25.Наведіть приклади фізіологічної гіпертрофії.

26.Наведіть приклади патологічної гіпертрофії.

27.В чому суть справжньої гіпертрофії?

28.Що характерне для несправжньої гіпертрофії?

29.Що таке атрофія тканини?

30.Що таке гіперплазія?

31.Наведіть приклади основних процесів, якими супроводжується явище гіперплазії.

32.Назвіть основні види атрофій залежно від причин, які її викликають.

33.Що таке дистрофія?

34.Якою є провідна патогенетична ланка в механізмі виникнення дистрофії в клітинах?

35.Що характерне для пухлинного процесу?

36.Які основні біологічні ознаки пухлин?

37.Які є два типи пухлинного росту?

38.Що характерне для експансивного росту пухлин?

39.Що характерне для інфільтруючого росту пухлин?

40.Перелічіть основні теорії канцерогенезу.

41.Прихильники якої теорії канцерогенезу основною причиною розвитку пухлин вважають дію хімічних речовин?

42.Прихильники якої теорії канцерогенезу основною причиною розвитку пухлин вважають дію фізичних чинників?

43.Прихильники якої теорії канцерогенезу основною причиною канцерогенезу вважають вплив вірусів?

44.Які основні правила експериментальної онкології вперше описав Новінський?

45.В чому суть морфологічної анаплазії пухлинної тканини?

46.Які основні ознаки біохімічної анаплазії в пухлинній тканині?

47.Які основні фізико-хімічні особливості пухлинної тканини?

48.В чому виявляється вплив пухлин на організм?

49.В чому виявляється вплив організму на пухлину?

Тема 5 РЕАКТИВНІСТЬ ОРГАНІЗМУ І ЇЇ РОЛЬ У ПАТОЛОГІЇ

Теоретичні положення

Реактивність — це властивість організму як єдиного цілого ре- агувати на зміни навколишнього середовища перебудовою обмі- ну речовин і функцій органів та систем для створення оптималь- них умов життєдіяльності. Форми її прояву найрізноманітніші (перельоти птахів, линька, підвищення температури під час хво- роби тощо). Для ветеринарної практики найбільший інтерес ста- новлять форми реактивності, пов’язані із стійкістю проти хвороб, а також з адаптаційно-компенсаторними реакціями в умовах ушкоджувального впливу різних чинників. У цьому зв’язку як біологічне явище розрізняють реактивність групову (типову) та індивідуальну.

47

Груповій реактивності притаманні властивості, загальні для однієї групі тварин. Індивідуальна реактивність включає спадко- ві, статеві, вікові та інші внутрішні явища, а також стан в умовах впливу чинників навколишнього середовища. Вона може бути фізіологічною і патологічною. Остання відрізняється якісними змінами реакцій і буває специфічною та неспецифічною. Неспе- цифічна реактивність (індивідуальна і патологічна) включає в себе ряд специфічних реакцій у відповідь на найрізноманітніші ушкоджувальні впливи. Такими є фагоцитоз, лихоманка тощо. Для специфічної реактивності характерна наявність специфічних механізмів, які забезпечують реакцію у відповідь на дію хворобо- творних агентів. Йдеться про імунні чинники, тому вона ще на- зивається імунологічною реактивністю. Можна говорити за іму- нітет як про форму реактивності, що склалася в процесі еволюції у відповідь на вплив антигенів на організм. Однак процеси утво- рення і накопичення антитіл можуть відхилятись від еволюційно закладених. Тоді реакції протікають інакше, ніж звичайні, спо- творюються. Такий вид імунологічної реактивності називається

алергією, а реакція — алергічною.

Реактивність організму визначається переважно його індиві- дуальними особливостями, які у багатьох випадках залежать від нервово-ендокринного впливу.

Реактивність організму в багатьох випадках є регульованою, і цю її якість використовують цілеспрямовано для підвищення за- хисних сил організму (резистентності). Під резистентністю розу- міють стійкість організму проти патогенних впливів без суттєвих змін сталості внутрішнього середовища.

Знання чинників і умов, що змінюють реактивність у бік об- меження захисно-пристосувальних реакцій організму, дає змогу проводити профілактику хвороби.

