2. Тракторний парк і ефективність його використання

Значення тракторного парку в господарській діяльності аграр­них підприємств важко переоцінити, адже за допомогою тракто­рів виконуються майже всі мобільні сільськогосподарські роботи, пов'язані з вирощуванням сільськогосподарських культур (оран­ка, посів, догляд за посівами, значною мірою збирання). Крім то­го, тракторний парк широко використовується на транспортних роботах і для обслуговування тваринництва.

В останні роки (до початку 2010 р.) підприємства тракторного і сільськогосподарського машинобудування України модернізу­вали існуючу та освоїли нову номенклатуру сільськогосподарсь­ких машин і обладнання для рослинництва, тваринництва і галу­зей переробної промисловості. В результаті рівень забезпеченості технологічних процесів в АПК вітчизняною технікою зріс до 78 % проти 27 % у 1992 р. Освоєно, зокрема, виробництво нових тракторів з потужністю двигунів 25,35, 50, 60,80 та 170 кінських сил, а також нового покоління ґрунтообробної техніки, яка не поступається зарубіжним аналогам: п'ятикорпусних уні­версальних плугів ПУН — 5—40, обертових чотирикорпусних ПО-4-40, начіпних і напівначіпних восьмикорпусних, ґрунтооб­робних комбінованих агрегатів. Освоєно також виробництво но­вих зернових сівалок СЗ-5,4, «Містраль — 600» та ін.

Нові вітчизняні трактори, як наприклад, ХТЗ-170, за техніко-економічними показниками використання також не поступаються зарубіжним аналогам і користуються попитом не лише в Україні, але й за її межами. Високі техніко-експлуатаційні характеристики мають також трактори ХТЗ-17 021, ХТЗ-16 231, ХТЗ-16 132, ПМЗ-6 та ін. Вітчизняні гусеничні трактори стали випускатися з гумоармованими гусеницями, які значно зменшують тиск на ґрунт, а отже, набагато менше руйнують структуру ґрунту. Знач­но вищою стала економічність роботи двигунів вітчизняних трак­торів, яка нерідко досягає рівня економічності закордонних трак­торів — 150 г палива на 1 к.с. потужності за годину роботи.

У 2000 р. у сільському господарстві України працювало 319 тис. фізичних тракторів проти 503 тис. у 1990 р. В найближчі роки пот­рібно істотно збільшити тракторний парк аграрних підприємств.

Ступінь забезпечення аграрних підприємств тракторним пар­ком визначається діленням фактичної наявності тракторів на їх нормативну потребу. Остання розраховується різними методами. Найбільш ефективними є метод визначення потреби за піковими періодами збігу сільськогосподарських робіт і метод оптимізації складу машинно-тракторного парку за допомогою EMM і ЕОМ. При використанні першого методу як найбільш поширеного ви­діляють піковий період для тракторів загального призначення, який для більшості регіонів України припадає на підняття зябу, і окремо для універсально-просапних тракторів на період обробіт­ку просапних культур і збирання трав. При цьому враховуються й інші роботи, що мають бути виконані даними групами тракто­рів у визначені періоди. Наприклад, у першому з них, крім оран­ки, враховуються транспортні роботи, деякі операції по збиранню цукрових буряків і кукурудзи, посіву озимих, а у другому — об­слуговування тваринницьких ферм, транспортні роботи тощо.

Знаючи тривалість календарного пікового періоду, загальну потребу в певній групі тракторів можна визначити за формулою:

Пт = Он : ( Д• Кк • Кз • Кн • Кт ) ,

де Пт — потреба в певній групі тракторів; Он — обсяг робіт у змінних нормах виробітку, що повинні бути виконані в календар­ному піковому періоді; Д — кількість днів у календарному піко­вому періоді; Кк — коефіцієнт використання календарного пері­оду за метеорологічними умовами; Кз — коефіцієнт змінності; Кн — коефіцієнт виконання змінних норм виробітку; Кт — кое­фіцієнт технічної готовності, який залежить від тривалості ка­лендарного (робочого) періоду. Якщо, останній триває, наприк­лад, до 15 днів, то Кт дорівнює 0,95—0,98, а до 30 днів — 0,9—0,95.

