5. Поняття виробничої потужності підприємств, методи її визначення і показники використання

Кожне підприємство як товаровиробник має певну виробничу потужність, яка справляє вирішальний вплив на багато важливих параметрів його виробничої діяльності. Під виробничою потуж­ністю розуміють максимально можливий випуск продукції (пе­реробки сировини) за рік (добу, зміну) в натуральних показниках за заданого асортименту й якості та раціонального використання землі, техніки, обладнання, виробничої площі.

Наведене визначення виробничої потужності прийнятне як для аграрних, так і для промислових підприємств. Особливість полягає тільки в тому, що більшість аграрних підприємств є бага­тогалузевими і виробляють на продаж нерідко до 10 і більше ви­дів продукції. Ця обставина значно ускладнює проблему визна­чення їх виробничої потужності. Проте за допомогою економіко-математичних методів і ЕОМ здійснюється постановка та розв'я­зання оптимізаційних і кореляційно-регресивних задач, в алгоритм ^яких включають усі види ресурсів, задіяних у сільськогосподарсь­кому виробництві, і нормативну або пошукову віддачу цих ресурсів. У результаті визначають можливий річний випуск сільського­сподарської продукції різних видів. Це і характеризуватиме виро­бничу потужність багатогалузевих аграрних підприємств.

Однак оскільки натуральні обсяги різних видів продукції між собою не порівнянні і, як правило, знаходяться у різних співвід­ношеннях, то по багатогалузевих підприємствах виробничу по­тужність доцільно визначати через обсяг виробництва продукції у вартісному виразі. Для цього можна скористатися більш прос­тим методом, побудувавши ресурсну кореляційну модель виду:

у = а₀ +a₁ ■ х₁ +а₂ ■ х₂+а₃ ■ х₃ + а₄ ■ х₄,

де у — виробництво валової продукції відповідним підприємст­вом, тис. грн; х1 — середньорічна вартість основних виробничих фондів, тис. грн; х2 — середньорічна вартість оборотного капіта­лу, тис. грн; х₃ — середньорічна кількість працівників, зайнятих у сільськогосподарському виробництві; х₄ — грошова оцінка сіль­ськогосподарських угідь, тис. грн.

Тема 11. Матеріально-речові елементи основних виробничих фондів та ефективність їх використання

1. Функціональна роль матеріально-речових елементів основних виробничих фондів та їх місце у формуванні енергетичних ресурсів

Основний капітал (основні фонди) як важливий складовий елемент продуктивних сил функціонує в процесі виробництва в певній матеріально-речовій формі. Його складові мають різне ці­льове призначення, а тому істотно відрізняються за своєю функ­ціональною роллю при створенні матеріальних благ. Можна ви­ділити три групи засобів праці за цією ознакою.

Перша група — це засоби праці, що безпосередньо самі вироб­ляють продукцію і завдяки названій властивості дуже активно впливають на процес виробництва. Ця специфічна функціональна роль притаманна таким матеріально-речовим елементам основ­них виробничих фондів, як продуктивна худоба і багаторічні культурні насадження в плодоносному віці. Вони відтворюються в сільськогосподарському виробництві, а тому саме від аграрних підприємств залежить їх кількісний та якісний склад й обсяг про­дукції, яку вони виробляють.

Друга група — засоби праці, що сприяють підвищенню про­дуктивності праці. За їх допомогою здійснюється комплексна ме­ханізація й автоматизація виробництва і як наслідок — знижуєть­ся трудомісткість продукції, ліквідується важка, непрестижна ручна праця, відбувається умовне вивільнення працівників, які можуть бути використані в інших сферах виробництва. Зазначену функціональну роль відіграють такі засоби праці, як робочі і си­лові машини, транспортні засоби, комбайновий парк, автоматич­ні лінії, засоби механізації тваринницьких приміщень, різні при­лади й устаткування тощо. Ці матеріально-речові елементи ос­новного капіталу також активно впливають на процес виробниц­тва. Абсолютна більшість їх відтворюється за межами аграрного сектора, а тому ступінь їх впливу визначається темпами розвитку науково-технічного прогресу в галузях промисловості і масшта­бами його реалізації у виробництві.

