3. Витрати на поліпшення якості продукції і напрями забезпечення

її конкурентоспроможності за якістю

Підвищення якості продукції вимагає додаткових затрат не тільки інтелектуальної праці, але, як правило, й матеріально-гро­шових коштів. Оскільки підвищення якості сільськогосподарської продукції в більшості випадків рівнозначно зростанню обсягу її ви­робництва, згадані витрати слід розглядати як змінні. Як свідчить світова практика і, насамперед, досвід високорозвинутих країн За­ходу, в усіх галузях народного господарства сформувалася стійка тенденція до зростання витрат на поліпшення якості продукції. Але слід пам'ятати, що висока якість не повинна досягатися будь-якою ціною. Це ж стосується використання інших нецінових фак­торів підвищення конкурентоспроможності товарів. Додаткові вит­рати, пов'язані з реалізацією комплексу цих факторів, повинні бу­ти економічно доцільними, тобто попит на продукцію, а в окремих випадках і ціна мають зрости на більшу величину, ніж це потрібно для відшкодування з надлишком названих витрат.

від поліпшення якості продукції за різного рівня додаткових витрат

Проте перевищення додаткового доходу над витратами, поне­сеними на вдосконалення товару і стимулювання його збуту, мо­же бути різним. Тому виникає потреба ж додатковим ефектом від поліпшення якості продукції і додатко­вими витратами на таке поліпшення найбільша (рис. 18.1).

у визначенні оптимально­го рівня цих витрат. Він досягається тоді, коли різниця мі

Якість

оптимальний рівень якості

Рис. 18.1. Визначення оптимального рівня якості продукції;

заштрихована площа — це прибуток, що може одержати підприємство

Аналогічний підхід до визначення оптимального рівня витрат витримується і за іншими неціновими факторами, пов'язаними із стимулюванням збуту продукції. Менеджери підприємства по­винні усвідомлювати, що додатковий дохід від поліпшення якості продукції і раціонального використання інших нецінових факто­рів конкуренції може формуватися за рахунок підвищення ціни і збереження колишнього обсягу продажу або завдяки збереженню попереднього рівня ціни, але збільшенню обсягу продажу проду­кції, на яку виникає додатковий попит.

В разі, коли підвищення якості продукції вимагає додаткових витрат, що зумовлюють дорожчання продукції, економістам під­приємства потрібно визначити, за якою мінімально підвищеною ціною уже буде економічно виправдано продавати таку більш дорогу продукцію з тим, щоб зберегти уже досягнутий рівень її цінової конкурентоспроможності. Для цього можна скористатися наступною методикою.

Слід мати на увазі, що додатковий ефект від підвищення якос­ті продукції залежить не лише від розміру витрат, а й від їх ці­льового призначення. За цим критерієм витрати на підвищення (збереження) якості продукції поділяються на три види: витрати на упереджувальні заходи, на безпосередній контроль за якістю і витрати на усунення дефектів. Світова практика і, зокрема, япон­ський досвід переконують, що високої якості продукції досяга­ють ті товаровиробники, які віддають пріоритет упереджувальним заходам.

Для забезпечення конкурентоспроможності товарів за якістю необхідно, насамперед, визначити чіткі цілі щодо неї і розробити на кожному підприємстві технічні умови, а також вжити інших заходів, що забезпечують якість товарів згідно з визначеними ці­лями. Лише ті підприємства можуть розраховувати на успіх, в яких виробничий процес орієнтований на постійне забезпечення якості, її підтримку. Але при цьому основну увагу слід звертати на функціональний аспект якості, що вказує, наскільки продук­ція підприємства задовольняє сучасні потреби споживачів. Адже якість продукції може відповідати внутрішнім технічним умовам підприємства, встановленим стандартам, але якщо їх конструкція (набір вимог і характеристик, що містяться в цих технічних умо­вах і стандартах) відстала від вимог споживачів, така продукція не користуватиметься попитом.

Функціональна якість може бути низькою не лише тому, що важливі для споживачів характеристики товару підприємства гір­ші від таких самих характеристик в аналогічних товарах конку­рентів, а й за умови надання продукції надмірних, з точки зору споживача, властивостей, за які він повинен платити, купляючи її за вищою ціною. Можна уявити, наприклад, що дослідною стан­цією виведено новий сорт озимої пшениці, який за важливими якісними характеристиками — вміст у зерні білкового комплексу (альбуміни, глобуліни, глютеніни, глеадіни тощо) і вуглеводів (крохмаль, клітковина, цукор), хоч і не має переваг перед існую­чими районованими сортами в даному регіоні, але від останніх відрізняється напрочуд гарним золотистого кольору зерном. На виведення даного сорту понесені додаткові витрати, тому з ме­тою відшкодування їх ціна на елітне насіння даного сорту вища, ніж на таку категорію насіння існуючих сортів. Виникає питання: чи буде витрачати аграрне підприємство додаткові кошти на придбання цього насіння, знаючи, що зернозаготівельні організа­ції не заплатять за товарне зерно нового сорту вищу ціну порів­няно з районованими сортами, оскільки для них як споживачів ця властивість зерна — його золотистість — зовсім не є важливою. Очевидно, що за таких умов відповідь на поставлене запитання може бути лише негативною.

