1.3. Предмет і межі доказування в адміністративно-судовому процесі

Доказування, являючись центральним інститутом процесуального права не лише в адміністративному процесі, а й в кримінальному, цивільному, господарському та інших, має на меті встановлення об’єктивної істини по справі. Однак даний інститут ставить свої задачі, межі та інші особливості, встановлені законом, щодо кожного з видів процесуальних правовідносин.

Адміністративний процес, являючись одним із самих важливих в системі права, тому що регулює спори між громадянами та представниками органів державної влади, а тому має свій особливий предмет, який визначає його цілі та задачі, а також має свої властивості, такі як межі доказування, методи доказування та інші.

Перепелюк В.Г. в своєму посібнику дає доволі чітке визначення терміну предмету адміністративного доказування – коло обставин, які належить встановити в адміністративній справі[1].

Із цього терміну можна зробити наголос на тому, що предмет адміністративного доказування вже вказує на певне коло обставин, які і будуть центральним об’єктом під час судового розгляду.

Обов’язком сторін судового процесу є надання до суду всіх фактичних даних, які стосуються таких обставин, а суд вже при доказуванні сторонами певних фактів, на які вони посилаються повинен зробити висновки про те, мали місце такі обставини в певному адміністративному правопорушенні чи їх взагалі не було. Тобто інакше кажучи предмет доказування задає ціль, що спонукає сторони адміністративного процесу до дій, з метою відстояти свою позицію.

Перепелюк вірно вказує на те, що предмет доказування вказує на коло обставин, які створюють юридично значимі елементи об’єктивної істини по справі, а тому предмет доказування повинен бути чимось закріплений під час судового процесу. Це можуть бути, як коло обставин, що мають бути встановлені під час судового розгляду, або коло питань, які повинні бути вирішені під час судового засідання з метою визначення об’єктивної істини.

Оскільки коло таких обставин та питань може бути доволі великим, в адміністративному процесі повинні вводитись певні межі, по досягненню яких, суд отримає чітку відповідь на певне питання, або існування тієї чи іншої обставини і т.д.

Отже можна сказати, що межі адміністративного доказування самі по собі є такою процесуальною мірою, встановленою законодавством, яка встановлює ступінь достатності і достовірності системи доказів, який дозволяє зробити однозначний та чіткий висновок по поводу елементів доказування, а також всієї справи[13].

Предмет та межі адміністративного доказування відносяться до однієї групи факторів в адміністративному процесі, тому що взаємно залежать одне від одного, ці два елементи доказування є одними із найважливіших, тому що визначають не лише коло обставин та питань, які потрібно визначити, а й ті шляхи, якими можна досягти цього визначення.

Гордєєв вважає що доказування це - подання для аналізу суду інформації про певні події дії або стан, яку надають суб’єкти адміністративного процесу чи витребування судом такої інформації за клопотанням осіб які беруть участь у справі або за власною ініціативою.

Предмет доказування визначає, що це може бути за інформація, а також якого плану вона є. Межі доказування визначають в якому об’ємі така інформація повинна бути подана до суду, щоб вирішити питання при врегулюванні процесуального спору.

Предмет доказування, визначаючи обставини, що повинні бути доказані, має враховувати також характер правовідносин, на які впливають такі факти.

Коротше кажучи, якщо в інших процесах доказування може враховувати елементи минулого, то, як зазначає Перепелюк, обставини з предмету доказування в адміністративно-судовому процесі основною метою ставлять виявлення, аналіз, характеристику та правове значення таких обставин у теперішньому та майбутньому часі. Тобто інакше кажучи, коли особа – позивач, вказує на неправомірні дії або рішення, чи прийняті акти державних службовців, які можуть завдати істотної шкоди для такої особи (моральної та матеріальної)[40].

Виходячи з вищевказаного, можна сказати, що предметна направленість доказування в адміністративно-судовому процесі має свій особливий напрямок в процесуальних діях, а виходячи з цього й певному ступені достатності та достовірності доказів.

