Гуска-квочка

Несіння яєць у гусок, що розводяться в присадибних умовах, кожного разу починається наступного календарного року після їх виведення. Частіше за все проходить один цикл несіння яєць, рідше — два, проте в деяких пород може з'явитися і третій, осінній цикл. Якщо птахівник не допускає висиджування знесених яєць, то через 4— 6 тижнів несіння яєць повториться. Тривалість несіння і кількість знесених яєць обумовлені спадковістю, але тісно зв'язані також з умовами утримання, головним чином, з годуванням. У гусок, що утримуються на пасовищі та сидять на яйцях, несучість знижена порівняно з гусками, що годуються інтенсивно та не висиджують яйця. Це стосується і гусок однієї й тієї ж породи. В першому році несіння вони зносять дуже малу кількість яєць (виняток — кубанські гуси) —70—80% несучості другого і третього років несіння яєць. Яйця треба збирати часто, щоб вони не забруднювались. Забруднені яйця слід очистити не пізніше ніж через 2 години після знесення. Середня маса яєць залежить від породи, несучості та року несіння яєць. Маса яєць більшості пород знаходиться в межах 150—160 г. Яйця масою, що перевищує 220 г, не використовують для інкубації, оскільки вони бувають з двома жовтками. Гуски в перший рік несіння несуть більш легкі яйця, ніж у наступні роки.

Щоб рівномірно отримувати яйця протягом усього року, світловий режим для гусей регулюють так. Перволіток із грудня на тиждень переводять на 14-годинний світловий день, і вони починають несіння яєць у січні. Переведення на вказаний режим здійснюють поступово (протягом тижня) з щоденним збільшенням світлового дня на 1 годину.

Електроосвітлення застосовують до того періоду, поки тривалість природного світлового дня не досягне 14 год. Інтенсивність освітлення повинна бути 20 люксів на 1 м2 площі підлоги пташарні. Гусей другого року використання переводять на вказаний світловий режим також з грудня. Після закінчення несіння яєць у літній період (починаючи з липня) для гусей-дворічок застосовують метод прискореного линяння. Для цього їх протягом тижня переводять на 14-годинний світловий день. У результаті в гусей викликається осінньо-зимовий цикл несіння яєць. Після закінчення цього циклу несіння яєць (із січня) гусей уже третього року використання переводять на природний світловий день (7 год.), що викликає в них линяння, після якого із збільшенням світлового дня в гусей починається біологічно повноцінний весняно-літній цикл несіння яєць.

Стимулювання осінньо-зимового циклу несіння яєць у трирічок проводять так же, як і в дворічок. З січня гусей уже четвертого року використання,переводять на природний світловий день (за схемою трирічок). Після закінчення весняно-літнього циклу їх відгодовують і реалізують на м'ясо. Гуски більшості пород, що розводяться в присадибних умовах, зберігають інстинкт висиджування яєць і виведення гусят. Яйця збирають протягом несіння (в гнізді залишається тільки гіпсове яйце-підкладка), а в кінці несіння їх підкладають під гуску. Кінець несіння яєць можна визначити за тим, що в гуски починається линяння, під час якої пера, що випали, вона використовує для вистилання гнізда.

Для батьківської зграї відбирають кращу племінну птицю в жовтні-листопаді при відношенні гусаків і гусок 1:3. Під час відбирання гусей ураховують вираженість породи, живу масу, будову тіла, оперення та м'ясні форми. Самці в більшому ступені впливають на якість потомства, тому особливо старанно добирають гусаків. Самців змінюють кожні 3 роки, щоб усунути близькородинного розведення. Гусок можна утримувати 5—6 років, та кращі відтворю-вальні якості відзначаються, як правило, на 2—4-й роки використання.

Краще квочку саджати на яйця ввечері, щоб за ніч вона могла звикнути до своєї нової ролі. Гарна квочка одразу після посадки підбирає яйця під себе. Після того як яйця прогріються, вона починає їх перекочувати з боків у центр і навпаки. Гусячі ембріони не переносять перегрівання, тому такі переміщення забезпечують однакові умови для розвитку зародків в усіх яйцях.

Гуски-квочки не особливо вимогливі до годування, вони дуже захоплені висиджуванням і поїдають навіть менше корму, ніж звичайно.

