84. Джерела права феодального Китаю.

Перші закони з'являються в 7ст. до н.е. відомий бронзовий триножник - Огляд законів який містить перелік покарань за протиправні дії. У 4ст. до н.е. сановник царства Вей підготував “книгу законів царства Вей“. --фацзін що складається з таких глав законів: про крадіїв, розбійників, ув'язнення, піймання злочинця, знаряддя тортур. До джерел права того часу також належать конкретні розпорядження правителів та судові прецедент.

У 631 p., за Лі Шіміня, почалося складання карного кодексу, закінченого в 50-х роках цього ж століття. Звід законів складався з 500 статей, які містили перелік злочинів і покарань. Ті ж самі злочини, залежно від суспільного становища особи злочинця, могли каратися по-різному: за убивство слуги господар карався побиттям палицею; слуга за убивство господаря - смертю.

За легендами ще в X ст. до н.е. чжоуським Муваном було розроблено Уложення про покарання. Ця кодифікація нараховувала близько 3000 статей і передбачала доволі різноманітну систему покарань. В Уложенні говорилося про пом’якшуючі та обтяжуючі обставини, розрізнялись необережні і навмисні діяння.

У період Чжаньго (403-221 рр. до н.е.) бурхливо розвивається законодавча діяльність. В ідеології цього часу панують дві течії, що мали великий вплив на розвиток права: конфуціанство і школа легістів. Філософське вчення конфуціанства визнавало переважаюче значення норм моралі над правом, зрівнюючи право з кримінальним законом. Легісти, навпаки, надаючи великого значення правовим нормам, намагались поширити їх дію на всі випадки життя. Вони проповідували рівність усіх перед законом, невідворотність покарання для всіх осіб, висували ідею сильної держави. Одним з представників цієї школи Лі Куем була написана “Книга законів”, що містила перелік злочинів і покарання за них.

85. Особливості розвитку феодального суспільства і держави в Японії.

Японська цивілізація зародилася значно пізніше китайської. До нашої ери на території древньої Японії проживали роздроблені племена з неолітичною культурою. З початком нашої ери почалося соціальне розшарування суспільства, почали виникати племінні союзи, з'явилися раби. В ПІ ст. н.е. утворився перший великий племінний союз Ямато, який був по-суті племінно-родовим рабовласницьким устроєм, в якому сформувалася племінна знать. Розвиток класового суспільства та загострення соціальних суперечностей вимагали створення централізованої влади. Влада правителів династії Ямато поступово набирала ознак царської.

В 604 році принц Сьотоку Тайсі зробив спробу створити державний устрій для чого здійснив ряд реформ. В їх основі знаходилася китайська модель династії Суй, до імператорів якої принц посилав цілий ряд послів. В основу моделі державного устрою Тайсі була покладена жорстка ієрархія й абсолютний суверенітет правителя. Спадкова система посад була замінена 12-й ранговою ієрархією чиновників, з метою проголошення верховної влади царів був прийнятий "кодекс із 17 статей", у якому викладені принципи існування Японської держави й управління нею. Однак спроба тоді створити першу централізовану державу суспільство не сприйняло.

Тільки через 40 років державний устрій в Японії став реальністю. Це сталося завдяки перевороту Тайка (японська назва 645 року), під час якого родова та рабовласницька знать втратили владу, яка перейшла до прибічників феодальних форм соціально-економічної залежності.

В розвитку феодалізму в Японії можна виділити три етапи:

- ранній феодалізм (УІІ-ХІІ ст.);

- розвинутий феодалізм (XII-XVI ст.);

- пізній феодалізм (XVII - середина XIX ст.).

Саме 643 рік вважають початком раннього феодалізму в Японії. Сформувався такий соціальний устрій: царський дім; наближена до царського дому знать; державні чиновники різних рангів, повноправні селяни (рьомім) і неповноправні селяни (сьомім). Існування останніх означало, що в ранньофеодальній Японії збереглося рабство.

Основним документом епохи перевороту Танку став закон про земельні наділи (ханден), згідно якого вся земля з приватного землеволодіння перейшла в розпорядження правителя. Відповідно до закону державна земля розподілялась таким чином. У довічне користування отримувала землю знать, наближена до царського дому. Інколи вона отримувала право передачі цих земель у спадщину протягом трьох поколінь. Чиновники отримували посадові земельні наділи, розміри яких залежали від рангу й посади чиновника. Селяни рьомін отримували у користування невеликі земельні наділи. Селяни сьомій отримували 1/3 селянського наділу.

Було введено універсальну систему оподаткування. Повноправні селяни обкладалися численними податками та військовою повинністю, а неповноправні тими ж податками та панщиною (робота на землі її господарів - правителя, знаті, чиновників). На початку УІ ст. панщина досягала 60 днів на рік. В наступних століттях панщиною обкладалися і повноправні селяни.

Після сплати податків і виконання панщини у більшості селян майже нічого не залишалося, і вони вимушені були брати рис в борг у державних коморах під високі проценти (від 50 до 100%). Щоб розплатитися з боргами, селяни закладати свої земельні наділи або продавати дітей. Становище селян, особливо неповноправних, було вкрай тяжким.

Таким чином, період реформ Тайка став періодом зміцнення державної власності на землю та неухильного закабалення селянства царським домом, знаттю та чиновниками.

