1. Характеристика, класифікація і структура основних фондів.

Сільськогосподарське виробництво здійснюється за органіч­ної єдності чотирьох (в умовах зрошення — п'яти) факторів, се­ред яких важливе місце займають засоби виробництва — знаряд­дя і предмети праці. Вони беруть безпосередню участь у ство­ренні вартості продукції і, будучи складовим елементом продук­тивних сил, визначають ступінь розвитку матеріально-технічної бази аграрних підприємств. Тому від рівня забезпеченості вироб­ництва знаряддями і предметами праці, їх структури та ефектив­ності використання значною мірою залежать кінцеві результати діяльності суб'єктів

-----------------------------------------------

* У 2008 р. останні два види витрат були відсутні в Україні, проте вони мають місце в країнах з розвинутою ринковою економікою.

господарювання в сільському господарстві.

Знаряддя і предмети праці, виражені у вартісній формі, разом з грошовими ресурсами, що обслуговують процес виробництва, ста­новлять поняття виробничих фондів. їх кругообіг відбувається як рух вартості, результатом якого є виробництво матеріальних благ, що втілюють у собі вартість спожитих засобів виробництва.

Залежно від характеру обороту, а також від функціональної ролі і значення в процесі створення нових споживних вартостей засоби виробництва поділяють на основні й оборотні фонди ( ос­новний і оборотний капітал).

Основні виробничі фонди (основний капітал) — це грошовий вираз знарядь праці. Вони беруть участь у процесі виробництва тривалий час, зберігаючи при цьому натурально-речову форму.

Споживна вартість знарядь праці закріплюється на тривалий час у сфері виробництва, а вартість знаходиться в постійному русі, причому частина її переноситься на заново створений продукт, а інша частина, постійно зменшуючись, фіксується у засобах ви­робництва до завершення строку їх використання.

Специфічною особливістю сільського господарства є те, що окремі види засобів виробництва можуть докорінно (під дією людського фактора) змінювати свою функціональну роль у про­цесі виробництва. Тому в одному випадку їх розглядають як ос­новні фонди, а в іншому — як оборотні. Наприклад, основне ста­до корів, основні свиноматки — це елемент основних виробни­чих засобів, оскільки їх функціональна роль полягає у відтворенні поголів'я і виробництві предметів праці (молоко). Проте при вибраковці корів та свиноматок і ставленні їх на відгодівлю від­бувається зміна функціональної ролі цих основних засобів у про­цесі виробництва і їх уже розглядають як оборотні фонди, яким притаманний зовсім інший характер обороту.

Оборотні фонди представлені предметами праці. Вони беруть участь у процесі виробництва протягом лише одного виробничо­го циклу, втрачають при цьому натурально-речову форму і пов­ністю передають свою вартість на заново створюваний продукт. Як бачимо, характер їх обороту докорінно відрізняється від харак­теру обороту основних фондів, що безпосередньо позначається на формуванні витрат, які включаються в собівартість продукції.

У процесі кругообігу виробничі фонди послідовно переходять зі стадії виробничих запасів у стадію виробництва, а з неї — в стадію готового продукту. Такий рух виробничих фондів відбу­вається як рух вартості, зумовлюючи необхідність їх розмежу­вання на застосовувані і спожиті.

Застосовувані основні фонди представлені первісною вартістю знарядь праці, а виробничо спожиті — лише частиною її у формі річної суми амортизації на реновацію. Застосовувані основні фон­ди завжди є більшими від виробничо спожитих протягом року на строк їх експлуатації. Для оборотних фондів, як правило, характер­не зворотне співвідношення. Застосовувані оборотні фонди вимі­рюються вартістю їх середньомісячного залишку, виробничо спо­житі — матеріальними витратами. Враховуючи характер обороту предметів праці, стає очевидним, що виробниче спожиті оборотні фонди будуть у стільки разів перевищувати застосовувані, скільки оборотів зроблять оборотні фонди протягом року.

Поділ виробничих фондів на застосовувані і виробниче спожиті має глибокий економічний зміст, оскільки дає змогу правильно ви­значити роль знарядь і предметів праці у формуванні собівартості продукції. Стає очевидним, що основна частка витрат формується за рахунок не основних, а саме оборотних фондів, хоч первісна вартість перших значно перевищує вартість останніх.

Класифікація і структура основних фондів (основного капіталу)

Економічне значення основних фондів полягає в тому, що во­ни є мірилом розвитку процесу праці в сільському господарстві, формують ступінь комплексної механізації та автоматизації ви­робництва, забезпечують якісне і своєчасне виконання сільськогосподарських робіт і цим визначально впливають на продуктив­ність праці.

Залежно від цільового призначення основні фонди поділяють на дві групи:

• основні виробничі фонди;

• основні невиробничі фонди.

Основні виробничі фонди беруть безпосередню участь у проце­сі виробництва і формуванні собівартості та вартості продукції На них припадає переважна частка основних фондів аграрних підпри­ємств — до 85—90 %. Основні невиробничі фонди не беруть учас­ті в процесі виробництва. Вони формують соціальні умови життя людей на селі, а тому рівень забезпечення ними опосередковано впливає на результати виробничої діяльності. До складу цих фон­дів відносять фонди житлово-комунального господарства і побу­тового обслуговування, організацій культури, освіти, охорони здо­ров'я, фізичної культури і соціального забезпечення.