Тому поруч з гніздом завжди повинні бути корм, вода, мінеральні додатки та зольний ящик для «купання" птиці. Кращий корм для квочок — вівсяне або ячмінне зерно. Вологі мішанки не дають, щоб не було розладу травлення та не забруднювались яйця, які висиджують.

На годування та прогулянку гуска витрачає не менше 20 хвилин. Добре б дати їй викупатися у водоймі. За відсутності водойм роблять канавки для купання завширшки 1 м, завглибшки 0,3 м. Стіни канавки роблять пологими та ребристими. Купання позитивно впливає на загальний стан птиці, сприяє підвищенню заплідності яєць у племінний період. За цей час господарю необхідно оглянути стан гнізда, забрати роздавлені яйця та змінити підстилку. Роздавлюється звичайно тумак. Якщо одразу гніздо не привести в порядок, то рідина яйця протхне і шкідливі мікроби через пори в шкаралупі можуть потрапити всередину цілих яєць.

Уперше яйця переглядають в овоскопі на 10—11-й день. У заплідненому яйці, в жовтку зверху, повинна проглядатися темно-червона крапка — зародок. Від нього відходять у всі боки червоні нитки. В незаплідненому яйці зародковий диск чистий. В яйцях з мертвими зародками видні кров'яні кільця (на горизонтальній або поздовжній осі яйця). Це так звані тумаки. їх забирають із гнізда.

Другий огляд яєць проводять на 27-й день. У цей час повинна бути видною рухлива тінь (у вигляді пагорба) дзьоба гусяти. Якщо гуска не користується водоймою, то яйця з 15—16-го дня періодично оббризкують водою — спочатку через день, а далі — щоденно. Роблять це безпосередньо перед тим, як гуска повернеться до гнізда після годування. Температура води повинна бути 39—4ГС. Тривалість насиджування яєць 30 (± 1) діб.

Під час виводу квочки стають неспокійними. Гусят з-під квочки не забирають до повного обсихання та втягування пуповини. Обсохлих гусят обережно виймають з гнізда та припікають пуповину йодом. Разом з гусеням забирають і шкаралупу, яйце треба облити теплою водою та одразу покласти під квочку. Гусятам, які протягом 2-х діб після накльовування не можуть звільнитися від шкаралупи, треба допомогти, але тільки в тому разі, якщо підшкаралупна оболонка вже знекровлена.

Обсохлих гусят тримають у теплому приміщенні в ящику або кошику, попередньо висланому сухою та чистою соломою. Температура повинна бути не нижче 26—28°С.

ГУСКА-КВОЧКА

Для обігрівання гусят можна використовувати переносну лампу з довгим шнуром. У патрон, бажано фарфоровий, вкручують лампу потужністю 200—300 Вт. Круг з жерсті діаметром 60 см прикріплюють до патрону біля лампочки (див. мал.).

Тепло буде рівномірно розподілятися в радіусу круга, тільки треба попередньо відрегулювати висоту лампи від підлоги, щоб гусятам не було спекотно (28—30°С на рівні підстилки). Після закінчення виводу молодняк підсаджують під гуску, простеживши, чи всіх вона прийняла.

Годування перед початком і під час несіння яєць залежить від розмірів тіла гусей певної породи, тривалості яйцекладки та від кількості знесених яєць. Гусей з низькою несучістю необхідно ще до початку несіння яєць забезпечити важливими компонентами — вітамінами та мінеральними речовинами, що впливають на якість інкубаційних яєць. Такого ж складу кормів необхідно притримуватися і протягом несіння яєць. Чим вище несучість, тим більше уваги слід приділяти годуванню. На початку несіння яєць гуски, як правило, на 0,5 кг важче гусаків, та протягом несіння вони поступово втрачають масу. Різке зниження живої маси свідчить про недостатнє годування гусок. Ще до початку несіння яєць їм треба збільшити норму зерна, головним чином вівса та сінного борошна, можна давати і паросткову олію (згідно з інструкцією) або проросле зерно. Гусям з більш високою несучістю в раціон уводять частину борошна бобових, кисле молоко, деяку кількість інших доступних кормів тваринного походження (м'ясо-кісткове борошно, молоті кістки та ін.).

