4. Візантійський канон та національна традиція в іконописі та архітектурі Київської Русі.

Княжіння Ярослава стало періодом найвищого злету давньоруського мистецтва. В цей час стрімкими темпами розвивається будівництво. Набутий досвід містобудівництва поєднувався з освоєнням давньоруськими майстрами особливостей візантійської архітектури.

Київська Русь зуміла блискуче розв'язати це завдання, художні досягнення Києва XI ст. були провідними в культурі середньовічної Європи, особливо в архітектурі. Західноєвропейські хроністи називають Київ XI ст. гідним суперником Константинополя.

Вітчизняні умільці піддали переробці архітектуру з властивими їй попередніми надбаннями. Русь славилась рубленими дерев'яними хоромами, замками, фортецями. Особливо вишуканими майстрами були новгородці, жителі північних лісових окраїн. Кам'яне зодчество було для слов'ян новим, але їх навички в будівництві стали основою для дивовижно швидкого засвоєння законів кам'яного будівництва. Провідна роль у мистецтві Київської Русі належала архітектурі, яка, вже завдяки своїй специфіці, підпорядковувала собі монументальний живопис і впливала на стиль ювелірних прикрас в інтер'єрі.

Першою сакральною спорудою Києва був храм, присвячений Богоматері, на спорудження якого Володимир віддав десяту частину княжої казни, звідси й назва храму — Десятинний. Храм увінчували двадцять п'ять бань. Така їх кількість пояснювалась необхідністю освітлювати великі хороми, що відкривалися у центральний підкупольний простір. Багатокупольність, якої не знала візантійська архітектура, стане згодом специфічною рисою давньоруської архітектури.

Чимало спільного з Десятинною церквою має Спасо-Преображенський собор у Чернігові, будівництво якого було завершено у 30-ті роки XI ст. Споруджений майстрами константинопольської школи, цей тринефний п'ятиглавий храм становить собою просторовий організм, що поєднує риси хрестово-банної будівлі з базилікальною. В архітектурі собору яскраво виявлена одна з характерних рис давньоруських храмів — відповідність інтер'єру екстер'єрові: внутрішнім стовпам відповідають лопатки на фасадах, пучковим стовпам другого ярусу аркад — втоплені багатопрофільні пучкові пілястри ззовні, які є найхарактернішою деталлю храму.

Композиція культових споруд відзначається грандіозним масштабом, яскраво вираженою пірамідальністю, що складає своєрідність зодчества доби Ярослава в цілому. Сформовані тут принципи архітектури продовжують розвиватись і вдосконалюються в Софійському соборі Києва, закладеному в 1037 р. Ярославом.

Собор замислювався, будувався і прикрашався як головний храм держави, осередок її духовного життя.

Софія Київська стала не лише пам'ятником перемоги християнства на Русі, а й водночас монументом слави, бо була поставлена на тому місці, де Ярослав отримав перемогу над печенігами.

Зведений на кошти великого князя київського, храм св. Софії мав також уславити самого Ярослава як одного з могутніх володарів Європи, і не тільки уславити, а й утвердити у свідомості народу непорушність тієї феодальної ієрархії, яка очолювалась князем, що сидів на київському столі. На бокових стінах і на західній стіні центрального нефа розміщувались портрети Ярослава.

Весь образ грандіозного п'ятинефного собору, увінчаного тринадцятьма главами, мав наочно втілити ідею прилученості Русі до світової християнської цивілізації, до розумно впорядкованого світу.

У Софії Київській стовпи, пілони, арки сприймаються як одиниці урочистого просторового ритму, що охоплює всі частини колосальної будови. Поступово наростаючи, він досягає кульмінації при переході з двоярусних нефів у центральний підкупольний хрест, який розкривається на всю висоту чотирма піднятими до купола підкружними арками.

Композиція храму з його центральним внутрішнім простором і пірамідально зовнішніми обсягами втілює універсальний принцип об'єднання множини різновеликих частин в єдине ціле. Ця строга ієрархічна система є своєрідною моделлю Божественного Космосу, очищеного від усього випадкового, тлінного. У сприйманні тогочасних людей храм виглядав зримим образом неба не землі.

Архітектура Київської Русі — це не тільки культові споруди, а й мистецтво фортифікаційних споруд та житлових будівель.

