
- •Тема 1 . Функції та стилі сучасної української літературної мови
- •Тема 2. Офіційно-діловий функціональний стиль мовлення. Документ – основний вид ділового спілкування. Документи особового складу
- •Офіційно-діловий функціональний стиль мовлення
- •2. 2. Документ та його функції. Загальні вимоги до його укладання й оформлення. Ознаки та групи класифікації документів
- •Загальні вимоги до його укладання й оформлення
- •Ознаки та групи класифікації документів
- •2.3. Документи особового складу
- •Автобіографія
- •Х а р а к т е р и с т и к а
- •Тема 3. Ознаки, особливості та функціонування наукового стилю в сучасній українській літературній мові ( за професійним спрямуванням).
- •Загальні вимоги до складання та оформлення наукових текстів (правила оформлення посилань, цитат, формул, таблиць, списку використаних джерел)
- •Приклад побудови таблиці
- •Оформлення списку використаних джерел
- •3.3 Особливості складання документів наукової сфери та наукових праць
- •Тема 4 : Лексичні норми сучасної української літературної мови в науковому та офіційно-діловому стилях.
- •4.1 Лексика як один із розділів мовознавства
- •4.2 Однозначні та багатозначні слова. Омоніми
- •4.3 Синонімічний вибір слова. Близькозвучні слова
- •4.4 Професійна лексика й терміни
- •4.5 Власне українська та іншомовна лексика
- •Практичні завдання:
- •Тема 5. Специфіка перекладу професійних текстів. Етапи роботи та основні джерела інформації перекладача
- •5.2 Класифікація перекладу
- •Науково-технічна інформація надходить трьома потоками:
- •5.4 Загальні джерела інформації
- •Спеціальні джерела інформації
- •5.5 Порядок користування джерелами інформації
- •5.6 Правила повного письмового перекладу
- •Етапи роботи над повним письмовим перекладом
- •Тема 6: Усне професійне спілкування
- •6.1. Діловий етикет
- •Види усного спілкування
- •Жанри публічних виступів
- •Контрольні питання:
- •Практичні завдання:
- •Тема7. Українська орфографія, її роль у мові професійного спрямування
- •7.1. Поняття орфографії. Принципи побудови
- •7.2. Писемне мовлення. Сучасні правописні норми
- •8. Складні випадки вживання великої літери:
- •Список рекомендованої літератури Основна література:
- •Додаткова література:
2. 2. Документ та його функції. Загальні вимоги до його укладання й оформлення. Ознаки та групи класифікації документів
Писемне регулювання ділових стосунків у державно-правовій і суспільно-виробничій сферах, обслуговування громадських потреб людей у побутових ситуаціях здійснюється за допомогою ділових паперів, документів.
Звичайне слово «документ» ми вважаємо рідним, українським. А насправді в основі слова документ лежить латинське слово dосео, що означає «пояснює, викладає справу». Латинське слово dоситепtит - це абстрактне поняття, яке означає «зразок», «взірець».
Розрізняють декілька значень поняття „документ”
1. Письмове офіційне свідчення, доказ юридичної сили, зафіксований на спеціальному папері (паспорт, свідоцтво про народження, диплом про освіту та ін.). 2. Документ (від латин. dоситепtит) — доказ, свідоцтво, взірець, повчальний приклад. Діловий папір, що посвідчує певний юридичний факт, підтверджує дії, повноваження чи права конкретної особи (закон, акт, протокол, заповіт, доручення та ін.).
3. Матеріальний об'єкт, у якому міститься певна інформація (перфокарта, дискета, файл, кіно- та фотоплівка та ін.).
4. Історично достовірні письмові джерела (грамота, указ та ін.).
Узагальнюючи наведені вище формулювання, можна визначити поняття документ як матеріальний об'єкт, що містить зафіксовану інформацію, оформлену в усталеному порядку, і має відповідно до чинного законодавства юридичну силу для виконання конкретної, йому призначеної функції (ДСТУ 2732 – 94 «Діловодство й архівна справа. Терміни та визначення»).
