12. Регулювання майнових відносин за Законами Ману.

Закони Ману свідчать про глибоке майнове розшарування давньоіндійського суспільства, незважаючи на те, що в них знайшла відображення стійкість. общинних, кастових, патріархально великої іменних їв віків. Це розшарування зачепило і галузь поземельних відносин. Про це свідчить і ряд шлок гл. VIII (248. «Скіпки, колодязі, водойми, канали повинні знаходишся на загальних межах, як і храми»), присвячених спорам між общинами, общинниками, селянами про межі земельних володінь, общинні колодязі, канали, межові знаки для будинків, садів. Приписи законів Ману спрямовані на всебічну охорону права власності на різні види рухомого майна: рабів, худо-бу, зерно, домашній інвентар. Суворе покарання передбачається за незаконне присвоєння чужого майна, крадіжку, у тому числі рабів, знищення або пошкодження чужого майна. У характерній семизначній манері закони Ману чітко закріплюють сім законних способів придбання майна: шляхом передання речі у спадщину, отримання її у дар, купівлі, завоювання, лихварства, виконання роботи, а також отримання милостині (X, 115. «Існує сім законних способів придбання майна: спадкування, отримання, купівля, завоювання, лихварство, виконання роботи, а також отримання милостині від добродійних»). Спадково-професійний принцип поділу на варни дістає вияв і в уявленнях про законність придбання власності. Якщо перші три способи, як вказують закони, були доступні для усіх варн, то четвертий — лише для кшатріїв, п'ятий і шостий — для вайшіїв, сьомий же — привілей брахманів. Універсальним був спосіб набуття права на річ за давністю володіння.

Власне праву в законах Ману присвячені головним чином VIII та IX глави. Тут робиться певна спроба систематизувати норми права. При цьому за основу беруться ті чи інші види позовів або «приводи для судового розгляду». При цьому змішуються і приватні окремі правопорушення, і злочини. Приводи для судового розгляду, вказані в законах Ману, є такими:

- «несплата боргу, (потім) застава, продаж чужого, співучасть (в торговому чи іншому об'єднанні), невіддача даного» (VIII, 4);

- «несплата платні, порушення угоди, відміна купівлі-прода-жу, спір господаря з пастухом» (VIII, 5);

- «дхарма у спорі про межу, наклеп, образа дією, крадіжка, насилля, а також перелюбство» (VIH, 6);

- «дхарма чоловіка і дружини, поділ майна, гра в кості тоїцо — це вісімнадцять приводів для судового розгляду в цьому світі» (VIII, 7).

Першу групу приводів для судового розгляду, таким чином, становлять різні порушення договірних відносин.

Далі з певним ступенем послідовності розглядаються договори позики, купівлі-продажу, особистого найму, дарування та ін. При цьому передбачаються гарантії виконання договору, застава, поручительство. Перелік договорів не має вичерпного характеру. Взяті з повсякденної практики, вони подані як приклад.

Витлумачуючи договірні відносини, закони Ману формулюють і загальні принципові положення, які стосуються усіх договорів. Так, договір виникає лише в силу добровільної свідомої згоди сторін. Не породжує обов'язкових відносин угода, укладена п'яним, божевільним, дитиною, старим (VIII, 163. «Договір, укладений п'яним, божевільним, страждаючим [від хвороби тощо], рабом, дитиною, старим, а також неуповноваженим, — недійсний»; 164. «Угода, навіть підкріплена письмовими документами, дачею застави тощо, не є істинною, якщо вона укладена в порушення дхарми, прийнятої у ділових відносинах»; 166. «Якщо боржник помер, а витрати здійснені для його сім'ї, [борг] має бути сплачений родичами, навіть тими, які поділилися, з [належної їм] власності»), а також угода, укладена внаслідок обману чи насилля (VIII, 165. «Обманну заставу чи продаж, обманний дарунок чи прийняття [його] — усе, де видно обман, потрібно відмінити»). Недійсними є договори, укладені рабами, крім тих випадків, коли вони укладені на користь господаря (VIII, 167. «Навіть якщо раб укладає договір на користь родини, то старшому [в домі], який живе в своїй країні чи за її межами, не належить відмовлятися від нього»). Боргова кабала, яка призводила до рабства, виникала лише в тих випадках, коли боржник мав однакове або нижче становище порівняно з кредитором.

Досить детально розроблений в законах Ману найдавніший вид договору — договір позики. У відповідних положеннях дхармашастри знайшов відображення багатовіковий шлях розвитку цього інституту. З одного боку, вони свідчать про розквіт лихварства, про стягнення високих процентів за позиками, з іншого — зберігають елементи самоуправства, розправи кредитора над боржником. Кредитор мав фактично необмежену владу над боржником. Допускалися такі засоби отримання боргу, як хитрощі, примус (шляхом захоплення його синів, тварин чи облоги його будинку), сила (коли кредитор, схопивши боржника, приводить його у свій будинок і тримає у себе, морячи голодом та б'ючи до тих пір, доки він не заплатить боргу).

