє регулюючий вплив на рівень цін на окремі види сільськогосподарської продукції через механізм встановлення заставних цін. Так, згідно з Указом Пре­зидента України «Про невідкладні заходи по стимулюванню ви­робництва і розвитку ринку зерна» (червень 2000 р.) такі ціни введені на зерно з метою подолання негативних наслідків сезон­них і кон'юнктурних коливань обсягів продажу і цін на цей вид продукції і на хлібопродукти. Вказана мета мала досягатися через закупівлю Державною акціонерною компанією «Хліб України» зерна у сільськогосподарських товаровиробників у сезон збиран­ня зернових за заставними цінами.

Принципово важливим у механізмі заставних цін є те, що за товаровиробниками зберігається право забрати здане в заставу зерно протягом восьми місяців і продати за ринковими цінами, якщо вони перевищуватимуть заставну ціну, відшкодувавши при цьому витрати на зберігання згідно з встановленими розцінками. Отже, заставна ціна виконує функцію під­тримуючих цін, а тому її присутність на ринку є важливим фак­тором забезпечення стабільної роботи аграрних підприємств в умовах несприятливої кон'юнктури на сільськогосподарську продукцію.

Встановлення заставних цін мало за мету забезпечи­ти цінову стабільність на ринку зерна і дати змогу сільськогоспо­дарським товаровиробникам отримати прибуток. На жаль, досяг­ти цього не вдалося через низький обсяг заставних закупок зерна, зумовлений нестачею коштів для здійснення таких закупок обся­гом 2—2,5 млн т зерна.

У 2002 р. заставні операції стали здійснюватися різними юри­дичними структурами (виконавцями) — переможцями тендеру.

Держава справляє прямий регулюючий вплив на рівень цін на вовну у митому волокні, овчину і каракуль та смушки через вста­новлення квот на закупівлю цих видів продукції для задоволення державних потреб і встановлення регульованих закупівельних цін на них, що значно перевищують діючі договірні ціни. Наприк­лад, на 2000 р. регульована закупівельна ціна за 1 т вовни у ми­тому волокні становила 11 300 грн, тоді коли діюча договірна ці­на лише 4800 грн.

4. Граничні (централізовано-фіксовані) ціни. Встановлюю­ться державою на продукцію (ресурси) та послуги, які справля­ють істотний вплив на загальний рівень і динаміку цін у народ­ному господарстві і виробництво яких зосереджено в структурах (галузях, об'єднаннях, підприємствах),що займають монопольне становище на ринку. Це, насамперед, стосується таких ресурсів, як вугілля, нафта, електроенергія, газ. Своєрідними граничними цінами є різноманітні тарифи. До централізовано-фіксованих та­рифів відносяться тарифи на залізничний транспорт — плата за перевезення вантажів і пасажирів залізною дорогою.

Граничні ціни на продукцію сільськогосподарського по­ходження встановлюються в нашій державі на цукровий буряк (сировину) і на цукор відповідно до Закону України «Про дер­жавне регулювання виробництва і реалізації цукру» (липень 1999 p.). Згідно з цим Законом Кабінет Міністрів України щорі­чно до 1 січня поточного року встановлює мінімальну ціну на цукрові буряки, які поставляються на виробництво цукру квоти «А» і квоти «В», та мінімальну ціну на цукор квоти «А» із за­стосуванням щомісячних індексів інфляції. Мінімальна ціна встановлюється на рівні, що забезпечує прибутковість виробни­цтва цих видів продукції.

5. Індикативні ціни. Встановлюються на обмежене коло то­варів при здійсненні суб'єктами зовнішньоекономічної діяльності України експортно-імпортних операцій. Під такими цінами для даної сфери діяльності розуміють ціни на товари, які відповідають рівням цін на відповідний товар, що склалися на ринках екс­порту та імпорту на момент здійснення експортної (імпортної^-) операції з урахуванням умов поставки та умов здійснення розра­хунків, визначених відповідно до законодавства України.

Суб'єкти зовнішньоекономічної діяльності України визнача­ють контрактні ціни на договірних засадах з урахуванням попиту та пропозиції, а також інших факторів, які діють на відповідних ринках на час укладання зовнішньоекономічних угод (контрак­тів). Проте на окремі види товарів контрактні ціни повинні зна­ходитися в межах індикативних цін. До таких товарів належать: ті, щодо експорту яких застосовано заходи або розпочато анти­демпінгові розслідування чи процедури в Україні або за її межа­ми; щодо яких застосовуються спеціальні імпортні процедури відповідно до ст. 19 Закону України «Про зовнішньоекономічну діяльність» (стосуються міжнародних торгів і режиму попередніх імпортних депозитів, що вносяться до банків); щодо яких встано­влено режим квотування і ліцензування або спеціальні режими; товари, експорт яких здійснюється в порядку, передбаченому ст. 20 Закону «Про зовнішньоекономічну діяльність» (стосується продукції монопольних структур), а також в інших випадках на виконання міжнародних зобов'язань України.

При визначенні рівня індикативних цін беруться до уваги пе­редусім чинні в Україні стандарти якості продукції, стан кон'юн­ктури зовнішніх і внутрішніх ринків, цінова інформація про се­редні рівні цін, що склалися на відповідному географічному рин­ку збуту, прогноз щодо можливого коливання цін тощо. Індика­тивні ціни на товари переглядаються щомісячно.

Аграрні підприємства можуть продавати один і той же вид продукції різної якості, за різними каналами реалізації та в різні строки. Під впливом цих факторів ціна на дану продукцію може коливатися, і досить істотно. Найвигіднішим буде той канал реа­лізації, який забезпечує найвищу ціну. Водночас для підприємст­ва важливо знати, яка ж середньореалізаційна ціна на продук­цію склалася за певний відрізок часу. її визначають підсумову­ванням грошової виручки від реалізації продукції за всіма каналами збуту і наступним діленням одержаного результату на весь обсяг реалізації продукції даного виду.

У великому аграрному підприємстві можуть діяти так звані внутрішньогосподарські ціни і тарифи, за якими одні вироб­ничі підрозділи продають сільськогосподарську продукцію ін­шим підрозділам або надають їм певні виробничі послуги.