- •Глава 1
- •Глава 2
- •Глава 4
- •Глава 10
- •Глава 11
- •Глава 12
- •Глава 13
- •Глава 14
- •Глава 15
- •Глава 16
- •Глава 17
- •Глава 18
- •Об'єкт і предмет політології
- •1.1.1 Політологія та інші науки про суспільство
- •1.1.2 Предмет політології
- •1.1.3 Закономірності політології
- •1.1.4 Структура політології
- •1.2 Основні категорії, методи і функції політології
- •1.2.1 Категорії політології
- •1.2.2 Методи політологічних досліджень
- •1.2.3 Функції політології
- •1.2.4 Становлення політології як науки і навчальної дисципліни
- •Рекомендована література
- •Глава 2 основні історичні віхи пізнання політичних явищ
- •2.1 Зародження політичних ідей та їх розвиток у стародавньому світі
- •2.1.1 Політичні ідеї у країнах Стародавнього Сходу
- •2.1.2 Політичні вчення у Стародавній Греції
- •2.1.3 Політична думка у Стародавньому Римі
- •2.2 Західноєвропейська політична думка середньовіччя
- •2.2.1 Вчення Фоми Аквінського про державу
- •2.2.2 Політичне вчення Марсилія Падуанського
- •2.З політичні вчення епохи відродження
- •2.3.1 Політичне вчення Нікколо Макіавеллі
- •Вчення Жана Бодена про державу
- •Політичні ідеї утопічного соціалізму
- •2.4 Становлення і розвиток політичної науки нового часу
- •2.4.1 Політичні вчення в Голландії
- •2.4.2 Політичні вчення в Англії
- •2.4.3 Політичні вчення у Франції
- •2.4.4 Політичні вчення в Німеччині
- •2.5 Основні напрями західноєвропейської політичної думки XIX - початку XX ст.
- •2.5.1 Класичний лібералізм
- •2.5.2 Критично-утопічний соціалізм
- •2.5.3 Марксизм
- •2.5.4 Елітизм
- •Рекомендована література
- •Глава з зародження і розвиток української політичної думки
- •3.1 Політичні погляди у київській русі
- •3.1.1 «Слово про закон і благодать»
- •3.1.2 «Повість врем'яних літ»
- •3.1.3 «Руська правда»
- •3.1.4 «Повчання»
- •3.1.5 «Слово о полку Ігоревім»
- •3.2 Українська політична думка литовсько-польської і польсько-козацької доби (XVI-XVIII ст.)
- •3.2.1 Станіслав Оріховський-Роксолан
- •3.2.2 Христофор Філалет
- •3.2.3 Іван Вишенський
- •3.2.4 Становлення козацько-гетьманської держави
- •3.2.5 Пилип Орлик
- •3.2.6 Стефан Яворський
- •3.2.7 Феофан Прокопович
- •З.3 політична думка україни в XIX ст.
- •3.3.1 Микола Костомаров
- •3.3.2 Тарас Шевченко
- •3.3.3 Михайло Драгоманов
- •3.3.4 Сергій Подолинський
- •3.3.5 Іван Франко
- •3.4 Основні напрями розвитку української політичної думки у першій половині XX ст.
