
- •Контрольні питання з Історії держави і права зарубіжних країн для студентів і курсу усіх форм навчання Частина і
- •1. Предмет і метод науки історії держави і права зарубіжних країн та її місце в системі юридичних наук.
- •2. Специфічні риси політичної організації давньосхідних суспільств (Східна деспотія).
- •3. Державний лад Вавилона в часи Хаммурапі.
- •4. Загальна характеристика Законів царя Хаммурапі, їхня структура.
- •5. Правовий статус основних груп населення за Законами царя Хаммурапі.
- •6. Регулювання майнових відносин за Законами царя Хаммурапі.
- •7. Злочин і покарання за Законами царя Хаммурапі.
- •8. Суспільний і державний лад Стародавнього Єгипту.
- •9. Основні джерела для вивчення історії Індії із середини II - до середини I тисячоріччя до н. Е.
- •10. Державний лад Стародавньої Індії і положення індійських царів в імперії Маур’їв.
- •11. Загальна характеристика Законів Ману.
- •12. Регулювання майнових відносин за Законами Ману.
- •13. Злочин і покарання за Законами Ману.
- •14. Основні риси суспільного і державного ладу Стародавнього Китаю. Реформа Шан Яна.
- •15. Джерела й основні риси права Стародавнього Китаю.
- •16. Утворення Афінської держави. Реформи Тесея.
- •17. Реформи Солона і Клісфена в Афінах. Плутарх про реформи Солона. Аристотель про реформи Клісфена.
- •18. Державний лад Афін у V–IV ст. До н. Е. Реформи Ефіальта і Перикла.
- •19. Рабовласницька демократія в Афінах у V ст. До н. Е. Народні збори. Рада п’ятисот. Геліея.
- •20. Суспільний і державний лад Спарти.
- •21. Основні риси Афінського права.
- •22. Періодизація історії держави і права Риму.
- •23. Виникнення держави в Стародавньому Римі. Реформи Сервія Туллія.
- •24. Правове положення населення Римської республіки.
- •25. Державний лад Римської республіки.
- •26. Характеристика принципату і домінату як двох етапів в історії Римської імперії.
- •27. Джерела Римського права найдавнішого періоду.
- •28. Джерела Римського права класичного періоду (преторське право і право народів).
- •29. Законодавство римських імператорів класичного періоду — найважливіше джерело права (едикти, рескрипти, декрети, мандати).
- •30. Джерела Римського права посткласичного періоду (Інституції Юстиніана, Дигести, Кодекс).
- •31. Зобов’язальне право класичного і посткласичного періодів Риму. Розподіл договорів на основні групи.
- •32. Публічне і приватне право класичного і посткласичного періодів Риму.
- •33. Право приватної власності за Законами XII таблиць.
- •34. Делікти за Законами XII таблиць.
- •35. Манципація — спосіб відчуження речей за Законами XII таблиць.
- •36. Сільські сервітути за Законами XII таблиць.
- •37. Нексум — договір позики в Римі за Законами XII таблиць.
- •38. Злочин і покарання в Стародавньому Римі за Законами XII таблиць.
- •39. Процес у Стародавньому Римі за Законами XII таблиць.
- •40. Ранньофеодальна франкська монархія. Реформи Карла Мартелла.
- •41. Державний лад франків при Меровінгах.
- •42. Походження Салічної правди і її загальна характеристика.
- •§ 1. Якщо хтось вкраде молочне порося і буде викритий, засуджується до сплати 120 ден., що становить 3 сол.
- •§ 4. Якщо хтось вкраде річну свиню і буде викритий, засуджується до сплати 120 ден., що становить 3 сол., не враховуючи вартості вкраденого і відшкодування збитків.
- •§ 3. Якщо ж до переселенця протягом 12 місяців не буде ви сунуто протесту, він має залишитися недоторканним, як й iнші сусіди.
- •43. Злочин проти особистості по Салічній правді.
- •§ 2. Якщо ж вбитий не перебував на королівській службі, вбивця засуджується до сплати 24 тис. Ден., що становить 600 сол.)
- •§ 2. Якщо ж у нього покалічена рука залишиться висіти, засуджується до сплати 2 тис. 500 ден., що становить 62,5 сол.
- •§ 3. Якщо хтось відірве великий палець на руці або на нозі, засуджується до сплати 2 тис. Ден., що становить 50 сол.