Фортифікаційна архітектура — оборонні споруди для успішного ведення бою і захисту від дій ворога. Для доби Київської Русі вона залишалася переважно традиційною — укріплення-городища обносили земляними валами та ровами з дерев'яними частоколами. З часом цю фортифікацію почали вдосконалювати. Земляний вал насипали на міцну основу. Уздовж нього ставили по 4—5 клітей. На валу ще ставили "заборола" (щити з дерева, пізніше з каменю, які захищали оборонців від ворога), в них влаштовували вузькі стрільниці, через які можна було стріляти з луків та кидати на напасника, що облягав місто, каміння і лити гарячу смолу.

У валах робили проїзди з ворітьми. У Києві за часів Ярослава Мудрого було троє таких воріт — південні Лядські, західні, пізніше названі Львівськими, та парадні Софійські Золоті. Переяслав мав також троє воріт — Княжі, Єпископські та Кузнецькі. У Новгороді-Сіверському — Чернігівські та Курські ворота. У Володимирі — Київські та Гридшині. Це були на той час складні споруди. Київські Золоті ворота, наприклад, мали два поверхи: перший був власне ворітьми в землянім валу зі стінами, опорядженими цеглою та каменем, а на другому поверсі була церква Благовіщення з банею, вкритою золотими листами. Такий тип укріплень був типовим для більшості міст Русі. З часом на валах почали ставити вежі для слідкування за околицями міста, так звані "сторожові башти".

За даними сучасної археологічної науки найстаршою архітектурною пам'яткою, зведеною із каменю в Києві у середині X ст., був палац Ігоря та Ольги. Це велика двоповерхова споруда зі стінами з каменю та цегли. Палац прикрашали мармурові колони, мозаїка, фрески, позолота.

Володимирова доба характеризується вже наявністю значної кількості мурованих цивільних споруд. У Києві знайдено фундаменти трьох великих будівель світського характеру. Одна з ним мала велику центральну кімнату. Це могла бути, на думку дослідників, гридниця (зал для прийому гостей) або ж тронний зал, у якому Володимир міг приймати послів та влаштовувати учти. Археологами виявлено рештки будинків поблизу Десятинної церкви.

Чимало мурованих будинків за князя Ярослава Мудрого значно збільшується. Свої палаци зводили Ізяслав, згодом син Мономаха — Мстислав. Сам київський "кремль" або "дитинець" характеризувався наявністю в ньому багатьох кам'яних споруд — це й двір митрополита, обнесений кам'яним муром, неподалік від храму св. Софії, двори багатьох бояр з теремами та "домашніми" церковками тощо.

Кам'яне цивільне зодчество ширилося й поза межами Києва. Пишними палацами були прикрашені й Чернігів, Переяслав, Білгород та інші князівські міста. Щоправда, від цих будівель залишилися лише фундаменти та уламки стін, але й вони є мовчазними свідками того, що тут за часів Київської Русі стояли пишні, оздоблені золотом та розкішними розписами князівські палаци. Ікона — це класична форма українського мистецтва, як для античної Греції була статуя, Єгипту — рельєф, Візантії — мозаїка. Ікони писались на липових і соснових дошках. Дошки покривались левкасом, тонким шаром гіпсу, на який наносились контури малюнка. Фарби, розтерті на яєчному жовтку, були особливо яскраві і стійкі. Головна мета ікони — виховання внутрішньо просвітленої людини. Ікона стає книгою для народу. Внутрішній стан передається через очі, вуста, порухи рук. Людина, споглядаючи ікону, відчуває духовне піднесення, переймає радість і скорботу, аскетизм.

Спочатку ікони завозили з Візантії і Болгарії. Потім розвинулась (ХІ—ХII ст.) Печерська школа іконопису. Відомий майстер Алімпій. З цією школою пов’язують ікони «Велика Панагія» («Ярославська Оранта»), «Дмитрій Солунський», «Свенська Богоматір», «Ангел Злати власи».

Ікона «Борис і Гліб» (ХІІ—ХІІІ ст.) (зберігається в музеї Ханенків) вражає своєю колористикою. Цікава історія «Покрови» з Галичини (Національний художній музей). «Вишгородська Богородиця» (нині «Володимирська») з Константинополя справила величезний вплив на іконопис.

Русь довгі роки була країною дерев'яною, і її архітектура, поганські молитовні, фортеці, тереми, хати будувалися з дерева.

Перша кам'яна будівля на Русі з'явилася наприкінці X в. - знаменита Десятинна церква в Києві, споруджена за вказівкою князя Володимира Хрестителя.

