18. Державний лад Афін у V–IV ст. До н. Е. Реформи Ефіальта і Перикла.

Влітку 464 р. до н. е. у південній частині Пелопоннеса стався нечуваної сили землетрус. Загальним переполохом, викликаним землетрусом, негайно скористалися спартанські ілоти. В умовах жорстокої експлуатації і повного безправ'я ілоти користувалися будь-яким сприятливим моментом для виступів проти своїх пригноблювачів. Цього разу повстання було особливо великим. Воно швидко поширилося на велику частину території, яка належала Спарті. Повстанці відважилися здійснити похід на саме місто Спарту. Лише доклавши значних зусиль, військо спартіатів на чолі з Архідамом змусило їх відступити від міста. Після цього головним центром повстанців стає гора Іфома у Північній Мессенії, яка становила собою природну фортецю.

Укріпившись на цій горі, повстанці протрималися, за одними даними, 4 роки, за іншими — близько 10 років (так звана третя Мессенська війна).

Уряд Спарти з самого початку повстання зрозумів, що він не зможе придушити його своїми силами і звернувся за допомогою не тільки до своїх пелопоннеських союзників, а й до Афін. Кімон одразу відгукнувся на це прохання, і після тривалих дебатів на афінських народних зборах йому зрештою вдалося домогтися відправки у Пелопоннес чотирьохтисячного афінського загону на допомогу спартанцям.

Цей крок, однак, дорого коштував не тільки Кімону, а й його однодумцям. Запідозривши афінян у прихильності до повсталих ілотів, Спарта в образливій формі відмовилася від їх допомоги. Задуманий Кімоном похід, таким чином, завершився ганебним для нього провалом, чим негайно скористалися афін-ські демократи. На чолі опозиційної олігархічному уряду течії у цей час стояли Ефіальт і Перикл. В античній традиції образ Ефіальта відомий як образ видатного оратора, який повністю поділяв політичні ідеї Фемістокла. В одній із ворожих демократії комедій говорилося, шо під впливом його речей народ, немов скажений кінь, зірвав з себе узду. Вже багато часу по тому Платон характеризував Ефіальта як діяча, який «упоїв демос безмежною свободою».

Ефіальт і його однодумці використали обставини, які склалися після невдалого походу Кімона, і розпочали боротьбу проти головної опори афінських рабовласників — ареопагу. У 462 р. до н. е. Ефіальт провів на народних зборах закон про позбавлення ареопагу всіх прав вищого державного органу і про перетворення його на судовий орган із деяких видів кримінальних злочинів. Кімон намагався противитися проведенню цього закону, однак без успіху: він був вигнаний з Афін за допомогою остракізму. Невдовзі Ефіальт був убитий своїми політичними ворогами, однак це не зупинило подальших демократичних перетворень афінського державного устрою. Після організованого олігархами убивства Ефіальта визнаним керівником афінської демократії став Перикл. Перикл був одним із найяскравіших і найвизначніших історичних діячів Стародавньої Греції, хоча роль його в історичних подіях V ст. до н. е. значно перебільшена і античними істориками, і історіографією.

Перикл належав, за словами грецького історика Плутарха, «до найбільш знатних родів у Афінах»; його батько Ксантіпп командував грецьким флотом у битві при Мікалі; мати була ро дичкою афінського реформатора Клісфена. Одним з його вихователів був відомий філософ Анаксагор. Перикл виявив себе як обережний і далекоглядний політик, блискучий оратор, всебічно освічена для свого часу людина. Будучи вже визнаним керівником Афінської держави, Перикл поряд з укріпленням політичної могутності Афін, не припиняв турбуватися про те, щоб Афінська держава стала «центром просвіти Еллади». До свого будинку він запрошував найвидатніших вчених, письменників, художників. Так, відомо, що він підтримував тісні стосунки з софістом Протагором, трагіком Софоклом, скульптором Фідієм, істориком Геродотом та ін.

З самого початку своєї політичної діяльності Перикл приєднався до тих верхніх прошарків рабовласницької демократії купців, судновласників, ремісницьких підприємців, середніх землевласників, які були заінтересовані у посиленні могутності Афін на морі і в розширеній торговельиих зв'язків. Він був популярний в широких колах громадян і, починаючи з 443 р. до н. е., протягом 15 років щорічно обирався на посаду стратега. Популярність Перикла пояснювалася насамперед тим, що його політична діяльність, спрямована на укріплення демократичного устрою, на зміцнення Афінської морської держави і взагалі могутності Афін, відображала інтереси більшості афінських громадян.

Головне завдання, яке стояло перед Периклом і його однодумцями у процесі боротьби з олігархами, полягало у послідовній демократизації державного устрою Афін. На відміну від більш ранніх одноразових широких реформ, типу реформ Солона або Клісфена, усередині V ст. до н. е. було проведено ряд окремих законодавчих заходів, які запроваджували нові порядки або відміняли старі закони, які обмежували демократію. В інших випадках ці старі закони формально і не відмінялися, їх просто не дотримувалися. Так, наприклад, хоча цензове законодавство Солона формально не було відмінене, проте у 457 р. до н. е. вперше на посаду архонта був обраний зевгіт, тобто представник середніх прошарків демосу; у подальшому зевгіти та найбідніші громадяни — фети отримали фактично доступ майже до усіх державних посад. Старий спосіб виборів шляхом голосування все частіше став замінюватися жеребкуванням, в основі якого лежало визнання за будь-яким афінським громадянином права займати будь-який пост у державі. Виняток становили лише кілька найвищих посад (наприклад, посада стратега), для зайняття яких необхідні були спеціальні знання; ці посади, як і раніше, заміщувалися шляхом голосування на народних зборах.

Для того, щоб рядові громадяни насправді могли займати відповідальні посади, необхідно було запровадити оплату посадових осіб із державної казни. Початок був покладений встановленням плати геліастам (засідателям в афінському суді — геліеї) у розмірі двох оболів за засідання. У подальшому казна почала виплачвати добові гроші членам «ради п'ятисот», архонтам та іншим посадовим особам. Дещо пізніше був створений особливий фонд, так званий теорикон, для видачі грошей малозабезпеченим громадянам на відвідування театру. З огляду на те, що театр відігравав неабияку роль у житті суспільства, теорикон мав суттєве політичне значення. Грошова допомога була зазвичай дуже невеликою, проте вона забезпечувала денне харчування, а отже, давала можливість малозабезпеченим громадянам брати участь у державній діяльності. Наприклад, геліея того часу значною мірою комплектувалася із середовища найменш забезпечених громадян; для багатьох з них участь у судових засіданнях була важливим джерелом існування.

Афіняни користувалися матеріальними благами не тільки за рахунок експлуатації праці рабів, а й за рахунок експлуатації інших грецьких міст — членів морського союзу, які фактично стали підданими Афін. Афінські громадяни розуміли, що у разі збільшення їх загальної чисельності сума отримуваних кожним з них матеріальних благ може зменшитися. Тому в 451-450 рр. до н. е. афінські народні збори за пропозицією Перикла прийняли особливий закон, відповідно до якого лише той вважався громадянином, чий батько і мати були громадянами Афін. Цей закон, метою якого було обмеження чисельності привілейованої групи повноправних громадян в ім'я егоїстичних інтересів кожного з них, яскраво свідчить про вузькість античної полісної демократії. До речі, від цього закону ледве не постраждав сам Перикл: згодом йому коштувало значних зусиль домогтися надання громадянських прав його сину від мілетянки Аспасії.