- •§ 5. Якщо ж хтось відірве другий палець, саме той, яким натягують лук, засуджується до сплати 1 тис. 400 ден., що становить 35 сол.
- •§ 1. Якщо хтось назве іншого виродком, засуджується до сплати 3 сол.
- •44. Судовий процес у Франкській державі.
- •§ 2. Якщо ж хтось, викликавши іншого до суду, сам не з'явиться і якщо його не затримає будь-яка законна перешкода, засуджується до сплати 15 сол. На користь того, кого він викликав до суду.
- •§ 4. Якщо ж відповідач буде зайнятий виконанням королівської служби, він не може бути викликаний до суду).
- •45. Виникнення і розвиток сеньйоральної монархії у Франції. Реформи Людовіка IX.
- •46. Станово-представницька монархія у Франції в XIV–XV ст. Генеральні штати.
- •47. Зміни в правовому положенні станів у період абсолютної монархії у Франції.
- •48. Джерела феодального права у Франції.
- •49. Джерела права на півдні Франції (рецепція римського права, міське право, канонічне право, королівське законодавство).
- •50. Основні риси права феодальної власності на землю у Франції.
- •51. Державна регламентація виробництва і торгівлі у Франції в період абсолютизму.
- •52. Сімейне і спадкове право у Франції в XVI–XVII ст. (майорат).
- •53. Каральний характер кримінального права у Франції в XVI–XVII ст.
- •54. Судовий процес феодальної Франції.
- •55. Утворення і розвиток ранньофеодальної держави в Англії.
- •56. Норманське завоювання і його вплив на суспільний лад Англії в XI–XIII ст. Реформи Генріха II.
- •57. Утворення станово-представницької монархії в Англії. Виникнення парламенту.
- •58. Прийняття Великої хартії вольностей 1215 р. В Англії і її основні положення.
- •59. Абсолютна монархія в Англії і її особливості.
- •60. Правове положення різних груп населення Англії по Великій хартії вольності 1215 р.
- •61. “Загальне право” і судовий прецедент у феодальному праві Англії.
- •62. “Суди справедливості” і “право справедливості” у феодальному праві Англії.
- •63. Злочин і покарання за феодальним правом Англії.
- •64. Становлення і розвиток ранньофеодальної держави в Німеччині. “Священна Римська імперія”.
- •65. “Золота булла” 1356 р., видана німецьким імператором і чеським королем Карлом IV.
- •66. Органи станового представництва в Німеччині (рейхстаг і ландтаг).
- •67. Особливості абсолютизму в Німеччині.
- •68. Саксонське і Швабське зерцала.
- •69. “Кароліна” як найважливіше джерело права феодальної Німеччини в XVII ст.
- •70. Еволюція суспільного і державного ладу Візантії. Імператор і центральний державний апарат.
- •71. Загальна характеристика і джерела права у Візантії.
- •72. Кодификація Юстиніана у Візантії.
- •73. Роль Еклоги у Візантійський судах.
- •74. Законотворча діяльність візантійських імператорів македонської династії (іконопочитателів) Василя I і Лева VI. Прохірон.
- •75. Виникнення феодальної держави в Болгарії. Закон Судний людям.
- •76. Виникнення Сербської держави. Законник Стефана Душана.
- •77. Виникнення і розвиток Арабського халіфату.
- •78. Особливості суспільного і державного ладу Арабського халіфату.
- •79. Джерела мусульманського права. Коран, Суна, Іджма, Фетва, Кияс, Фірмани.
- •80. Право власності за мусульманським правом.
- •81. Шлюбно-сімейне і спадкове право за мусульманськими законами.
- •82. Злочин і покарання за мусульманським правом.
- •83. Особливості розвитку феодальної держави в Китаї.
- •84. Джерела права феодального Китаю.
- •85. Особливості розвитку феодального суспільства і держави в Японії.
- •86. Джерела права феодальної Японії.
- •87. Передумови утворення Російської централізованої держави. Місце церкви в цьому процесі.
- •88. Правове положення населення Росії в XV ст. Розвиток процесу покріпачення селянства.
- •89. Формування і зміцнення самодержавної влади в Московській державі. Боярська дума.
- •90. Розвиток російського феодального права. Судебники 1497 р. І 1550 р. Загальна характеристика.
- •91. Форми феодальної власності на землю за Судебниками 1497 р. І 1550 р.
- •92. Злочин і покарання по Судебниках 1497 р. І 1550 р.: поняття, види.