ВИВЕДЕННЯ МОЛОДНЯКА індиків

Відтворювання поголів'я сільськогосподарських птиць часто здійснюється за допомогою штучної інкубації. Період інкубації індичиних яєць дорівнює 281дням. Проте він може коливатися залежно від розмірів яєць, температури інкубації тощо. Накльовування починається на 26-ий день, перші індичата з дрібних яєць (70— 75 г) часто з'являються на 27-ий день. Для інкубації яєць масою більше 89 г потрібно на 4—6 год. більше. Звичайно проходить близько 40 годин з моменту появу першого індичати до завершення всього виводу. Якщо тривалість виводу виходить за вказані межі, це свідчить про неправильну інкубацію або невисоку якість інкубаційних яєць.

Розвиток зародка починається ще в яйцеході індички, а після знесення яйця уповільнюється або припиняється в зв'язку із змінами зовнішніх умов, зокрема температурних. Тому під час роботи з інкубаційними яйцями дотримуються певних правил.

З метою збереження яйця в чистому вигляді індичок треба привчати нестися тільки в гніздах. Для цього гнізда встановлюють у пташарні задовго до початку несіння яєць і тримають їх у чистоті. Вибирають яйця кожну годину. Індички несуться в основному в першій половині дня. Під час зберігання інкубаційних яєць велике значення мають температура, вологість повітря та вентиляція. Оптимальною вважається температура в межах 10—15°С, відносна вологість — 80% (допустима 60—89%). Кращим способом зберігання інкубаційних яєць є розміщення їх гострим кінцем униз. Протягом десяти днів до закладання під квочку яйця можна не перевертати. Слід ураховувати, що подальше зберігання інкубаційних яєць може призвести до значного зниження виводимості, особливо при порушеннях умов їх зберігання. Кращі строки закладання яєць на інкубацію — чотири—п'ять днів після знесення. Вигідніше використовувати на інкубацію максимальну кількість яєць. Чим більше біологічно повноцінних інкубаційних яєць буде отримано від однієї індички і відповідно здорових життєздатних індичат, тим вище економічна ефективність індиківництва. Яйця для інкубації оцінюють за зовнішнім виглядом: розміром, формою та якістю шкаралупи.

Маса яєць грає суттєву роль під час інкубації, тому що ця ознака добре успадковується. Інкубуючи великі яйця, ми відбираємо одночасно велику птицю. В партії яєць, отриманих від однієї зграї, краща виводимість буває в яєць із середньою масою. Виводимість з дрібних яєць трохи вища, а з великих — нижча. Дуже низький вивід буває з яєць, які різко відрізняються за масою (дуже дрібні або дуже великі).

Форма яєць має певне значення для розвитку зародка. Вона впливає на його положення, іцо дуже важливо при виводі. Повноцінне інкубаційне яйце повинно бути правильної форми. В нього ясно розрізняються тупий та гострий кінці, лінія шкаралупи від одного краю до іншого повинна бути плавною. За формою індичині яйця схожі на курячі, але відрізняються більш чіткою вираженістю: в індичиних яйцях рідко можна спутати гострий кінець з тупим. Форма, як і розмір яйця, успадковується та може бути змінена шляхом відбору. Велика різноманітність відхилень від форми яйця, якщо вона не потворна, не впливає на виводимість. Вивід значно знижується в яйцях круглих або дуже видовжених, у яких майже зовсім не розрізняються тупий та гострий кінці.

Колір шкаралупи не має вирішального значення для інкубаційних яєць. Індичині яйця — жовтувато-брунатного кольору в крапочку з відхиленнями до білого. Крапчастість теж буває різної інтенсивності: від майже повної відсутності до дуже густої. Звичайно індички однієї породи несуть яйця з однаковим забарвленням, яке змінюється по мірі продовження сезону несіння яєць. До його кінця яйця стають майже білими із слабо помітною крапчастістю.

