4. Власний капітал аграрних підприємств та їх платоспроможність

Власний капітал — це одна з основних категорій, що характе­ризує економічний стан підприємства.

Під власним капіталом розуміють частину авансованого ка­піталу, що сформована за рахунок різних джерел, є власністю підприємства і кількісно визначається як різниця між його акти­вами і зобов'язаннями (позичковим капіталом).Чим більша вар­тість власного капіталу, тим за інших однакових умов міцніший фінансовий стан підприємства, тим більше воно має підстав зва­житися на діловий ризик, розраховувати при цьому на одержання кредитів. Без знання величини власного капіталу підприємства жоден кредитор не прийме рішення про надання йому позики на­віть у невеликому розмірі.

Власний капітал, відповідно до П(С) БО 1 «Баланс», відобра­жається в першому розділі пасиву балансу річних фінансових звітів підприємств усіх форм власності і господарювання. Водно­час тут наводяться наступні складові цього капіталу:

• статутний капітал — зафіксована в установчих докумен­тах загальна вартість активів, які є внеском власників (учасників) до капіталу підприємства;

• пайовий капітал — сума пайових внесків членів спілок та інших підприємств, що передбачена установчими документами . Ця складова власного капіталу характерна для виробничих сіль­ськогосподарських кооперативів. У даних підприємствах джере­лом пайового капіталу є пайові внески членів і асоційованих чле­нів кооперативу;

• додатковий вкладений капітал — сума, на яку вартість ре­алізації випущених акцій перевищує їх номінальну вартість. Ві­дображається ця складова власного капіталу лише у звітності ак­ціонерних товариств;

• інший додатковий капітал — це сума дооцінки необорот­них активів, а також вартість активів, безкоштовно отриманих підприємством від інших юридичних чи фізичних осіб;

•резервний капітал — сума резервів, створених відповідно до чинного законодавства або установчих документів за раху­нок прибутку підприємства. Резервний капітал є обов'язковою складовою власного капіталу всіх видів господарських това­риств, які згідно із Законом України «Про господарські това­риства» зобов'язані створювати резервний фонд. Такий фонд можуть створювати й інші типи підприємств. Використовується резервний капітал для покриття збитків, непередбачених ви­трат тощо;

• нерозподілений прибуток (непокритий збиток) — сума прибутку, реінвестована в підприємство, або сума непокритого збитку. Це, по суті, прибуток, що залишається після виплати до­ходів власникам (дивіденди) та відрахувань на поповнення резерв­ного капіталу¹. Що стосується непокритого збитку, то його сума відображається в дужках та вираховується при визначенні вели­чини власного капіталу;

• неоплачений капітал — це заборгованість власників (учас­ників) за внесками до статутного капіталу. Сума такої заборгова­ності наводиться в дужках і вираховується при визначенні підсум­ку власного капіталу;

• вилучений капітал — фактична собівартість акцій власної емі­сії акціонерних товариств або часток, викуплених товариством у йо­го учасників. Сума вилученого капіталу наводиться в дужках і під­лягає вирахуванню при визначенні величини власного капіталу.

Власний капітал, взятий разом із зобов'язання підприємства, дорівнює сумі активів даного підприємства, тобто виводиться ба­ланс засобів, що знаходяться у його розпорядженні. Процентне співвідношення між окремими складовими власного капіталу на­зивають структурою цього капіталу. При її визначенні неопла­чений та вилучений капітал до уваги не беруться. Це ж стосуєть­ся і непокритих збитків.

Який же конкретно економічний зміст категорії власного капі­талу підприємства? Відповідь на це питання одержимо, аналізу­ючи такий приклад. Якщо, скажімо, активи господарства станов­лять 2500 тис. грн, а загальні зобов'язання — 1100 тис. грн, це означає, що власний капітал становить 1400 тис. грн. Іншими словами, якби підприємство продало всі свої активи за вартістю, відображеною в балансі станом на кінець звітного року і сплати­ло всі свої зобов'язання, в нього залишилося б 1400 тис. грн влас­них коштів. Частина цих коштів матеріалізована в основних і оборотних фондах, а частина знаходиться у вигляді грошових коштів і коштів у розрахунках.