Для визначення рівня ефективності використання тракторного парку, встановлення міжремонтних строків, контролю за витра­чанням пального, організації планової роботи сільськогосподар­ських підрозділів (тракторних і тракторно-рільничих бригад, ме­ханізованих ланок, загонів) є необхідність у використанні таких умовних показників, як умовно-еталонний трактор і умовно-ета­лонний гектар. Фізичні трактори переводяться в умовно-еталон­ні за коефіцієнтами, що визначені, виходячи з нормативного ви­робітку за зміну. За одиницю беруть трактори класу 3 т (ДТ-75, Т-74, Т-75) з нормативним виробітком 7 га. Тоді, скажімо, трак­тор Т-150 з нормативним виробітком 11,6 га матиме коефіцієнт Для переведення 11,6 : 7 = 1,65, Т-100М — відповідно 10,2 і 1,34, МТЗ-82Л — 4,9 і 0,7, Т- 30 — 1,4 і 0,3 і т. д.

Умовно-еталонні гектари визначають множенням кількості виконаних нормозмін трактором відповідної марки на його змін­ний еталонний виробіток. Останній розраховують по кожній марці тракторів множенням коефіцієнта для переведення цієї марки трактора в умовно-еталонний на тривалість зміни в годинах. Як­що, наприклад, тривалість зміни становить 7 год, а робота вико­нується трактором Т-100, то його змінний еталонний виробіток дорівнюватиме 9,38. За умови, що протягом року цим трактором виконано 215 нормо змін, його річний виробіток становитиме 2017 умовно-еталонних гектарів. При цьому кількість нормо змін визначають діленням фактично виконаного обсягу робіт за робо­чу зміну на змінну норму виробітку. У тих випадках, коли трак­тором виконується почасова робота, кількість нормо змін визна­чають діленням відпрацьованого часу на 7 год.

Ступінь раціональності (ефективності) використання трактор­ного парку підприємства визначається за такими трьома групами показників.

1. Показники інтенсивності використання тракторного парку:

• коефіцієнт використання тракторного парку, визначаєть­ся діленням тракторо-днів у роботі на тракторо-дні перебування в господарстві;

• відпрацювання одним трактором машино-днів, розрахо­вується діленням усього обсягу відпрацьованих тракторним пар­ком машино-днів на середньорічну кількість тракторів;

• відпрацювання одним трактором машино-змін, обчислю­ється діленням усього обсягу відпрацьованих машино-змін на се­редньорічну кількість тракторів;

• відпрацювання одним трактором нормозмін, визначається аналогічно, лише в чисельнику беруться виконані тракторним парком нормозміни;

• коефіцієнт змінності, розраховується як відношення від­працьованих машино-змін до відпрацьованих машино-днів.

2. Показники продуктивності використання тракторного парку:

• річний виробіток умовно-еталонних гектарів одним трактором, визначається діленням загального обсягу виконаних трак­торним парком робіт, включаючи стаціонарні, земляні і транс­портні в умовно-еталонному визначенні, на середньорічну кіль кість тракторів;

• змінний виробіток одним трактором, обчислюється діленням загального обсягу виконаних тракторним парком робіт н кількість відпрацьованих ним машино-змін;

денний виробіток одним трактором, визначається анало­гічно попередньому показнику, лише в знаменнику беруться від­працьовані машино-дні;

• коефіцієнт виконання тракторним парком норм виробітку­ розраховується діленням виконаних нормо-змін на відпрацьо­вані машино-зміни.

3. Показники економічності використання тракторного

парку:

• собівартість одного умовно-еталонного гектара, визнача­ється діленням усіх витрат на експлуатацію тракторів, сільсько­господарських машин і знарядь на загальний обсяг робіт в умов­но-еталонних гектарах, виконаних тракторним парком;

• витрати палива на один умовно-еталонний гектар.