Великий інтерес становлять такі неспецифічні чинники реак- тивності (резистентності), як фагоцитоз, активність елементів ре- тикуло-ендотеліальної (системи макрофагоцитів, рО2, рН крові тощо. В основі науково обґрунтованих методів специфічної профі- лактики і терапії захворювань, зумовлених біологічними об’єк- тами з антигенними властивостями, лежить знання чинників специфічного імунітету, механізмів підвищення стійкості органі- зму.

Чинниками специфічного імунітету є специфічні імуноглобу- ліни — антитіла, які виробляються в організмі тварин у відповідь на проникнення чужорідних в антигенному відношенні речовин. Місце утворення антитіл — імунокомпетентна тканина, морфо- функціональною одиницею якої є В-лімфоцити або їх похідні — плазматичні клітини. Функція цих елементів пов’язана з функці- єю інших елементів імунокомпетентної тканини. Це передусім Т-

48

лімфоцити, які, на відміну від В-лімфоцитів, не утворюють гумо- ральних антитіл. Їх антитіла міцно утримуються на поверхні мембрани, завдяки чому Т-лімфоцити уражують антиген, який безпосередньо піноцитує його (кілери), сприяють В-лімфоцитам в його інактивації (хелпери) або гальмують антитілоутворення, бе- ручи участь у формуванні імунологічної толерантності (супресо- ри).

При взаємодії Т-лімфоцита з антигеном виділяються біологіч- но активні речовини інтерлейкіни, які розносяться з кров’ю та лімфою по всьому організму і в незначній концентрації активу- ють утворення антитіл, процеси фагоцитозу, систему пропердину, комплементу тощо, тобто формують клітинний і гуморальний імунітет.

Іноді імунологічна відповідь може значною мірою спотворюва- тись. Це призводить до виникнення сильних, так званих алергіч- них реакцій загального і місцевого характеру. Алергія — підви- щена, якісно змінена імунологічна реакція організму на повторне проникнення речовин антигенної природи. Ними можуть бути білки тваринного і рослинного походження, ліпопротеїди і деякі прості за структурою речовини. Окремі хімічні речовини (йод, амідопірин та ін.) можуть викликати алергію, але не самі по собі, а в комплексі з білками тканин організму, структура яких при цьому змінюється і вони стають невпізнаними для імунокомпе- тентних клітин.

Воснові механізму виникнення алергічних реакцій лежать:

1)взаємодія речовин антигенної природи, які потрапили в орга- нізм з імунокомпетентними клітинами; 2) зміна антигенності тканин самого організму внаслідок демаскування забар’єрних систем (кришталик ока, головний мозок тощо) або порушення структури білків внаслідок утворення комплексів з токсинами мікробів, хімічними речовинами внаслідок дії надзвичайних чинників (висока та низька температури, промені тощо); 3) пато- логія самої імунокомпетентної системи, внаслідок чого лімфоцити приймають «свої» антигени за «чужі».

Залежно від швидкості перебігу алергічні реакції бувають не- гайного і сповільненого типу. У виникненні реакцій негайного типу (анафілаксія, сінна лихоманка) беруть участь гуморальні антигени і антитіла. Такі реакції виникають і протікають швид- ко, і функціональні порушення, які при цьому розвиваються, мо- жуть закінчуватись смертю тварини. В розвитку реакцій сповіль- неного типу (туберкулінова і малеїнова проби, реакції на відторг- нення трансплантату тощо) беруть участь насамперед клітинні антитіла.

Виділяють три стадії розвитку алергічних реакцій: сенсибілі- зації, анафілаксії і десенсибілізації, антианафілаксії.

49

Знання основних закономірностей виникнення, розвитку та завершення алергії дає змогу правильно організувати її профіла- ктику і усунення основних проявів.

>Заняття 9. ЗАЛЕЖНІСТЬ РЕАКТИВНОСТІ І РЕЗИСТЕНТНОСТІ ОРГАНІЗМУ ВІД СТАНУ НЕРВОВОЇ СИСТЕМИ

Мета: вивчити роль стану нервової і ендокринної систем тва- рин у формуванні і прояві різних видів реактивності.