Санкція за самоуправство кредитора з боку держави знайшла відображення у шлоці 176 гл. VIII, що встановлювала для царя право штрафувати боржника, який скаржиться на кредитора, що вимагав сплати борга «сваволею». («Той, хто скаржиться цареві на кредитора, який вимагає [сплати боргу] сваволею, має бути примушений царем сплатити четверту частину [боргу як штраф] і суму боргу тому [кредитору]»).

Особливе місце у давньоіндійському праві посідав договір особистого найму. Напіврабське становище безправних орендарів, сільськогосподарських працівників у ряді випадків було гіршим, ніж становище раба, забезпеченого хоча б мінімально харчами. У давньоіндійській літературі раби та наймані працівники згадуються разом і характеризуються однаково, наприклад, у спеціальній главі (III, 65.13) Артхашастри, яка містить правила стосовно рабів і працівників».

Багатовіковою практикою були встановлені норми оплати праці найманого працівника — 1/10 частина врожаю, проте їх, як правило, не дотримувалися через залежність працівника, який часто змушений був відмовлятися від особистої свободи, стаючи рабом за утримання. Наймана праця зневажалася вищими варнами. Не випадково в законах Ману (примітка до блоку 6 гл. IV) служіння характеризується як «собачий спосіб життя», а брахману всіляко рекомендується уникати його. Вкрай важкими були і умови особистого найму. Найманий працівник, який не виконав роботи, мав сплатити штраф (VIII, 215. «Найманий працівник, який, не будучи хворим, з нахабства не виконує встановленої роботи, має бути оштрафований на вісім крішнал, і його платня не повинна бути виплачена йому»), йому не виплачувалася «наймана плата..., навіть якщо він був хворий», і робота у зв'язку з цим була «дещо незавершеною» (VIII, 217. «Хворий він чи здоровий, [але] якщо обумовленої роботи він не зробив, платня йому не повинна видаватися навіть за роботу [тільки] трохи незавершену»).

Для договору купівлі-продажу характерним було те, що кастові бар'єри накладали ряд обмежень на можливість займатися торгівлею представникам вищих вари і на торгівлю людьми (X, 85. «Хто відмовляється від повного дотримання дхарми через брак засобів до існування, той для прирощення багатства може торгувати товарами, якими торгують вайшії, роблячи [такі] винятки: 86. Слід уникати при торгівлі усіляких соків, приготованої їжі, кунжуту, каменю солі, худоби і людей; 87. Усілякої фарбованої тканини, а пенькової, лляної та вовняної, — навіть якщо вона не фарбована, плодів, коренів, а також лікарських рослин; 88. Води, зброї, отрути, м'яса, пахучих речовин — в усіх випадках, молока, меду, кислого молока, коров'ячого масла, рослинної олії, солодощів, трави куща; 89. Усіх лісових тварин, а також таких, що мають ікла, птиць, п'янких напоїв, індиго, лаку, а також усіх однокопитних; 90. Землероб може продавати для [виконання] дхарми чисті і такі, що недовго зберігалися, зерна кунжуту, виростивши [їх] сам добровільно шляхом землеробства; 91. Якщо він користується зернами кунжуту інакше, ніж для їжі, мащення і дарування, він, відродившись хробаком, занурюється у собачі екскременти; 92. [Через торгівлю] м'ясом, лаком та сіллю він негайно стає ізгоєм, через торгівлю молоком брахман робиться за три дні шудрою; 93. Через добровільну торгівлю в цьому світі іншими [забороненими] товарами брахман протягом семи ночей стає вайшієм; 94. Соки можна обмінювати на соки, але не сіль на соки, приготовану їжу на непри-готовану, кунжут — на зерно, рівне йому [за вартістю]; 95. Кшатрій, потрапивши у біду, може існувати усіма цими [засобами], але йому ніколи не слід навіть думати про більш високий спосіб життя; 96. Хто нижчий за народженням, із жадібності живе заняттями вищих, того цар, позбавивши майна, нехай негайно вижене з касти; 97. Краще своя дхарма, погано виконана, аніж добре виконана чужа, оскільки той, хто живе [виконанням] чужої дхарми, негайно стає ізгоєм»).

В Індії не було ринків рабів. Найбільш ганебною з усіх видів торгівлі, негідної вищих каст, вважалася торгівля людьми. Самопродаж і продаж родичів у рабство мали наслідком вигнання з касти (XI, 60. «Убиття корів, принесення жертв для негідних жертвоприношення, перелюбство, продаж самого себе, залишення гуру, матері, батька й сина, [священного домашнього] вогню, припинення повторення Веди; 62. Опорочения дівчини, лихварство, порушення обітниці, продаж ставка, саду, дружини і потомства»).

Відносно слабкий розвиток товарно-грошових відносин відбився на деякій нестабільності договору купівлі-продажу, який міг бути розірваний протягом 10 днів після укладення угоди (VIII, 222. «Якщо будь-хто у цьому світі, купивши чи продавши Що-небудь пожалкував про це, він може віддати чи отримати цю річ протягом 10 днів») без будь-яких причин. Треба зазначиш, що відповідно до ранніх дхармашастр договір купівлі-продажу міг бути и розірваний в будь-який час.