9. Поети-романтики 20-40-х років хіх століття.

Український романтизм сформувався у 20-40-х роках XIX століття. У цей час у Російській та Австро-Угорській імперіях особливо голосно почали про себе заявляти національно-визвольними рухами залежні від імперій країни. Тому основою естетичної програми українських романтиків стає боротьба за розвиток національної мови і культури, а патріотична проблематика виступає на перший план. Романтичний герой — особистість, що принципово відрізняється від маси, постійно конфліктує з оточенням, шукає свій ідеал у сфері мрії. Але розбіжність між мрією та дійсністю, нездатність прийняти або змінити світ стає причиною душевних переживань і страждань героя, доля якого — самотність, мандри, подорожі, пошуки.Джерелами українського романтизму стають історичні матеріали, фольклорні твори, а також зразки європейських романтичних творів. На Україні романтичний рух розпочався у 20-х роках з діяльності харківського літературного гуртка І. Срезневського. У гуртку зосередилася романтично настроєна молодь, переважно студенти. Близьким до гуртка був і майбутній поет-романтик Левко Боровиковський. Твори Боровиковського звернули на себе увагу як зразки нового романтичного напряму в українській літературі. Поет почав писати українською мовою, бажаючи продемонструвати багацтво та самобутність своєї рідної мови. Відчувши невідповідність існуючої бурлескної манери потребам літературного прогресу , поет написав свої романтичні твори у новому стилі. В українську літературу Левко Боровиковський увійшов як визначний поет-романтик, який утвердив жанр літературної балади. Успішно розробляв він й інші жанри романтичної лірики, а також коротку байку-гумореску. Його творчий досвід у цих жанрах використали письменники наступних поколінь. Байкарська творчість Боровиковського позитивно вплинула на дальший розвиток цього жанру в українському письменстві. Поет увів у літературу нові мотиви й теми, зокрема з історичного минулого, створив тип романтичного героя, розвинув художню культуру нашої поезії. Більшість байок Боровиковського присвячено побутовій тематиці, проблемам загальнолюдської моралі. Для розкриття цих тем поет бере народні гуморески, прислів'я, приказки. На основі народних прислів'їв та приповідок написано такі твори, як «Москаль і Мотря», «Свій дім — своя воля», «Йолоп Клим», «Жевжик», «Хома», «Учитель», «Злодій», «Потакач» та інші. У літературному процесі 30-40-х років ХІХ століття “Харківська школа романтиків” була однією з локальних течій української романтичної поезії, яка тематично й образно розвивалась і в інших аспектах. У своїй художній і науковій діяльності вони виступали зі спільних чи близьких позицій, що дало підставу літературознавцям віднести їх до цієї школи романтиків. Серед них найпомітнішими постатями були А. Метлинський, В. Забіла, М. Петренко. Амвросій Метлинський - збірка поезій “Думки і пісні та ще дещо”(1839р.)засвідчила появу одного з яскравих поетів, з творчістю якого пов’язані становлення й розвиток громадянської ідейно-художньої стильової течії в українському романтизмові. Якщо ж говорити про творчість загалом, то можна сказати, у новій українській літературі він запровадив поезію високих емоцій: громадянські інвективи, трагедійні оскарження, медитації. Віктор Забіла у передмові до збірки “Співи крізь сльози”(1906р.), відчуваємо глибокий щирий ліризм поезій. Власне це і робить їх ”людським документом”, який не перестане промовляти до людей зрозумілою їм мовою. Творчість його є віддзеркаленням особистої життєвої драми поета й належить до так званої психологічно-особистісної течії романтизму. «Русалка Дністрова» (Шашкевич, Вагилевич, Головацький)(1837)- альманах, що поклав початок новій, народній літературі в Галичині та став важливим літературним фактом, що визначав подальшу тенденцію культурного розвитку на всіх землях Західної України. Романтики зруйнували класицистичну ієрархію жанрів та поєднали в цілісні художні структури лірику, епос і драму. Вони утвердили в літературі жанри побутової й історичної балади, історичної поеми, драми і трагедії, ліро-епічної поеми, любовної і громадянської лірики, “думи”,медитації. Сюжет балади «Рибалка» запозичений П. Гулаком-Артемовським у німецького поета Ґете. До твору додано підзаголовок «Малоросійська балада». Вынпоставив собі за мету передати українською мовою ніжні, піднесені почуття, тим більше, що народом уже створені такі пісні. Твір має виразні національні ознаки, наближений за мелодійністю й стилем до народних українських пісень. Поезія М. Костомарова «Соловейко» змальовує неперевершеного співця — соловейка, спів якого то веселий, то сумний, але співає він на цвинтарі, тому мало хто поцінує той спів, лише дівчина, яка прийшла й сумує на могилі.