Під час підготовки до заняття студенти повинні засвоїти тео- ретичний матеріал про: визначення поняття реактивності; спів- відношення понять «реактивність» і «резистентність» у патології; класифікацію реактивності за А.Д. Адо; чинники реактивності і резистентності — специфічні й неспецифічні; характеристику імунокомпетентної системи; імунітет інфекційний і неінфекцій- ний; кооперування клітин в імунітеті; роль нервової і ендокрин- ної систем в реактивності; роль чинників зовнішнього і внутріш- нього середовища в реактивності; імунологічну толерантність.

Студенту необхідно вміти: користуватись установкою для ви- вчення гіпобарії; проводити ін’єкції, реанімацію.

a Література

Мазуркевич А.Й., Тарасевич В.Л., Клугі Дж. Патофізіологія тварин: Під-

ручник. ― К.: Вища шк., 2000. — С. 67 – 84.

Імунологічна (специфічна) реактивність: Метод. вказівки для студентів / Укладачі А.Й. Мазуркевич, В.Б. Данілов, Н.В. Куц та ін. — К.: НАУ, 2001. —

С. 30.

Патологічна фізіологія: Підручник / За ред. М.Н. Зайка, Ю.В. Биця. — К.:

Вища шк., 1995. — С. 98 – 116.

Лютинский С.И. Патологическая физиология сельскохозяйственных жи-

вотных. — М.: Колос, 2001. — С. 66 – 95.

Патологическая физиология / Под ред. А. Д. Адо и М.А.Адо. — М.: Три-

ада-Х, 2000. — С. 71 – 87.

Руководство к практическим занятиям по патологии / Под ред. Н.Н. Зайко и Л.Я. Даниловой. — С. 31 – 36.

Посібник для практичних занять з патологічної фізіології / За ред. Ю.В. Би- ця, Л.Я. Данилової. — К.: Здоров’я, 2001. — С. 41.

vДослід 1. Вивчення реакції тварин з різним станом нервової системи на вплив гіпобарії

Оснащення: білі миші (дорослі особини і новонароджені), жаби; установка для вивчення впливу гіпобарії на тварин (див. рис. 3).

50

Хід досліду. 1. Для досліду беруть трьох білих мишей, новона- роджених мишенят і жаб. Одній миші за 10 хв до початку досліду підшкірно вводять кофеїн (фенамін, коразол, кордіамін або якийсь інший аналептик) у терапевтичній дозі, другу мишу без- посередньо перед дослідом наркотизують інгаляційним ефіром або неінгаляційним (уретан, гексанал) наркотиком. Третя ми- ша — контрольна.

2.Усіх трьох мишей, новонароджене мишеня і жабу перено- сять під скляний ковпак установки для визначення впливу гіпо- барії на організм.

3.Насосом Комовського поступово відкачують з-під ковпака повітря, похвилинно спостерігаючи за зміною стану тварин. При виникненні клінічної смерті в однієї із піддослідних тварин від- качування повітря припиняють, засікають час припинення дослі- ду і рівень атмосферного тиску під ковпаком.

4.Проводять заходи щодо оживлення тварини.

5.Аналізують отримані результати. Висновки заносять до про- токолу заняття. Звертають увагу на те, що тварини з різним фун- кціональним станом нервової системи, залежно від віку, рівня ор- ганізації її на різних ступенях еволюційного розвитку, а також впливу збуджувальних і пригнічувальних речовин мають неод- накову реактивність за одних і тих самих умов.

bНАВЧАЛЬНОРОБОТА -ДОСЛІДНА

Мета: дослідити стан неспецифічної активності лейкоцитів і роль цієї форми неспецифічної реактивності в захисті організму від чужорідних (у тому числі і патогенних мікробів) частинок.

Оснащення: дві морські свинки; 10 % стерильний розчин пеп- тону або скипидар з вазеліновим маслом (1:1), фарба для мазків за Романовським, вазелін, спирт етиловій, 5 % спиртовий розчин йоду, шприц, голки, очні ножиці, пінцет, хімічні склянки на 100 і 50 мл, предметні скельця з ямкою, прості предметні і шліфовані скельця, мікропіпетки, скляні палички, посуд для забарвлення мазків, фільтрувальний папір.

vДослід 1. Вивчення явища фагоцитозу лейкоцитами морської свинки еритроцитів жаби

Хід досліду. 1. За 24 год до проведення досліду морським свин- кам вводять внутрішньоперитонеально 10 мл 3 % розчину пепто- ну. Одній з них додатково підшкірно вводять 0,5 мл суміші ски- пидару з вазеліновим маслом (1 : 1).