Документування - регламентований процес запису інформації на папері чи іншому носії, який забезпечує її юридичну силу.
Юридична сила — здатність офіційного документа, яка надається йому чинним законодавством, компетенцією органу, що його видав, та встановленим порядком його оформлення. Юридична сила документа забезпечується встановленим для кожної різновидності документів комплексом реквізитів.
Реквізити (латин. reguisitum – необхідне, потрібне) — це сукупність обов'язкових даних у документі, без яких він не може бути підставою для обліку й не має юридичної сили.
Держстандартом установлений не лише склад реквізитів (усього їх 31), але й зони, і послідовність їх розташовування на документі.
Сукупність реквізитів і схема їх розташовування на документі складають його формуляр.
Формуляр-зразок (нім. formular, від фр. formulaire, на грунті латин. formula – форма) – це модель побудови форми документа, яка встановлює галузь використання, формати, розміри берегів, вимоги до побудови конструкційної сітки та основні реквізити (ДСТУ 2732 - 94).
Наявність формуляра забезпечує спільність документування і спільність документації як у межах одного закладу, так і в цілому в країні.
У соціальному плані будь-який офіційний документ поліфункціональний, тобто одночасно виконує декілька функцій, що й дозволяє йому задовольняти різноманітні людські потреби.
До загальних функцій документа належать:
Інформаційна— будь-який документ створюється для збереження інформації, оскільки необхідність її зафіксувати — причина укладання документа.
Соціальна — документ є соціально значущим об'єктом, оскільки його поява спричинена тією чи іншою соціальною потребою.
Комунікативна — документ виступає як засіб зв'язку між окремими елементами офіційної, громадської структури (закладами, установами, фірмами тощо).
Культурна — документ є засобом закріплення та передавання культурних традицій, що найкраще простежується на великих комплексах документів (науково-технічної сфери), де знаходить відображення рівень наукового, технічного й культурного розвитку суспільства.
До специфічних функцій документа належать:
Управлінська — документ є інструментом управління; ця функція притаманна низці управлінських документів (плановим, звітним, організаційно-розпорядчим та ін.), які спеціально створюються для реалізації завдань управління.
Правова — документ є засобом закріплення і змін правових норм та правових відносин у суспільстві; ця функція є визначальною в законодавчих та правових нормативних актах, що створюються з метою фіксації правових норм і правовідносин, а також будь-які документи, які набувають правової функції тимчасово (для використання як судовий доказ).
Історична — коли документ є джерелом історичних відомостей про розвиток суспільства; цієї функції набуває певна частина документів лише після того, як вони виконають свою оперативну дієву роль і надійдуть до архіву на збереження. Будь-який документ є складовою частиною (елементом) відповідної системи документації.
Система документації — це сукупність (спільність) певних документів, взаємопов'язаних за ознаками походження, призначення, виду, сфери діяльності та єдиних вимог до їх оформлення (укладання).
Офіційні (службові) документи залежно від сфери їх застосування та функціонування поділяються на управлінські, наукові, технічні (конструкторські), технологічні, виробничі й ін. Але лише управлінські документи забезпечують порядок управління об'єктів як у межах усієї держави, так і в окремій організації.
Основними комплексами всієї документації є:
-організаційно-правова документація;
-планова документація;
-інформаційно-довідкова й довідково-аналітична документація;
-звітна документація;
-документація щодо особового складу (кадрова);
- фінансова документація (бухгалтерський облік та звітність);
-документація з матеріально-технічного забезпечення;
-договірна документація;
-документація з документального та інформаційного забезпечення діяльності закладів.
Окрім зазначених, є ще спеціалізована (відомча) документація, яка відображає діяльність конкретного закладу (медична, військова, театральна та ін.).Документ має правове й господарське значення, є писемним доказом, джерелом різних відомостей довідкового характеру. Оскільки документи є засобом засвідчення, доведення певних фактів, що мають життєво важливі наслідки, кожний із них несе велике правове (юридичне) навантаження.