АНОТАЦІЯ
На курсовій роботі на тему «Розрахунок економічної ефективності від впровадження програмного забезпечення проектування електронного устаткування та інтегральних мікросхем за рахунок власних коштів, при трудомісткість складає 8 люд.- год., об’єм виконаних робіт 459 шт./міс. .» було розглянуто питання для вирішення економічних питань на підприємстві, тобто чи ефективно використовувати новий програмний продукт.
Основна частина курсової роботи складається з таких розділів як «Інваріантний пошук оптимального рішення», «Розрахунок капітальних витрат», «Розрахунок експлутаційних витрат», «Розрахунок умовних об’ємів робіт», «Розрахунок економічної ефективності».
ВСТУП
Визначення ефективності виробництва полягає в оцінці його результатів. Таким чином результатами можуть бути обсяги виготовленої продукції в натуральному чи вартісному виразі або прибуток. Але сама по собі величина цих результатів не дає змоги робити висновки про ефективність чи неефективність роботи підприємства, бо невідомо якою ціною отримані ці результати. Звідси для отримання об’єктивної оцінки ефективності підприємства необхідно також урахувати оцінку цих витрат, що дали змогу одержати ті чи інші результати. Процес виробництва здійснюється через поєднання факторів, що його визначають: засобів праці (основні фонди), предметів праці (оборотні фонди), робочої сили(трудові ресурси). Крім того, істотним чином на виробництво впливає фінансовий стан підприємства, а також певні організаційні,управлінські, технологічні та інші переваги, що відображають як нематеріальні ресурси.
Метою даної курсової роботи є визначення економічної ефективності від впровадження програмного забезпечення. Для досягнення поставленої мети необхідно вирішити ряд взаємопов’язаних завдань:
провести інваріантний пошук оптимального рішення;
розрахунок капітальних витрат;
розрахунок експлутаційних витрат;
розрахунок умовних об’ємів робіт;
розрахунок економічної ефективності.
1.Інваріантний пошук оптимального рішення
Програмне забезпечення – сукупність програм системи обробки інформації і програмних документів, необхідних для експлуатації цих программ.
Розрізняють системне програмне забезпечення (зокрема, операційна система, транслятори, редактори) та прикладне програмне забезпечення, що використовується для виконання конкретних завдань, наприклад, статистичне програмне забезпечення.
Виконання програмного забезпечення комп’ютером полягає у маніпулюванні інформацією та керуванні апаратними компонентами комп'ютера. Наприклад, типовим для персональних комп’ютерів є відображення інформації на екран та прийом її з клавіатури.
Програмне забезпечення та апаратне забезпечення є дві комплементарні компоненти комп'ютера, причому межа між ними нечітка: деякі фрагменти програмного забезпечення на практиці реалізуються суто апаратурою мікросхем комп'ютера, а програмне забезпечення, в свою чергу, здатне виконувати (емулювати) функції електронної апаратури. По суті, призначення програмного забезпечення полягає в керуванні як самим комп'ютером так і іншими програмами та маніпулюванні інформацією.
Теоретичні основи програмного забезпечення комп'ютерів базуються на теорії скінченних автоматів, і практично були закладені британським математиком Аланом Тюрингом у 1936 році. Він створив так звану машину Тюринга, математичну модель абстрактної машини, здатної виконувати послідовності рудиментарних операцій, які переводять машину з одного фіксованого стану в інший, вже заданий наперед стан. Головна ідея полягала в математичному доведенні факту, що будь-який, попередньо сформульований стан системи може бути завжди досягнутий послідовним виконанням скінченного набору елементарних команд (програми) з фіксованого алфавіту команд.
Розрізняють системне та прикладне програмне забезпечення. Системне програмне забезпечення призначено для обслуговування власних потреб комп'ютера - забезпечення його працездатності і виконання його внутрішніх функцій, а також для створення передумов для виконання прикладного програмного забезпечення. Типовим прикладом системного програмного забезпечення є операційна система.
Прикладне програмне забезпечення, призначено для розв'язання задач користувача. Наприклад: редактори тексту, електронні таблиці, бази даних, тощо.
Програмне забезпечення можна розділити на корисне і шкідливе. Корисне програмне забезпечення створюється для виконання завдань, що відповідають побажанням користувача комп'ютера. Основна мета шкідливого програмного забезпечення - виконувати операції, які є небажаними для користувача, часто із завдаванням прихованої чи явної шкоди. Прикладом шкідливого програмного забезпечення є комп'ютерні віруси.
Розробка програмного забезпечення наприкінці 20 ст. - на початку 21 ст. виділилася в окрему важливу галузь економіки - індустрію програмного забезпечення. Процес розробки комп'ютерних програм вимагає висококваліфікованої праці, і розвивається, загалом, повільніше, ніж процес вдосконалення апаратної бази комп'ютерів. Інженерія програмного забезпечення відносно недавно стала окремою професією.
