2. Капіталовкладення аграрних підприємств

Серед усіх напрямів інвестиційної діяльності провідне місце займають капіталовкладення. Капітальні вкладення аграрних під­приємств — це витрати на будівництво нових тваринницьких ком­плексів, будівель, споруд, переробних виробництв, їх розширення і реконструкцію, придбання техніки, обладнання, інвентарю, заклад­ку багаторічних культурних насаджень і їх вирощування, форму­вання основного стада, на меліорацію землі й охорону довкілля.

Як бачимо, за допомогою капіталовкладень відтворюються на простій і розширеній основі основні засоби виробництва, отже, створюється матеріальна основа для підвищення продуктивності живої праці на базі впровадження комплексної механізації й ав­томатизації виробництва. Завдяки капіталовкладенням реалізую­ться досконаліші форми суспільної організації виробництва : йо­го спеціалізація, кооперування і комбінування.

До 1990 р. в Україні спостерігалося зростання обсягу капітало­вкладень у сільське господарство. Проте за 1991—2000 pp. обся­ги капіталовкладень у дану галузь через економічну кризу змен­шилися в 23 рази і в розрахунку на гектар сільськогосподарських угідь становили лише 12 грн. Тобто через інтенсивний розвиток інфляційних процесів відбулося різке затухання інвестиційної ді­яльності підприємств. У структурі джерел фінансування капіта­ловкладень найбільшу (домінуючу) питому вагу стала займати амортизація (близько 78 %). Все це стало результатом поглиблено­го диспаритету цін і знецінення (через інфляцію) інвестиційних ресурсів. Починаючи з 2000 р., в АПК у цілому, в тому числі в сільському господарстві, намітилася тенденція до пожвавлення ін­вестиційної діяльності. Стали зростати обсяги капіталовкладень на придбання нової техніки, що цілком виправдано з погляду на ви­сокий ступінь зносу машинно-тракторного парку. Невідкладне зав­дання — закріпити всі позитивні зрушення і розвинути їх далі.

Залежно від функціонально-цільового призначення розрізня­ють виробничі і невиробничі капіталовкладення. Виробничі ка­піталовкладення — це вкладення на відтворення і розширення основних виробничих фондів, невиробничі — це витрати на жит­лове, комунальне, побутове, культурно-просвітницьке будівниц­тво. В народному господарстві основну частку становлять вироб­ничі капіталовкладення.

Розрізняють також валові капіталовкладення і чисті капіта­ловкладення. Валові капіталовкладення — це витрати коштів (вкладання капіталу) на просте і розширене відтворення основ­них засобів, чисті — це вкладання капіталу в розширене відтво­рення даних засобів. Кількісно чисті капіталовкладення визнача­ють як різницю між валовими капіталовкладеннями і нарахова­ною амортизацією за певний період. Вони можуть мати позитив­не значення, дорівнювати нулю або мати від'ємне значення.

Економічне зростання підприємств відбувається тоді, коли чисті капіталовкладення мають позитивне значення, оскільки за цих умов здійснюється розширене відтворення основних засобів. Чим більше це значення, тим, за однакових інших умов, підпри­ємство швидше зміцнює свою матеріально-технічну базу, здійс­нює технічне переозброєння виробництва. За нульового значення чистих капіталовкладень підприємство лише спроможне здійснювати просте відтворення, а за від'ємного — знижується вироб­ничий потенціал підприємства (воно «проїдає» свої ресурси), втрачається можливість здійснювати навіть просте відтворення.

Для глибшого розуміння сутності капіталовкладень розгляне­мо їх окремі напрями і структуру. Акцентуємо увагу на тракту­ванні таких напрямів вкладень, як нове будівництво, розширення підприємств, їх реконструкція і модернізація.