Третя група — засоби, що створюють сприятливі умови для нормального виробничого процесу. Це — тваринницькі примі­щення, складські приміщення, споруди, літні табори для утримання худоби тощо. Ці засоби праці, хоч і менш активно, впли­вають на процес виробництва, але є необхідними його елемента­ми. Без них неможливо досягти високих кінцевих результатів го­сподарської діяльності аграрних підприємств.

Усі матеріально-речові елементи основного капіталу мають відповідні техніко-економічні характеристики, знання яких вкрай необхідне для визначення потреби в цих ресурсах, оцінки й аналі­зу ефективності їх використання, а також для планування вироб­ництва. Однією з найважливіших характеристик частини засобів праці є те, що вони мають певну енергетичну потужність. Це — найактивніша частина основного капіталу, яка формує енергетичні ресурси аграрних підприємств і сільського господарства в цілому.

Енергетичні ресурси підприємств представлені потужністю тракторів, автомобілів, моторів комбайнів, стаціонарних двигу­нів, електродвигунів і електроустановок, живої тяглової сили, що виражена у механічних кінських силах. При цьому потужність електромоторів і електроустановок переводиться у механічні кін­ські сили за коефіцієнтом: 1 кВт -— 1,36, робочих коней — 0,75, робочих волів — 0,5 м.к.с. На основі даних про загальну кількість енергоресурсів визначаються такі важливі показники, як енергозабезпеченість виробництва та енергоозброєність праці. Енергозабезпеченість виробництва визначається діленням енергоресурсів підприємства на його посівну площу. У громадських сільського­сподарських підприємствах цей показник у 1999 р. становив 435 м.к.с. на 100 га посівної площі. Енергоозброєність праці розраховується діленням енергоресурсів підприємства на серед­ньорічну кількість працівників. її рівень становить 35,6 м.к.с.

Слід зазначити, що більшість аграрних підприємств має ще низьку забезпеченість енергоресурсами. В господарствах з висо­ким рівнем організації виробництва енергозабезпеченість сягає 650—700 м.к.с, а енергоозброєність — більше 50 м.к.с. Між рів­нем цих показників і кінцевими результатами виробництва існує пряма залежність ■— з їх підвищенням зростає врожайність куль­тур і продуктивність тварин, збільшуються продуктивність праці і прибутки підприємств.

Про ефективність використання енергетичних потужностей су­дять, виходячи з показника енергоємності виробництва, що ви­значається діленням енергоресурсів підприємства на обсяг одержа­ної валової продукції. У підприємствах з інтенсивним типом роз­витку, де запроваджені енергозберігаючі технології, енергоресурси використовуються ефективно і рівень цього показника не переви­щує 2—2,5 м.к.с. на 1000 грн валової продукції в порівнянних цінах.

Значну частку (понад 20 %) в структурі енергоресурсів аграр­них підприємств займають електродвигуни та електроустановки. Вони дають змогу ширше використовувати на господарські пот­реби електроенергію як один з найбільш економічно вигідних видів енергії, що застосовуються в сільськогосподарському вироб­ництві. В 2000 р. в сільському господарстві України було спо­жито електроенергії (включаючи одержану від державних елект­ростанцій) 11,7 млрд кВт-год або в 2,4 раза менше, ніж у 1990 р.

Оскільки електрифікація є основою комплексної механізації та автоматизації виробництва, то рівень виробничого споживання електроенергії значною мірою характеризує стан розвитку мате­ріально-технічної бази підприємства, його потенційні можливості в досягненні вищих валових і економічних показників господар­ської діяльності. Для оцінки досягнутого рівня споживання елек­троенергії аналізують показники електрооснащеності виробни­цтва і електроозброєності праці. Перший з них визначається діленням використаної на виробничі цілі електроенергії на посів­ну площу, а другий — на середньорічну кількість працівників.

Досягнутий рівень виробничого споживання електроенергії ще далекий від необхідного як через економічну кризу, яку переживала Україна з початку 90-х років, так і через низьку забезпеченість аграр­них підприємств електродвигунами й електроустановками. Нерідко відчувається нестача комплексу машин, що могли б ефективно пра­цювати на електроенергії. Водночас необхідно економно витрачати цей вид енергії за рахунок впровадження, насамперед, економічних високопродуктивних електроустановок і електродвигунів підвищеної експлуатаційної надійності, а також здійснення режиму економії.