- •3.4.1 Соціалізм
- •3.4.2 Консерватизм
- •3.4.3 Націоналізм
- •3.4.4 Націонал-демократизм
- •Рекомендована література
- •Розділ 2
- •4.1.2 Суб'єкти політики
- •4.1.3 Функції політики
- •4.2 Зв'язок політики з іншими сферами суспільного життя
- •4.2.1 Місце політичних відносин у системі суспільних відносин
- •4.2.2 Види політики
- •4.2.3 Політика як наука й мистецтво
- •Рекомендована література
- •Глава 5 політична влада
- •5.1 Влада як суспільне відношення
- •5.1.1 Сутність і види влади
- •5.1.2 Політична влада
- •5.1.3 Концепції влади
- •Ресурси й легітимність політичної влади
- •5.2.1 Ресурси політичної влади
- •5.2.2 Поняття легітимності влади
- •5.2.3 Ознаки легітимності політичної влади
- •5.2.4 Типи легітимності політичної влади
- •Рекомендована література
- •Глава 6 соціальні засади політики
- •6.1 Сутність та особливості соціальних відносин
- •6.2 Соціальні спільності як суб'єкти політичних відносин
- •6.2.1 Соціально-класові спільності
- •6.2.2 Соціально-етнічні спільності
- •6.2.3 Соціально-демографічні спільності
- •6.2.4 Соціально-професійні спільності
- •6.2.5 Соціально- територіальні спільності
- •6.3 Соціально-політичні конфлікти
- •6.3.1 Поняття соціально-політичного конфлікту
- •6.3.2 Міжкласові конфлікти
- •6.3.3 Міжетнічні конфлікти
- •6.3.4 Соціальна політика
- •Рекомендована література
- •Глава 7 системний вимір політики
- •7.1 Сутність і значення системного аналізу політики
- •7.1.1 Сутність системного аналізу
- •7.1.2 Концепція політичної системи д.Істона
- •7.1.3 Модель політичної системи г. Алмонда
- •7.2 Структура і функції політичної системи суспільства
- •7.2.1 Структура політичної системи
- •7.2.2 Функції політичної системи
- •7.2.3 Закономірності функціонування політичної системи
- •7.3 Типологія політичних систем
- •Рекомендована література
- •Розділ 3 інституціоналізовані форми політики
- •Глава 8
- •Держава — головний інститут політичної систем суспільства
- •8.1 Сутність, ознаки та функції держави
- •8.1.1 Сутність та основні ознаки держави
- •8.1.2 Основні концепції походження держави
- •8.1.3 Функції держави
- •8.2 Вищі органи сучасної держави і поділ державної влади
- •8.2.1 Глава держави
- •8.2.2 Парламент
- •8.2.3 Уряд
- •8.2.4 Поділ державної влади
- •8.3 Форми держави
- •8.3.1 Форми державного правління
- •8.3.2 Форми державного устрою
- •8.3.3 Організація державної влади в Україні
- •Рекомендована література
- •Глава 9 правова держава та громадянське суспільство
- •9.1 Сутність та основні ознаки правової держави
- •9.1.1 З історії теорії правової держави
- •9.1.2 Основні ознаки правової держави
- •9.2 Громадянське суспільство та його взаємозв'язок з державою
- •9.2.1 Становлення концепції громадянського суспільства
- •9.2.2 Структура громадянського суспільства
- •9.2.3 Взаємозв'язок держави і громадянського суспільства
- •9.3 Проблеми становлення правової держави і громадянського суспільства в україні
- •9.3.2 Становлення громадянського суспільства
- •Рекомендована література
- •Глава 10 політичні партії і партійні системи
- •10.1 Сутність, генезис і функції політичних партій
- •10.1.1 Сутність політичної партії
- •10.1.2 Генезис політичних партій
- •10.1.3 Функції політичних партій
- •10.2 Типологія політичних партій
- •10.2.1 Типологія партій за соціальною основою
- •10.2.2 Інші типології політичних партій
- •10.3 Партійні системи
- •10.3.1 Поняття партійної системи
- •10.3.2 Типологія партійних систем
- •10.3.3 Багатопартійна система
- •10.3.4 Двопартійна система
- •10.3.5 Однопартійна система
- •10. 4 Політичні партії та основні типи сучасних виборчих систем
- •10.4.1 Мажоритарна виборча система
- •10.4.2 Пропорційна виборча система
- •10.4.3 Змішана виборча система
- •10.4.4 Взаемозв 'язок форм правління, партійних і виборчих систем
- •10.5 Партійна й виборча системи в україні
- •10.5.1 Становлення багатопартійності в Україні
- •10.5.2 Особливості партійної і виборчої систем України
- •Глава 11 групи інтересів
- •11.1 Поняття і функції груп інтересів
- •11.1.1 Сутність групового підходу до вивчення політики
- •11.1.2 Поняття «групи інтересів»
- •11.1.3 Функції груп інтересів
- •11.2 Типологія груп інтересів
- •11.2.1 Профспілки
- •11.2.2 Жіночий рух
- •11.3 Політичне представництво груп інтересів
- •11.3.1 Безпосереднє політичне представництво інтересів
- •11.3.2 Опосередковане політичне представництво інтересів
- •Рекомендована література