До нового будівництва відносять будівництво підприємств (птахофабрик, бройлерних фабрик, ското- і свиновідгодівельних комплексів, тепличних комбінатів), будівель, споруд, що здійс­нюється відповідно до затверджених проектів на нових майдан­чиках. Розширення підприємств відбувається завдяки введенню наступних черг уже діючого підприємства, наприклад, будівниц­тво нових будівель для утримання продуктивних тварин і молод­няка з метою розширення потужності тваринницького комплексу, будівництво нових теплиць в уже функціонуючому тепличному комбінаті, розширення діючих цехів основного виробництва для переробки сільськогосподарської продукції тощо. Реконструкція і модернізація підприємств здійснюються без будівництва но­вих і розширення діючих об'єктів. Головна мета цього напряму капіталовкладень — заміна фізично і морально застарілих техні­ки й обладнання, впровадження комплексної механізації та авто­матизації виробництва, що забезпечують підвищення продуктив­ності праці, вищу конкурентоспроможність продукції і прибутко­вість виробництва.

Розширення, реконструкція і модернізація підприємств мають низку переваг, оскільки вимагають менших капіталовкладень на одиницю додаткової потужності завдяки зниженню частки (або повної відсутності) будівельно-монтажних робіт, скороченню вит­рат на підготовчі роботи (дорожнє будівництво, освоєння тери­торії тощо). Важливо також і те, що значно швидше вводяться в дію додаткові потужності. Це скорочує строки окупності капіта­ловкладень, тобто забезпечується їх раціональніше використання. Розрізняють три види структури капіталовкладень: відтворювальну, технологічну і галузеву.

Відтворювальна структура капіталовкладень характеризує­ться процентним співвідношенням окремих напрямків виробни­чих капіталовкладень (на придбання тракторів та іншої техніки, будівництво й обладнання тваринницьких приміщень, на елект­рифікацію виробництва, закладання садів, виноградників, на ме­ліорацію тощо) в їх загальній сумі. Вона повинна відповідати по­требам виробництва і забезпечувати пропорційний розвиток галузей на кожному підприємстві, раціональне співвідношення між структурними елементами основних виробничих фондів.

У капітальному будівництві важливе значення має технологічна структура вкладень як процентне співвідношення вартості буді­вельно-монтажних робіт, устаткування, інвентарю і проектно-пошукових робіт у загальній сумі цих витрат. За інших однако­вих умов ефективнішими є ті проекти, в яких більша частка акти­вних капіталовкладень — устаткування, інструментів та інвентарю. Вдосконалення технологічної структури в цьому напрямі істотно впливає на скорочення строку окупності капіталовкла­день і фондовіддачу основних виробничих фондів.

Важливо витримати раціональну технологічну структуру капі­таловкладень у меліорацію, яка представлена відсотковим спів­відношенням вкладень у водогосподарське будівництво, придбання меліоративної техніки і на реконструкцію діючих меліоративних систем. Упродовж багатьох років левова частка капіталовкладень у меліорацію (у межах 75—80 %) спрямовувалася на розширення площі меліорованих земель за рахунок будівництва нових меліо­ративних систем і зовсім невелика частка вкладень використову­валася на їх якісне поліпшення і реконструкцію. Це стало однією з головних причин низької ефективності використання зрошува­них і осушуваних земель у більшості аграрних підприємств та вибуття їх значних площ із сільськогосподарського обороту.

Розрізняють також галузеву структуру капіталовкладень. Во­на визначається як частка від ділення капіталовкладень, що спрямовуються в певну галузь, на весь їх обсяг. Цей показник може визначатися в цілому за галузями народного господарства, за сферами і галузями АПК. Він має велике значення для оцінки пропорцій розвитку суспільного виробництва в цілому і агро­промислового виробництва зокрема. На рівні окремих підпри­ємств показник галузевої структури капіталовкладень (вкладення в рослинництво, тваринництво, підсобні промислові виробницт­ва, соціальну сферу) також є досить важливим, але цінність його в аналізі внутрішньогосподарських пропорцій дещо знижується через досить високу частку універсальних основних виробничих фондів, що формуються завдяки капіталовкладенням.

В ринкових умовах потрібна адекватна її вимогам інвестицій­на політика, покликана забезпечувати високу віддачу капіталовк­ладень. Для цього необхідно збільшувати частку і розмір вкла­день на технічне переозброєння і реконструкцію виробництва за одночасного зменшення їх частки на нове капітальне будівницт­во, не допускати розпорошення капіталовкладень і затягування