- •Глава 1
- •Глава 2
- •Глава 4
- •Глава 10
- •Глава 11
- •Глава 12
- •Глава 13
- •Глава 14
- •Глава 15
- •Глава 16
- •Глава 17
- •Глава 18
- •Об'єкт і предмет політології
- •1.1.1 Політологія та інші науки про суспільство
- •1.1.2 Предмет політології
- •1.1.3 Закономірності політології
- •1.1.4 Структура політології
- •1.2 Основні категорії, методи і функції політології
- •1.2.1 Категорії політології
- •1.2.2 Методи політологічних досліджень
- •1.2.3 Функції політології
- •1.2.4 Становлення політології як науки і навчальної дисципліни
- •Рекомендована література
- •Глава 2 основні історичні віхи пізнання політичних явищ
- •2.1 Зародження політичних ідей та їх розвиток у стародавньому світі
- •2.1.1 Політичні ідеї у країнах Стародавнього Сходу
- •2.1.2 Політичні вчення у Стародавній Греції
- •2.1.3 Політична думка у Стародавньому Римі
- •2.2 Західноєвропейська політична думка середньовіччя
- •2.2.1 Вчення Фоми Аквінського про державу
- •2.2.2 Політичне вчення Марсилія Падуанського
- •2.З політичні вчення епохи відродження
- •2.3.1 Політичне вчення Нікколо Макіавеллі
- •Вчення Жана Бодена про державу
- •Політичні ідеї утопічного соціалізму
- •2.4 Становлення і розвиток політичної науки нового часу
- •2.4.1 Політичні вчення в Голландії
- •2.4.2 Політичні вчення в Англії
- •2.4.3 Політичні вчення у Франції
- •2.4.4 Політичні вчення в Німеччині
- •2.5 Основні напрями західноєвропейської політичної думки XIX - початку XX ст.
- •2.5.1 Класичний лібералізм
- •2.5.2 Критично-утопічний соціалізм
- •2.5.3 Марксизм
- •2.5.4 Елітизм
- •Рекомендована література
- •Глава з зародження і розвиток української політичної думки
- •3.1 Політичні погляди у київській русі
- •3.1.1 «Слово про закон і благодать»
- •3.1.2 «Повість врем'яних літ»
- •3.1.3 «Руська правда»
- •3.1.4 «Повчання»
- •3.1.5 «Слово о полку Ігоревім»
- •3.2 Українська політична думка литовсько-польської і польсько-козацької доби (XVI-XVIII ст.)
- •3.2.1 Станіслав Оріховський-Роксолан
- •3.2.2 Христофор Філалет
- •3.2.3 Іван Вишенський
- •3.2.4 Становлення козацько-гетьманської держави
- •3.2.5 Пилип Орлик
- •3.2.6 Стефан Яворський
- •3.2.7 Феофан Прокопович
- •З.3 політична думка україни в XIX ст.
- •3.3.1 Микола Костомаров
- •3.3.2 Тарас Шевченко
- •3.3.3 Михайло Драгоманов
- •3.3.4 Сергій Подолинський
- •3.3.5 Іван Франко
- •3.4 Основні напрями розвитку української політичної думки у першій половині XX ст.