- •93. Станово-представницька монархія в Росії. Земські собори: склад, компетенція.
- •94. Соборне уложення 1649 р.: історія прийняття, джерела.
- •Глава XI "Суд про селян" встановлює повне і загальне закріпачення селян.
- •95. Правове положення населення за Соборним уложенням 1649 р.
- •Глава XVI Соборного уложення узагальнила всі існуючі зміни у правовому статусі помісного землеволодіння:
- •96. Злочин і покарання за Соборним уложенням 1649 р.
- •Глава XXII Соборного уложення, "Указ, за які провини кому чинити смертна кара, і за які провини смертю не стратити, а чинити, покарання" передбачає покарання за злочин проти особистості.
60. Правове положення різних груп населення Англії по Великій хартії вольності 1215 р.
Права і привілеї великих баронів
Більшість статей Хартії стосується васально-ленних відносин короля та баронів і прагне обмежити сваволю короля у використанні його сеньйоріальних прав, пов'язаних із земельними володіннями. Ці статті регламентують порядок опіки, отримання рельєфу, стягнення боргу тощо. Див., наприклад: ст. 2 - «Якщо хтось з графів або баронів чи інших держателів, які держать від нас безпосередньо за військову повинність, помре і на момент його смерті його спадкоємець буде повнолітнім і зобов'язаний буде сплачувати рельєф, то він (спадкоємець) повинен отримати свою спадщину після сплати давнього рельєфу..., тобто спадкоємець або спадкоємці графа (повинні сплатити) за цілу графську баронію сто фунтів (стерлінгів), спадкоємець або спадкоємці барона за цілу баронію 100 фунтів, спадкоємець або спадкоємці лицаря, який володіє цілим лицарським ф'єфом (феод), 100 шилінгів найбільше; хто менше повинен сплатити, нехай менше, відповідно до давнього звичаю ф'єфів»; ст. З — «Якщо ж спадкоємець будь-кого з таких держателів виявиться неповнолітнім і таким, що перебуває під опікою, то, досягнувши повноліття, нехай отримає свою спадщину без сплати рельєфу і мита»; ст. 8 — «Ніяка вдова не повинна примушуватися до шлюбу, поки бажає жити без чоловіка; однак, щоб поручилася, що не вийде заміж без нашої згоди, якщо вона від нас держить, чи без згоди свого сеньйора, від якого вона держить, якщо вона від когось іншого (а не від нас) держить»; ст. 9 — «Ні ми, ні наші чиновники не будемо захоплювати ні землі, ні дохід з неї за борг, поки рухомості боржника достатньо для сплати боргу; і поручителі самого боржника не будуть примушені (до сплати його боргу), поки сам головний боржник буде спроможний сплатити борг; і якщо головний боржник виявиться неспроможним сплатити борг, не маючи звідки заплатити, поручителі відповідають за борг; і якщо забажають, можуть отримати землі і доходи боржника і володіти ними доти, доки не отримають відшкодування боргу, який вони перед цим за нього сплатили...»
Хартія визначала суму рельєфу з васалів короля залежно від розміру землеволодіння, що переходило у спадщину. Ленний опікун згідно зі ст. 4 мав отримувати на свою користь помірні доходи і не завдавати збитків ні людям, ні речам опікуваного володіння. Поступкою великим феодалам є також статті, в яких йдеться про заповідні королівські ліси та ріки (статті 44,. 47. 48).
Водночас серед суто «баронських» статей Хартії були такі які мали загальнополітичний характер. Найбільш відверто політичні претензії баронства дістали вияв у ст. 61. «Після ж того, як ми для Бога і для поліпшення королівства нашого та для успішнішого примирення розбрату, який зародився між нами і баронами нашими, усе це надали, бажаючи, щоб вони користувалися цим непорушно навіки, створюємо і надаємо їм нижче-зазначену гарантію, а саме: щоб барони обрали 25 баронів з королівства, кого забажають, які повинні усіма засобами дотримуватися й охороняти і примушувати дотримуватися миру і воль-ності, які ми їм надали та цією Хартією нашою підтвердили...