Основою ранньофеодальної Японії було землеробство та ремесло. Збільшувалися площі оброблюваних земель, на яких вирощували просо, пшеницю, жито. У VIII ст. у землеробстві широко застосовувались залізні землеробські знаряддя. Набули розвитку промисли й ремесла, розвивалося будівництво. Будувалися греблі, водосховища, канали, дороги, міста. В 710 році була побудована перша постійна столиця Нара. Розвивалися ткацтво, шовківництво, ковальство, ювелірна справа. Активно в цей час добували метали: золото, залізо, мідь, срібло, а також сірку і слюду.

Держава намагалася стимулювати розвиток торгівлі: розробляються правила торгівлі, у столиці в спеціально відведених місцях, а в інших містах - біля поштових станцій, у портах створюються ринки. У великих містах діяло по кілька ринків.

Період VІII-XI ст. був переходом від панування державної феодальної власності до панування власності окремих феодалів. Проте на відміну від Китаю, де великі землевласники виконували управлінські функції, японська вища аристократія передавала ці функції місцевим феодалам (рьосю) або економам (сьокон). Тому великі феодали, отримуючи із своїх наділів частину доходів, втрачали зв'язок із своїми феодами, маєтками та селянами і перебиралася у столиці. Місцеві феодали стають повноправними господарями на місцях, що послаблювало централізацію влади.

Завершення цього процесу означало перехід Японії до розвинутого феодалізму, який розпочався з кінця XII ст. Основою землеволодіння стали феодальні маєтки (сьоен), які були приватними володіннями аристократії та храмів. Крупні феодали почали об'єднуватися навколо своїх вождів, створюючи панівні дома. Для захисту своїх інтересів та володінь панівні дома почали створювати новий особливий стан феодального суспільства - воїнів-самураїв. Цей по-суті військовий стан створювався з заможних селян, старост з метою прикріплення селян до землі і конкретного феодала для боротьби з селянськими повстаннями і міжусобними війнами. За це феодали давали самураям у користування ділянки землі. Так було покладено початок легшим відносинам - відносинам васальної залежності між самураєм і феодалом, що, в свою чергу, зумовило формування нових відносин між самими феодалами.

Зі створенням панівних домів самураї перетворювалися в замкнутий стан - буси. У їхньому середовищі виник і свято зберігався кодекс військової стики (бусидо - шлях воїна, звідси і назва стану), звід норм поведінки, головною з яких була вірність своєму господарю, готовність віддати за нього життя. Цей закон у разі безчестя або невдачі передбачав за визначеним ритуалом харакірі (самовбивство). Сила самурайства полягала в тому, що самураї походили із землеробів, безпосередньо пов'язаних із землею, і спирались на реальну базу - сільськогосподарське виробництво.

В кінці XII ст. розпочалась війна за владу між панівними домами Мінамото та Тайра. Вона завершилася в 1192 році перемогою дому Мінамото, який висунув представника свого роду на посаду верховного воєнного начальника - сьогуна. З того часу титул сьогун означав звання військово-феодальних правителів Японії.

Нова влада конфіскувала землі переможених і роздала своїм самураям. Почався новий період розквіту землеробства, торгівлі, ремесел і міст. Якщо до 1400 року в Японії було 40 міст, то в XV ст. їх виникло 45, а в XVI ст. вже 269.

Із розвитком міст утворюються кооперативні об'єднання ремісників і торговців. У країні розвивається внутрішній ринок. Зростає продуктивність праці, підвищується врожайність сільськогосподарських культур. Усе це сприяло підвищенню життєвого рівня селян і пожвавленню торгівлі. Товарна економіка руйнувала автократичну економіку замкнутих маєтків і розширювала межі економічних районів. Введення в обіг китайської бронзової монети, яка в той час була міжнародною валютою в торгівлі з усією Східною Азією, Індокитаєм і в країнах Південних морів, сприяло збільшенню в Японії видобутку міді, золота й срібла. Активізувалася зовнішня торгівля, особливо з Китаєм. У Китай вивозили, крім міді, зброю, віяла, сірку, а в Японію із Китаю - фарфор, книги, ліки, шовк-сирець.

В добу розвинутого феодалізму відбувся перехід від середнього феодального землеволодіння до великого - князівств. Дрібні та середні феодали відсторонювались від володіння землею і поступово перетворювались у службовців. Мало місце і пом'якшення податків та селянських повинностей. Якщо раніше селяни віддавали феодалам 50% врожаю, то тепер ця норма знизилася до 40%, але земля почала активніше переходила до рук заможних феодалів, вони ж стали контролювати міста й торгівлю.

XV-XVI ст. - період постійних міжусобних конфліктів, війн і боротьби за об'єднання. Об'єднання країни розпочав полководець Ода, а завершив в 1603 році феодал Токугава, який отримав титул сьогуна.

Доба пізнього феодалізму. Династія сьогуна Токугава була при владі до 1867 року. За цей період Японія перетворилась в централізовану феодально-абсолютистську державу. Економічною основою її розвитку стали велике землеволодіння, великі міста та копальні. Було встановлено систему 4-х станів: самураї, селяни, ремісники, купці. Проводячи боротьбу з засиллям іноземців, особливо європейців, які насаджували християнство, було видано З укази про "закриття країни". Мала місце лише обмежена торгівля з Китаєм та Голландією.

Феодальна організація землеволодіння відзначалася великою кількістю дрібних селянських господарств, що виконували феодальні повинності на користь князівств. Однак на селі почав формуватися прошарок нових поміщиків, вихідців з середовища купців, лихварів, самураїв, селянської верхівки. Почали виникати мануфактури. Поступово складалися капіталістичні відносини.