- •3.4.1 Соціалізм
- •3.4.2 Консерватизм
- •3.4.3 Націоналізм
- •3.4.4 Націонал-демократизм
- •Рекомендована література
- •Розділ 2
- •4.1.2 Суб'єкти політики
- •4.1.3 Функції політики
- •4.2 Зв'язок політики з іншими сферами суспільного життя
- •4.2.1 Місце політичних відносин у системі суспільних відносин
- •4.2.2 Види політики
- •4.2.3 Політика як наука й мистецтво
- •Рекомендована література
- •Глава 5 політична влада
- •5.1 Влада як суспільне відношення
- •5.1.1 Сутність і види влади
- •5.1.2 Політична влада
- •5.1.3 Концепції влади
- •Ресурси й легітимність політичної влади
- •5.2.1 Ресурси політичної влади
- •5.2.2 Поняття легітимності влади
- •5.2.3 Ознаки легітимності політичної влади
- •5.2.4 Типи легітимності політичної влади
- •Рекомендована література
- •Глава 6 соціальні засади політики
- •6.1 Сутність та особливості соціальних відносин
- •6.2 Соціальні спільності як суб'єкти політичних відносин
- •6.2.1 Соціально-класові спільності
- •6.2.2 Соціально-етнічні спільності
- •6.2.3 Соціально-демографічні спільності
- •6.2.4 Соціально-професійні спільності
- •6.2.5 Соціально- територіальні спільності
- •6.3 Соціально-політичні конфлікти
- •6.3.1 Поняття соціально-політичного конфлікту
- •6.3.2 Міжкласові конфлікти
- •6.3.3 Міжетнічні конфлікти
- •6.3.4 Соціальна політика
- •Рекомендована література
- •Глава 7 системний вимір політики
- •7.1 Сутність і значення системного аналізу політики
- •7.1.1 Сутність системного аналізу
- •7.1.2 Концепція політичної системи д.Істона
- •7.1.3 Модель політичної системи г. Алмонда
- •7.2 Структура і функції політичної системи суспільства
- •7.2.1 Структура політичної системи
- •7.2.2 Функції політичної системи
- •7.2.3 Закономірності функціонування політичної системи
- •7.3 Типологія політичних систем
- •Рекомендована література
- •Розділ 3 інституціоналізовані форми політики
- •Глава 8
- •Держава — головний інститут політичної систем суспільства
- •8.1 Сутність, ознаки та функції держави
- •8.1.1 Сутність та основні ознаки держави
- •8.1.2 Основні концепції походження держави
- •8.1.3 Функції держави
- •8.2 Вищі органи сучасної держави і поділ державної влади
- •8.2.1 Глава держави
- •8.2.2 Парламент
- •8.2.3 Уряд
- •8.2.4 Поділ державної влади
- •8.3 Форми держави
- •8.3.1 Форми державного правління
- •8.3.2 Форми державного устрою
- •8.3.3 Організація державної влади в Україні
- •Рекомендована література
- •Глава 9 правова держава та громадянське суспільство
- •9.1 Сутність та основні ознаки правової держави
- •9.1.1 З історії теорії правової держави
- •9.1.2 Основні ознаки правової держави
- •9.2 Громадянське суспільство та його взаємозв'язок з державою
- •9.2.1 Становлення концепції громадянського суспільства
- •9.2.2 Структура громадянського суспільства
- •9.2.3 Взаємозв'язок держави і громадянського суспільства
- •9.3 Проблеми становлення правової держави і громадянського суспільства в україні
- •9.3.2 Становлення громадянського суспільства
- •Рекомендована література
- •Глава 10 політичні партії і партійні системи
- •10.1 Сутність, генезис і функції політичних партій
- •10.1.1 Сутність політичної партії
- •10.1.2 Генезис політичних партій
- •10.1.3 Функції політичних партій
- •10.2 Типологія політичних партій
- •10.2.1 Типологія партій за соціальною основою
- •10.2.2 Інші типології політичних партій
- •10.3 Партійні системи
- •10.3.1 Поняття партійної системи
- •10.3.2 Типологія партійних систем
- •10.3.3 Багатопартійна система
- •10.3.4 Двопартійна система
- •10.3.5 Однопартійна система
- •10. 4 Політичні партії та основні типи сучасних виборчих систем
- •10.4.1 Мажоритарна виборча система
- •10.4.2 Пропорційна виборча система
- •10.4.3 Змішана виборча система
- •10.4.4 Взаемозв 'язок форм правління, партійних і виборчих систем
- •10.5 Партійна й виборча системи в україні
- •10.5.1 Становлення багатопартійності в Україні
- •10.5.2 Особливості партійної і виборчої систем України
- •Глава 11 групи інтересів
- •11.1 Поняття і функції груп інтересів
- •11.1.1 Сутність групового підходу до вивчення політики
- •11.1.2 Поняття «групи інтересів»
- •11.1.3 Функції груп інтересів
- •11.2 Типологія груп інтересів
- •11.2.1 Профспілки
- •11.2.2 Жіночий рух
- •11.3 Політичне представництво груп інтересів
- •11.3.1 Безпосереднє політичне представництво інтересів