Шкаралупа яєць, призначених для інкубації, повинна мати гладку поверхню. Наявність зморшок або вапняних паростів свідчить про порушення діяльності або хворобу яйцеходу. Такі яйця звичайно бувають незаплідненими. Великою вадою є шершавість шкаралупи. Вона спостерігається в гострому або тупому кінцях яйця у вигляді суцільного скупчення горбиків, навколо яких утворюється велика кількість крупних пор. Це призводить до порушення обміну води в яйцях і підвищенню смертності зародків. Оцінювання яєць за зовнішнім виглядом не дає повної характеристики якості інкубаційних яєць, тому їх просвічують над сильним джерелом світла, який дозволяє детально обстежити шкаралупу, білок і жовток. Під час просвічування видно найдрібніші тріщини, так звана насічка. Для інкубації такі яйця непридатні. Шкаралупа повноцінного яйця просвічується рівномірно. Наявність на шкаралупі світлих плям різних розмірів, тобто мармурового плямистого вигляду, говорить про серйозну ваду. Такі яйця швидко випаровують вологу, мають меншу питому вагу. Яйця із значною мармуровістю не закладаються на інкубацію.

Під час просвічування звертають увагу на стан повітряної камери (пуги). Вона повинна розташовуватися в тупому кінці яйця. Розмір її характеризується втратою маси яйця. По мірі випаровування з нього води об'єм повітряної камери збільшується. Повітряна камера яйця виконує важливі функції в процесі інкубації. Її повітря має суттєве значення для дихання зародка, особливо під час виводу. Перші порції повітря, яким наповнюються легені, зародок отримує з пуги. Правильне розташування її в якійсь мірі забезпечує нормальне положення зародка в яйці, а зміщення її (пуга збоку або в гострому кінці) викликає загибель зародка. Яйця із сильно зміщеною повітряною камерою не інкубують.

Найбільш важливий показник якості яєць під час просвічування — стан жовтка. В повноцінному яйці жовток знаходиться в центрі, межі його нечіткі, плавно переходять у білок. Під час повороту яйця жовток повільно відходить від центрального положення і так само повільно повертається. Правильне положення жовтка свідчить і про гарну якість білка, а також про пружність градинок, що утримують жовток у центральному положенні. Повноцінне інди-чине яйце, вилите на гладку поверхню, має такий вигляд: білок прозорий, густі шари злегка зеленкуватого відтінку зберігають форму яйця; жовток добре пофарбований, не розпливається, кулеподібної форми.

Інкубація яєць — процес розвитку зародка. Активізація його росту відбувається тільки у відповідних умовах: температури, вологості, повітряобміну тощо. Комплекс необхідних для нормального розвитку зародків умов називають режимом інкубації. Нормальний розвиток ембріонів індичок проходить звичайно при температурі яєць 37,5— 39°С. З 1-го і до 14-го дня інкубації температура повинна знаходитися в межах 37,5—38°С, з 14-го по 20-й день — 38,0—38,5, з 21 по 27-й день — 35,8—39,0°С.

Відносну вологість повітря в інкубаторі при температурі 37,5—37,7°С підтримують на рівна 47—49%, а на період виводу індичат близько 70% — при температурі 36—37°С. Повітряобмін в інкубаторі теж повинен змінюватися за періодами інкубації. В природних умовах у гнізді квочка зігріває яйця своїм тілом, температура якого 41— 42°С. Яйця обігріваються тільки зверху та неоднаково: в центрі гнізда краще, а по краях гірше. Індичка може покрити, а отже насиджувати 15—17 яєць. Відчуваючи теплі та холодні яйця, квочка періодично перемішує їх з центру на край, а з країв у центр. При цьому вона повертає їх теплою поверхнею вниз, а холодною вгору. Гарна квочка переміщує кожне яйце протягом доби близько 50 разів. У кінці інкубаційного періоду температура яєць підвищується за рахунок тепла, яке утворюється в результаті фізіологічних процесів ембріонів, що розвиваються, і квочка часто трохи піднімається на ногах, посилюючи повітряобмін у гнізді. В перші часи інкубації зародок може розвиватися при температурі від 41°С, тобто при температурі тіла не-сучки. Пташині зародки безболісно переносять тимчасові зниження температури. Періодичні охолодження за нормальних інших умов позитивно впливають на розвиток зародка та сприяють кращій виводимості.