- •Глава 12 політичні режими
- •12.1 Поняття і структура політичного режиму
- •12.1.1 Поняття політичного режиму
- •12.1.2 Структура політичного режиму
- •12.2 Типологія політичних режимів
- •12.2.1 Типологія політичних режимів г. Моски
- •12.2.2 Політичні й державні режими
- •12.2.3 Тоталітаризм
- •12.2.4 Авторитаризм
- •12.2.5 Демократичний політичний режим
- •12.2.6 Трансформація політичних режимів
- •12.3 Теоретичні засади демократії
- •12.3.1 Поняття демократії
- •12.3.2 Політичні принципи демократії
- •12.3.3 Основні концепції демократії
- •Рекомендована література
- •Розділ 4 персоналізовані аспекти політики
- •Глава 13
- •Особа як суб'єкт політики
- •13.1 Політична суб'єктність особи
- •13.1.1 Поняття «людина», «індивід», «особа»
- •13.1.2 Політична суб'єктність особи
- •13.2 Основні типи й види політичної поведінки
- •13.2.1 Поняття політичної поведінки
- •13.2.2 Типи й види політичної поведінки
- •13.2.3 Основні форми політичної участі. Референдум
- •13.2.4 Специфіка масової поведінки в політиці
- •13.2.5 Мотивація політичної поведінки
- •13.3 Політика і мораль
- •13.3.1 Історичний аспект
- •13.3.2 Моральна дилема в політиці
- •13.3.3 Вплив влади на особу
- •Рекомендована література
- •Глава 14 політичні еліти
- •14.1 Поняття і сучасні концепції політичних еліт
- •14.1.1 Поняття політичної еліти
- •14.1.2 Сучасні концепції політичних еліт
- •14.1.3 Функції політичної еліти
- •14.2 Типологія та шляхи формування політичних еліт
- •14.2.1 Типологія політичних еліт
- •14.2.2 Еліта і бюрократія
- •14.2.3 Шляхи формування політичних еліт
- •Рекомендована література
- •Глава 15 політичне лідерство
- •15.1 Сутність, витоки і функції політичного лідерства
- •15.1.1 Сутність політичного лідерства
- •15.1.2 Витоки політичного лідерства
- •15.1.3 Функції політичного лідерства
- •15.2 Типологія та механізми формування політичного лідерства
- •15.2.1 Типологія політичного лідерства
- •15.2.2 Механізми формування політичного лідерства
- •Глава 16 політична культура
- •16.1 Сутність і структура політичної культури
- •16.1.1 Сутність політичної культури
- •16.1.2 Структура політичної культури
- •16.2 Політична свідомість як елемент політичної культури
- •16.2.1 Поняття політичної свідомості
- •16.2.2 Політична психологія та ідеологія
- •16.2.3 Буденна й теоретична політична свідомість
- •16.2.4 Індивідуальна, групова й масова політична свідомість
- •16.3 Типи і функції політичної культури
- •16.3.1 Типологія політичної культури г. Алмонда і с. Верби
- •16.3.2 Типологія політичної культури є. Вятра
- •16.3.3 Вплив політичної культури на політичну систему
- •16.3.4 Функції політичної культури
- •16.4 Політична соціалізація
- •16.4.1 Сутність політичної соціалізації
- •16.4.2 Етапи політичної соціалізації
- •Розділ 4 політика як міжнародний процес
- •Глава 17
- •Міжнародна політика
- •17.1 Зовнішня політика
- •17.1.1 Міжнародна і зовнішня політика
- •17.1.2 Цілі і функції зовнішньої політики
- •17.1.3 Засоби зовнішньої політики
- •17.2 Міжнародні політичні відносини
- •17.2.1 Сутність та особливості міжнародних відносин
- •17.2.2 Структура міжнародних політичних відносин
- •17.3 Світовий політичний процес
- •17.3.1 Поняття світового політичного процесу
- •17.3.2 Марксистська концепція світового політичного процесу
- •17.3.3 Геополітичні концепції
- •17.3.4 Концепція політичного реалізму
- •17.3.5 Модерністські концепції
- •17.3.6 Україна в системі міжнародних політичних відносин
- •Рекомендована література
- •Глава 18 світові ідейно-політичні доктрини
- •18.1 Класичні буржуазні ідейно-політичні доктрини і сучасність
- •18.1.1 Лібералізм
- •18.1.2 Консерватизм
- •18.2 Основні ідейно-політичні доктрини в робітничому русі
- •18.2.1 Комунізм
- •18.2.2 Соціал-демократизм
- •18.3 Ідейні засади політичного екстремізму
- •18.3.1 Фашизм
- •18.3.2 Анархізм
- •18.3.3 Троцькізм
- •18.3.4 Взаємовплив політичних ідеологій
- •Рекомендована література
2.5.4 Елітизм
Наприкінці XIX — на початку XX ст. в історії політичної думки склався ще один важливий напрям — елітизм. Теорія еліт виникла під певним впливом марксизму як критична переоцінка досвіду представницького правління й ліберально-демократичних цінностей в умовах подальшої централізації і бюрократизації політичного життя. Однак якщо критичне ставлення марксизму до ліберальної демократії вилилося у його вимогу насильницької революції, то творці теорії еліт дійшли інших висновків.