- •11.3.2 Опосередковане політичне представництво інтересів
- •Рекомендована література
- •Глава 12 політичні режими
- •12.1 Поняття і структура політичного режиму
- •12.1.1 Поняття політичного режиму
- •12.1.2 Структура політичного режиму
- •12.2 Типологія політичних режимів
- •12.2.1 Типологія політичних режимів г. Моски
- •12.2.2 Політичні й державні режими
- •12.2.3 Тоталітаризм
- •12.2.4 Авторитаризм
- •12.2.5 Демократичний політичний режим
- •12.2.6 Трансформація політичних режимів
- •12.3 Теоретичні засади демократії
- •12.3.1 Поняття демократії
- •12.3.2 Політичні принципи демократії
- •12.3.3 Основні концепції демократії
- •Рекомендована література
- •Розділ 4 персоналізовані аспекти політики
- •Глава 13
- •Особа як суб'єкт політики
- •13.1 Політична суб'єктність особи
- •13.1.1 Поняття «людина», «індивід», «особа»
- •13.1.2 Політична суб'єктність особи
- •13.2 Основні типи й види політичної поведінки
- •13.2.1 Поняття політичної поведінки
- •13.2.2 Типи й види політичної поведінки
- •13.2.3 Основні форми політичної участі. Референдум
- •13.2.4 Специфіка масової поведінки в політиці
- •13.2.5 Мотивація політичної поведінки
- •13.3 Політика і мораль
- •13.3.1 Історичний аспект
- •13.3.2 Моральна дилема в політиці
- •13.3.3 Вплив влади на особу
- •Рекомендована література
- •Глава 14 політичні еліти
- •14.1 Поняття і сучасні концепції політичних еліт
- •14.1.1 Поняття політичної еліти
- •14.1.2 Сучасні концепції політичних еліт
- •14.1.3 Функції політичної еліти
- •14.2 Типологія та шляхи формування політичних еліт
- •14.2.1 Типологія політичних еліт
- •14.2.2 Еліта і бюрократія
- •14.2.3 Шляхи формування політичних еліт
- •Рекомендована література
- •Глава 15 політичне лідерство
- •15.1 Сутність, витоки і функції політичного лідерства
- •15.1.1 Сутність політичного лідерства
- •15.1.2 Витоки політичного лідерства
- •15.1.3 Функції політичного лідерства
- •15.2 Типологія та механізми формування політичного лідерства
- •15.2.1 Типологія політичного лідерства
- •15.2.2 Механізми формування політичного лідерства
- •Глава 16 політична культура
- •16.1 Сутність і структура політичної культури
- •16.1.1 Сутність політичної культури
- •16.1.2 Структура політичної культури
- •16.2 Політична свідомість як елемент політичної культури
- •16.2.1 Поняття політичної свідомості
- •16.2.2 Політична психологія та ідеологія
- •16.2.3 Буденна й теоретична політична свідомість
- •16.2.4 Індивідуальна, групова й масова політична свідомість
- •16.3 Типи і функції політичної культури
- •16.3.1 Типологія політичної культури г. Алмонда і с. Верби
- •16.3.2 Типологія політичної культури є. Вятра
- •16.3.3 Вплив політичної культури на політичну систему
- •16.3.4 Функції політичної культури
- •16.4 Політична соціалізація
- •16.4.1 Сутність політичної соціалізації
- •16.4.2 Етапи політичної соціалізації
- •Розділ 4 політика як міжнародний процес
- •Глава 17
- •Міжнародна політика
- •17.1 Зовнішня політика
- •17.1.1 Міжнародна і зовнішня політика
- •17.1.2 Цілі і функції зовнішньої політики
- •17.1.3 Засоби зовнішньої політики
- •17.2 Міжнародні політичні відносини
- •17.2.1 Сутність та особливості міжнародних відносин
- •17.2.2 Структура міжнародних політичних відносин
- •17.3 Світовий політичний процес
- •17.3.1 Поняття світового політичного процесу
- •17.3.2 Марксистська концепція світового політичного процесу
- •17.3.3 Геополітичні концепції
- •17.3.4 Концепція політичного реалізму
- •17.3.5 Модерністські концепції
- •17.3.6 Україна в системі міжнародних політичних відносин
- •Рекомендована література
- •Глава 18 світові ідейно-політичні доктрини
- •18.1 Класичні буржуазні ідейно-політичні доктрини і сучасність
- •18.1.1 Лібералізм
- •18.1.2 Консерватизм
- •18.2 Основні ідейно-політичні доктрини в робітничому русі
- •18.2.1 Комунізм
- •18.2.2 Соціал-демократизм
- •18.3 Ідейні засади політичного екстремізму
- •18.3.1 Фашизм
- •18.3.2 Анархізм
- •18.3.3 Троцькізм
- •18.3.4 Взаємовплив політичних ідеологій
- •Рекомендована література
9.3.2 Становлення громадянського суспільства
Паралельно з формуванням правової держави в Україні відбувається становлення громадянського суспільства. Цей процес проходить у всіх сферах суспільного життя, оскільки за соціалізму сталося всеосяжне одержавлення суспільного і приватного життя, громадянське суспільство існувало лише в зародковому стані.
