19. Рабовласницька демократія в Афінах у V ст. До н. Е. Народні збори. Рада п’ятисот. Геліея.

Народні збори

Народні збори були верховним органом Афін. Вони збиралися спочатку 10, а пізніше 40 разів на рік. За особливих обставин (несподіваний напад ворога, стихійне лихо) могли бути скликані надзвичайні «збори жаху і сум'ятиці». Компетенція народних зборів була широкою: вони приймали закони, видавали настанови з приватних питань (псефізми). обирали посадових осіб та здійснювали перевірку їх діяльності, вирішували питання війни і миру, обговорювали продовольче становище країни тощо. Спеціальні збори присвячувалися розгляду прохань громадян і вирішенню питання про вигнання окремих осіб в порядку остракізму за межі державці.

У роботі народних зборів могли брати участь лише повноправні афінські громадяни, які досягли 20 років. Раби були повністю позбавлені політичних прав. Жінки і метеки у народні збори не допускалися. Як правило, рідко брали участь у його діяльності селяни, зайняті на польових роботах, хоча починаючи з IV ст. до н. е. за відвідування зборів встановлювалася винагорода. Для вирішення навіть найважливіших питань вимагалася присутність 6 тис. осіб, тобто приблизно 1/5 усіх повноправних громадян.

Порядок денний кожних народних зборів визначався завчасно. Одні із зборів кожного місяця вважалися головними. Вони перевіряли діяльність посадових осіб, обговорювали продовольче становище хошо. Головні збори шостого місяця, крім того, вирішували питання про остракізм, звинувачення посадових осіб. На трьох інших зборах місяця розглядалися скарги громадян, релігійні, адміністративні й інші питання. Виступати у народних зборах і вносити проекти нових законів формально міг кожен учасник. Практично ж з промовами виступали головним чином професійні оратори — демагоги, які захищали інтереси окремих груп рабовласників. Законопроекти попередньо вивішувалися для загального огляду і надходили на обговорення народних зборів після їх розгляду в раді п'ятисот, яка щодо кожного законопроекту давала висновок. Голосування за законопроектом здійснювалося підняттям рук.

Важливим засобом, використовуваним верхівкою панівного класу у боротьбі з небажаними для нього законопроектами, було право будь-якого учасника зборів, пославшись на незаконність пропозиції, вимагати зняття законопроекту з обговорення чи голосування під загрозою притягнення ініціатора до суду. Крім того, голова народних зборів міг не ставити на голосування ті пропозиції, які, на його погляд, були незаконними. Прийнятий народними зборами законопроект ставав законом лише в тому випадку, якщо він не відхилявся потім геліеєю.

Рада п'ятисот

До ради п'ятисот входило по 50 осіб від кожної з 10 територіальних філ. Члени ради (булевти) обиралися жеребкуванням на один рік із громадян, які досягли 30 років. До компетенції ради належали питання управління: здійснення дипломатичних зносин з іншими державами, управління фінансами, нагляд за арсеналами, доками, флотом, регулювання торгівлі, контроль за посадовими особами. Останні мали право виступати в раді і вносити на її розгляд свої пропозиції. Найважливішою функцією ради було попереднє обговорення питань, які надходили на розгляд народних зборів, що дозволяло їй спрямовувати діяльність зборів.

Для ведення поточних справ рада була поділена на 10 комісій, які складалися з 50 представників однієї філи. Комісії по черзі виконували обов'язки ради, щоденно обираючи за жеребом нового голову, який під час роботи народних зборів був і їх головою. У IV ст. до н. е. цей порядок був змінений: голова почав обиратися перед кожним засіданням ради (зборів). По закінченні строку служби кожен член ради п'ятисот звітував про свою діяльність і міг бути притягнутий до відповідальності.

Геліея. Афінська армія. Поліцейські функції

Геліея була вищим судовим органом держави і складалася з 5 тис. суддів і 1 тис. запасних: по 600 осіб від кожної із 10 територіальних філ. Члени геліеї обиралися за жеребом на один рік із громадян, які досягли 30 років. У складі геліеї функціонувало 10 колегій, в кожній з яких було по 500 суддів (і 100 запасних). З метою запобігання можливим зловживанням колегіум було невідомо, коли їх покличуть до виконання обов'язків. Це вирішувалося жеребкуванням у день суду.

Геліея була судом першої інстанції у справах про державні злочини і про зловживання посадових осіб, а також апеляційною інстанцією. Вона також здійснювала деякі контрольні функції і мала право відхиляти законопроекти, прийняті народними зборами.