В роки економічної кризи для більшості аграрних підприємств стало непосильним утримання на належному рівні їх соціальної сфери, в тому числі використання і підтримка в дієздатному стані основних невиробничих фондів. Тому було прийняте урядове рі­шення про передачу об'єктів соціальної сфери на баланс сільсь­ких (селищних) рад народних депутатів і утримання їх за рахунок місцевих бюджетів. Багато аграрних підприємств скористалося цією можливістю¹. Проте ряд підприємств , які мають, як прави­ло, міцний економічний стан, продовжують утримувати соціаль­ну сферу і тим самим забезпечують кращі соціальні умови про­живання своїх працівників. В перспективі є підстави очікувати, що із зміцненням економіки аграрних підприємств вони віднов­лять розвиток окремих ланок соціальної сфери з метою забезпе­чення опосередкованого впливу цього фактора на підвищення продуктивності праці.

Аграрні підприємства, крім сільськогосподарської, можуть ви­робляти й інші види продукції, займатися торгівлею, будівницт­вом тощо. Тому основні виробничі фонди цих підприємств не є однорідними за їх функціональною роллю. Саме за цією ознакою вказані фонди поділяють на:

• виробничі сільськогосподарського призначення. До них від­носять будівлі, споруди, передавальне обладнання, робочі і силові машини та обладнання, вимірювальні і регулюючі прилади, обчислювальну техніку та програмні засоби до неї, транспортні засоби, інструмент, виробничий і господарський інвентар, робочу і продук­тивну худобу, багаторічні насадження, внутрішньогосподарські дороги, мости та інші основні засоби. Названі основні виробничі фонди (з метою аналізу забезпечення ними й оцінки ефективності використання) можуть об'єднуватися в три групи: фонди рослин­ництва, тваринництва і загальногосподарського призначення;

• виробничі несільськогосподарського призначення Вони пред­ставлені промислово-виробничими і будівельними фондами, фон­дами торгівлі і громадського харчування. Певною мірою ці основ­ні фонди характеризують ступінь агропромислової інтеграції та диверсифікації виробництва.

Згідно з Положенням (стандартом) бухгалтерського обліку 7 (П(С)БО 7) до основних засобів відносять матеріальні активи, які підприємство утримує і використовує з метою одержання певної господарської вигоди, строк корисного використання (експлуата­ції) яких — більше одного року (або операційного циклу, якщо він довший за рік).

На основі даних про первісну вартість основних виробничих фондів визначають по кожному підприємству такі важливі еко­номічні показники, як фондооснащеність виробництва і фондооз­броєність праці. Фондооснащеність розраховують як відношен­ня вартості основних виробничих фондів сільськогосподарського призначення до площі сільськогосподарських угідь, а фондоозб­роєність — до середньорічної кількості працівників, зайнятих у сільськогосподарському виробництві.

В цілому по сільському господарству у 2008 - 2009 рр. досягнутий рі­вень забезпеченості виробничими основними фондами був ще не­достатній. Між господарствами існують істотні відмінності щодо фондооснащеності виробництва і фондоозброєності праці. З під­вищенням цих показників до оптимального рівня зміцнюється економічний стан суб'єктів господарювання. Крім того, на ефек­тивність сільськогосподарського виробництва істотний вплив справляє і структура основних виробничих фондів, під якою розуміють процентне співвідношення окремих складових еле­ментів цих фондів у їх загальній вартості.

Для економічного аналізу і цілей бухгалтерського обліку ос­новні засоби класифікують за такими групами: земельні ділянки; капітальні витрати на поліпшення земель; будинки, споруди та передавальні пристрої; машини й обладнання, транспортні засоби і інструменти, прилади, інвентар (меблі); робоча і продуктивна худоба; багаторічні насадження; інші основні засоби. В складі основних засобів виділяють також групу інших необоротних ак­тивів, до яких відносять бібліотечні фонди, малоцінні необоротні матеріальні активи, природні ресурси, інвентарну тару, тимчасові (нетитульні) споруди, предмети прокату.

Основні засоби відображаються в активі балансу в розділі 1 «Необоротні активи» за первісною і залишковою вартістю. Слід при цьому брати до уваги, що будь-який об'єкт основних засобів визнається активом лише в тому разі, коли існує ймовірність отримання підприємством у майбутньому певної економічної ви­годи від його використання і коли вартість такого об'єкта може бути достовірно визначена.

При оцінці структури основних виробничих фондів необхідно враховувати, що їх структурні елементи істотно відрізняються за функціональною роллю в процесі виробництва, а тому не з одна­ковою активністю впливають на кінцеві результати господарю­вання. За інших однакових умов вищих результатів досягають ті підприємства, які краще оснащені так званими активними основ­ними виробничими фондами: силовими і робочими машинами, транспортними засобами, продуктивною худобою, багаторічними культурними насадженнями.

Важливо також установити раціональне співвідношення між окремими структурними елементами основних фондів і насампе­ред між тими з них, ефективність використання яких взаємозумовлена. Наприклад, неможливо досягти бажаних результатів, якщо не буде встановлено необхідної пропорційності між силовими і робочими машинами, між будівлями, спорудами і продуктивною худобою, між площею багаторічних насаджень і потрібними складськими приміщеннями та холодильними установками.

Структура основних фондів змінюється як у динаміці, так і за­лежно від спеціалізації підприємства. Тому оптимальний рівень фондооснащеності і раціональну структуру цих фондів необхідно встановлювати для підприємства відповідно до його виробничого напряму, досягнутого рівня інтенсивності розвитку головної га­лузі, місцевих природних умов.