Й якби підприємство використало ці грошові кошти на придбання, скажімо, сільськогосподарської техніки, розмір власного капіталу, а також сума активів від цього не змінилися б. Набуває лише незначних змін структурне спів­відношення між окремими елементами активу балансу. Але якщо підприємство взяло кредит і придбало сільськогосподарську техні­ку, то при цьому власний капітал не зміниться, але відбудуться зміни в активі і пасиві балансу — за інших однакових умовах вони зростуть на величину взятого кредиту. Власний капітал підприєм­ства зростає при збільшенні прибутку підприємства в разі його реінвестування і використання на поповнення резервного капіталу. Дані про величину власного капіталу використовуються для визначення платоспроможності підприємства. Формально під­приємство можна вважати платоспроможним, коли продаж його всіх активів дозволяє повернути всі борги, тобто розрахуватися за всіма зобов'язаннями. Зрозуміло, що платоспроможнішим бу­де те підприємство, яке має більше плюсове сальдо власного ка­піталу. Проте такий підхід до оцінки платоспроможності підпри­ємств має істотну ваду, оскільки не враховує ліквідність окремих елементів авансованого капіталу, зокрема поза увагою залишає­ться термін їх продажу і можливість такого продажу взагалі. То­му при визначенні платоспроможності підприємства важливо проаналізувати ліквідність балансу, під якою розуміють можли­вості погашення зобов'язань за рахунок відповідних статей акти­вів підприємства, які мають різний ступінь ліквідності, тобто не­однакову швидкість перетворення в готівку. Саме за цим крите­рієм активи аграрних підприємств можна згрупувати в чотири групи. Наведемо один з варіантів такого групування.

1. Активи, що мають моментальну (абсолютну) ліквідність — грошові кошти та їх еквіваленти.

2. Активи, що швидко реалізуються: поточні фінансові інвес- тиції, акцептовані банком векселі, депозитні сертифікати, а також засоби в розрахунках — відвантажені товари і виконані роботи, строк оплати яких не настав, інша дебіторська заборгованість з високою ймовірністю повернення в термін 12 міс. з дати балансу, тварини на вирощуванні і відгодівлі.

3. Активи, що повільно реалізуються — виробничі запаси, го­това продукція, частина дебіторської заборгованості, що немає високої ймовірності погашення і часто може бути стягнута через арбітражні та судові органи. Є підстави включати до цієї групи і частину основних засобів, на які є попит та які можуть бути реа­лізованими. Дискусійним є питання включення в цю групу неза­вершеного виробництва, адже воно може бути реалізованим ли­ше в складі цілісного майнового капіталу. Тому виправдано цей елемент активу включати в наступну четверту групу.

4.Активи, що важко реалізуються — нематеріальні активи, основні засоби,

незавершене будівництво, незавершене виробництво, довгострокова дебітор-

ська заборгованість і довгострокові фінансові інвестиції.

Відповідно до такого поділу активу балансу здійснюють поділ на чотири групи зобов'язань підприємства за критерієм терміно­вості їх погашення з метою зіставлення цих груп з відповідними їм групами активу балансу. На основі такого зіставлення робить­ся висновок про ліквідність балансу, тобто про платоспромож­ність підприємства.

До першої групи відносять термінові зобов'язання, а саме: довгострокові кредити та позики, не погашені в строк, а також розрахунки по оплаті праці, з бюджетом та по позабюджетних платежах, виданих векселях, по страхуванню, заборгованість за товари, роботи і послуги, не оплачені в строк.

До другої групи відносять короткострокові зобов'язання, наприклад, короткострокові кредити банків, короткострокові залучені кошти, частина заборгованості по довгострокових по­зиках, що повинна бути погашена в поточному році, розрахунки з кредиторами за товари, роботи, послуги, термін оплати яких не настав. До третьої групи відносять довгострокові зобов'я­зання, зокрема, довгострокові кредити банків і довгострокові фінансові зобов'язання (довгострокові зобов'язання із залучен­ням позикових коштів (крім кредитів), за якими виплачуються проценти); відстрочені податкові зобов'язання. До четвертої групи відносять постійні пасиви — джерела власних і прирів­няних до них коштів.