Важливу роль в управлінні Афінською державою відігравали посадові особи. Основними принципами заміщення посад були виборність, строковість, відплатність, підзвітність і колегіальність.

Вибори посадових осіб здійснювалися щорічно або відкритим голосуванням у народних зборах, або за жеребом. Перед вступом на посаду усі обрані підлягали особливій перевірці — докімассії, під час якої з'ясовувалося їх право на зайняття посади, політична благонадійність та необхідні особисті якості. Не можна було обіймати посаду (крім військових) двічі або дві посади одночасно. Робота на посаді оплачувалася (виняток становили лише стратеги). Після спливу строку посадові особи звітували про свою діяльність раді п'ятисот та геліеї. В період розквіту Афінської держави більшість посад була колегіальною.

Головними посадовими особами в Афінах були стратеги і архонти. Колегія стратегів складалася з 10 членів, які обиралися народними зборами з числа одружених і таких, що мали нерухомість, громадян. Стратеги на V ст. до н. е. отримали важливі повноваження. Вони розпоряджалися коштами, виділеними на утримання армії та флоту, організовували збір надзвичайних воєнних податків (у мирний час громадяни не платили постійних податків, останні збиралися лише з метеків), керували доставкою продовольства до Афін. До них перейшли і деякі повноваження в галузі дипломатичних зносин: вони приймали капітуляцію супротивника, укладали перемир'я. Крім того, вони вели слідство і головували в судах у справах про військові злочини. Нарешті, стратеги мали право вимагати скликання позачергових засідань ради п'ятисот чи народних зборів і вжиття невідкладних заходів. Іноді із стратегів виділявся автократ, якому доручалося командування армією, а за надзвичайних обставин — і уся повнота влади в державі.

Із зростанням повноважень стратегів зменшувалося політичне значення архонтів. Після реформ Солона 9 архонтів почали обиратися жеребом з кандидатів, запропонованих територіальними філами. Єдиною колегією вони діяли рідко — у разі вирішення народними зборами питання про остракізм чи перевірки посадових осіб. Першим архонтом вважався архонт-епонім, за яким з розквітом афінської демократії збереглися лише судові функції щодо сімейних справ і справ про спадщину. Другим архонтом був архонт-базилевс, який відав питаннями релігійного культу і розглядав у суді справи про кримінальні злочини. Далі йшов архонт-полемарх, який втратив наявні у нього раніше функції військового командування і займався в основному справами, пов'язаними з метеками та іншими іноземцями. Інші шість архонтів-фесмофетів керували відправленням правосуддя в афінських судах.

Спеціальні посадові особи (усього в Афінах їх було близько 700) управляли державним майном, відали державною казною, спостерігали за порядком на вулицях і моральністю громадян, за торгівлею на ринку, виховували і навчали молодь, яка проходила військову підготовку, тощо. Свої посадові особи були у філах та демах.

Як і геліея, деякі судові функції зберіг ареопаг. Під головуванням архонта-базилевса він розглядав справи про умисні вбивства. За дорученням народних зборів ареопаг міг проводити розслідування справ про державні злочини. Справи про не-умисні вбивства розглядалися судом ефетів. Розбій, крадіжка та інші майнові злочини — колегією одинадцяти. Цивільно-правові спори про майно були у віданні третейського суду діететів і (у дрібних справах) колегії сорока. За часів Перикла були створені суди по демах. Інколи, коли йшлося про особливо тяжкий злочин, судом виступали самі народні збори.

Афінська армія формувалася на основі загального ополчення вільних громадян віком від 18 до 50 років. Вік, у якому особа підлягала мобілізації, визначався народними зборами. Під час війни кожна філа мала виставити загін важкоозброєних воїнів (гоплітів), загін легкоозброєних та певну кількість вершників, які билися, втім, у пішому строю. У мирний час усі афінські громадяни від 18 до 20 років зобов'язані були пройти військове навчання. Їх нерідко залучали до несення патрульної служби на кордонах. З другої половини V ст. до н. е. державні кордони охороняли постійні наймані війська, а з часу Пелопоннеської війни вони почали використовуватися і у воєнних діях. Поліцеські функції здійснювали раби-токсоти (близько 200 осіб). Поккладення поліцейських функцій на рабів свідчило про гостроту протиріч між ворожими угрупованнями панівного класу, які не довіряли одне одному. Неабияку роль відігравало і те, що виконання поліцейських обов'язків видавалося вільному афінянину принизливим.