57. Усмішки Остапа Вишні – проблематика і поетика комічного.

Усмішка - це різновид фейлетону та гуморески. Остап Вишня любив рідну землю так сильно, що це відчуваєш у його творах навіть тоді, коли йдеться про речі, здавалося б, дуже далекі від цього високого поняття. Що вже говорити про "Мисливські усмішки", які викликали особливу любов читача. Здається, "Мисливські усмішки" — це єдиний у літературі випадок, коли у значному за обсягом і великої художньої сили циклі творів так гармонійно поєдналися життєствердний гумор і любов до рідної природи. Чарівність усмішок розлита невидимо в усій художній тканині, приховує в собі незліченні багатства. Мисливські усмішки можуть збагатити знанням про природу, розкрити у звичайному кленовому листкові цілий світ із його радощами і трагізмом, виховати повагу до всього живого на землі, навчити щиро й незрадливо любити свій рідний край із його рослинами, птахами і тваринами, з його полями й лісами, з його людьми, добрими душею і чистими помислами. Унікальними "Мисливські усмішки" є і за жанровими ознаками: це своєрідний синтез народного анекдоту з пейзажною лірикою в прозі. На крилах ліризму підноситься те, що складає особистісну сутність людини — її любов до рідної землі, до свого народу, до мови й культури. Засоби Вишні були "прості". Насамперед свіжа, дотепна, багата мова, у якій Вишня був неперевершеним майстром. Комізм Вишні не був комізмом ситуацій чи масок, а комізмом більш тонким — комізмом с л о в а, гри слів, жарту, афоризму, примовки, недомовки, натяку, каламбуру. Усмiшка "Каченята плачуть" вчить любити свою рiдну землю, край, де наро­дився i вирiс. Селезня Остап Вишня надiлив патрiотичними рисами. Птах посе­лився бiля Києва, де глибокий Днiпро, сине небо i зеленi очерети. Та приходять браконьєри, i гине качечка, i пiд загрозою життя малят. Селезень вимагає, щоб браконьєри виправили те, що накоïли. Природа була для Остапа Вишні джерелом життя і натхнення. Ніжно, усією душею відчував він її красу, любив її чудові створіння. Протягом багатьох післявоєнних літ письменник створював невеличкі за розміром, поетичні за "звучанням, наснажені ласканою лірикою твори. Вони нагадують більше вірші у прозі, ніж жарти гумориста, хоча блискітки сміху раз у раз поблискують на їх поверхні. "Лисиця", "Відкриття охоти", "Заєць", "Про мудрого зайця", "Бекас". "Вовк" та інші склали "Мисливські усмішки", які посідають значне місце у творчості письменника. У цих маленьких шедеврах особливо яскраво виявилося органічне злиття двох граней незвичайного таланту Остапа Вишні - гумору і лірики. Природа в "Мисливських усмішках" одухотворена. Письменник наділяє її почуттями і мудрістю, глибоким всепроііикаючим розумінням таємниці Всесвіту. Пейзажі Остапа Вишні - це ліричні малюнки, сповнені змін, руху, оновлення, настроїв, то радісних, то журливих.

58. Особливості трактування проблеми гуманізму в ул хх ст.. (викриття сталінщини, казарменого соціалізму).

XX ст. — це цілісна епоха, в якій простежується своя культуроформуюча ідея. Це ідея гуманізму, котра, втім, у мистецтві і в літературі виявляється не тільки в глибокому інтересі до людської особистості, що розглядається у найрізноманітніших ракурсах, а й, хоч як це парадоксально на перший погляд, у зникненні людини з поля зору митця. З одного боку, прагнення гуманізації людського буття і творчості, з іншого — гіпертрофія форми, зростання ролі прийому у таких масштабах, коли прийом із засобу перетворюється на мету. На зміну органічному образу прийшов відвертий конструктивізм, геометрія стилю, яка витіснила зі змісту людину. «Тигролови» — пригодницький роман з автобіографічними елементами Івана Багряного, написаний 1944 року як «Звіролови», згодом перероблений і виданий 1946 року під назвою «Тигролови». Назва твору є символічною. Змінивши її з початкової «Звіролови» на «Тигролови», Іван Багряний суттєво поглибив змістові акценти розповіді. Тигр — один з наймогутніших і найнебезпечніших диких звірів. Родина Сірків, живучи в єдності з навколишньою природою, навчилася приборкувати цих звірів. Автор стверджує мужність, фізичну та моральну силу Сірків, представників українського народу, їхню здатність перемагати найтяжчі обставини. Через мотиви утечі й «польованої людини» образ Григорія Многогрішного також асоціюється з цим сильним, сміливим і вольнолюбивим диким звіром. Іван Багряний показує становлення «нового українця», який зможе здолати дракона, і таким чином вибороти право свого народу на майбутнє. Нащадок козацької шляхти (Григорій — правнук гетьмана Дем'яна Многогрішного) вступає у боротьбу і вбиває «новітнього тигролова», уособлення радянської імперської системи майора Медвина. Проблематика твору - Виживання людини в умовах жорстокого терору; Боротьба добра і зла; Cправедливість і кара;Моральний вибір;Воля до життя і цілеспрямованості;Стосунки людини і природи;Родинні взаємини;Вічність вікових традицій предків; Кохання. Сюжетна канва роману побудована навколо двох постатей — Григорія Многогрішного і майора НКВС Медвина. Їх двобій — це боротьба Людини із світом пітьми і пекла. Автор, як очевидець, змальовує страшні картини знущання над людьми, приниження їх людської гідності, насильства, приреченості на забуття в пеклі концтаборів. Юнак тікає з ешелону смерті — і в сотень інших арештантів піднімається дух, з'являється надія хоч не на порятунок, а на помсту своїм мучителям. Блукає в нетрях у пошуках порятунку й безпечного місця — і рятує дівчину-мисливця від розлюченої ведмедиці, хоча сам був на межі смерті від фізичного виснаження. Користується гостинністю українського роду Сірків із Зеленого Клину — і стає їм за сина та брата, партнера у полюванні. Закохується в Наталку, страждає, але приховує свої почуття, щоб не наражати дівчину на небезпеку, — і дає їй врешті-решт омріяне щастя взаємної любові.

59…Культурно іст епохи