Економічною основою становлення громадянського суспільства в Україні є формування недержавних форм власності. Відбувається це шляхом роздержавлення і приватизації, які не є тотожними. Роздержавлення спрямоване на усунення монополії держави на власність, формування конкурентного ринкового середовища і відбувається як у межах державної власності, так і поза ними. Приватизація є найбільш радикальною складовою процесу роздержавлення, сутність якої полягає у зміні державної форми власності на різновиди приватної. Вона передбачає придбання громадянами у власність усіх або частини акцій чи паїв акціонерних та інших господарських товариств, а також підприємств, заснованих на змішаній або колективній власності.
Цілями роздержавлення і приватизації були проголошені пошук ефективного власника і як наслідок — підвищення ефективності виробництва, перетворення громадян на власників засобів виробництва, становлення підприємництва, ринкової економіки в цілому. Далеко не всі з проголошених цілей було досягнуто. В результаті сертифікатної приватизації, яка передбачала наділення кожного громадянина певною часткою власності, колишня державна власність фактично була зосереджена в руках незначної частини населення України — керівників приватизовуваних підприємств (котрим законодавство про приватизацію надає значні пільги щодо придбання акцій), політиків та чиновників вищої і середньої ланки (які використали наявні у них повноваження й можливості у власних інтересах), спритних ділків і кримінальних елементів.
Не вдалося досягти й головної офіційної мети приватизації — знайти справжнього власника-господаря і завдяки йому підвищити ефективність виробництва. Одні новоявлені власники виявилися або фінансове неспроможними оновити виробництво, або нездатними керувати ним у ринкових умовах. Інші вигідно перепродали придбані за безцінь підприємства або зосередилися на витискуванні з них максимальних прибутків, вкладаючи останні не в оновлення самого виробництва, а у власний добробут (вілли, дорогі імпортні автомобілі, відпочинок на фешенебельних зарубіжних курортах, розваги у нічних клубах тощо) та вивозячи за кордон.
За роки економічних перетворень в Україні було створено десятки тисяч нових, здебільшого малих і середніх, приватних підприємств. Однак їхній внесок у розвиток економіки незначний. Більш як 80 відсотків таких підприємств ведуть в основному торговельно-посередницьку діяльність, і їхня головна роль в економіці виявляється в «накручуванні» цін на товари на шляху від виробника до споживача. Що вони не без успіху й роблять, нарікаючи на високі податки й викачуючи гроші у працівників бюджетної сфери, утримуваних за рахунок тих же податків.
За цих умов заклики до державної підтримки малого й середнього бізнесу — через зниження податків, надання пільгових кредитів, спрощення бухгалтерського обліку тощо, які лунають з підприємницьких та наближених до них політичних структур, безпідставні, бо підтримувати потрібно не бізнес узагалі, не перекупника, а виробника. Торговельно-посередницька діяльність домінує й у сфері великого бізнесу. Щоправда, торгують тут не «снікерсами» чи жувальною гумкою, а нафтою, газом, електроенергією, металом, зерном тощо, а також розробляють всілякі «теми» і «схеми» з перерозподілу й використання бюджетних коштів, іноземних кредитів, цінних паперів та ін.
Останнім часом в Україні розпочато докорінні перетворення й у сфері сільського господарства. У разі непродуманих і поспішних дій влади «народна приватизація» тут матиме такі ж наслідки, як і в промисловості та сфері послуг, — власність на засоби виробництва, передусім на землю, в кінцевому підсумку зосередиться в руках незначної частини населення.
Першопочаткове нагромадження капіталу в Україні, як і в інших колишніх радянських республіках, відбувається головним чином шляхом перерозподілу колишньої загальнонародної власності та зосередженні її в руках незначної частини населення. Дрібний капітал має, як правило, трудове походження: він добувається за рахунок різноманітних торговельних операцій і зрідка — виробничої діяльності.