Обидва храми були побудовані візантійськими майстрами зі звичної для них плінфи - великої пласкої цегли розміром 40/30/3 см. Розчин, що з'єднує ряди плінфи, являв собою суміш вапна, піску і товченої цегли. Червона плінфа і рожевий розчин робили стіни візантійських і перших руських храмів ошатно-смугастими. Наприкінці XV в. На Русі з'явився новий матеріал - цегла. Він набув поширення, тому що був дешевшим і доступнішим від каменю.

Русь сприйняла спорудження своїх церков за образом хрестово-купольного храму греків, квадрат, розчленований чотирма стовпами, складає його основу, прямокутні осередки, що примикають до підкупольного простору, утворюють архітектурний хрест. Перші руські храми, у тому числі Десятинна церква, наприкінці X в. були вибудовані грецькими майстрами в суворій відповідності з візантійськими традиціями, то Софійський собор у Києві являє собою поєднання слов'янських і візантійських традицій.

Перенесене на руський грунт канонічне за змістом мистецтво Візантії зіткнулося з поганським світосприйманням східних слов'ян, із їхнім радісним культом природи - сонця, весни, світла, із їх цілком земними уявленнями про добро і зло, про гріхи і чесноти. Вже в XI в. сувора аскетична манера візантійського іконопису перетворювалась під пензлем руських художників у портрети, близькі до натури, хоча руські ікони і несли в собі всі риси умовного іконописного образу. У цей час прославився печерський чернець-маляр Алімпій, про нього розповідали, що іконописання було головним засобом його існування.

Поряд з іконописом розвивався фресковий живопис, мозаїка. Фрески Софійського собору в Києві показують манеру письма тутешніх грецьких і руських майстрів. На стінах собору зображено святих, і сім'ю Ярослава Мудрого, і зображення руських блазнів, і тварин. Чудовий іконописний, фресковий, мозаїчний живопис наповнював і інші храми Києва. Відомі своєю великою художньою силою мозаїки Михайлівського Златоверхого монастиря з їхнім зображенням апостолів, святих, що втратили свою візантійську суворість: образи їх стали більш м'якими, округлими. Пізніше чклалася новгородська школа живопису, на початку XIII в. прославилася ярославська школа іконопису.

Складовою частиною мистецтва Русі було музичне мистецтво. Відомо, що при дворі князя Володимира, при дворах інших видних руських владарів під час бенкетів присутніх розважали співаки, оповідачі казок, виконавці на струнних інструментах.

Ще одним новаторством є поєднання фресок та мозаїк у розписах інтер'єру. Значне місце в загальній системі розписів належить орнаментам, які репрезентовані зовсім не візантійським характером. Велика кількість орнаментів у інтер'єрі та екстер'єрі Софії – репрезентація власне київського колориту.

З художніх ремесел найвідомішою була металопластика, інші ж — кістко-різьбляне, деревообробне, ткацьке — відомі менше. Майстри працювали на замовлення князів та бояр, а часом і широкого загалу, створюючи коштовні й високохудожні вироби. Витончені прикраси, справжні шедеври створювали староруські ювеліри. Майстерність давньоруських ювелірів віртуозна, особливо у практиці виготовлення витончених предметів із золота та срібла. Так, наприклад, на площині у вісім квадратних сантиметрів ювелір розміщував багато коштовних квіток на тонких золотих стеблинках.

Одним з найпоширеніших видів металообробного ремесла на Русі було художнє ливарство. Давньоруські майстри відливали безліч різноманітних предметів — від малесеньких ґудзиків до великих панікадил-хоросів і церковних дзвонів.Прикладом художнього ливарства є великий хорос, знайдений на Подолі. На бронзових ланцюгах підвішений широкий декоративний орнамент-обруч, обабіч — штирі для свічок, перед якими стоять птахи. Це жар-птиці, символи світла. Хорос прикрашено на литій лампаді — тут майстерно виконано постаті святих.Характерними виробами були широкі браслети, на яких зображувались складні орнаментальні композиції, звірі, птахи, казкові персонажі, танцюристи, музиканти.Ювеліри широко застосовували техніку скані (орнаменти з найтоншого дроту), штампування і тиснення.

Вершиною ювелірної техніки Київської Русі були вироби з перегородчастої емалі — золоті княжі діадеми.

Контрольні питання:

1. Коли та за яких умов сформувалась Київська Русь?

2. Які види мистецтв були набйльш розвинені в Київській Русі?

3. З яких богів складався словянский поганський пантеон?

4. Як вплинуло на українську культуру хрещення Русі?

5. В чому полгає феномен двовіря?

6. Якими ремеслами славилась Русь?