Індичка — відмінна квочка та турботлива мати. Інстинкт насиджування, особливо в місцевих індичок, розвинутий дуже сильно. Індичку називають живим інкубатором. Її можна примусити насиджувати яйця в будь-яку пору року і не один виводок, а кілька — три—чотири поспіль. Але при цьому треба стежити за здоров'ям індички. Вона може загинути від виснаження. В перші дні вона майже не сходить з гнізда. Для влаштування гнізда вибирають затишне місце. Краще надати можливість вибирати його несучці. При цьому за нею спокійно спостерігають. Для гнізда можна пристосувати різні ящики з невисокими бортами, покладені на бік діжі. Важливо, щоб гніздо було просторим (не менше 60x60 см) і чистим. Дно гнізда вистилають свіжим сіном або соломою. Перед тим, як посадити індичку, її треба оглянути, чи немає на тілі ран, подряпин, комах (пухопероїдів) і вжити відповідні заходи.

Гнізда повинні бути легкодоступними для птаха, а також для збирання яєць, чищення, дезінфекції. їх ставлять у темних місцях, щоб несучки почували себе в них спокійно, на висоті 25—30 см від підлоги (можна в два—три яруси). Кількість гнізд визначають з розрахунку одне гніздо на чотири—п'ять індичок.Приблизний розмір гнізда: заввишки — 60 см, завширшки — 60 см, завглибшки — 70 см; поріжок завширшки — 15—20 см. Гнізда прикривають похилою кришкою для того, щоб індички не сідали на них; вхідні отвори на ніч закривають, попередньо забравши з них птахів.Індичок часто використовують для висиджування яєць інших видів птахів (курей, качок, гусей). Виростити молодняк птиці з допомогою квочки набагато легше, ніж без неї.

КАЧКИ

Цей вид птаха легко адаптується як на обмежених грунтових і водних вигулах, так і в приміщеннях на підлозі без вигу-лов, може поїдати сухі розсипчасті і гранульовані корми. У процесі виведення культурних порід домашніх качок (пекінські, хакі-Кемпбелл, ейльсбюрі та ін) їх організм адаптувався до зовнішніх умов життя і поступово набув нових якостей.

Висока несучість домашніх качок у порівнянні з дикими - результат штучного відбору та підбору, а також створення відповідних умов годівлі, утримання та догляду. М'ясні породи качок несуть до 140-150 яєць за один цикл, а несучості - до 200-250 і більше, в той час як дика - всього 6-10 штук на рік.

Приведе Ці дані свідчать про можливість швидкого та ефективного впливу на організм качок. При багаторазовому комплектуванні батьківського стада качками, виведеними в різні місяці року, і наявності необхідних умов утримання та годування вони можуть нести яйця круглий рік.

ЯйцеклаЯйцекладка у качок починається у віці 5-6 місяців і триває трохи більше півроку, в залежності від терміну виведення каченят. При цьому більш продуктивні качки ранньовесняного виводу. Після закінчення яйцекладки у них спостерігається процес линьки, через 3-4 місяці вони знову починають нести яйця. Яйцекладки у переярих качок більш розтягнута і менш інтенсивна, ніж у молодих, але молодняк, виведений з яєць переярих качок, відрізняється підвищеною життєздатністю. На відміну від сухопутної птиці у качки процес яйцекладки проходить з 2-3 год ночі до 10 ч.утра (до 6 год кількість яєць вже становить 70%, до 8 год - 95%).

На заплідненість яєць сильний вплив робить статеве співвідношення качок і селезнів в стаді. Нормальним навантаженням на одного селезня вважається у важких м'ясних ліній 1:3 - 1:4, у легших-1: 5. Утководство має свої біологічні особливості, однією з яких є линька (ювенальна та вікова). Під час линьки відбувається зміна оперення і поверхневих шарів епітелію шкіри. Батьківське стадо качок, укомплектоване молодняком, виведеним в березні - квітні, линяє, як правило, 2 рази на рік: перша линька - влітку - червень - липень, друга - восени. Після закінчення яйцекладки - до осені - повністю оновлюється дрібне і середнє перо. Літня і осіння линьки протікають однаково інтенсивно (тривалість кожної 60 днів). Качки, на відміну від іншої сільськогосподарської птиці, характеризуються підвищеною нервової збудливістю, дуже полохливі. При появі в приміщенні гризунів качки починають активно рухатися і наносять один одному травми, тому вночі доцільно запалювати слабке світло з розрахунку 0,4-0,5 Вт на 1 м 2 площі підлоги. Всі роботи по догляду за птицею слід суворо виконувати за встановленим розпорядком дня. Порушення і зміна режиму годування, догляду та утримання може призвести до передчасної масової линьке птиці, зниження і повного припинення яйцекладки.

