3. Джерела і форми відтворення основних засобів. Лізинг в сільському гос- подарстві

Джерелами простого і розширеного відтворення основних за­собів можуть бути власні, позичкові і залучені кошти та цільові надходження і благодійні внески.

До власних джерел відносять прибуток від основної операцій­ної та іншої операційної діяльності; від фінансово-інвестиційної діяльності та від позареалізаційних операцій; амортизаційні відра­хування; надходження від реалізації вибулих основних засобів. Специфічним джерелом фінансування відтворення основних засо­бів, що не вимагає вкладень, є їх індексація. До позичкових коштів відносять кредити банків та інших фінансово-кредитних установ, а до залучених — випущені підприємством акції й облігації.

Головним джерелом відтворення основних засобів є аморти­заційні відрахування і прибуток. Саме завдяки їм підприємство може здійснювати не лише просте, а й розширене відтворення цього ресурсу. Прийнято вважати, що амортизаційні відрахуван­ня є джерелом здійснення простого відтворення основних засо­бів. Проте вони нерідко можуть стати і джерелом розширеного відтворення у випадках, коли підприємству ще немає потреби замінювати працюючі основні засоби, а отримані суми амортиза­ційних відрахувань завдяки введенню прискореної амортизації є досить значними і можуть бути використані для придбання додат­кової кількості основних засобів.

В умовах ринкової економіки підприємства, як правило, не акумулюють амортизаційні відрахування у спеціальному аморти­заційному фонді з цільовим реноваційним призначенням, а здійс­нюють просте і розширене відтворення в міру потреби за рахунок наявних власних або зовнішніх джерел фінансування. Проте під­приємство може ввести в практику своєї діяльності закріплення фінансових ресурсів за формами відтворення основних засобів. В економічній літературі виділяють таких три форми їх відтворення:

• підтримання основних засобів у придатному для експлуатації стані без зміни їх первісної корисності. Для цієї мети може ство­рюватися фонд ремонтних робіт;

• реновація основних засобів, тобто заміна фізично і морально зношених основних засобів новими нерідко з кращими технічни­ми характеристиками. Джерелом цієї форми відтворення є амор­тизаційні відрахування, надходження від реалізації потриманих основних засобів;

• розширене відтворення основних засобів на існуючій та но­вій технічній основі (здійснення модернізації , переоснащення виробництва). Воно здійснюється за рахунок прибутку підприєм­ства і частково амортизаційних відрахувань, а також позичкових і залучених коштів.

Стосовно першої форми відтворення основних засобів, то во­на здійснюється шляхом проведення їх технічних доглядів, пото­чних і капітальних ремонтів. Витрати на них залежать від їх кіль­кості і розцінок, які в свою чергу залежать від складності ре­монту, вартості запасних частин, вузлів, рівня оплати праці тощо. В практиці роботи вітчизняних аграрних підприємств станом на 2010 р. продовжує діяти система періодичного проведення ремонтів. Наприклад, для тракторів поточний ремонт здійснював­ся раз у два роки, капітальний — раз у чотири роки. Метою про­ведення поточного ремонту є усунення дрібних неполадок, запо­бігання інтенсивному фізичному спрацюванню вузлів основного засобу і завдяки цьому підтримання його в придатному для ці­льового використання стані. Капітальний ремонт проводиться з метою максимально можливого відновлення нормативних техніко-експлуатаційних характеристик основного засобу. Він вимагає значно більших витрат, ніж поточний ремонт і здійснюється, як правило, в спеціалізованих ремонтних підприємствах. Оскільки технічний догляд, поточний та капітальний ремонти забезпечу­ють лише підтримання основних засобів у робочому стані і збе­реження первісно визначеної економічної вигоди від їх експлуа­тації, то цілком виправдано, що витрати на їх проведення від­носять до поточних.

Реновація (просте відтворення) основних засобів є необхідною умовою збереження виробництва в тих же масштабах. У роки економічної кризи для більшості аграрних підприємств був харак­терний звужений тип відтворення, який супроводжувався не лише зменшенням фондооснащеності виробництва, а й старінням основного капіталу. В 2008 р. завдяки поліпшенню економічного середовища діяльності аграрних підприємств і позитивному впливу фактора приватної власності та приватної ініціативи на­мітилася тенденція до збільшення вкладень в основний капітал. У цих умовах закріплення фінансових ресурсів на реновацію основ них засобів може принести підприємству додаткову економічну вигоду в разі законодавчого закріплення положення Концепції амортизаційної політики, яким передбачається надавати податко­ві знижки тим суб'єктам господарювання, які мають докумен­тальне підтвердження інвестиційного використання коштів амор­тизаційного фонду. Отже, підприємству стане вигідним створю­вати вказаний фонд і забезпечувати його цільове використання.