Суть елітизму полягає у визнанні того, що суспільством завжди править вибрана меншість — еліта. Безпосередніми творцями теорії еліт були італійські соціологи Гаетано Моска (1858- 1941) і Вільфредо Парето (1848—1923). Свої погляди на еліту Г. Моска виклав у праці «Основи політичної науки» (1896), яка була перекладена англійською мовою й видана під назвою «Пануючий клас» (1939). Головна ідея цієї праці полягає в тому, що в усіх суспільствах існують два класи: клас, який управляє, і клас, яким управляють. Перший клас завжди складає незначну меншість суспільства. Він здійснює всі політичні функції, монополізує владу й користується притаманними їй привілеями, тоді як другий клас — значно численніший — управляється й регулюється першим.
Влада, стверджував Г. Моска, завжди перебувала й повинна перебувати в руках меншості — політичного класу. Коли вона переходить з одних рук в інші, то завжди переходить від однієї меншості до іншої, але ніколи — від меншості до більшості. Вчений проаналізував особливості формування політичного класу і його специфічні властивості. Він вважав, що найважливішими з них є здатність цього класу до управління іншими людьми, а також матеріальне, моральне та інтелектуальне переважання над ними. Г. Моска виокремив дві тенденції у розвитку політичного класу, який пізніше назвав елітою: аристократичну й демократичну. Перша з них проявляється у прагненні політичного класу стати спадковим якщо не юридичне, то фактично — шляхом відтворення на власній основі. Суть другої тенденції полягає в оновленні складу політичного класу за рахунок найбільш здібних до управління, активних представників нижчих верств суспільства. Переважання аристократичної тенденції веде до «закриття і кристалізації» політичного класу, його виродження, що, в свою чергу, призводить до суспільного застою та активізує боротьбу нових соціальних сил за здобуття панівних позицій у суспільстві. Переважання демократичної тенденції, навпаки, упереджує дегенерацію пануючого класу, робить його здатним до ефективного керівництва суспільством. Найбільш бажаною для суспільства є рівновага між аристократичною і демократичною тенденціями, бо вона забезпечує як наступництво і стабільність у керівництві суспільством, так і якісне оновлення самого керівництва.
Незалежно від Г. Моски і майже в той самий час теорію політичних еліт розробляв В. Парето. Свої погляди з цього питання він виклав головним чином у праці «Трактат із загальної соціології» (1916). Як і Г. Моска, В. Парето виходив з того, що суспільством завжди правила й повинна правити вибрана, наділена особливими соціальними та психологічними властивостями меншість — еліта, її складають індивіди, які вирізняються високими показниками в тій чи іншій сфері діяльності, посідають найвище місце на шкалі таких соціальних цінностей, як-то влада, багатство чи знання.
В. Парето поділяє еліту на правлячу і неправлячу — контреліту. Правляча еліта — це всі ті, хто прямо чи опосередковано бере участь в управлінні суспільством. Контреліта — це люди, які наділені характерними для еліти психологічними властивостями, але внаслідок свого соціального статусу і різного роду бар'єрів не мають доступу до управління. Соціальна рівновага потребує постійного оновлення складу правлячої еліти шляхом введення до неї індивідів з елітарними властивостями з нижчих верств суспільства і вилучення тих, хто таких властивостей не має. Однак це не відбувається, оскільки правляча еліта прагне зберегти свої привілеї і передати їх у спадок особам з неелітарними індивідуальними властивостями. У результаті погіршується якісний склад правлячої еліти, вона вироджується, що спонукає кількісно зростаючу контреліту до боротьби за владу. Остання скидає правлячу еліту і встановлює власне панування. Так відбувається зміна правлячих еліт, яку В. Парето назвав «законом циркуляції еліт».
