7. Творчість Григорія Сковороди. Збірка «Сад божественних песней». Історія «сродної праці» в байках.

Григорій Савич Сковорода (1722—1794) — видатний український педагог, поет, мандрівний філософ, зачинатель жанру байки. Навчався в Києво-Могилянській академії, поглиблював знання за кордоном. Повернувшись на батьківщину, викладав піїтику в Переяславській семінарії, згодом — у Харківській колегії. Після звільнення з колегії до кінця життя залишався мандрівним філософом і вчителем. Свої педагогічні погляди він виклав у діалогах, віршах, байках, притчах, листах. Проблемам виховання присвячено його притчі «Благодарний Еродій», «Убогий Жайворонок», «Байки Харківські». Вихідними і визначальними в системі педагогічних поглядів Сковороди є ідеї демократизму, гуманізму, народності та патріотизму. Ідеал людяності — мета всього його життя, а також і мета виховання. Особливу роль у всебічному розвиткові особистості відводив формуванню її моральних якостей, зокрема таких, як любов до вітчизни і праці, людяність, дружба, правдивість, чесність, скромність, сила волі, почуття людської гідності. Цікавою частиною байок є їхня «сила» (мораль). Здебільшого мораль висловлена афористично, ритміка часто стилізована під ритміку прислів’їв та приказок. Іноді «сила» набагато більша, ніж основний текст байок. Важливим у байках Сковороди є мотив «сродної праці», якій байкар присвітив чимало творів. Письменник постійно твердив, що праця є природною потребою кожної людини. Без праці людина не може мати щастя і морального задоволення. Робота дає суспільству матеріальне і духовне багатство. Але праця мусить бути вільною. Кожний громадянин суспільства має працювати за покликанням, за нахилом і обдаруванням виконувати посильну і доступну йому «сродну» працю. Тільки тоді всі люди будуть рівними, щасливими. Сковорода також підніс вимогу самовдосконалення. Він засуджував тих, «високо вгору дмется». Ідею «сродної» праці Сковорода проводить у байках «Орел и Черепаха», «Собака и Кобила», «Жаворонки», «Кукушка и Косик». Серед них особливо виділяється твір «Пчела и Шершень». Збірка «Сад божественних пісень», до складу якої увійшло тридцять творів, написаних протягом 1757—1785 рр. Епітет «божественний» слід найпевніше розуміти як «прекрасний», чудовий». Тема творів різнобічна. Взагалі, це своєрідний ліричний щоденник, в якому відбились роздуми, події, настрій автора, передані в різній формі: панегірики, сатиричні вірші, пісні про природу та її красу. Проблема «сродної» праці не є предметом окремої розмови в цій збірці. Хоча певною мірою інколи вона просвічує з підтексту деяких поезій — і пейзажних віршів, і тих, де автор передає свої роздуми про людину і світ, і тих, які мають явно соціальне спрямування, носять викривальний характер. Український мислитель у збірці багато уваги зосередив на думці, що людина повинна бути вільною, щоб реалізувати свої можливості.

8. Проблематика, жанр «Енеїди» Котляревського. «Енеїда» як перший твір літератури нового типу.

«Енеїда» за жанром — ліро-епічна, травестійно-бурлескна поема (епічна — бо в ній події подаються в розповідній формі; травестійна — бо античні герої «перевдягнені» в українське вбрання, перенесені в історичні умови українського життя; бурлескна — бо події і люди змальовуються в основному в жартівливо-знижувальному тоні). «Енеїда» І. Котляревського — твір великого обсягу, що складається з шести частин, об'єднаних головним героєм (Енеєм); віршований; багатий на події, яскраві характери. Його образна система розгалужена. Ніби жартуючи, Котляревський відтворив минуле України, сучасне (другу половину XVIII ст. і початок XIX ст.) і заглянув у майбутнє. Засобами соковитого гумору він зумів оспівати героїзм українського козацтва, його побратимство, нестримну жадобу народу до волі. Проблематика - автор ставить ряд суспільно важливих для нашого народу проблем: • соціальної нерівності, • захисту рідної землі від ворогів, • громадянського обов'язку, честі сім'ї, • виховання дітей, • дружби, кохання та інші. «Енеїда» (1798, 3 частини; 1842 — повне посмертне видання) — першого твору нової української літератури, написаного народною мовою. Взявши за основу сюжетну канву однойменної поеми Вергілія, Котляревський в традиціях давнього українського бурлеску створив свій оригінальний художній твір. У поемі автор відтворив різні сторони життя українського суспільства у другій половині 18 століття. Ще за життя автора — Івана Петровича Котляревського «Енеїда» поширювалась в рукописних копіях і почала завойовувати серця численних читачів. У такому вигляді твір дістався Петербурга, потрапивши до рук завідувача друкарнею медичної колегії Максима Йосиповича Парпури, конотопця за походженням. Він перший високо оцінив талановиту поему Котляревського та її значення для розвитку української літератури й вирішив цей твір видати своїм коштом, аби він найскоріше знайшов шлях до широкого читача. І ось 1798 року в Петербурзі, за допомогою російських друзів, «Енеїда» вперше була видана Максимом Пурпурою. Мова твору - відхід від старокнижної мови — твір написаний народною мовою. Автор вдається до фразеологізмів, нагромадження синонімів, жаргонізмів, народно-поетичних порівнянь. У поемі названі українські імена, згадуються назви міст тощо. Автор використовує макаронічну мову; вживає рідкісні чи й вигадані слова «під старовину» (наприклад джерегелі). Фольклор твору - у творі органічно вжиті народні прислів'я, приказки, пісні. На щиті Енея Вулкан викував героїв українських казок (Телесика, Котигорошка, Івана-Царевича, змію, Жеретію). Царю Латину троянці дарують «килим-самольот», скатерть-самобранку, сап'янці-самоходи.