- •Кримінальне право україни
- •1. Поняття, завдання та система кримінального права України. Конституція України як концептуальне джерело кримінального права.
- •2. Функції кримінального права, предмет і метод кримінально-правового регулювання
- •3. Принципи кримінального права
- •4. Закон про кримінальну відповідальність
- •5. Структура кримінального кодексу України. Співвідношення Загальної та Особливої частини кримінального права
- •6. Структура статей Кримінального кодексу України. Види диспозицій і санкцій
- •7. Тлумачення кримінально-правових норм та його види
- •8. Чинність закону про кримінальну відповідальність у просторі. Конституційні положення щодо дії закону про кримінальну відповідальність у просторі
- •9. Чинність закону про кримінальну відповідальність у часі. Конституційні положення щодо дії закону про кримінальну відповідальність у часі
- •10. Зворотна дія закону про кримінальну відповідальність
- •11. Кримінальна відповідальність: поняття, види та ознаки
- •12. Поняття та ознаки злочину. Малозначність діяння (ч. 2 ст. 11 кк). Відмінність злочинів від інших правопорушень
- •13. Поняття та практичне значення класифікації злочинів
- •14. Поняття та види стадій вчинення умисного злочину. Поняття закінченого злочину
- •15. Момент закінчення окремих видів злочинів
- •16. Готування до злочину. Відмінність готування до злочину від виявлення умислу
- •17. Замах на злочин та його види. Добровільна відмова від вчинення злочину та її відмінність від діяльного каяття
- •18. Добровільна відмова при незакінченому злочині
- •19. Поняття, елементи, ознаки складу злочину. Види складу злочину та його значення для кримінально-правової кваліфікації
- •20. Функції складу злочину
- •21. Класифікація складів злочину
- •22. Поняття об'єкта складу злочину, його значення для визначення характеру суспільної небезпеки діяння. Класифікація об'єктів
- •23. Поняття, ознаки та значення об'єктивної сторони складу злочину. Вплив нездоланної сили фізичного та психічного примусу на кримінальну відповідальність
- •24. Факультативні ознаки об'єктивної сторони складу злочину та їх кримінально-правове значення
- •25. Поняття та ознаки суб'єкта складу злочину. Співвідношення понять "суб'єкт злочину" та "особа злочинця". Спеціальний суб'єкт складу злочину
- •26. Осудність як обов'язкова ознака суб'єкта злочину. Поняття осудності та її значення
- •27. Поняття, ознаки та значення суб'єктивної сторони складу злочину
- •28. Випадок (казус). Його відміна від злочинної недбалості
- •29. Поняття та значення співучасті у злочині. Об'єктивні та суб'єктивні ознаки співучасті
- •30. Форми співучасті. Вчинення злочину групою осіб, за попередньою змовою групою осіб, організованою групою та злочинною організацією
- •31. Поняття та види причетності до злочину. Кримінальна відповідальність за причетність до злочину
- •3) Легалізація (відмивання) доходів, одержаних злочинним шляхом.
- •32. Поняття, ознаки та види рецидиву злочинів. Правові наслідки рецидиву злочинів
- •33. Поняття необхідної оборони та умови її правомірності. Конституційні положення щодо захисту життя та здоров'я людини від протиправних посягань. Перевищення меж необхідної оборони та уявна оборона
- •34. Фізичний або психічний примус. Поняття та зміст цих обставин
- •35. Правові підстави та порядок звільнення від кримінальної відповідальності. Види звільнення від кримінальної відповідальності.
- •36. Поняття покарання та його мета за кримінальним правом України. Система покарань та її кримінально-правове значення
- •37. Поняття та кримінально-правове значення судимості. Умови та строки погашення судимості. Зняття судимості
- •Запитання для самоконтролю
13. Поняття та практичне значення класифікації злочинів
Під класифікацією злочинів розуміютьподіл їх на групи залежно від того чи іншого критерію.
Можна виділити такі основні види злочинів: за ознаками та видами об'єкта злочину (щонайменше 20 видів за розділами Особливої частини КК: злочини проти життя та здоров'я особи, злочини проти власності й ін.); за наявністю чи відсутністю предмета злочину (предметні (ст. 185) та безпредметні (ст. 296); за формами вини (умисні, необережні та злочини з подвійною формою вини); за мотивами вчинення (з корисливих мотивів, хуліганських, з інших особистих мотивів та ін.); за суб'єктом (злочини із загальним суб'єктом і спеціальним); за ступенем тяжкості наслідків та ін.
Однак розвиток кримінального права останнім часом нерозривно пов'язаний із завданням індивідуалізації кримінальної відповідальності і покарання залежно від тяжкості злочину. Кримінальні кодекси багатьох зарубіжних країн класифікують злочини в залежності від їх тяжкості.
Саме така класифікація міститься в ч. 1 ст. 12 КК, в основу якої покладено ступінь його суспільної небезпеки, що виражається в санкціях статей. В Кримінальному кодексі 1960 року не було чітко визначеної системи класифікації злочинів, що створювало певні ускладнення на практиці.