Більшість аграрних підприємств у 2009 р. потребували розши­реного відтворення основних засобів на якісно новій основі. Його здійснення вимагає рентабельного (прибуткового) ведення агро­промислового виробництва. В умовах, коли багато аграрних під­приємств ще економічно не зміцніли, важливим напрямом забез­печення розширеного (а нерідко і простого) відтворення основ­них засобів може стати лізинг.

Лізинг

Лізинг є особливою формою відтворення основних засобів, своєрідним видом підприємницької діяльності. Основоположним, сутнісним аспектом лізингу є довгострокова оренда майна, тобто передача його у тимчасове користування на умовах платності, строковості і зворотності або викупу.

У Законі України «Про лізинг» (грудень 1997 р.) дається таке ви­значення лізингу: лізинг — підприємницька діяльність, яка спрямо­вана на інвестування власних чи залучених фінансових коштів і по­лягає в наданні лізингодавцем у виключне користування на визначе­ний строк лізингоодержувачу майна, що є власністю лізингодавця або набувається ним у власність за дорученням і погодженням з лізингоодержувачем у відповідного продавця майна, за умови сплати лізингоодержувачем періодичних лізингових платежів.

Отже, лізинг розглядається як додаткове, особливе джерело фінансування, яке розширює можливості підприємств щодо ви­бору стратегії інвестування. Лізингу притаманні всі функції бан­ківського кредиту. Але він є особливою формою кредитних від­носин — товарним кредитом в основні засоби, за якого право використання майна відокремлюється від права володіння ним. Перше переходить до лізингоодержувача, тоді як лізингодавець зберігає за собою право володіння переданим в оренду майном.

Лізингу притаманний переважно трибічний характер відно­син, за яких у здійсненні лізингової операції беруть участь три суб'єкти: лізингодавець, лізингоодержувач і продавець лізингового майна. Всі вони економічно заінтересовані в укладанні лі­зингової угоди. Так, підприємствам лізинг дає змогу одержати в користування необхідні основні засоби з можливим наступним придбанням їх у власність, не маючи власних коштів для їх заку­півлі. Завдяки лізингу підприємства мають можливість не зв'язу­вати свій капітал через купівлю необхідних основних засобів, а використовувати його для організації іншої діяльності і тим роз­ширювати можливості одержання додаткового доходу. Завдяки лізингу здійснюється оновлення виробництва на якісно новій ос­нові. Він відкриває доступ до сучасної техніки, забезпечуючи тим самим зростання продуктивності праці і підвищення доходності.

Перевагою лізингу для аграрних підприємств є також та обстави­на, що вони можуть застосовувати схему гнучких лізингових платежів, яка найбільше відповідає сезонності сільськогосподар­ського виробництва.

Розрізняють два види лізингу: фінансовий і оперативний. Фі­нансовий лізинг вітчизняним законодавством трактується як лі­зингова угода, в результаті укладання якої лізингоодержувач на своє замовлення отримує в платне користування від лізингодавця об'єкт лізингу на строк, не менший від строку, за який амортизу­ється 60 % вартості об'єкта лізингу, визначеної в день укладання угоди. Із завершенням строку угоди фінансового лізингу об'єкт лізингу переходить у власність лізингоодержувача або викупову­ється ним за залишковою вартістю.

Оперативний лізинг — це лізингова угода, якою передбачає­ться, що лізингоодержувач на своє замовлення отримує у платне користування від лізингодавця об'єкт лізингу на строк, менший від строку, за який амортизується 90 % вартості об'єкта лізингу. Після завершення строку угоди оперативного лізингу об'єкт лі­зингу повертається лізингодавцю.

