2. Джерела формування авансованого капіталу, його класифікація і відмінність від категорії виробничого потенціалу

В умовах ринкової економіки аграрні підприємства можуть використовувати кілька джерел формування авансованого капіталу. Найголовнішим джерелом є власні кошти підприємства, які матеріалізуються в його майно і частково функціонують у сфері обігу. Але нерідко аграрні підприємства не мають достатніх власних коштів для інвестування виробництва, яке диктується виробничою необхідністю, тому вони вдаються до кредитів банку, випуску власних облігацій тощо, залучаючи цим самим позичковий капітал для формування свого авансованого капіталу в обмін на виплату процентів. В окремих випадках джерелами формування авансованого капіталу можуть бути пайові внески засновників (учасників) підприємств, грошові кошти, що надходять як пожертвування, благодійні та спонсорські внески.

Крім того, аграрні підприємства можуть залучати акціонерний капітал, тобто кошти інших юридичних і фізичних осіб, віддаючи їм частку власності в активах підприємства і виплачуючи цим особам дивіденди за рахунок власного прибутку. Таке залучення може відбуватися через емісію і вільний продаж акцій або через прийняття до складу акціонерів підприємств-кредиторів по коротко- та довгострокових боргах. На суму таких боргів зменшуються зобов'язання підприємства і водночас на цю ж суму зростає його власний капітал, проте володільцями цієї частки власного капіталу стають бувші кредитори. Підприємство може також збільшити свої виробничі ресурси за рахунок оренди землі, техніки, поголів'я тварин, багаторічних культурних насаджень¹.

Слід мати на увазі, що в умовах ринку одним із джерел підвищення вартості майна і збільшення власних грошових коштів підприємств може стати інфляція. Ці додаткові грошові кошти можуть бути реінвестовані в основні засоби або в інші ресурси. Проте таке джерело формування авансованого капіталу не надійне, не стабільне і частіше може бути зі знаком «мінус», коли подорожчання внаслідок інфляції ресурсів, які придбають аграрні підприємства, відбувається вищими темпами порівняно з інфляційним приростом грошової маси підприємства від реалізації виробленої ними продукції (робіт, послуг). Таке явище мало місце в Україні починаючи з 1991 p., що призвело до різкого погіршення фінансового стану аграрних підприємств.

Кошти розглянутих джерел формування авансованого капіталу можуть бути спрямовані на відновлення та/або збільшення тих чи інших його складових елементів. Пріоритетність спрямування коштів визначається стратегією підприємства і конкретною виробничою ситуацією.

Як ми переконалися, складові елементи авансованого капіталу досить різноманітні і мають неоднакове цільове призначення. Це дає підстави класифікувати їх за критерієм сфери застосування. На кожному підприємстві елементи авансованого капіталу можуть функціонувати в чотирьох сферах (рис. 14.1). Співвідношення між цими сферами може бути різне, як і неоднаковим може бути співвідношення між структурними елементами авансова­ного капіталу в кожній з виділених сфер. Ця обставина справляє досить істотний вплив на результати господарської діяльності аграрних підприємств.

За належністю на правах власності підприємства розрізняють власний і позичковий капітал.

В умовах планово-централізованої економіки категорія аван­сованого капіталу не використовувалася, хоч у бухгалтерському обліку активи підприємств ставали предметом аналізу. Водночас набула широкого застосування категорія виробничого (ресурсно­го) потенціалу, яка за своїм змістом близька до категорії авансо­ваного капіталу, але не тотожна їй.

Виробничий потенціал — це сукупність органічно поєдна­них виробничих ресурсів, взятих на стадії виробництва, які здатні забезпечувати продукування сільськогосподарської продукції в обсязі і асортименті, що залежать від розміру та умов функціону­вання цих ресурсів. З наведеного визначення видно, що категорія виробничого потенціалу відрізняється від категорії авансованого капіталу насамперед тим, що до його складу входять лише виробничі ресурси і не беруться до уваги ресурси сфери обігу, фінан­сові інвестиції та об'єкти соціальної сфери.

