ЕМФ / Атлас ЕМФ (Волков, ІІ частина) / атлас електронок

Ендокриноцити в складі епітеліальної пластинки ворсинок і крипт мають однотипну будову, але в криптах їх більше. Ці клітини розташовані між стовпчастими епітеліоцитами, контактують із базальною мембраною. Характерною ознакою їх будови є наявність у цитоплазмі гормональних гранул, які мають високу електронну щільність.

Рис. 53. ЕНДОКРИНОЦИТ.

ЕПІТЕЛІАЛЬНА ПЛАСТИНКА ВОРСИНКИ ТОНКОЇ КИШКИ 1-ендокриноцит: а-ядро, б-цитоплазма, в-гранули гормону, 2-стовпчастий епітеліоцит (базальна частина): а-ядро, б-цитоплазма.

х 12 000

Під епітеліальною пластинкою за базальною мембраною розташована пухка волокниста сполучна тканина власної пластинки слизової оболонки тонкої кишки. Особливістю її будови є скупчення лімфоцитів, плазматичних клітин, наявність лімфокапілярів.

Рис. 54. ВЛАСНА ПЛАСТИНКА СЛИЗОВОЇ ОБОЛОНКИ ТОНКОЇ КИШКИ 1-плазмоцит, 2-лімфоцит, 3-лімфатичний капіляр, 4-міжклітинна речовина.

Х4 000

М'язову пластинку слизової оболонки тонкої кишки утворюють гладкі міоцити, які щільно прилягають один до одного, оточені базальною мембраною і з'єднуються нексусами. Залежно від напрямку перерізу форма ядра може бути еліпсоподібною або круглою, відповідно форма тіла — веретеноподібною або помірно подовгастою.

Рис. 55. М'ЯЗОВА ПЛАСТИНКА СЛИЗОВОЇ ОБОЛОНКИ ТОНКОЇ КИШКИ 1-гладкий міоцит: а-ядро, б-саркоплазма, в-сарколема. х7 000

Для рель'єфу слизової оболонки товстої кишки характерна наявність крипт (ворсинки відсутні). Епітеліальна пластинка слизової утворена одношаровим циліндричним епітелієм, серед клітин якого багато келихоподібних, наявні стовпчасті з облямівкою, без облямівки, клітини Панета та ендокриноцити.

Рис. 56. ЕПІТЕЛІАЛЬНА ПЛАСТИНКА КРИПТИ СЛИЗОВОЇ ОБОЛОНКИ ТОВСТОЇ КИШКИ 1-келихоподібна клітина: а-секреторні гранули,

2-стовпчастий епітеліоцит: а-цитоплазма, б-мікроворсинки. х 7 000

3 . П Е Ч І Н К А

Клітини печінки — гепатоцити - в складі печінкової часточки (структурнофункціональної одиниці органа) розташовані балками. Плазмолеми чітко обмежують гепатоцити, які мають округлі, світлі (еухроматинові) ядра, а в цитоплазмі добре розвинені органели загального призначення і включення.

Рис. 57. ГЕПАТОЦИТИ В СКЛАДІ ЧАСТОЧКИ ПЕЧІНКИ 1-ядро, 2-цитоплазма,

3-плазмолеми сусідніх гепатоцитів,

4-десмосоми,

5-жовчний капіляр. х 12 000

Печінкові балки складають два ряди гепатоцитів, між якими проходять жовчні капіляри. Останні утворені плазмолемами біліарних поверхонь двох сусідніх клітин, мають мікроворсинки і помірний просвіт обмежений щільними десмосомальними контактами. Тому жовч у нормальних умовах не потрапляє в міжклітинний простір, а потім у кров.

У біліарному полюсі гепатоцита добре виражені органели загального призначення: комплекс Гольджі, мітохондрії, елементи гранулярної та агранулярної ендоплазматичної сітки, лізосоми, пероксисоми.

Рис. 58. БІЛІАРНІ ПОЛЮСИ ГЕПАТОЦИТІВ 1-гепатоцит, 2-жовчний капіляр: а-просвіт, б-мікроворсинки, 3-десмосоми.

х ЗО 000

Досить часто гепатоцити містять по два ядра (в печінці дорослої людини таких гепатоцитів до 20 %). Такий тип гепатоцитів має великий об'єм цитоплазми, яка насичена органелами. В ядрах на фоні світлої каріоплазми спостерігаються електроннощільні великі ядерця. Ці структурні ознаки свідчать про високу функціональну активність двоядерних гепатоцитів.