Будова шкіри. Морфологічні та гістологічні особливості шкіряного покрову овець у

значній мірі обумовлюють як рівень вовнової продуктивності, так і властивості і якість

вовнового волокна. Ця залежність визначається перш за все тим, що вовняні волокна

являють собою особливі роговидні утворення шкіри. Зародки їх з'являються у ягняти у

період утробного розвитку.138

У шкірі розрізняють три шари:

1) зовнішній - епідерміс;

2) середній - тобто шкіра (дерма);

3) внутрішній - підшкірна клітковина.

Ці шари розрізняються між собою за походженням, функціональному значенню і

гістологічній будові.

Епідерміс складається з епітеліальних клітин і розподіляється на декілька

поверхових і один нижній ростковий (мальпігієв, базальний) шар. Поверхові шари

характеризуються плоскими, горизонтально витягнутими крупними клітинами. Ростковий

шар складається з більш або менш циліндричних клітин. Чим ближче до зовнішньої

поверхні шкіри, тим більш різко виражена кератинизація епідермісу, яка призводить до

злущування відмерлих поверхонь клітин у виді лускоподібних ороговівпшх пластинок.

Дерма або шкіра, лежить під епідермісом і різко відрізняється від нього перш за все

тим, що складається з сполучної тканини у виді колагенових та еластичних волокон при

порівняно невеликій серед них кількості клітин. Сполучнотканинні шари відрізняються

від епідермальних і за своїм утворенням - вони розвиваються з мезенхіми.

Дерму поділяють на два шари: пілярний або сосочковий і ретикулярний або

сітчастий. Пілярний (сосочковий) шар займає до 70% товщі усієї дерми. Він складається з

пухкої сполучної тканини; у ньому розміщені волосяні фолікули з коренями волос, які

знаходяться у них (вовнові волокна), потові, сальні залози, закінчення чуттєвих нервів

(рецептори), кровоносні і лімфатичні судини. Ретикулярний (сітковий) шар утворений

переплетінням пучків колагенових волокон, які забезпечують щільність дерми.

Диференціація дерми на пілярний та ретикулярний шари у ембріонів знаходяться

починаючи з 70-денного віку. У 3-місячного ембріону дані шари дерми знаходяться вже

зовсім сформованими. Ретикулярний шар без різкого кордону прилягає до підшкірної

клітковини. Вона представлена пухкою сполучною тканиною. У ній відкладається жир,

який слугує за життя тварини запасом поживних речовин. Одночасно жир підшкірної

клітковини сприяє запобіганню організму вівці від переохолодження.

Товща шкіри і її шарів варіює у овець у широких межах (від 1,8 до 3,2 мм), перш за

все залежно від приналежності породи овець до відповідної групи за направленням

продуктивності. Вівці тонкорунних порід у більшості випадків мають шкіру тонкішу у

порівнянні з вівцями напівтонкорунних і тим паче грубововняних порід. У той же час у

межах кожної з груп порід за їх продуктивністю є значні породні варіації товщі шкіри, яка

обумовлена також статтю, віком вівці, станом їх вгодованості, конституціональними та

індивідуальними особливостями.

Утворення шкіри у вівці проходить в утробний період і за цих умов перші закладки

шерстинок проходять між 50-70-ми днями життя ембріонів. Процес розповсюдження

волосинок по всьому тулубу продовжується 15-17 діб. Розвиток шерстинок починається з

розмноження клітин базального етапу епідермісу. Накопичення цих клітин епідермісу

вростають у пілярний шар шкір. Епідермальний зародок вовни разом з навколишньої

ділянкою дерми, у якій він виростає, представляє специфічний залозистий пухирець -

фолікулу. Одночасно з фолікулом формуються сальні та потові залози та гладкий мускул -

здійматель шерстинок.