51

2.Через 24 год після ін’єкції вказаним морським свинкам внут- рішньоперитонеально вводять 5 мл 5 % суспензії еритроцитів жа- би (курки, гуски) в ізотонічному розчині.

3.Через 20 – 30 хв морську свинку фіксують черевцем догори, посередині черевця скальпелем роблять надріз та із черевної по- рожнини мікропіпеткою (пастерівською піпеткою) беруть перито- неальну рідину, з якої готують мазки і препарати висячої краплі для дослідження процесів фагоцитозу.

4.Краплю рідини наносять на підготовлене предметне скло і за допомогою шліфованого скла готують тонкий мазок, який ви- сушують, фіксують у рідині Нікіфорова або метиловому спирті протягом 5 хв, фарбують фарбою Романовського — Гімза (3 мл на 100 мл дистильованої води) протягом 20 хв, промивають проточ- ною холодною водою і видаляють надлишок вологи фільтруваль- ним папером. Отриманий зафарбований мазок досліджують під мікроскопом.

5.Для приготування препарату висячої краплі використову- ють предметне скло з ямкою і покривне скло. По периферії ямки наносять шар вазеліну. Невелику краплю перитонеальної рідини наносять на покривне скло і додають 1 % розчин фарби нейтраль- рот. На покривне скло накладають предметне скло так, щоб вер- хівка краплі потрапила у центр ямки, трохи притискують, щоб створити герметичність препарату. Потім перевертають препарат покривним склом догори.

6.Вивчають під мікроскопом всі чотири стадії фагоцитозу: в мазку — зафіксовані, у висячій краплі — в динаміці. Причому в останньому випадку четверта стадія (перетравлювання еритроци- та) визначається за забарвленням цитоплазми лейкоцита (фаго- цита) в рожевий колір внаслідок зміни рН цитоплазми від нейт- ральної до кислої, яка зумовлює зміни кольору індикатора ней- траль-рот.

7.Результати вивчення перитонеальної рідини двох морських свинок заносять до протоколу, порівнюють між собою, замальову- ють, роблять висновки, пояснюють причини різної інтенсивності фагоцитозу в організмі тварин.

AТеми рефератів

1.Роль І.І. Мечникова в розвитку вчення про фагоцитоз.

2.Характеристика імунокомпетентної тканини.

3.Імунодефіцитні стани — спадкові і набуті.

52

крові великої рогатої худоби, комплемент, фізрозчин, активоване вугілля або каолін, штативи, пробірки, вимірювальні піпетки на 2 мл, лійки діаметром 5 см, фільтрувальний папір, водяна баня і термостат з регульованою температурою.

vДослід 1. Вивчення ролі компонентів імунологічної реакції гемолізу

Хід досліду. 1. У три пробірки окремими піпетками вносять компоненти імунологічної реакції:

2.Перемішують вміст пробірок, ставлять їх у термостат при температурі 38 °С.

3.Через 30 хв пробірки виймають і «читають» реакцію гемолі- зу. Повний гемоліз (зафарбований прозорий розчин) позначають «+++»; неповний «++» (або «+»); відсутність гемолізу (вихідний стан) позначають знаком «–».

4.Результати досліду і висновки записують у протокол занят- тя. Звертають увагу на те, що при відсутності одного з компонен- тів реакції гемоліз не відбувається.

vДослід 2. Виявлення специфічності імунологічних реакцій (на прикладі імунологічної реакції гемолізу)

Хід досліду. 1. Із двох антигенів один невідомий (наприклад, суспензія еритроцитів крові великої рогатої худоби). В кожну з двох пробірок вносять окремими піпетками по 0,5 мл гемолізину й комплементу. В пробірку № 1 вносять суспензію еритроцитів № 1, у другу— суспензію № 3. Одна з проб, таким чином, містить антиген другої тварини.

2.Вміст пробірок перемішують і ставлять їх у термостат при температурі 38 °С.

3.Через 30 хв «читають» реакцію. Результати і висновки зано- сять до протоколу заняття. Звертають увагу на те, що антитіла, утворені на еритроциті (антиген) барана, вступають з ним у реак- цію і дають гемоліз, тоді як з еритроцитами крові іншої тварини не реагують.

54