Крім того, у вироб­ничому потенціалі основні засоби відображаються не за залиш­ковою вартістю, як в авансованому капіталі, а за первісною. За якісно іншою методологією відображаються у виробничому по­тенціалі трудові ресурси. Тут береться їх фондовий аналог шля­хом капіталізації фонду оплати праці на норму капіталізації, яка може бути взята такою ж, як і для грошової оцінки землі. Нагада­ємо, що коефіцієнт капіталізації землі становить 33 роки, а це рі­внозначно нормі капіталізації — 0,03. Вона визначається як част­ка від ділення одиниці на 33 роки.

Авансований капітал відповідно до сфер застосування поділяється на: капітал сфери виробництва – основний капітал ( основні засоби виробничого призначення, земельні ресурси (у перспективі, нематеріальні ресурси) і оборотний капітал, авансований у предмети праці; капітал сфери обігу – товарний капітал, грошовий капітал, капітал, авансований у нематеріальні активи сфери обігу, капітал у розрахунках; капітал сфери фінансових інвестицій – капітал, авансований у короткострокові фінансові інвестиції, капітал, авансований у довгострокові інвестиції; капітал соціальної сфери.

За належністю на правах власності в підприємствах може бути власний і позичковий капітал.

Наприкінці минулого століття у колишньому РССР набула широкого застосування категорія виробничого (ресурсного) потенціалу, яка за своїм змістом близька до категорії авансованого капіталу, але не тотожна їй. Виробничий потенціал – це сукупність органічно поєднаних виробничих ресурсів, взятих на стадії виробництва, які здатні забезпечувати виробництво сільськогосподарської продукції в обсязі і асортименті, що залежать від розміру та умов функціонування цих ресурсів.

З наведеного видно, що категорія виробничого потенціалу відрізняється від категорії авансованого капіталу насамперед тим, що до його складу входять лише виробничі ресурси і не беруться до уваги ресурси сфер обігу, фінансових інвестицій і об'єкти соціальної сфери. Крім того, у виробничому потенціалі основні засоби відображаються не за залишковою вартістю, як в авансованому капіталі, а за первісною. За якісно іншою методологією відображаються у виробничому потенціалі трудові ресурси. Тут береться ії фондовий аналог шляхом капіталізації фонду оплати праці на норму капіталі-

зації, яка може бути взята такою ж, як і для грошової оцінки землі.

В абсолютному виразі виробничий (ресурсний) потенціал під­приємства можна визначити за допомогою формули:

ВП_п = ОВЗ + ОФ + ТР + ЗР,

де ОВЗ— основні виробничі засоби сільськогосподарського при­значення за первісною вартістю; ОФ — оборотні фонди підпри­ємства; ТР — трудові ресурси підприємства, що представлені че­рез показник капіталізації фонду оплати праці; ЗР — грошова оцін­ка земельних ресурсів, що здійснена за офіційною методикою.

Для порівняння підприємств за величиною виробничого потен­ціалу, а також для оцінки його зміни в динаміці по кожному суб'єкту господарювання використовують показник виробничого потенціалу в розрахунку на гектар сільськогосподарських угідь. Чим більший виробничий потенціал підприємства на одиницю площі, тим більше вони виробляють за однакових інших умов ва­лової продукції на цю ж площу, досягають вищих результатів го­сподарювання за іншими параметрами виробничої діяльності.

З переходом до ринкових відносин сфера застосування вироб­ничого потенціалу дещо звузилася. Проте і тепер він має досить широке поле застосування, зокрема для аналізу ефективності ви­робництва, визначення коефіцієнта обороту сукупних ресурсів та дослідження його впливу на збільшення виробництва продукції і здійснення режиму економії, і що особливо важливо — для до­слідження структурних зрушень у сукупних ресурсах та знахо­дження їх оптимального співвідношення.