Тема 1 стратегія підприємства: поняття, еволюція концепцій

План

1. Характеристика й основні ознаки фаз (етапів) еволюції систем планування розвитку підприємства

2. Поняття й сутність стратегії підприємства. Співвідношення понять «стратегія», «політика», «тактика»

3. Види стратегій підприємства

4. Процес розробки стратегії й характеристика його етапів

1. Характеристика й основні ознаки фаз (етапів) еволюції систем планування розвитку підприємства

Історики бізнесу виділяють чотири етапи в розвитку планування: бюджетування, довгострокове планування, стратегічне планування, стратегічне керування.

Бюджетування. В епоху формування корпорацій до другої світової війни спеціальних служб планування, особливо довгострокового, не існувало. Вищі керівники регулярно обговорювали й намічали плани розвитку свого бізнесу, однак формальне планування, пов'язане з розрахунками показників, веденням звітності й т.ін., обмежувалося лише складанням щорічних фінансових кошторисів-бюджетів по статтях витрат на різні цілі.

Особливістю бюджетно-фінансових методів є їхній короткостроковий характер і внутрішня спрямованість, тобто організація в цьому випадку розглядається як закрита система. При використанні лише бюджетно-фінансових методів головною турботою менеджерів є поточний прибуток і структура витрат. Вибір таких пріоритетів створює погрозу довгостроковому розвитку організації.

Довгострокове планування. На початку 60-х років характерними умовами господарювання були високі темпи росту товарних ринків, відносно висока передбачуваність тенденцій розвитку національного господарства. Ці фактори обумовили необхідність розширення обрію планування й створили умови для розвитку довгострокового планування.

Суть методу - складання прогнозу продажів на кілька років уперед. При цьому у зв'язку з повільним наростанням характеристик мінливості зовнішнього середовища довгострокове планування ґрунтувалося на екстраполяції сформованих у минулому тенденцій розвитку. Головний показник - прогноз збуту - базувався на екстраполяції продажів у попередні роки. Далі на підставі контрольних цифр, заданих у прогнозі продажів, визначалися функціональні плани по виробництву, маркетингу, постачанню. Всі плани агрегувались у єдиний фінансовий план корпорації. Головне завдання складалося у виявленні фінансових проблем, що лімітують ріст.

Цей підхід, більше відомий у нас як «метод планування від досягнутого», широко використався в умовах централізованого планування.

Стратегічне планування. У міру наростання кризових явищ і посилення міжнародної конкуренції прогнози на основі екстраполяції стали усе більше розходитися з реальними цифрами, при цьому найбільш типовим явищем була постановка оптимістичних цілей, з якими не сходилися реальні підсумки. Таким чином, виявилося, що довгострокове планування не працює в умовах зовнішнього середовища, що динамічно змінюється, і жорсткої конкуренції.

У системі стратегічного планування відсутнє припущення про те, що майбутнє неодмінно повинне бути краще минулого, і відкидається передумова про можливості вивчення майбутнього методом екстраполяції. Власне в різному розумінні менеджерами ролі зовнішніх факторів основне розходження довгострокового планування й стратегічного. Основа стратегічного планування - аналіз, як внутрішніх можливостей організації, так і зовнішніх конкурентних чинностей і пошук шляхів використання зовнішніх можливостей з урахуванням специфіки організації. Таким чином, можна сказати, що ціль стратегічного планування укладається в поліпшенні реакції підприємства на динаміку ринку й поводження конкурентів.

Стратегічне керування. До 90-м років більшість корпорацій почали перехід від стратегічного планування до стратегічного керування. Стратегічний менеджмент визначається як комплекс не тільки стратегічних управлінських рішень, що визначають довгостроковий розвиток організації, але й конкретних дій, що забезпечують швидке реагування підприємства на зміну зовнішньої кон'юнктури, що може викликати перегляд цілей і коректування загального напрямку розвитку.

Таким чином, стратегічне керування на відміну від стратегічного планування є дієво орієнтованою системою, що включає процес реалізації стратегії, а також оцінку й контроль. Причому реалізаціястратегії - це ключова частина стратегічного керування.

У стратегічному керуванні збільшується міра невизначеності зовнішнього середовища при одночасному ослабленні сигналів про зміни й, отже, зменшується інформаційне наповнення системи керування.

Стратегічне керування характеризується швидкою реакцією на зміни зовнішнього середовища усередині планових періодів. Реакція на зовнішні зміни є двоїстою: довгострокова й оперативна одночасно. Довгострокова реакція заставляється в стратегічні плани, реальна - реалізується в реальному режимі часу.

Стратегічне керування включає елементи всіх попередніх систем керування, тобто припускає складання бюджетів, використання екстраполяції для оцінки стабільних факторів, застосування елементів стратегічного планування, а також удосконалення, необхідні для адаптації стратегічних рішень. Підприємство, що реалізує стратегічне керування, повинне мати зовнішню орієнтацію (на споживачів, конкурентів, ринок й ін.). Це так званий маркетинговий, або ринковий, підхід до організації керування на відміну від виробничого підходу, орієнтованого на внутрішні можливості виробництва.

Еволюція систем загальньофірмового керування запропонована І. Ансоффом на основі зростаючого рівня нестабільності і все меншої передбачуваності майбутнього. Із цього погляду можна виділити наступні системи керування:

• Керування на основі контролю виконання.

• Керування на основі екстраполяції, коли темпи змін прискорюються, але майбутнє ще можна пророчити шляхом екстраполяції тенденцій минулого.

• Керування на основі передбачення змін, коли представляється можливим передбачати шанси й можливості зовнішнього оточення й урахувати їх при розробці стратегічного плану.

• Керування на основі гнучких негайних вирішень, коли багато важливих завдань виникають настільки стрімко, що їх неможливо вчасно передбачити.

Таким чином, еволюцію систем керування можна розглядати як реакцію на ускладнення управлінських завдань.