Для визначення економічної ефективності використання всьо­го машинно-тракторного парку, включаючи не лише силові (трак­тори), а й робочі машини, розраховують показник виходу валової продукції рослинництва на гривню вартості цих машин. З підви­щенням даного показника створюються необхідні економічні пе­редумови для швидкої окупності витрат на придбання техніки та її заміни на більш продуктивну.

Показники інтенсивності характеризують напруженість вико­ристання тракторного парку протягом року і є вихідними у фор­муванні показників його продуктивності, а тому розглядаються як істотні фактори зниження витрат на одиницю тракторних ро­біт. Чим більше відпрацьовано кожним трактором машино-днів і виконано нормо-змін, чим вищий коефіцієнт змінності, тим більшим буде за інших однакових умов його річний виробіток в умовних еталонних гектарах, і навпаки.

Залежність продуктивності тракторів за показником річного виробітку від інтенсивності їх використання можна зобразити у вигляді виразу:

Рв = Мд • Кз • Вмз,

де Рв — річний виробіток тракторів; Мд — кількість відпрацьо­ваних одним трактором машино-днів; Кз — коефіцієнт змінності; Вмз — виробіток умовно-еталонних гектарів за одну машино-зміну.

За допомогою цієї формули можна визначити вплив кожного множника (фактора) на зміну річного виробітку у звітному році порівняно з базовим і завдяки цьому розкрити причини підви­щення (зниження) продуктивності тракторного парку.

Існує багато напрямів поліпшення використання тракторного парку. Одні з них не залежать від аграрних підприємств, оскільки пов'язані^ з конструктивними параметрами силових і робочих машин. Йдеться про необхідність створення нових і вдоскона­лення існуючих моделей і модифікацій тракторів зі строком служби дизельних двигунів і трансмісій до 5—6 тис. мотогодин без капітального ремонту, які мали б вищу питому енергомісткість, кращу маневреність, вищі робочу і транспортну швидкість і, що особливо важливо в умовах високої вартості пального, менше ви­трачали б палива на одиницю виконуваних робіт.

Серед напрямів поліпшення використання тракторного парку, які залежать від аграрних підприємств, важливе місце займають установлення його раціональної структури, забезпечення тракто­рів необхідним шлейфом робочих машин і знарядь, раціональне комплектування тракторних агрегатів, підвищення кваліфікації механізаторів та вдосконалення їх матеріального стимулювання за кращі результати роботи, поліпшення технічного обслугову­вання і проведення своєчасних та якісних ремонтів, удоскона­лення організації виробничих процесів.

На кожному підприємстві необхідно підвищувати змінну продуктивність тракторних агрегатів за рахунок таких факторів, як повне використання конструктивної ширини захвату агрега­ту, раціональне формування середньозмінної швидкості його руху і робочого часу зміни. Відомо, наприклад, що при недовикористанні конструктивної ширини агрегату на 1 % (робота без ходо-покажчика) його продуктивність знижується на 2,5 %. Се-редньозмінна швидкість руху агрегату часто буває низькою че­рез неправильне регулювання робочих органів машин, невміння трактористів маневрувати швидкостями. Дослідами наукових організацій установлено, що перейти із швидкості, скажімо, 4 км на швидкість 6 км доцільно лише за довжини шляху не мен­ше 24—35 м.

Для зниження собівартості умовного еталонного гектара, а значить, і сільськогосподарської продукції важливо не лише під­вищувати продуктивність тракторних агрегатів, а й економно ви­трачати паливно-мастильні матеріали, які через багаторазове по­дорожчання стали однією з основних статей витрат у структурі всіх витрат на експлуатацію машинно-тракторного парку. Надз­вичайно серйозною проблемою, яка вимагає регулювання на макрорівні, є достатнє забезпечення аграрних підприємств дизель­ним паливом, бензином і мастилами.

І, насамкінець, зазначимо, що для забезпечення ефективного використання машинно-тракторного парку потрібно, щоб техніка мала гарантоване сервісне забезпечення на весь термін її експлу­атації. З цією метою виробники техніки мають створити мережу сервісних пунктів, укомплектованих кваліфікованими кадрами ремонтників.