Якщо казати про межі доказування в даній сфері права, то вони є доволі великими, тому що позивач, подаючи скаргу повинен чітко усвідомлювати для себе факт того, що кількість, а також правовий зміст доказів, що він повинен подати, мають відражати реальні факти за ретельним аналізом всіх можливих наслідків неправомірних дій чи рішень державних службовців з урахуванням часового проміжку.

Простіше кажучи такі докази повинні відражати можливі негативні наслідки не тільки на теперішній час. Для цього позивач має проаналізувати такі дії, зробити певні звіти, (якщо мова йде про неправомірні правові акти, що можуть нанести тяжкі економічні наслідки для певної ланки підприємницької діяльності) та іншу документацію, або інші встановлені кодексом, судовою практикою та законом фактичні дані, які змогли б підтвердити слова позивача в повній мірі, впевнити суд у правоті показань позивача та його позовних вимог.

Якщо мова йде про сторону відповідача, то в даному випадку сторона відповідача повинна надати дані, що спростовують твердження позивача, а також підкреслюють необхідність тих чи інших дій в певній ситуації, та доводять на необхідному рівні позицію відповідача[62].

При визначенні меж доказування багато з юристів адміністративістів покладаються також і на судову практику, адже як раніше вказувалось в судовій практиці існують факти, що вже були доказані раніше, та мають обов’язкову силу при процесі доказування, встановлену на законодавчому рівні. Дана група фактів є преюдиціальними, і, як зазначає Додін Є.В. преюдиціальні факти загалом можуть складати основу судового рішення.

При визначенні меж доказування вв адміністративному процесі потрібно враховувати абсолютно всі елементи справи, адже в багатьох випадках такі межі можуть відрізнятись із-зі різних обставин справи, складу правопорушення, а також факторів, що тим чи іншим образом впливали на скоєне правопорушення. Кодекс адміністративного судочинства разом із судовою практикою ,а також іншими нормативно-правовими актами складають нормативно-правову основу меж доказування в адміністративному процесі, але так чи інакше суддя при розгляді справи повинен на свій власний розсуд проаналізувати надані факти, дати їм свою оцінку і допустити як належні. Тому слід зробити наголос на практичну сторону даного питання і вже на саму роботу судді при розгляді справи.

Суддя, посилаючись на нормативно-правові акти повинен чітко орієнтуватись де і в якій справі потрібно встановити певні межі доказування, адже від того, як сторони будуть доказувати факти на які вони посилаються, скільки фактів вони нададуть, а також як вони їх представлять у суді, а також від оцінки такого процесу суддею буде залежати рішення по справі.

Отже, аналізуючи вищевказане можна зробити висновки, що предмет і межі доказування в адміністративно-судовому процесі мають велике значення не тільки, як частини інституту доказування, а й для винесення рішення по справі адже представляють собою основу всього процесу доказування, визначають основну мету, цілі та задачі процесу доказування в різних категоріях справ, а також фактори, які сприяють чи тим чи іншим шляхом впливають на даний процес, а самі межі доказування виражають сукупність та повноту інформації, необхідну для рішення по справі.

На останок хочеться сказати, що проаналізував в цілому нормативно-правову, теоретичну та наукову основи процесу доказування можна зробити загальний підсумок, що інститут доказування в цілому характерний для кожного виду процесуального права в цілому, має свої особисті риси, що виділяють його серед інших, мають свої нормативно-правові акти, що регулюють всі особливості здійснення та проведення доказування, регулюють права та обов’язки сторін щодо доказування, а також склад відносин, що належать до процесу доказування. Статус учасників процесу доказування та ряд інших особливостей[17].

Правова доктрина, включаючи в себе загальні властивості інституту доказування, пропрацьовує не лише основні постулати теорії держави та права, а й праці адміністративістів з вдосконалення процесу доказування, а також його реформування в рамках судової системи та всіх правовідносин в цілому. У контексті правової доктрини розглядаються питання толкування тих чи інших норм права, що регулюють процес доказування, а також важливі зауваження щодо використання таких норм права на практиці.

Маючи свій власний предмет доказування адміністративно-судовий процес відрізняється від інших не лише за складом норм права, що регулюють особливості проведення процесу, а й склад ситуацій, що тим чи іншим образом впливають на процес, а також загальний об’єм інформації, що є необхідним для доведення тих чи інших обставин.