За В. Парето, існують два головних типи еліт, які послідовно змінюють один одного: еліта «левів» та еліта «лисів». Першу характеризують крайній консерватизм, силові методи правління. Друга, навпаки, динамічна, її складають майстри обману й політичних комбінацій. Стабільна політична система характеризується переважанням еліти «левів», а нестабільна, яка вимагає творчо мислячих, енергійних діячів, новаторів, — еліти «лисів».
Кожен тип еліти має певні переваги на тому чи іншому етапі суспільного розвитку. Та з часом вони перестають відповідати потребам керівництва суспільством. Еліта вироджується й відповідно до закону циркуляції еліт поступається місцем контреліті, яка за допомогою мобілізованих нею невдоволених мас установлює своє політичне панування. Маси від такої зміни еліт нічого не виграють і залишаються об'єктом панування та експлуатації. Звідси В. Парето робив песимістичні висновки як щодо «масової циркуляції еліти або просто революції», так і стосовно демократії.
Близькими до цих висновків були погляди третього відомого творця класичної теорії політичних еліт — німецького соціолога Роберта Міхельса (1876—1936). Погоджуючись в основному з тлумаченням Г. Москою причин елітарності, він особливо виокремлював організаційні структури суспільства, які стимулюють елітарність і вивищують керівну меншість. Учений стверджував, що сама організація суспільства вимагає елітарності й закономірно відтворює її.
У своїй основній праці «До соціології партійності в сучасній демократії» (1911) Р. Міхельс на прикладі німецької соціал-демократії доводив, що суспільство не може функціонувати без великих організацій. Керівництво такими організаціями не можуть здійснювати всі їхні члени, більшість яких є некомпетентними, пасивними й байдужими як до повсякденної діяльності організацій, так і до політики в цілому. Ефективність функціонування великих організацій потребує виокремлення керівної меншості, яка, маючи спеціальну освітньо-професійну підготовку, формулює програми, готує вибори, управляє фінансами тощо. Ця меншість поступово, але неминуче виходить з-під контролю рядових членів, відривається від них і підпорядковує політику власним інтересам, піклуючись передусім про збереження свого привілейованого становища. Так з необхідністю закону, який Р. Міхельс назвав «залізним законом олігархічних тенденцій», в організаціях і суспільстві в цілому виокремлюється керівна меншість — еліта.
Будь-яким, навіть демократичним суспільством, стверджував Р. Міхельс, завжди фактично править олігархічна елітарна група. Демократія як безпосередня влада мас неможлива суто технічно й недоцільна з огляду на некомпетентність мас і їх байдуже ставлення до політики.
Р. Міхельс заперечував закон циркуляції еліт В. Парето, вважаючи, що еліта виступає як єдина згуртована сила, бо різні її групи мають спільний інтерес — збереження свого панівного становища. Хоча між представниками еліти й точиться неперервна боротьба, для мас вона є прихованою. А тому потрібно говорити не про поділ еліти на правлячу й неправлячу, а про поділ суспільства на еліту як панівну привілейовану касту і маси як «демократичну декорацію».
Елітистський підхід до вивчення політики на початку XX ст. був доповнений вивченням впливу так званих заінтересованих груп (А. Бентлі) і теорією бюрократії (М. Вебер), а згодом концепціями технократії і мерітократії (Дж. Бернхем, Дж. Гелбрейт, Д. Белл та ін.).
Таким чином, політична думка від свого зародження й до становлення науки про політику у нинішньому її вигляді пройшла довгий і складний шлях, на якому політичні ідеї виникали й розвивались під вирішальним впливом об'єктивних чинників суспільного розвитку, насамперед таких, як соціально-економічні умови життя суспільства, характер взаємовідносин наявних у ньому різних класів, його державно-правова система.
Політичні вчення найчастіше є ідеологічним відображенням реальних інтересів певних суспільних класів. Двома основними напрямами суспільно-політичної думки, які склалися протягом декількох століть, є лібералізм із його головною ідеєю індивідуальної свободи і комунізм, центральна ідея якого — ідея соціальної рівності. Попри класово-апологетичний характер ліберального й комуністичного вчень через їх боротьбу, взагалі через взаємодію й зіткнення різних за своєю сутністю поглядів і позицій, в історії політичних ідей відбувається процес осягнення об'єктивної природи держави, поглиблення уявлень про свободу, рівність і справедливість, про належний суспільний і державний устрій, права і свободи людини, форми і принципи взаємовідносин особи і влади тощо. Звернення до політичних концепцій минулого нерідко виявляється дійовим засобом розв'язання складних проблем, які постають перед сучасною наукою про політику.