Для того щоб забезпечити конкурентоспроможну якість про­дукції, кожне підприємство повинне обґрунтовано здійснювати управління якістю, орієнтуючись при цьому на сучасні тенденції в його вдосконаленні, що апробовані в розвинутих країнах Захо­ду і на практиці довели свою ефективність. Одна з найважливі­ших тенденцій — орієнтація на запити споживачів з урахуванням закону зростаючих потреб. Гасло «Покупець (споживач) завжди правий» в ринковій економіці набуває повного реального змісту на відміну від його формального проголошення в умовах плано­во-централізованої системи господарювання. Не менш важливого значення набуває тенденція до надання пріоритетності упереджувальним (профілактичним) діям, спрямованим на недопущен­ня дефектів замість орієнтації на їх виправлення, навіть і своєчас­не. Саме з цією метою в Японії акцент робиться не на контроль кож­ної одиниці чи партії продукції, а на створенні і контролі умов роботи, забезпеченні якості робочого середовища (освітлення, температури, чистоти повітря, вологості, безпечності тощо), якості робочих відносин і якості управління в цілому.

Важливим напрямом забезпечення конкурентоспроможності то­варів за якістю є створення на підприємствах такої робочої атмос­фери, за якої кожен працівник зміг би більшою чи меншою мірою впливати на якість продукції. Найбільшого успіху в цьому відно­шенні досягли японські фірми, в яких основна відповідальність за якість покладена на виробничих працівників. Для них створені спеціальні програми підвищення професійної підготовки. Чільне місце в цих програмах займають питання забезпечення якості. Постійне навчання виробничого персоналу, підвищення його ква­ліфікації, створення ефективної системи матеріальної заінтересова­ності за підвищення якості дало змогу японським фірмам покласти на безпосередніх виконавців контроль за якістю своєї роботи.

Велику роль у підвищенні якості продукції відіграють гуртки якості, що виникли спочатку на японських фірмах, а нині набува­ють поширення на фірмах інших країн. Гуртки якості створюють­ся на добровільних засадах з числа робітників і управлінців одного підрозділу. їх члени добровільно у вільний час збираються разом для обговорення існуючого стану якості і розробки нових ідей для її підтримки і підвищення. За висунуті ідеї, що мають реальну цін­ність, члени гуртка одержують матеріальну винагороду. Значення таких гуртків не вичерпується лише вдосконаленням якості роботи і кінцевого продукту. Вони розвивають у працівників почуття ко­лективізму, самоповаги, відповідальності за стан справ, поліпшу­ють моральний клімат серед членів трудового колективу.

Викладені загальні підходи до забезпечення вищої якості про­дукції є цілком прийнятними і для сільськогосподарського вироб­ництва. Тому на кожному аграрному підприємстві повинна бути сповна використана сукупність цих та інших чинників підвищен­ня якості продукції.

Важливість кожної з груп чинників для підвищення якості продукції безперечна. Проте, враховуючи специфіку сільського господарства, для підвищення конкурентоспроможності продук­ції за якістю особливо важливо дотримуватися вимог технології. Йдеться, насамперед, про виконання сільськогосподарських робіт в оптимальні строки та якісно, про посів культур доброякісним насінням і своєчасний догляд за посівами, забезпечення опти­мальних строків збирання врожаю, дотримання вимог до системи добрив і захисту рослин, а також до зберігання продукції. В тва­ринництві особливу роль відіграє міцна і збалансована кормова ба­за. Важливо також знати, що в підвищенні якості сільськогосподар­ської продукції особливо велике значення мають нові сорти і гібриди культур, а також нові породи і лінії тварин, що мають кращі генетичні властивості порівняно з існуючими. Тому аграр­ним підприємствам необхідно своєчасно здійснювати сортоонов­лення і сортозаміну, активно вести племінну роботу в тваринництві.

Таким чином, в умовах насиченого ринку управління якістю повинне стати головним елементом системи оперативного управ­ління виробництвом.