Б і л к и. В шкірі відмічається високий їх вміст — 86 % сухого залишку. Основні з

них — колаген (близько 95 %), еластин, кератин, альбуміни, глобуліни, ДНК, РНК. Різні

ділянки і шари шкіри містять неоднакову кількість білків. Так, сира шкіра жеребця-

возовика в ділянці спини містить 26,75 % білків, в ділянці стегна — 26,58, черева — 23,09

%.

Основою епідермісу є кератин. Він становить 2/3 маси рогового шару,

характеризується високою стійкістю проти різних температурних та хімічних впливів.

Близько 99 % сухої речовини дерми становлять білки: колаген (до 93 — 99 %),

еластин (0,1—0,9%), альбуміни і глобуліни (0,4— 1,9 %) та інші (0,4 %).139

Ліпіди. Шкіра містить різні групи ліпідів і продукти їх метаболізму. В шкірі овець їх

кількість становить, мг/100 г:

Загальні ліпіди 10860,0

Фосфоліпіди 2653,0

Загальний холестерин 1275,1

Вільний холестерин 215,5

Естери холестерину 1059,2

15 % ліпідів епідермісу представлені холестерином, третина холестерину перебуває

в естерифікованому стані. Основна маса ліпідів епідермісу - фосфатиди, вміст яких у

клітинах зростає в напрямку від рогового шару до продукувального. В дермі міститься 1 -

11 % фосфатидів у перерахунку на сухий залишок тканини, з них 60 % становлять

лецитини, 15 — кефаліни, 7 % — сфінгомієліни. Ліпіди підшкірної клітковини

представлені переважно тригліцеридами. Сальні залози характеризуються високим

вмістом ліпідів, зокрема стеринів і стеридів. У шкірі овець виявлено 33 жирні кислоти, 40

% яких припадає на частку пальмітинової, стеаринової і церотинової кислот. Ліпідний

склад шкіри змінюється при багатьох шкірних хворобах. Так, при псоріазі лусочки

епідермісу містять 0,5 — 2,3 % холестерину.

У шкірі містяться ферменти шести класів, які беруть участь у різних видах обміну

речовин. Лужна фосфатаза концентрується переважно в зернистому шарі епідермісу,

волосяних фолікулах і клітинах сальних залоз, ліпаза — у підшкірній жировій клітковині і

клітинах сальних залоз.

Н.А.Діамідова (1961) виділяє наступні п'ять стадій у розвитку волосяних фолікул і

шерстинок.

1. Формування внутрішньоепітелітьного зародка. Між 50-м та 70-м днями утробного

розвитку плоду епітеліальні клітини росткового шару епідермісу концентруються і

вростають у глибину дермального шару, набуваючи форми розетки. Саме так починається

утворення вовняних фолікулів. Після 70-80 діб внутрішньоутробного розвитку

закладаються вторинні фолікули,з яких розвиваються пухові волокна.

2. Ріст раннього фолікулу. У результаті мітотичного ділення епітеліальних клітин

відбувається ріст фолікулів у довжину і заглиблення їх у дерму. У первинних фолікулів

без суттєвих якісних морфологічних змін це триває упродовж двох тижнів. У вторинних

фолікулів вростання у дерму починається пізніше і триває вже після редукції епідермісу.

Ріст вовни залежить від багатьох факторів: породи, умов годівлі і утримання та віку овець.

У овець тонкорунних порід довжина вовни збільшується на 0,5-1,0 см у місяць, а у

напівтонкорунних, напівгрубововняних і грубововняних, як правило, вовна росте швидше

(1-3 см на місяць)

7.3. Хімічний склад вовни та біосинтез кератину

Хімічний склад і хімічні властивості вовни. Вовняні волокна практично можна

вважати такими, які повністю складаються з білків групи кератинів, які містять на відміну

від інших білкових речовин значну кількість сірки.

Кератин вовни представлений двома його різновидами: кератин А і кератин С.

Кератин А утворює речовину лускового шару, а кератин С -корковий і серцевинного

шару. Кератин С на відміну від кератину А містить амінокислоту тирозин. Це дає змогу

отримати диазореакцію при обробні вовни диазореактивом. Кератин містить -кислотні та

основні хімічні групи. У зв'язку з цим речовина вовнового волокна іонізується і як

кислота, і як основа, і таким чином зв'язує основи і кислоти, тобто є амфолітною

речовиною: з основами вступає у сполуки подібно кислотам - подібно до лугів.