І якщо ми не виправимо порушення або якщо ми будемо за межами королівства, юстиціарій наш не виправить (його) протягом 40 днів, рахуючи з того часу, коли було вказано на це порушення, нам чи юстиціарію нашому, якщо ми перебували за межами королівства, то вказані чотири барони доповідають цю справу іншим з 25 баронів і ті 25 баронів спільно з общиною усієї землі будуть примушувати і чинити тиск на нас усіма можливими способами, тобто шляхом захоплення замків, земель, володінь та всіма іншими можливими способами, поки не буде виправлено (порушення) відповідно до їх рішення; недоторканними залишаються (при цьому) наша особа і особа королеви нашої і дітей наших; а коли виправлення буде здійснене, вони знову будуть підкорятися нам, як і раніше.
...І ми нічого ні від кого не будемо домагатися як самі, так і через будь-кого іншого, завдяки чому будь-яка з цих поступок і вольностей могла б бути відмінена або зменшена; і якщо чогось такого буде досягнуто, нехай воно вважається недійсним і таким, що не має значення, і ми ніколи не скористаємося ним самі, ні через будь-кого іншого»
В ній простежується прагнення до встановлення баронської олігархії шляхом утворення комітету з 75 баронів з контрольними функціями стосовно короля. Незважаючи на цілий ряд обмовок (про процедуру контролю, посилання на «общину усієї землі»), ця стаття прямо санкціонувала можливість баронської війни проти центральної влади., Статті 12, 14 передбачали створення ради королівства, яка обмежувала владу короля з одного із найважливіших фінансових питань — стягнення "щитових грошей».
Ст. 12 — «Ні щитові гроші, ні допомога не повинні стягуватися в королівстві нашому інакше, як за загальною радою королівства нашого, якщо це не для викупу нашого з полону і не для посвячення у лицарі первонародженого сина нашого, і не для видання першим шлюбом заміж дочки нашої первонародженої; і для цього належить видавати лише помірну допомогу; так само слід вчинити щодо допомоги з міста Лондона». Ст. 14 — «А для того, щоб мати загальну раду королівства з приводу оподаткування допомогою в інших випадках, крім трьох вищевказаних, чи для оподаткування щитовими грошима, ми накажемо покликати архієпископів, єпископів, абатів, графів та старших баронів нашими листами за нашими печатками; і, крім того, накажемо покликати огулом через шерифів та бейліфів наших усіх тих, які держать від нас безпосередньо (накажемо покликати ми усіх їх) на певний день, щонайменше за 40 днів до встановленого строку, і у певне місце: і в усіх цих закличних листах пояснимо причину запрошення; і коли будуть таким чином розіслані запрошення, у призначений день буде перейдено до справи за участю і порадою тих, хто з'явиться, хоч би й не всі запрошені з'явились».
Відповідно визначався і склад цієї «загальної» ради (ст. 14) лише з безпосередніх васалів короля. Характерним є те, що ця рада мала вирішувати питання і про стягнення феодальної допомоги з м. Лондона. Інші види податків і зборів, в тому числі найтяжчий збір з міст — талью, король міг, як і раніше, стягувати одноособово. Статті 21, 34 були спрямовані на ослаблення судових прерогатив корони. Стаття 21 передбачала підсудність графів і баронів суду «рівних», виводячи їх з-під дії королів ських судів за участю присяжних. Стаття 34 забороняла застосування одного з видів судових наказів (наказу про негайне поновлення позивача в правах або явку відповідача до королівського суду), обмежуючи цим втручання короля в спори великих феодалів з їхніми васалами з приводу вільних держань. Це мотивувалося в Хартії турботою про збереження у «вільних людей» їх судових курій. Однак термін «вільна людина» тут явно вживається з метою маскування суто баронської вимоги. Адже в умовах Англії XIII ст. володільцями судової курії могли бути лише окремі великі імуністи. Ст. 21 — «Графи і барони будуть штрафуватися не інакше, як за посередництвом рівних собі, та не інакше, як відповідно до роду проступку. Наказ, що має назву Praecipe, відтепер не повинен видаватися будь-кому про те чи інше держання, внаслідок чого вільна людина могла б втратити свою курію».
Відображення в Хартії інтересів лицарів і городян
Набагато менше уваги приділено статтям, що відображають інтереси інших учасників конфлікту. Інтереси лицарства у най-загальнішому вигляді відображені у статтях 16,60 в яких йдеться про несення за лицарський лен тільки належної служби, а також про те, що положення Хартії щодо взаємовідносин короля з його васалами стосуються і відносин баронів з їх васалами.