При класифікації злочинів враховуються максимальний вид та розмір покарання, передбачені в кримінально-правових нормах Особливої частини КК, а не ті, які визначаються судом при призначенні покарання для певної винної особи. Поряд з матеріальним критерієм класифікації законодавець у ст. 12 КК передбачає й її формальний критерій - певний вид і розмір покарання, типовий, такий, що найбільш повно відображає тяжкість конкретної групи злочинів. Так, для злочинів невеликої тяжкості закон передбачає, як граничний критерій, покарання у виді позбавлення волі на строк не більше двох років або інше, більш м'яке покарання; для злочинів середньої тяжкості - покарання у виді позбавлення волі на строк не більше п'яти років; для тяжких злочинів - покарання у виді позбавлення волі на строк не більше десяти років, а для особливо тяжких - покарання у виді позбавлення волі понад десять років або довічного позбавлення волі.
Згідно п. 3 постанови ПВСУ "Про практику призначення судами кримінального покарання" від 24 жовтня 2003 р. № 7 та відповідно до п. 18 "Прикінцевих та перехідних положень" КК при вирішенні питання про віднесення злочинів, передбачених КК 1960 р., які були вчинені до набрання чинності КК 2001 р., до злочинів невеликої тяжкості, середньої тяжкості, тяжких або особливо тяжких потрібно керуватися ст. 12 КК 2001 р., якщо це пом'якшує кримінальну відповідальність осіб і не обтяжує ступінь тяжкості злочину, вчиненого до набрання чинності КК 2001 р. В інших випадках необхідно застосовувати відповідні положення КК 1960 р.
Встановлена в ст. 12 КК класифікація злочинів на чотири категорії знаходить своє конкретне відбиття в інститутах Загальної та Особливої частин КК.
Тому майже всі інститути і норми Загальної частини Кодексу пов'язані з класифікацією злочинів. Так, віднесення злочинів до тої чи іншої класифікаційної групи впливає на можливість звільнення особи від кримінальної відповідальності, враховується при призначенні покарання, умовно-дострокового звільнення від покарання, заміни не відбутої частини покарання більш м'яким, при застосуванні амністії тощо. При цьому чітко виявляється позиція законодавця щодо застосування пільгових інститутів до осіб, які вчинили злочини невеликої і середньої тяжкості. Так, наприклад, готування до злочину невеликої тяжкості не тягне за собою кримінальної відповідальності взагалі (ч. 2 ст. 14 КК); можливість звільнення від кримінальної відповідальності пов'язується з вчиненням злочинів невеликої чи середньої тяжкості (статті 45-48 КК).
Щодо злочинів тяжких або особливо тяжких, то з ними закон пов'язує найбільш суворі правові наслідки, наприклад, при складанні покарань остаточне покарання за сукупністю злочинів визначається в межах, встановлених санкцією статті Особливої частини цього КК, яка передбачає більш суворе покарання, але якщо хоча б один із злочинів є умисним тяжким або особливо тяжким, суд може призначити остаточне покарання за сукупністю злочинів у межах максимального строку, встановленого для даного виду покарання в Загальній частині цього КК (ст. 70 КК), при складанні покарань у виді позбавлення волі загальний строк покарання, остаточно призначеного за сукупністю вироків, не повинен перевищувати п'ятнадцяти років, а у випадку, якщо хоча б один із злочинів є особливо тяжким, загальний строк позбавлення волі може бути більшим п'ятнадцяти років, але не повинен перевищувати двадцяти п'яти років (ст. 71 КК), також КК передбачена можливість призначення за особливо тяжкий злочин довічного позбавлення волі (ст. 64 КК), або призначення такого додаткового покарання, як позбавлення військового, спеціального звання, рангу, чину, або кваліфікаційного класу (ст. 54 КК). Конфіскація майна може бути застосована лише за тяжкі та особливо тяжкі корисливі злочини (ст. 59 КК); найбільш тривалі строки давності, погашення і зняття судимості встановлюється саме за тяжкі і особливо тяжкі злочини (статті 49, 80 КК) тощо.
Класифікація злочинів впливає і на побудову Особливої частини КК, зокрема на поділ складів злочинів на прості, кваліфіковані, особливо кваліфіковані та з пом'якшуючими обставинами. Класифікація злочинів зобов'язує при конструюванні санкцій за злочини враховувати наслідки віднесення злочинів до тої чи іншої групи в залежності від визначення вищої межі позбавлення волі.
Наприклад, створення злочинної організації передбачає таку ознаку, як мета вчинення тяжкого або особливо тяжкого злочину (ст. 255 КК). У ч. 2 ст. 383 і ч. 2 ст. 384 КК кваліфікуючою ознакою визначається вчинення цих злочинів, якщо вони поєднані з обвинуваченням особи в тяжкому або особливо тяжкому злочині.
Класифікація злочинів безпосередньо впливає і на кваліфікацію злочинів.
Наприклад, за заздалегідь не обіцяне приховування злочинів особу можна притягнути до кримінальної відповідальності, якщо воно пов'язане з приховуванням саме тяжкого чи особливо тяжкого злочину (ст. 396). Якщо особа вчинила готування до умисного масового розповсюдження повідомлень електрозв'язку (ч. 1 ст. 363-1), то потрібно згадати, що це злочин невеликої тяжкості (карається штрафом від п 'ятисот до тисячі неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або обмеженням волі на строк до трьох років), а готування до злочину невеликої тяжкості не тягне за собою кримінальної відповідальності взагалі (ч. 2 ст. 14).