За фінансового лізингу витрати на утримання об'єкта лізингу (на його експлуатацію, технічне обслуговування і ремонт, страху­вання) несе лізингоодержувач, а тому вони не включаються до лі­зингових платежів. У міжнародній практиці такий фінансовий лі­зинг називають «чистим». Якщо лізингодавець надає лізингоотримувачу певні сервісні послуги, то в цьому разі фінансовий лізинг називають «мокрим» лізингом. За оперативного лізингу всі витра­ти на утримання об'єкта лізингу, крім витрат на його експлуатацію та поновлення використаних матеріалів, несе лізингодавець

Важливо пам'ятати, що за фінансового лізингу об'єкт лізингу береться на баланс лізингоодержувача. Останній бере на себе ри­зик випадкового знищення або випадкового пошкодження об'єк­та лізингу. За оперативного лізингу вказаний ризик бере на себе лізингодавець. Лізингоодержувач за використання об'єкта лізин­гу сплачує лізингодавцю лізингові платежі, які встановлюються в розмірі, що забезпечує відшкодування його вартості й одер­жання лізингодавцем певного прибутку.

Лізингові платежі можуть включати в себе декілька складо­вих: суму амортизації об'єкта лізингу, нараховану за строк, за який вноситься лізинговий платіж; платіж як винагорода лізинго­давцю за надання ним майна в оренду (лізингова маржа); суму, що сплачується лізингодавцю як процент за залучений ним кре­дит для придбання майна за договором лізингу; відшкодування страхових платежів за договором страхування об'єкта лізингу, якщо він застрахований лізингодавцем; інші витрати лізингодав­ця, передбачені договором лізингу.

Тл

У формалізованому вигляді загальну суму лізингових платежів ∑ЛП за весь

і=1

строк дії лізингової угоди можна представити виразом:

Тл

∑ЛП = А + ПКр + ЛМ + СТ + IB,

і=1

де А — сума амортизації, що нараховуються на об'єкт лізингу протягом дії лізингової угоди; ПКр — плата як процент за залу­чений лізингодавцем кредит для придбання об'єкта лізингу; ЛМ — лізингова маржа; СТ — страхові відшкодування лізингодавцю за застраховане ним майно; IB — інші витрати лізингодавця, пе­редбачені договором лізингу (витрати на обслуговування об'єктів лізингу, на консультації, навчання працівників, які обслуговують об'єкт лізингу, відрядження тощо).

Суму амортизаційних відрахувань (А) можна визначити за формулою:

А = (Вл • На • Тл):100,

де Вл — вартість об'єкта лізингу; На — норма амортизаційних відрахувань, %; Тл — строк дії лізингової угоди. Методичний підхід до визначення суми амортизації може змінюватися залеж­но від вибраного за домовленістю сторін методу нарахування амортизації.

Якщо за фінансового лізингу повний викуп об'єкта лізингу передбачається за коротший термін порівняно зі строком його корисного використання, то замість амортизаційних відрахувань у щорічні лізингові платежі включають частку вартості основно­го засобу, визначену як результат від ділення його повної вартос­ті на термін лізингової угоди. Наприклад, при укладанні угоди з фінансового лізингу на п'ять років з повним викупом майна за цей строк і за вартості об'єкта лізингу 245 тис. грн у щорічні лі­зингові платежі потрібно включати 49 тис. грн (245 : 5).

Плата за залучення лізингового кредиту (Пкр) розраховується з виразу:

Пкр = (Кр • Пс): 100,

де Кр — кредитні ресурси (залучений лізингодавцем кредит); Пс — процентна ставка за кредит, %.

Оскільки плата за кредит розраховується за залишковою вар­тістю майна, то при визначенні загальної суми ПКр береться до уваги середньорічна вартість кредитних ресурсів, якщо виплата лізингових платежів здійснюється щомісячно або щоквартально. За цих умов розрахунок Кр здійснюється за формулою:

Т

Кр = ∑ [(Влп + Влк ) / 2]

і=1

₇

де Влп і Влк — вартість об'єкта лізингу відповідно на початок і кінець року і за умови, що він придбаний повністю за кредитні ресурси.

Лізингова маржа визначається з виразу :

Т

ЛМ = ∑ [(Влп + Влк ) / 2] • Слм

і=1

де Слм — ставка лізингової маржі, коефіцієнт.

Перш ніж укласти лізингову угоду, лізингоодержувач має здійснити попередню оцінку її ефективності. Методика такої оцінки зводиться до порівняння вартості майна за умов його ку­півлі в кредит з його вартістю за умов його придбання за лізинго­вою угодою.

При визначенні вартості майна за умов фінансового лізингу слід виходити з того, що лізингові платежі включають, згідно За­кону України «Про лізинг», у валові витрати, тому на їх величину зменшується прибуток, що є об'єктом оподаткування податком на прибуток¹. Отже, підприємство менше сплачуватиме податку на прибуток на величину, що дорівнює сумі лізингових платежів, помножених на ставку податку на прибуток (коефіцієнт). Ця еко­номія коштів, по суті, зменшує вартість придбання підприємст­вом техніки, обладнання тощо.