Рис. 59. ДВОЯДЕРНИЙ ГЕПАТОЦИТ

1-ядро: а-ядерце, б-каріплазма, в-каріолема, 2-цитоплазма: а-мітохондрія, б-гранулярна ендоплазматична сітка, в-гранули глікогену, х-12 000

Часточкові синусоїдні гемокапіляри печінки йдуть між печінковими балками, контактуючи з васкулярними полюсами гепатоцитів. Це з широкими просвітами капіляри, стінка яких утворена ендотеліоцитами подовгастої форми, а базальна мембрана відсутня майже на всій довжині таких судин. Перисинусоїдальний простір Діссе (вузький проміжок між цитолемами ендотеліоцита та гепатоцита) заповнений плазмою крові та багаточисельними мікроворсинками з боку васкулярного полюса печінкових клітин. У складі стінки синусоїдів поміж ендотеліоцитів розташовані численні зірчасті макрофаги (клітини Купфера), які можуть знешкоджувати сторонні частинки, мікроби тощо.

Рис. 60. ФРАГМЕНТ ГЕМОКАПІЛЯРА І ВАСКУЛЯРНОГО ПОЛЮСА ГЕПАТОЦИТА

1-просвіт капіляра,

2-ендотеліоцит,

3-гепатоцит,

4-простір Діссе,

5-мікроворсинки. х 27 000

Система жовчовивідних шляхів починається міжчасточковими жовчними протоками. Стінка протоки утворена одношаровим епітелієм, розташованим на базальній мембрані. Епітеліоцити мають округло-овальну форму, щільно прилягають один до одного, з'єднуються десмосомами і мають окремі мікроворсинки.

Рис. 61. МІЖЧАСТОЧКОВА ЖОВЧНА ПРОТОКА

1-епітеліоцит,

2-базальна мембрана,

3-просвіт протоки. х4 000

4. ПІДШЛУНКОВА ЗАЛОЗА

Екзокринна частина підшлункової залози побудована з панкреатичних ацинусів, які є структурно-функціональними одиницями органа. Кінцевий секреторний відділ - ацинус - складається з екзокринних панкреатоцитів ациноцитів).

Панкреатоцити - це великі секреторні клітини у формі конуса, які мають широку основу (базальну частину) і звужену верхівку (апікальну частину).

Апікальна частина містить гранули зимогену (зимогенна зона), секреторні гранули різного ступеня зрілості. Апікальна ділянка плазмолеми утворює микроворсинки.

Вставна вивідна протока починається невеликими світлими клітинами центроацинозними епітеліоцитами), які заходять всередину ацинуса, контактуючи з апікальною поверхнею панкреатоцитів.

Рис. 62. ПАНКРЕАТОЦИТИ (АПІКАЛЬНА ЧАСТИНА) 1-ядро, 2-мітохондрія, 3-гранула зимогену,

4-мікроворсинки в просвіті вивідної протоки,

5-центроацинозна клітина.

х 21 000

Панкреатоцити лежать на базальній мембрані. їх круглі ядра мають багато рибосомальних гранул у каріоплазмі, добре виражені ядерні пори в каріолемі. Ядро локалізоване в базальній частині клітини, як і добре розвинена гранулярна ендоплазматична сітка, що займає значний об'єм цитоплазми. Цей органоїд здійснює синтез ферментів панкреатичного соку. Округло-овальні мітохондрії мають світлий матрикс і помірну кількість крист. Вони розсіяні по всій цитоплазмі та забезпечують енергією біосинтетичні процеси (секреторну діяльність панкреатоцитів).

Рис. 63. ПАНКРЕАТОЦИТИ (БАЗАЛЬНА ЧАСТИНА) 1-ядро,

2-гранулярна ендоплазматична сітка,

3-мітохондрія. х 25 000

Ендокринна частина підшлункової залози представлена панкреатичними острівцями Лангерганса, що утворюються інсулоцитами. Характерною ознакою цих клітин є наявність секреторних гранул, за будовою і властивостями яких інсулоцити диференціюють на такі види: В-клітини, А-клітини, Д-клітини, Діклітини та РР-клітини.