Ст. 16 — «Ніхто не повинен примушуватися до несення більшої служби за свій лицарський лен або за інше вільне держання, ніж та, яка належить з нього».
Дуже мало говориться в Хартії про права городян і купців. Стаття 13 підтверджує за містами давні вольності й звичаї: «І місто Лондон повинно мати усі давні вольності й вільні свої звичаї як на суші, так і на воді. Крім того, ми бажаємо і дозволяємо, щоб усі інші міста і бурги, і містечка, і порти мали усі вольності та вільні свої звичаї».
Стаття 41 дозволяє усім купцям вільне і безпечне пересування та торгівлю без стягнення з них незаконних зборів: «Усі купці повинні мати право вільно і безпечно виїжджати з Англії і в'їжджати в Англію, і перебувати, і їздити по Англії як сущею, так і по воді, для того, щоб купувати й продавати без усяких незаконних зборів, сплачуючи лише давні й справедливі, звичаєм встановлені збори, за винятком воєнних часів, і якщо вони будуть із землі, яка воює проти нас, і якщо такі опиняться на нашій землі на початку війни, вони повинні бути затримані без шкоди для їх тіла і майна, поки ми або великий юстиціарій наш не дізнаємося, як поводяться з купцями нашої землі, які перебувають на землі, що воює проти нас; і якщо наші там у безпеці, то і ті інші мають бути у безпеці на нашій землі».
Нарешті, ст. 35 встановлює єдність міри й ваги, важливу для розвитку торгівлі.
Велике значення мала численна група статей, спрямованих на упорядкування діяльності королівського судово-адміністративного апарату. Ця група статей: 18 — «Розслідування про новий захват, про смерть попередника і про останнє представлення на приход має здійснюватися лише у своїх графствах... Ми або наш юстиціарій будемо посилати двох суддів у кожне графство чотири рази на рік, які разом із чотирма лицарями кожного графства, обраними графством, повинні будуть розбирати у графстві у встановлений день і у визначеному місці графства вищезазначені асизи»; 20 — «Вільна людина буде штрафуватися за дрібний проступок лише відповідно до роду проступку, а за великий проступок буде штрафуватися відповідно до тяжкості проступку, причому має залишатися недоторканним його основне майно; подібним чином (буде штрафуватися) і купець, його товар залишиться недоторканним; і вілан так само буде штрафуватися і в нього залишиться недоторканним його інвентар, якщо вони підлягатимуть штрафу з нашого боку; і жоден із зазначених штрафів не буде накладений інакше, як на підставі клятвених свідчень чесних людей із сусідів (обвинувачених)»; 39 - «Жодна вільна людина не буде заарештована або ув'язнена, або позбавлена володіння, або будь-яким (іншим) чином знедолена, і ми не підемо на неї і не посилатимемо на неї інакше, як за законним вироком рівних їй і за законом країни»; 40 — «Нікому не будемо продавати права й справедливості, не будемо нікому відмовляти в них або уповільнювати їх»; 45 — «Ми будемо призначати суддів, констеблів, шерифів та бейліфів лише з тих, які знають закон королівства і бажають його добросовісно виконувати», підтверджує і закріплює встановлені з XII ст. судово-адміністративні й правові інститути, обмежує сваволю королівських чиновників у центрі та на місцях. Так, згідно зі ст. 38 чиновникам не можна було при утягати будь-кого до відповідальності лише за усною заявою і без свідків, які заслуговують на довіру. В ст. 45 король обіцяв не призначати на посади суддів, констеблів, шерифів і бейліфів осіб, які не знають законів країни і не бажають їх добросовісно виконувати. Хартія також забороняла у ст. 40 стягувати довільне і непропорційне судове мито. Особливо відомою є ст. 39 Хартії. Вона забороняла арешт, ув'язнення, позбавлення володіння, оголошення поза законом, вигнання або «знедолення будь-яким чином» вільних людей інакше, як за законним присудом рівних їм і за законом країни. В XIV ст. стаття 39 Хартії неодноразово уточнювалася і редагувалася парламентом як така, що гарантує недоторканність усіх вільних.
Отже, Велика хартія відображала співвідношення соціальнополітичних сил в Англії початку XIII ст. і насамперед компроміс короля і баронів. Політичні статті Хартії свідчать про те, що барони прагнули зберегти частину своїх імунітетів і привілеїв, поставивши здійснення окремих прерогатив центральної влади під свій контроль або обмеживши їх використання щодо феодальної верхівки.