Розробка програмного забезпечення включає в себе багато стадій : проектування, програмування, тестування, впровадження і підтримку. Проектування починається із формулювання вимог до програмного забезпечення і створення специфікацій - документів, у яких описані функції, що їх повинна виконувати програма. На наступному етапів створюється загальний дизайн програми: розбиття її на окремі блоки і визначення взаємодії між ними. На етапі безпосереднього програмування створюється текстовий код програми на одній чи декількох мовах програмування. Після компіляції коду, програмний продукт обов'язково проходить тестування, у процесі якого визначається відповідність продукту специфікаціям, знаходяться і виправляються помилки.
Перед впровадженням програмний продукт потребує документації — опису можливостей, посібників користувача, системи допомоги. Після впровадження програмного забезпечення, що для програмних продуктів вимагає маркетингу, системи дистрибуції, реклами тощо, програмне забезпечення потребує підтримки. Необхідність у підтримці виникає внаслідок швидкого розвитку комп'ютерів, що зумовлює необхідність взаємодії програмного продукту з іншими, новішими програмами і новою матеріальною базою. Часто підтримка нових можливостей забезпечується випуском нових версій програмного продукта.
Частиною програмного забезпечення є стандартні протоколи, які розробляються для узгодження програмних продуктів від різних виробників. Це потрібно для того, щоб, наприклад, електронний лист, посланий через електронну пошту з одного ком'ютера міг бути прочитаний на іншому ком'ютері зовсім іншою програмою та, навіть, з іншою операційною системою.
Користувач отримує програмне забезпечення разом із ліцензією, яка надає йому право використовувати програмний продукт за умови виконання положень ліцензування. Зазвичай, ці умови обмежуть можливості користувача передавати програмний продукт іншим користувачам. Частина програмного забезпечення поставляється з вільною ліцензією. Такі ліцензії дозволяють розповсюджувати програмний продукт, а також модифікувати його.
Частина програмного забезпечення розповсюджується як безкоштовне. Існує також умовно безкоштовне або шароварне програмне забезпечення. У цьому випадку зазвичай користувач безкоштовно отримує демонстраційну версію програмного продукта з дещо обмеженими можливостями на певний випробувальний період, а після його закінченння зобов'язаний або придбати продукт, або деінсталювати його.
Інтегральна мікросхема - електронний прилад, який складається з багатьох мініатюрних транзисторів та інших елементів схеми, об'єднаних у
моноблок (чіп). Інтегральна мікросхема (ІС, ІМС, МС), чіп, мікрочіп (англ. chip - тріска, уламок, фішка) - мікроелектронний пристрій - електронна схема довільної складності, виготовлена на напівпровідниковому кристалі (чи плівці) і поміщена в нерозбірний корпус.
Часто під інтегральною схемою розуміють власне кристал або плівку з електронною схемою, а під мікросхемою – інтегральну мікросхему, вкладену в корпус.
У той же час вираження «чіп компоненти» означає «компоненти для поверхневого монтажу» у відмінності від компонентів для традиційної пайки в отвори на платі.
Тому вірніше говорити «чіп мікросхема», маючи на увазі мікросхему для поверхневого монтажу. В даний момент велика частина мікросхем виготовляється в корпусах для поверхневого монтажу.
У 1958 році двоє вчених, що жили у зовсім різних місцях, винайшли практично ідентичну модель інтегральної схеми. Один з них, Джек Кілбі, працював на Texas Instruments, іншої, Роберт Нойс, був власником компанії по виробництву напівпровідників Fairchild Semiconductor Corporation. Обох об'єднало питання: «Як у мінімум місця вмістити максимум компонентів?». Транзистори, резистори, конденсатори й інші деталі в той час розміщалися на платах окремо, і учені вирішили спробувати їх об'єднати в один монолітний кристал з напівпровідникового матеріалу. Тільки Кілбі скористався германієм, а Нойс віддав перевагу кремнію.
У 1959 році вони окремо один від одного одержали патенти на свої винаходи — почалося протистояння двох компаній, що закінчилося мирним договором і створенням спільної ліцензії на виробництво чіпів. Після того як у 1961 році Fairchild Semiconductor Corporation пустила чіпи у вільний продаж, їхній відразу стали використовувати у виробництві калькуляторів і комп'ютерів замість окремих транзисторів, що дозволило значно зменшити розмір і збільшити продуктивність.
Напівпровідникова мікросхема — всі елементи і межелементние з'єднання виконані на одному напівпровідниковому кристалі (наприклад, кремнію, германія, арсеніду галію).
Плівкова мікросхема — всі елементи і межелементние з'єднання виконані у виді плівок:
товстоплівкова інтегральна схема;
тонкоплівкова інтегральна схема.
Гібридна мікросхема — крім напівпровідникового кристалу містить трохи безкорпусних діодів, транзисторів і інших електронних компонентів, поміщених в один корпус.