Найбільшу кількість в острівцях становлять В-інсулоцити (до 70 %). Специфічною ознакою цих клітин є гранули у вигляді пухирця з електроннощільним центром і широким світлим обвідком (містять гормон інсулін).

На периферії острівця розташовані А-інсулоцити. Гранули в них менші та осміофільні (містять гормон глюкогон). Інсулоцити контактують із гемокапілярами вісцерального (фенестрованого) типу.

Гормони-антагоністи - інсулін і глюкогон - регулюють вміст і рівень глюкози в крові.

Рис. 64. ІНСУЛОЦИТИ. ПАНКРЕАТИЧНИЙ ОСТРІВЕЦЬ

1-В-інсулоцит: а-ядро, б-цитоплазма, в-гранули гормону, 2-А-інсулоцит: а-ядро, б-цитоплазма, в-гранули гормону, 3-гемокапіляр: а-ендотелій, б-базальна мембрана.

хбООО

V I I . Д И Х А Л Ь Н А С И С Т Е М А 1 . П О В І Т Р О Н О С Н І Ш Л Я Х И

У складі епітеліальної пластинки слизової оболонки різних відділів повітроносних шляхів є війчасті, келихоподібні, базальні та ендокринні клітини. Війчасті клітини є основними в багаторядному покривному епітелії. Вони мають форму клина, широка частина якого направлена до поверхні епітелію, а вузька частина іде до базальної мембрани.

На апікальній поверхні цих клітин щільно розташовані війки (органели спеціального призначення). Зовні війку оточує плазмолема, а всередині є аксонема - структура, яка складається із системи мікротрубочок. Зміщення мікротрубочок викликає рух війок, що у свою чергу, забезпечує пересування слизу, корпускулярних частинок, мікроорганізмів і виділення їх із повітроносних шляхів.

Рис. 65. АПІКАЛЬНІ ЧАСТИНИ ВІЙЧАСТИХ ЕПІТЕЛЮЦИТІВ. ЕПІТЕЛІАЛЬНА ПЛАСТИНКА СЛИЗОВОЇ ОБОЛОНКИ ДИХАЛЬНОЇ ДІЛЯНКИ НОСОВОЇ ПОРОЖНИНИ 1-ядро, 2-цитоплазма, 3-війки.

х 15 000

2 . Л Е Г Е Н І . Р Е С П І Р А Т О Р Н И Й ВІДДІЛ

Респіраторний відділ легень складають його структурно-функціональні одиниці - легеневі ацинуси. Ацинус будують альвеолярні бронхіоли, альвеолярні соди та альвеолярні мішечки.

Альвеолярні ходи і мішечки майже повністю складають альвеоли - структури у вигляді відкритих пухирців, на рівні яких здійснюється газообмін. Альвеоли контактують із кровоносними капілярами, в просвітах яких завжди є еритроцити. В складі стінки альвеоли з боку повітря є суцільний епітеліальний шар, який створюють респіраторні та великі секреторні клітини.

Рис. 66. АЛЬВЕОЛИ В СКЛАДІ АЛЬВЕОЛЯРНОГО МІШЕЧКА. РЕСПІРАТОРНИЙ ВІДДІЛ ЛЕГЕНЬ

1-просвіт альвеоли,

2-стінка альвеоли,

3-респіраторний епітеліоцит,

4-секреторний епітеліоцит,

5-гемокапіляр. хЗООО

Малі респіраторні епітеліоцити (альвеолоцити І типу) - це плоскі клітини, які вкривають поверхню альвеол. Альвеолоцити розпластані на базальній мембрані, мають потовщену ядерну ділянку і тонку цитоплазматичну у вигляді широких відростків.

У цитоплазматичних ділянках респіраторних епітеліоцитів відсутні органели, а наявні піноцитозні пухирці та вакуолі. Це структурно відображає функціональне призначення даних клітин - забезпечення газообміну.

Рис. 67. РЕСПІРАТОРНИЙ ЕПІТЕЛЮЦИТАЛЬВЕОЛОЦИТ І ТИПУ

1-альаеолоцит: а-ядро, б-цитоплазматичний відросток, 2-базальна мембрана, 3-цитоплазма ендотеліоцита, 4-просвіт гемокапіляра.

хбООО

Великі секреторні епітеліоцити (альвеолоцити П типу) - це округлої форми клітини, які виступають у просвіт альвеоли і покривають незначну ділянку її поверхні.

