47. Особливості поетики новел і романів Гончара. Діалог автора із самим собою, з часом, з культурною традицією.

Новели Олесь Гончар писав протягом усього життя. Постійний потяг до малого жанру був закономірним для нього, бо поетичне світобачення митця найприродніше, наймобільніше могло проявитися саме тут. У кращих новелах характерна для його індивідуального стилю планетарність мислення, публіцистичність. Увагу митця сконцентровано на конкретній людині, її внутрішньому світові, зазвичай багатому, наповненому почуттями та емоціями. Поетична новела «Модри Камень» (1946)- про світле почуття любові, що спалахнуло в серці радянського солдата до словацької дівчини Терези - почуття, яке так трагічно обірвалось, не встигнувши й розцвісти. «Модри Камень» - гімн любові молодих сердець - українця і словачки. Новела «За мить щастя» (1964). У ній письменник спромігся показати красу і силу почуття кохання. На жнив’яному полі зустрічаються двоє молодих людей - радянський артилерист Сашко Діденко і його несподівана кохана мадярочка Лариса. Під палючим сонцем раптово спалахує пристрасть як неймовірний злет людської душі. «За мить щастя» хлопець розплачується життям: Сашко вбив чоловіка Лариси, який намагався вбити його. Справа набула міжнародного розголосу. Престиж держави перевищує всяку гуманність і «Сталося все, що мусило статись». Роман-трилогія «Прапороносці» (Альпи, Голубий Дунай, Злата Прага) про простих людей, які на своїх плечах винесли тягар війни. У творі - сувора дійсність фронтових буднів. «Визвольний похід» радянської армії на завершальному етапі Другої світової війни, зображення- подвигу солдат-українців та їхній внесок у перемогу над фашизмом, високий гуманізм і повага до інших народів. Роман «Людина і зброя» - незабутні спогади про перші дні війни. У книзі ожили студенти Харківського університету, які пішли на фронт і стали на захист Вітчизни. Вони ще не мали доброго військового вишколу, не вміли як слід воювати, але у їхніх грудях клекотіла ненависть до ворога. У романі виступають духовно багаті юнаки і дівчата, справжні патріоти - Богдан Колосовський, Андрій Степура, Мирон Духнович, Славик Лагутін, Мар’яна Кравець, Таня Криворучко. Кожен з них - людська особистість, характер. Роман у новелах «Тронка». Життєствердне, гуманістичне начало закладене вже в назві твору. Тронка - невеличкий дзвоник на шиї у вівці (щоб та не заблукала), а водночас і промовистий символ, що втілює в собі ідею корінного зв’язку кожної людини з рідним краєм, а також торжества життя над смертю. Всі герої роману - діти південного степу України, діти сонця. Вони міцно вросли у свою землю, в її історію, минулу й сучасну. Є тут представники різних поколінь: старий чабан Горпищенко, його син льотчик Петро, донька-старшокласниця Тоня, її друг Віталик, капітан Дорошенко, і його мати, Ліна Яцуба. Для всіх їх, де б вони не були, завжди «ніжно й сумовито дзеленчатиме тронка» - символ рідної землі. Роман-набат «Собор». У цьому романі важливі суспільні, морально-етичні проблеми максимально оголено, правдиво передано розтлінний дух національного нігілізму, пристосуванства, кар’єризму, засилля і сваволі партійних бюрократів, інтелектуального невігластва чиновників. У «Соборі» письменник владно, на повний голос підніс тему боротьби проти духовного браконьєрства, кар’єризму, прислужництва. Дуже вдало знайшов письменник символ - собор. І річ не лише в реальному занедбаному соборі, який хоче зруйнувати кар’єрист Володька Лобода, а відстоюють його люди, які живуть за законами правди - Микола та Іван Баглаї, Ізот Лобода, заслужений металург, дівчина-сирота Єлька, дід Ягор Катратий, вчитель Хома Романович та інші; собор - це й символ людської чесності та чистоти, і знак історичної пам’яті народу, зрештою, витвір і символ високого мистецтва, котрий, мов естафета, переходить від покоління до покоління, поліпшує світ і людину. У романі обмежена кількість осіб, зображені події не є винятковими. У творі зображено життєві будні робітничого селища над Дніпром — Зачіплянки, яка і є головним об'єктом зображення, а також Єльчине село Вовчуги, мальовниче Скарбне, береги Дніпра, заводи у великому місті. У романі є вставні розповіді-новели «Чорне вогнище» і «Бхілайське вогнище». Перша новела розповідає про визначного українського вченого-історика Дмитра Яворницького, який не допустив осквернення храму махновцями в період Української революції. Друга новела про перебування одного із персонажів твору Івана Баглая в Індії, про дружбу і взаєморозуміння українського та індійського народів.