Таким чином, фактична вартість придбання майна за умов фі­нансового лізингу для лізингоодержувача становитиме:

Тл

ФВМл= ∑ ЛП – ЕК,

і=1

де ЕК — економія коштів на відрахуваннях до бюджету при опо­даткуванні прибутку підприємства завдяки включенню лізинго­вих платежів у виробничі витрати. Вона має місце, коли підпри­ємство працює прибутково.

Реальна вартість майна за умови купівлі його в кредит ви­значається з урахуванням таких трьох обставин. Перша — ви­плата процентів за кредит включається у виробничі витрати. Отже, на їх величину зменшується об'єкт оподаткування подат­ком на прибуток. Друга — підприємство, взявши кредит, по­вертає його за рахунок прибутку після його оподаткування. Тому прибуток не зменшується на величину виплачуваних час­ток кредиту, і підприємство не одержує економії на виплатах в бюджет, що пов'язані з оподаткуванням прибутку. Третя — придбавши основний засіб у власність за кредит, підприємство нараховує на нього амортизацію, яка є елементом витрат, а от­же, на її величину зменшується об'єкт оподаткування подат­ком на прибуток.

Економія від зниження об'єкта оподаткування за рахунок амортизації (Еа) визначається множенням нарахованої амортиза­ції за період, на який укладається угода фінансового лізингу, на ставку податку на прибуток (коефіцієнт).Економія від включення виплачуваних процентів за кредит у витрати (Екк) визначається множенням суми цих процентів на ставку податку на прибуток (коефіцієнт). Звідси фактичну вартість майна при купівлі його за кредит (ФВМк) можна обчислити з виразу:

ФВМк = ВКм + Пкр - Екк - Еа,

де Пкр — сума виплачених процентів за кредит.

Лізингова угода вважається доцільною, якщо ФВМл < ФВМк. Проте такий висновок не означає, що підприємство не повин­не за всіх обставин укладати лізингову угоду за умови, що ФВМл > ФВМк. Однією з основних причин, що може спо­нукати підприємство укласти за цієї обставини лізингову уго­ду, є недоступність для нього кредиту і гнучкість лізингових платежів.

В Україні сільськогосподарський ринок лізингу став розвива­тися порівняно недавно. В 2001 р. в сільському господарстві ак­тивно діяли 16 лізингових компаній, більшість яких створена бан­ками або промисловими підприємствами. Найбільш відомі серед них такі, як: «Агротехлізинг», «Укрінвест», «Укрмашінвест», «Українська фінансова лізингова компанія», а також державна національна компанія НАК"Украгролізинг". Особливо слід наголосити на активній діяльності держави щодо здійснення лізингових операцій у сільському господарстві.

НАК «Украгролізинг» надає сільськогосподарську техніку в лізинг на прийнятних для сільськогосподарських товаровиробни­ків умовах, як правило, на термін до п'яти років. При цьому з урахуванням лізингових платежів вартість техніки зростає для лізингоодержувачів у межах 25—30 %, тоді як вартість техніки, наданої в лізинг приватними лізинговими компаніями нерідко підвищується на 50 % (в середньому передоплата цими компані­ями встановлюється 30 % вартості об'єкта лізингу, середній тер­мін лізингової угоди — три роки під середній банківський річний відсоток). Недоліком у роботі Державного лізингового фонду бу­ло те, що при наданні техніки в лізинг не здійснювався аналіз платоспроможності лізингоодержувачів, не повністю бралися до уваги професіоналізм і порядність керівництва підприємств. З ці­єї причини в 2001 р. НАК «Украгролізинг» зіткнулася з пробле­мою несплати лізингових платежів¹. Тому є необхідність у засто­суванні цією компанією загально прийнятих підходів до відбору потенційних лізингоотримувачів. Головним критерієм такого від­бору має стати їх кредитоспроможність і належне техніко-економічне обґрунтування використання об'єкта лізингу.

Для підвищення привабливості фінансового лізингу² доцільно законодавчо ввести можливість застосування сублізингу, знизити мінімальний термін лізингової угоди, розробити досконаліші процедури повернення об'єкта лізингу в разі несплати лізинготримувачем лізингових платежів.