Для цитоплазми цих клітин характерні досить великі, електроннощільні шаруваті тільця. В перинуклеарній зоні розташований добре розвинений комплекс Гольджі, наявні цистерни ендоплазматичної сітки, рибосоми, невеликі мітохондрії.

Секреторні епітеліоцити синтезують фосфоліпіди, які беруть участь в утворенні сурфактанту.

Рис. 68. ВЕЛИКИЙ СЕКРЕТОРНИЙ ЕПІТЕЛІОЦИТ — АЛЬВЕОЛОЦИТ II ТИПУ

1-секреторний епітеліоцит:

а-ядро, б-цитоплазма, в-секреторні гранули, 2-базальна мембрана, 3-просвіт гемокапіляра.

х21 000

Гістогематичний бар'єр у респіраторному відділі легень називається аерогематичним. Його утворюють структури, через які здійснюється газообмін. Це тонка ділянка цитоплазми респіраторного епітеліоцита, базальна альвеолокапілярна мембрана, витончена ділянка цитоплазми до епітеліоцита кровоносного капіляра. Загальна товщина цієї структури становить 0,5 мкм.

Сучасна гістологія включає в склад компонентів аерогематичного бар'єру ще й сурфактант. Сурфактантний альвеолярний комплекс вкриває альвеоли зсередини, контактує з повітрям і запобігає злипанню альвеол, підтримає їх форму у вигляді відкритих пухирців.

Рис. 69. АЕРОГЕМАТИЧНИЙ БАР'ЄР — СТІНКА АЛЬВЕОЛИ 1-просвіт альвеоли, 2-просвіт гемокапіляра,

3-цитоплазма респіраторного альвеолоцита,

4-базальна мембрана,

5-цитоплазма ендотеліоцита. х 27 000

VIII. ШКІРА

1. Е П І Д Е Р М І С

Шкіра — це зовнішній покрив організму, який побудований з епідермісу дерми та гіподерми. Епідерміс вкриває поверхню шкіри і є багатошаровим плоским зроговілим епітелієм. Епідермоцити в його складі розташовані шарами. У товстій шкірі таких шарів п'ять: базальний, остистий (шипуватий), зернистий блискучий, роговий.

Базальний шар утворюють великі циліндричної або овальної форми епітеліоцити, які розташовані на базальній мембрані. Особливістю будови базальних епідермоцитів є наявність у цитоплазмі тонофібрил і кератинових філаментів. Біля плазмолеми кератинові філаменти формують пучки, за допомогою яких між епітеліоцитами побудовані десмосомальні контакти і напівдесмосомальні з базальною мембраною. Крім цього, в цитоплазмі є рибосоми, канальця гранулярної ендоплазматичної сітки, мітохондрії. Ядра базальних епідермоцитів світлі, в їх каріоплазмі переважає еухроматин.

У базальному шарі є також меланоцити (пігментні клітини), макрофаги (клітини Лангерганса) та стовбурові клітини. Епідермоцити базального і нижніх рядів остистого шару отримали назву росткової зони епідермісу, тому що вони мітотично діляться і тим самим забезпечують фізіологічну регенерацію епідермісу шкіри.

Рис. 70. ЕПІДЕРМОЦИТИ БАЗАЛЬНОГО ТА ОСТИСТОГО ШАРІВ. ЕПІДЕРМІС ШКІРИ 1-базальний епідермоцит: а-ядро, б-цитоплазма,

в-кератинові філаменти, г-десмосоми, 2-епідермоцит остистого шару: а-ядро, б-цитоплазма. х5 000

В остистому шарі епідермоцити розташовані п'ятьма-десятьма рядами, мають полігональну форму, короткі відростки (шипи). Щільність пласту клітин цього шару забезпечують чисельні десмосомні контакти. В їх утворенні беруть участь філаменти цитоплазми. Органели розташовані в перинуклеарній зоні, а периферійна зона клітин світла, вільна від органел. Осміофільні, щільні, округлі гранули нерівномірно розміщені по цитоплазмі. Вміст гранул виводиться в міжклітинний простір і сприяє скріпленню між собою епідермоцитів.

Рис. 71. ЕПІДЕРМОЦИТИ ОСТИСТОГО ШАРУ. ЕПІДЕРМІС ШКІРИ 1-епідермоцит: а-ядро, б-цитоплазма, в-шипи, г-десмосоми, д-осміофільні гранули, е-тонофібрили.

х7 000