Вид оброблюваного сигналу:
аналогові
цифрові
аналого-цифрові
Аналогові мікросхеми - вхідні і вихідні сигнали змінюються за законом безупинної функції в діапазоні від позитивного до негативної напруги харчування.
Цифрові мікросхеми - вхідні і вихідні сигнали можуть мати два значення: логічний чи нуль логічна одиниця, кожному з який відповідає визначений діапазон напруги. Наприклад, для мікросхем ттл-логіки при харчуванні +5
В діапазон напруги 0...0,8 В відповідає логічному нулю, а діапазон 2,4...5 У відповідає логічній одиниці. Для мікросхем есл-логіки при споживанні 5,2 В: логічна одиниця - це 0,8...1,03 В, а логічний нуль - це 1,6...1,75 В.
Аналого-цифрові мікросхеми сполучають у собі форми цифрової й аналогової обробки сигналів. В міру розвитку технологій одержують усе більше поширення.
Основним елементом аналогових мікросхем є транзистори (біполярні чи польові). Різниця в технології виготовлення транзисторів істотно впливає на характеристики мікросхем. Тому нерідко в описі мікросхеми вказують технологію виготовлення, щоб підкреслити тим самим загальну характеристику властивостей і можливостей мікросхеми. У сучасних технологіях поєднують технології біполярних і польових транзисторів, щоб домогтися поліпшення характеристик мікросхем.
Де небхідно заощаджувати споживання струму, застосовують Кмоп-технологію, де важливіше швидкість і не потрібно економія - споживаної потужності застосовують ттл-технологію. Слабким місцем кмоп-мікросхем є уразливість від статичної електрики — досить торкнутися рукою висновку мікросхеми і її цілісність уже не гарантується. З розвитком технологій ТТЛ і КМОП мікросхеми по параметрах зближаються і як наслідок, наприклад, серія мікросхем 1564 — зроблена за технологією КМОП, а функціональність і розміщення в корпусі як у ТТЛ технології.
Мікросхеми, виготовлені по есл-технології є найшвидшими, але найбільше енергоспоживаючими і застосовувалася при виробництві обчислювальної техніки, коли найважливішим параметром була швидкість обчислення. У СРСР самі продуктивні ЕОМ типу ЄС106х виготовлялися на есл-мікросхемах. Зараз ця технологія використовується рідко.
Інтегральна мікросхема може володіти закінченим, як завгодно складним, функціоналом - аж до цілого мікрокомп'ютера.
Аналогові і цифрові мікросхеми випускаються серіями. Серія — це група мікросхем, що мають єдине конструктивно-технологічне виконання і призначені для спільного застосування. Мікросхеми однієї серії, як правило, мають однакові напруги джерел харчування, погоджені по вхідних і вихідних опорах, рівням сигналів.
Мікросхеми випускаються в двох конструктивних варіантах - корпусному і бескорпусном.
Бескорпускна мікросхема - це напівпровідниковий кристал, призначений
для монтажу в гібридну чи мікросхему мікрозборку.
Корпус — це частина конструкції мікросхеми, призначена для захисту від хисту від зовнішніх впливів і для з'єднання з зовнішніми електричними ланцюгами за допомогою висновків. Корпуси стандартизовані для спрощення технологічного процесу виготовлення виробів з різних мікросхем. Число стандартних корпусів обчислюється сотнями!
У російських корпусах відстань між висновками виміряється в міліметрах і найбільше часто це 2,5 мм чи 1,25 мм. В імпортних мікросхем відстань вимірюють у дюймах, використовуючи величину 1/10 чи 1/20 дюйма, що відповідає 2,54 і 1,28 мм. У корпусах до 16 висновків ця різниця незначна, а при великих розмірах ідентично корпуса вже несумісні.
У сучасних імпортних корпусах для поверхневого монтажу застосовують і
метричні розміри: 0,8 мм; 0,65 мм і інші.
З великої кількості цифрових мікросхем виготовлялися процесори. Фірма
Intel першої виготовила мікросхему Intel 4004, що виконувала функції процесора. Такі мікросхеми одержали назва мікропроцесор. Мікропроцесори фірми Intel удосконалювалися: Intel 8008, Intel 8080, Intel 8086, Intel8088 (на основі двох останніх мікропроцесорів, фірмою IBM, були випущені перші персональні комп'ютери).
Мікропроцесор виконує в основному функції АЛУ (арифметико-логічний пристрій), а додаткові функції зв'язку з периферією виконувалися за допомогою спеціально для цього виготовлених наборів мікросхем. Для перших мікропроцесорів число мікросхем у наборах обчислювалося десятками, а зараз це набір із двох-трьох мікросхем, що одержав термін чипсет.
Мікропроцесори з убудованими контролерами пам'яті і введення-висновку, ОЗУ і ПЗУ, а також іншими додатковими функціями називають мікроконтролерами.