65. “Золота булла” 1356 р., видана німецьким імператором і чеським королем Карлом IV.

Після загибелі династії Штауфенів у боротьбі з папами в Німеччині з 1250 по 1273 р. не було імператора. У цей період міжцарів'я було втрачено багато коронних земель і регалій, що відійшли до князів. Надалі до 1356 р. імператорський титул по черзі присвоювався представникам багатьох династій, поки в 1438 р. остаточно не закріпився за Габсбургами. Імператор продовжував залишатися главою держави, уособлював єдність імперії, але не мав реальної влади. Він виконував в основному функції військового і зовнішньополітичного координатора дій німецьких феодалів. Це становище було юридично санкціоноване «Золотою буллою» 1356 р., виданою німецьким імператором і чеським королем Карлом IV.

«Золота булла» закріпила історично сформовану практику, за якої управління Німеччиною фактично зосереджувалося в руках семи курфюрстів: трьох архієпископів — Майнцького, Кельнського і Трирського, а також маркграфа Бранденбурзького, короля Чеського, герцога Саксонського, пфальцграфа Рейнського. Князі-виборці більшістю голосів визначали вибір імператора. «Золота булла» детально регламентувала процедуру виборів імператора курфюрстами. У разі рівності голосів ухвальний голос належав архієпископу Майнцькому. Він подавав голос останнім, був головою колегії курфюрстів і мав скликати збори всієї колегії у Франкфурті-на-Майні. Архієпископ Майнцький міг заздалегідь запитувати згоду інших курфюрстів на ту чи іншу кандидатуру. Булла передбачала перетворення колегії курфюрстів на постійно діючий орган державного управління. Щорічно протягом одного місяця мав проходити з'їзд колегії для обговорення державних справ. Колегія мала право суду над імператором і його усунення.

«Золота булла» визнала повну політичну самостійність курфюрстів, їхню рівність імператору. Вона закріпила права їхнього територіального верховенства, встановила неподільність кур-фюрств, перехід їх у спадщину. Курфюрсти зберегли за собою захоплені ними регалії, особливо такі, як власність на надра та їх експлуатація, стягнення мита, карбування монети. Вони мали право вищої юрисдикції у своїх володіннях. Васалам було заборонено вести війни проти сеньйорів, містам — укладати союзи проти курфюрстів. Отже, у Німеччині була юридично оформлена олігархія кількох найбільших феодалів, що склалася ще до «Золотої булли». Курфюрства були об'єднані тільки загальним підданством імператору і не володіли правом самостійно оголошувати війну й укладати мир з іноземними державами (ця прерогатива зберігалася за імператором).

66. Органи станового представництва в Німеччині (рейхстаг і ландтаг).

З XIV—XV ст. у Німеччині крім імператора існували ще дві загальноімперських установи — рейхстаг та імперський суд. Рейхстаг був загальноімперським з'їздом (букв, «імперський день»), що з XIII ст. скликався імператором досить регулярно. Його структура остаточно оформилася в XIV ст. Рейхстаг складався з трьох колегій: колегії курфюрстів, колегії князів, графів і вільних панів та колегії представників імперських міст. Характер представництва цих імперських станів, або чинів, відрізнявся від представництва трьох станів інших західноєвропейських держав. Передусім у рейхстазі були відсутні представники дрібного дворянства, а також бюргерства неімперських міст. Духовенство не утворило окремої колегії і засідало в першій чи в другій колегії остільки, оскільки великі прелати входили до складу князівського прошарку. Усі три колегії засідали окремо. Разом збиралися іноді тільки палати курфюрстів і князів.

Отже, рейхстаг виступав не стільки як орган станового представництва, скільки як орган представництва окремих політичних одиниць — курфюрсти представляли інтереси своїх держав, князі — князівств, а бургомістри імперських міст були представлені за посадою.

Компетенція рейхстагу не була точно визначена. Імператор запитував його згоду у військових, міжнародних і фінансових питаннях. Рейхстаг був наділений правом законодавчої ініціативи. Укази, видані імператором спільно з членами гофрату (імператорської ради), подавалися на затвердження рейхстагу. Акти рейхстагу, як правило, не мали обов'язкової сили і носили, скоріше, характер імперських рекомендацій.

Наприкінці XV ст. рейхстаг здійснив низку невдалих спроб ввести хоча б деякі елементи централізації в політичний устрій імперії. Ці спроби відбили стурбованість деякої частини феодальної знаті ослабленням центральної влади в умовах зростання соціальної напруженості в суспільстві. Вормський рейхстаг 1495 р., що проголосив «вічний земський мир» (заборона приватних війн), заснував імперський верховний суд у справах імперських підданих і підданих окремих князівств. Члени суду призначалися курфюрстами і князями (14 осіб), містами (2 особи), а голова — імператором. Імперію вирішено було поділити на 10 округів на чолі з особливими охоронцями порядку з князів, які мали виконувати вироки суду. Їм надавалися для цього військові контингенти. Крім того, був введений особливий податок на потреби управління імперією — «загальноімперський пфеніг». Однак значна частина цих заходів так і не була втілена в життя.

Слабкість центрального апарату знайшла відображення й у принципах створення армії імперії. Імперія не мала постійного війська. Військові контингенти у разі потреби постачалися імперськими чинами за особливими рішеннями згідно із силами країни. З XV ст. основою імперської і князівських армій стають загони найманців. Водночас рішеннями рейхстагу довільне вербування солдат до імперської армії без згоди князів було заборонене. Наймані армії утвердилися на всіх німецьких землях, будучи уособленням повної політичної роздробленості. Спроби введення загальноімперського податку на утримання армії імператора і створення військових округів для формування імперського війська були заблоковані князями.ї

Отже, відсутність професійної бюрократії, постійного війська, достатніх матеріальних коштів в імперській казні призводили до того, що центральні установи не могли домогтися виконання своїх рішень. До кінця XVIII ст. політичний устрій імперії зберігав видимість станової монархії, що прикривала багатовладдя курфюрстів, за своєрідної конфедеративної форми державної єдності.