За умови, що виділені групи активів перевищують або дорів­нюють відповідним групам пасиву балансу, вважається, що ба­ланс є ліквідним, тобто підприємство цілком платоспроможне, і навпаки. У зв'язку з цим виникає необхідність у застосуванні такої ме­тодики визначення платоспроможності підприємства, яка базува­лася б на використанні доступної для всіх зовнішніх споживачів інформації. Така інформація міститься в балансі річних фінансо­вих звітів підприємств. На її основі можна визначити три важли­вих показники ліквідності (платоспроможності): коефіцієнт загальної ліквідності, коефіцієнт швидкої ліквідності і коефіцієнт моментальної (абсолютної") ліквідності.

Коефіцієнт загальної ліквідності (Кзл) визначається з виразу:

ОА + ВМП

Кзл = ----,

ПЗ + ДМП

де ОА — оборотні активи; ВМП — витрати майбутніх періодів; ПЗ — поточні зобов'язання; ДМП — доходи майбутніх періодів.

Питання введення в чисельник формули витрат майбутніх періодів вимагає певного роз'яснення. Нагадаємо, що в складі витрат майбутніх періодів відображаються витрати, які мали міс­це протягом поточного чи попередніх періодів, але відносяться до майбутніх звітних періодів. Мета здійснення таких витрат (авансові платежі за продукцію, роботи, послуги) — отримати доходи в майбутньому. Зрозуміло, що вказані витрати зберіга­ють кошти підприємств, проте вони можуть мати різну ліквід­ність. При розрахунку коефіцієнта Кзл у складі ВМП доцільно було б залишити ту частину витрат майбутніх періодів, яка буде сплачена протягом року з дати складання балансу. Зрозуміло, що решта витрат майбутніх періодів, доходи від яких переви­щують термін 12 міс. з дати складання балансу, до уваги не по­винні братися. Але щоб практично реалізувати цей підхід, пот­рібна первинна інформація. Тому для зовнішніх користувачів при розрахунку коефіцієнта Кзл витрати майбутніх періодів до­цільно брати в повному обсязі.

Коефіцієнт швидкої ліквідності (Кшл) розраховується за формулою:

ОА-ЗА+ВМП

Кшл = ----,

ПЗ+ ДМП

де ЗА — запаси¹. Зауваження, викладені стосовно елементів ВМП і ДМП при обґрунтуванні коефіцієнта Кзл потрібно брати до уваги і при розрахунку коефіцієнта швидкої ліквідності.

Як видно з формули, запаси виключаються з поточних акти­вів, оскільки вважаються найменш ліквідними у складі цих акти­вів через невизначений термін їх реалізації і невизначений обсяг витрат при їх зберіганні і подальшому продажу. Доцільно також, щоб у складі оборотних активів враховувалася лише та дебітор­ська заборгованість, яка буде погашена протягом операційного циклу підприємства (чи менше як за 12 міс. з дати складання ба­лансу).

Коефіцієнт моментальної (абсолютної) ліквідності (Кмл) визначається з виразу:

Кмл = ГК / ПЗ + ДМП ,

де ГК — грошові кошти та їх еквіваленти в національній та іно­земній валюті. Даний коефіцієнт показує, в якій мірі короткост­рокові зобов'язання можуть бути погашені високоліквідними ак­тивами, характерними рисами яких є мінімальний термін, що потрібний для погашення ними поточної заборгованості (цей тер­мін можна брати на рівні строків здійснення грошових переказів банками — шість або менше днів).

Якщо фактичне значення розглянутих коефіцієнтів ліквідності більше за їх критичне значення (відповідно 1,0; 0,5 і 0,2), то під­приємство вважається платоспроможним. Оптимальне значення цих коефіцієнтів становить відповідно 2; 0,8-1 і 0,5-0,6.

Для оцінки платоспроможності підприємства важливо визна­чити його власний оборотний (робочий) капітал. Для цього по­трібно від оборотних активів відняти поточні зобов'язання. Його наявність є необхідною умовою забезпечення безупинності виро­бництва і своєчасної сплати поточних зобов'язань. Тому чим вища частка власного оборотного капіталу в загальній величині обо­ротного капіталу, тим кращий за однакових інших умов фінансовий стан підприємства. Ті підприємства, в яких відсутній власний обо­ротний капітал або його величина незначна, піддаються великому ризику порушення нормальної роботи і ризику банкрутства через значну обтяженість борговими зобов'язаннями.