Між веретеноподібними клітинами містяться прошарки особливої речовини, точний

склад якої досі не з'ясований. Після хімічної обробки, яка руйнує кератин вовнового

волокна, залишається не кератинова фракція, яка складає не менше 10% маси волокна. У

залишену некератинову фракцію входять:

1) оболонка лускового шару (епікутікула);

2) мембрана веретеноподібних клітин і залишки клітинних ядер.

Хімічний склад вовни наступний, %:

Вуглець - 49,8-52141

Водень - 6,36-7,37

Азот - 15,7-20,8

Кисень - 17,1-24,0

Сірка - 2,0-5,0

Емпірична формула кінцево не встановлена. У якості прикладу одного з варіантів

цієї формули може слугувати наступна: С42Н157N5SO15.

Оскільки вовняне волокно містить не менше 19 амінокислот у різних сполуках, то

ними і визначається хімічний склад і хімічні властивості вовняних волокон (табл. 7.1).

Цистин є амінокислотою, до складу якої входить майже вся кількість сірки вовняного

волокна. Технологічне значення сірки, очевидно, заключається у тому, що вона надає

речовині вовняного волокна велику твердість і хімічну стійкість. За деякими даними, зі

збільшенням вмісту Сірки у вовні овець у її міцності на розрив (міцність) встановлена

тенденція до підвищення. Кількість сірки у серцевинному шарі менше, ніж у інших шарах,

відповідно до цього у пухових волокнах сірки більше, ніж у ості. Наприклад, у

мериносовій шерсті міститься біля 4-5% сірки, а у неоднорідній, у вовні овець курдючних

порід -лише біля 3,5%

Вовна - це волосяний покрив тварин, який володіє властивістю прядимості та

повітряності. Вовна відноситься до групи натуральних текстильних волокон тваринного

походження.

Натуральна вовна вважається незамінною сировиною для текстильної

промисловості, тому що, будучи білковим продуктом, вона володіє комплексом

притаманних тільки їй властивостей (високий теплозахист, гігроскопічність, гарна

прядимість та повітряність). Вона гарно пропускає повітря та ультрафіолетові проміні.

Морфологічна будова вовни. Овеча вовна складається з наступних типів шерстинок -

пух, ость, перехідне, сухе і мертве волосся та песигу.

Пух - це найтонша (15-30 мкм) і найкоротша шерстинка (6-8 см) з дрібною, чітко

вираженою звитістю. З пуху повністю складається вовна тонкорунних овець. У

грубововняних овець пух є підшерстям, тобто нижнім ярусом вовни. За технічними

властивостями пух відноситься до найцінніших волокон.

Ость - дуже товста (50-100 мкм) та довга, майже пряма або слабко хвиляста. Ость

входить до складу вовни грубововняних і напівгрубововияних овець, має низькі технічні

властивості.

Перехідне волосся за довжиною і товщею займає проміжне положення між пухом та

остю. Воно товстіше і довше за пух, але тонкіше і коротке за ость. Товщина його 30-50

мкм, довжина - 8-10 см. перехідне волосся має чітко виражену звитість. З перехідного

волосся складається уся напівтонка вовна, крім цигайської, як складова частина воно

входить до складу вовни напівгрубововняних та грубововняних овець

Мертве волосся завжди має білий безжиттєвий колір. Він дуже товстий (100-120 мкм

і більше), короткий і ламкий. З причини великої ломкості мертве волосся часто випадає з

пряжі і таким чином значно погіршує її якість. Вовна, у якій є мертве волосся, відноситься

до низьких сортів. Найчастіше це вовна смушкових та курдючних овець. У вовні

напівтонкорунних і тонкорунних овець його немає.

Сухе волосся являє собою різновид ості, яка має знижену міцність і буває дуже

жорсткою. Воно має дуже мало жиропоту. Наявність сухого волосся у вовні знижує його

якість.

Песига - це довге пряме волосся у вовні тонкорунних ягнят, котрий до 4-6-місячного

віку випадає і на його місці виростає пух. Наявність великої кількості песиги у

тонкорунних ягнят, на думку багатьох спеціалістів, вказує на те, що дорослі тварини

дадуть високий настриг вовни, але вона буде недостатньо рівною.