2.Поняття продуктивності праці і методика її визначення

Під продуктивністю праці розуміють реалізовану здатність конкрет- ної праці (праці конкретних працівників) в одиницю робочого часу виробля- ти певну кількість продукції або виконувати відповідний обсяг роботи.

Проте на виробництво продукції витрачається не лише жива праця, а й минула, уречевлена у виробничо спожитих засобах і предметах праці. Реальне підвищення продуктивності праці в широкому розумінні цього слова має місце тоді, коли темпи зростання уречевленої праці менші за темпи скорочення живої праці, тобто коли сукупні затрати праці на одиницю продукції скорочуються.

Для визначення продуктивності праці в сільському господарстві засто- совують систему показників. Вона складається, в свою чергу, з двох груп показників – повні (прямі) і неповні (проміжні) . Перша група включає натуральні ( трудомісткість продукції рослинництва і тваринництва ) і вар- тісні (погодинна, денна і річна продуктивність праці). При визначенні варті- сних показників беруться до уваги вироблена продукція і затрати живої пра- ці. В цілому по господарству вартість продукції беруть у порівняних цінах. Друга група розраховується до одержання продукції і включає абсолютні показники ( затрати праці на 1 га посіву в певному періоді, те саме на 1 голо- ву тварин, норма закріплення тварин за одним працюючим) і відносні пока- зники (ступінь виконання норм виробітку на механізованих і кінно-ручних роботах).

Дані по розвинутих країнах з ефективним сільським господарством переконують, що швидке зростання ефективності виробництва в цій галузі відбувається тоді, коли на кожний процент збільшення обсягу виробництва продуктивність праці зростає на 2 – 5 % за рахунок зниження технологічної трудомісткості виробництва.

3.Досягнутий рівень продуктивності праці і фактори його підвищення

Усі фактори, що впливають на рівень продуктивності праці, за хара- ктером дії на цей показник можна об'єднати в три групи. До першої групи належать фактори, що сприяють збільшенню виробництва продукції, до другої – скороченню затрат живої праці, до третьої – соціальні фактори, що спонукають працівників до ефективної праці.

Збільшення виробництва продукції досягається завдяки під­вищенню культури землеробства, впровадженню нових сортів і гібридів сільськогосподарських культур, кращих порід і ліній тварин, раціональної хімізації виробництва і меліорації землі, зміцненню кормової бази тощо. Серед другої групи факторів важ­ливе значення мають такі, як впровадження нових технологій і способів обробітку ґрунту, раціональної організації праці і виробничих процесів, досягнення обґрунтованої спеціалізації виробниц­тва й ефективного співвідношення між основними та допоміжни­ми галузями. Але найбільш радикальним фактором, що впливає на скорочення затрат живої праці, є заміна її капіталом. Результатом такої заміни є механізація й автоматизація виробництва, завдяки чому не лише підвищується продуктивність праці, а й зростає при­бутковість підприємств. Складність і важливість цього питання вимагають його детальнішого розгляду [див. розділ 9.6].

Серед третьої групи факторів підвищення продуктивності праці особливу роль відіграють такі, як підвищення кваліфікації працівників і рівня їх матеріальної заінтересованості, моральне стимулювання кращої праці. Працівники з вищою кваліфікацією швидше та якісніше виконують свої функції. Тому раціональна організація навчання кадрів» є важливою умовою зміцнення еко­номіки підприємств. Це тим більш важливо, що заміна живої праці капіталом, перехід до використання більш продуктивних машин і знарядь вимагає для їх експлуатації кваліфікованіших працівників з іншим рівнем матеріального стимулювання: успіх досягається лише тоді, коли кожний працівник буде чітко розуміти, що, коли, чому і як йому потрібно робити, а також яка матеріальна винагорода його очікує.

Важливим соціальним фактором підвищення продуктивності праці є взаємовідносини між управлінським апаратом (менедже­рами) і виконавцями, роботодавцями і виконавцями. Менеджери повинні турбуватися про працівників, прислуховуватися до їх порад щодо поліпшення організації виробництва, вдосконалення його технічної бази, об'єктивно оцінювати роботу кожного члена трудового колективу. Етика взаємовідносин між керівниками і підлеглими вимагає взаємоповаги. Менеджери повинні спокійно реагувати на помилки виконавців, виправляти їх, не роблячи за­уважень винним у присутності інших працівників.

Значного підвищення продуктивності праці можна досягти завдяки впровадженню наукової організації праці, коли досягається найбільш раціональне виконання трудового процесу.