Економічні перетворення зумовлюють відповідні зміни в соціально-класовій структурі українського суспільства. Суть цих змін полягає у формуванні класів дрібних, середніх і великих власників засобів виробництва. Внаслідок невиваженості й непослідовності у проведенні економічних реформ спочатку в СРСР, а потім у незалежній Україні (бездумна лібералізація цін, «шокова терапія», несправедлива приватизація, непродумана податкова та соціальна політика тощо) процес становлення нової соціально-класової структури виявився, зокрема, у різкій соціальній поляризації суспільства, тобто в розшаруванні його, з одного боку, на купку багатіїв, в руках якої зосереджуються основні засоби виробництва, а з другого — на решту із злиденним життєвим рівнем. У часи економічних перетворень і розбудови державності в Україні незначна частина її населення зуміла казково розбагатіти, причому не завдяки розвитку виробництва, вкладенню власного капіталу, а за рахунок перерозподілу власності, використання бюджетних коштів, наданих державі іноземних кредитів, викачування грошей із співвітчизників. Формування середнього класу, як однієї з основних цілей соціально-економічних перетворень, досягти не вдалося.
Становлення політичної сфери громадянського суспільства проявляється передусім у формуванні його політичних інститутів — політичних партій, груп інтересів, органів місцевого самоврядування, недержавних засобів масової інформації. Поки що ці інститути не стали засобами дієвого впливу громадянського суспільства на державу.
На сьогодні в Україні зареєстровано більш як 120 політичних партій. Однак лише кілька з них як масові об'єднання з чітко вираженою ідейно-політичною орієнтацією і розгалуженою територіальною структурою відповідають своєму призначенню — бути виразниками соціальних інтересів у відносинах громадянського суспільства з державою. Абсолютна більшість партій обслуговують не суспільні, а вузькогрупові чи навіть персональні інтереси, наочним підтвердженням чого є наявність багатьох партій однакової ідейно-політичної орієнтації, невідповідність між декларованою ідейною та фактичною соціальною і політичною орієнтацією партій, побудова партій навколо лідерів, численні розколи в партіях та конфлікти в їхньому керівництві. Навіть ті партії, які представлені у Верховній Раді, поки що не справляють визначального впливу на державну політику через неузгодженість дій, відсутність фракційної дисципліни та відстороненість від формування уряду.
В Україні нині налічується більш як тисяча офіційно зареєстрованих громадських організацій. Провідне місце серед них належить тим, які виражають інтереси суспільних класів. Це об'єднання найманих працівників (профспілки) і підприємців. Головне завдання профспілок — захист інтересів найманих працівників у відносинах з підприємцями і державою. За соціалізму профспілки виступали інструментом державної політики, діяли під керівництвом комуністичної партії, тоді як у демократичному суспільстві вони покликані бути незалежним і рівноправним партнером у відносинах з державою. В Україні єдине у минулому й поки що найчисленніше міжгалузеве профспілкове об'єднання — Федерація профспілок України — все ще значною мірою продовжує залишатися інструментом державної політики і є далеким від назрілих за нових соціально-економічних умов потреб захисту інтересів трудящих. У процесі розвитку підприємництва, формування класів власників засобів виробництва в Україні з'являються численні об'єднання підприємців. Як і профспілки, вони прагнуть до представництва відповідних інтересів на державному рівні. Основними формами такого представництва е лобізм і зв'язки з політичними партіями.
Ще одним напрямом становлення громадянського суспільства в Україні є виникнення численних недержавних засобів масової інформації — періодичних друкованих видань, радіо-, теле-, відеопрограм та інших форм поширення масової інформації. Однак ситуація з недержавними засобами масової інформації склалася так само, як і з політичними партіями — вони стали обслуговувати вузько-групові і навіть персональні інтереси, орієнтуватися на підтримку окремих політиків, замість того щоб бути «четвертою владою», виражати інтереси громадянського суспільства у його взаємодії з державою.
Головний зміст процесу становлення громадянського суспільства у сфері духовного життя складає формування духовної культури на основі принципів ідейного й політичного плюралізму, національних і світових культурних надбань. Особливе значення при цьому має формування громадянської політичної культури як культури активної політичної участі.
Нерозвиненість політичних інститутів і відсутність розвиненої демократичної політичної культури громадянського суспільства в Україні поки що не дають йому можливості контролювати державу. Нинішній стан взаємодії громадянського суспільства й держави характерний більшою мірою для авторитарного, ніж для демократичного, політичного режиму. Зміна співвідношення між державою і громадянським суспільством на користь останнього в подальшому залежатиме як від розвиненості самого громадянського суспільства, особливо його політичних інститутів, так і від становлення держави як правової і демократичної. Провідною стороною в нерозривній єдності держави і громадянського суспільства є останнє. У кінцевому підсумку держава завжди є такою, яким її робить суспільство.