50. Людина і війна у творчості українських письменників (Довженко, Гончар, Багряний)

Перу Довженка належить ряд оповідань і кіноповістей, темою яких є Велика Вітчизняна війна. Це такі його твори, як оповідання «Стій, смерть, зупинись!», «Воля до життя», «На колючому дроті», «Відступник», «Незабутнє», «Мати», а також кіноповісті «Україна в огні», «Повість полум'яних літ». «Україна в огні» — кіноповість Олександра Довженка, присвячена подіям Другої світової війни, долі сільської родини та простих селян. е трагічний портрет нашого смертельно зраненого і все ж безсмертного народу. Україну в огні» назвали ревізіоністським, націоналістичним, антирадянським твором, виявом вузької національної обмеженості автора, який насправді сказав гірку правду і про колгоспну систему, і про Червону армію, і про органи внутрішніх справ. У своєму творі Довженко таврував колгоспний лад передусім не за те, що він призвів багатого колись українського хлібороба до крайньої межі зубожіння і безправ'я, а за те, що вбив у людях гідність почуття національної гордості. Головним, наскрізним у кіноповісті є велетенський, епічний образ України, сплюндрованої фашистами і більшовиками. Але природа нашої вітчизни — це не лише пречудові краєвиди, а найперше земля, настільки багатюща (чорнозем), що гітлерівці вагонами вивозили її до свого фатерлянду. У центрі твору — трагічна доля хліборобської родини Лавріна Запорожця, що уособлює долю всього українського народу, зганьбленого, розтоптаного ворогом. Ранком наступного дня сини-брати подаються на фронт. Першим гине Савка під час сутички з німецьким десантом. Усе краще, що є в українському етносі, Довженко втілив у величних, прекрасних образах жінок. Зауважимо: всі вони трагічні і всі уособлюють та конкретизують загальний образ України. Це і берегиня роду — Тетяна Запорожчиха її дочка Олеся, Христя Хутірна, Мотря Левчиха й ін. Усі жіночі образи повісті — трагедійні, а образ Христі Хутірної серед них — найтрагічніший, бо її привселюдно в партизанському загоні суджено за щирість і правду, за добре слово про свого чоловіка, італійського офіцера. Вона не вчинила жодного злочину, а її, порядну жінку, обізвано найбруднішими. словами — «повія», «устілка», «офіцерська курва», «шмара», «сука», «гадюка», «виродок». Основою кіноповісті стали оповідання Довженка «На колючому дроті», «Незабутнє», «Перемога». Лаврін на колючому дроті з начальником поліції і неоружний перемагає озброєного. У кіноповісті створено безсмертну галерею образів, особливо Лавріна Запорожця, Олесі, Кравчини, Христі, які вже стали окрасою класичної української літератури середини і початку другої половини XX століття. Прапороносці Гончара (46)– роман-трилогія (Альпи, Голубий Дунай, Злата Прага), це – гімн на честь полеглих. Основна проблема роману: людина на війні. У творі змальовано біль утрат. Майже кожна сім’я утратила на фронті батька чи сина, дочку чи матір. Автор писав, що він хотів поєднати високий дух романтики з "проривом “до правди, до зображення війни справжньої, реальної, з її стражданнями, кров’ю, з її тяжкою солдатською героїкою”. Відразу ж по війні Олесь Гончар у романі “Прапороносці” силою художньої уяви “покладе” на плечі солдата-українця Хоми Хаєцького всю землю. “Прапороносці” – роман-реабілітація українського народу, твір, який відкривав перед іншими народами правду про внесок солдатів-українців у перемогу над фашизмом, возвеличував образ рядового українця не за якийсь героїчний подвиг, а за важку щоденну – в поті й крові – роботу, завдяки якій суттєвою мірою й наближалася перемога: твір, у якому Олесь Гончар зображує національний характер солдата-українця – скромного, працьовитого, чесного трудівника війни, що живе надією на повернення додому, до сім’ї, до своєї праці, готовий на самопожертву, який сумлінно виконує свій солдатський обов’язок і вірить у перемогу. Війна закінчувалася, а доля народу продовжувалася. У болях і переживаннях, у спогадах про загиблих, у творах тих, хто пережив війну і освятив своє життя відповідальністю за пам’ять війни. «Людина і зброя» Гончар. Уперше повість «Огненне коло» Багряного з’явилася 1953 року у Німеччині має підзаголовок «Повість про трагедію під Бродами». У ліпні 1944 року на Львівщині біля міста Броди в бою з Червоною Армією загинуло близько чотирьох тисяч вояків дивізії СС "Галичина".Для І. Багряного історична основа твору була лишень тлом, за допомогою якого письменник з позицій загальнолюдської моралі намагається пізнати і оцінити такі категорії, як життя і смерть, війна і мир, добро і зло. Фашисти брутально відбирають коней у тутешніх селян, але українські хлопці в мундирах ворога захистити їх не можуть. Бій під Бродами - вражаюча картина суцільної вселюдської бійки. Перед нами страшна гримаса війни, якої не хоче сприймати ні розум, ні серце, навіть якщо вона справедлива, визвольна. Петро - командир, сильна особистість, яка намагається витримати усі труднощі. Роман Пемх - «непереможний оптиміст і романтик». Смертельно поранений Роман стікає кров’ю, але вже своєю присутністю наснажує командира, помножує йому сили, нагадує про високу мету визволення. Відчуття самотності, огненного кола, що оточує людину в такому абсурдному світі, проходить через увесь твір. Довкола лише дим, морок, багно і рови. Цими густими фарбами автор ніби наперед визначає долю свого розчавленого героя - Петрові звідси не вибратися. Петро розуміє, що воякам уже не вирватися з цієї пастки, з цього котла смерті і всерйоз замислюється над тією ситуацією, у яку їх утягнено. Образ матері з дитям - найтремтливіша деталь в «Огненному колі». Ворог усе знищує, стирає з лиця землі найнедоторканіше і найсвятіше -авіація бомбить санітарну підводу з пораненими, мішенню стає і церква, де знайшли притулок жінки, старі, діти. На розритій землі лежить горілиць скинута з постаменту сніжно-біла скульптура Божої Матері з дитям на руках, але і вона забризкана кров’ю: хтось під нею шукав порятунку. В цьому світі навіть Божа Матір потребує порятунку, так само як і розтрощений людиною світ. Автор передав свої болючі роздуми про те огненне коло, що оточило й знищило молодий український цвіт, к у яке потрапив увесь народ, людська цивілізація. Це ще і коло навкруги, матері-землі.