Основна:

27. Дмитренко Е.С. Фінансове право України. Особлива частина: Навчальний посібник. – К.: Алерта; КНТ, 2007. – 613 с.

28. Мацелик М. О. Фінансове право [Текст] : навч. посібник для студентів вузів / М. О. Мацелик, Т. О. Мацелик, В. П. Пригоцький; ред.. В. К. Шкарупа. – К. : Знання, 2011. – 815 с.

29. Орлюк О. П. Фінансове право. Академічний курс [Текст] : підручник для студентів вузів. – К. : Юрінком інтер, 2010. – 808 с.

30. Роль В. Ф. Фінансове право [Текст] : навч. посібник для студентів вузів / В. Ф. Роль, В. В. Сергієнко, С. М. Попова. – К. : Центр учбової літератури, 2011. – 392 с.

31. Фінансове право України: Навч. посібник [для студ. вищ. навч. закл.] / [Л.К. Воронова, М.П. Кучерявенко, Н.Ю. Пришва та ін.]; - К.: Правова єдність, 2009. – 395 с.

Додаткова:

32. Величко О. Бюджетне фінансування соціальної інфраструктури: проблеми та перспективи // Економіка України. – 1998. - № 2. – С. 39-44.

33. Дмитренко Е.С. Фінансове право України. Практикум: Навчальний посібник. – К.: Атака, 2004. – 216 с.

34. Добровольська Л.М. Соціальні видатки бюджету України // Фінанси України. – 2002. - № 2. – С. 13-18.

35. Загородній А.Г., Вознюк Г.Л., Смовженко Т.С. Фінансовий словник. – 2-ге вид., випр. та доп. – Львів: Центр Європи, 1997. – 576 с.

36. Зайцев М.Ю. Місце державних видатків на фінансування ОВС у державному бюджеті // Держава і право: Збірник наукових праць. Юридичні та політичні науки. – 2001. – Випуск 9. – С. 273-278.

37. Каленюк І., Паламарчук В. Фінансування освіти: проблеми та можливості їх вирішення // Економіка. Фінанси. Право. – 2001. - № 11. – С. 9-12.

38. Костенко Ю.О. Фінансове право України: Навч. посіб. – К.: Центр учбової літератури, 2009. – 240 с.

39. Легкова М. Ф. Фiнансове право: навч.- метод. посiб. - К: Олдi плюс, 2006. - 119 с.

40. Марко І. Деякі проблеми військових фінансів в умовах ринкової економіки // Економіка. Фінанси. Право. – 1999. - № 4. – С. 8-11.

41. Музика О.А. Видатки місцевих бюджетів: законодавство України і зарубіжний досвід // Держава і право: Збірник наукових праць. Юридичні та політичні науки. – Випуск 8. – С. 268-277.

42. Нечай А.А. Проблеми правового регулювання публічних фінансів та публічних видатків: Монографія. – Чернівці: Рута, 2004. – 376 с.

43. Плахотнюк Г., Кичко І. Фінансування соціальних заходів: фактори впливу та їх оптимізація // Економіка. Фінанси. Право. – 1999. - № 8. – С. 16-18.

44. Понiкаров В. Д. Фiнансове право. - К: Олдi плюс, 2006. - 200 с.

45. Фінансове право України: Навчальний посібник / За заг. ред. В. К. Шкарупи, Т. О. Коломоєць. – К.: Істина, 2007. – 256 с.

46. Цвєтков А. Визначення поняття «видатки бюджету» в теорії фінансового права та законодавстві України // Підприємництво, господарство і право. – 2002. - № 12. – С. 82-84.

* * *

Тема 14: правове регулювання банківської діяльності

14.1. Методичні рекомендації до самостійної роботи

Банківська діяльність є одним з елементів фінансової діяльності держави та системою діючих спеціальних суб’єктів та операцій, здійснюваних ними як учасниками єдиної банківської системи щодо грошей, цінних паперів і валютних цінностей як засобів платежу, заощадження й товару. З правової точки зору банківську діяльність можна розглядати як сукупність дій, здійснюваних певними суб’єктами у формі, закріпленій нормативно-правовими актами чи договорами, спрямованими на отримання прибутку.

Однією з їх особливостей є те, що в їх регулюванні значне місце належить диспозитивним нормам (цивільно-правові, господарсько-правові) Саме тому завданням цієї теми є конкретизація саме фінансово-правового аспекта банківської діяльності. Багатоаспектність державного регулювання діяльності банків, використання різних його форм (адміністративного та індикативного), застосування Національним банком України до банків заходів впливу у разі порушення ними банківського законодавства – все це свідчить про те, що банківська діяльність як складний об’єкт правового впливу передбачає формування засад публічно-правового регулювання. Саме публічно-правові відносини за участю банківських установ є предметом регулювання відповідного фінансово-правового інституту.

Насамперед, студенти повинні ознайомитися із банківською системою України. Відповідно до Закону України «Про банки і банківську діяльність» від 07. 12. 2000 р. (ч.1 ст. 4) структура вітчизняної банківської системи включає Національний банк України та інші банки, а також філії іноземних банків, що створені і діють на території України. Характер відносин між центральним банком держави та іншими банками дає підстави для висновку про дворівневу структуру банківської системи.

Дворівневість банківської системи виявляється в тому, що, з одного боку, банки самостійні щодо НБУ і юридично йому не підпорядковані, тобто НБУ не є вищою інстанцією для банківської установи. З іншого – банки є під наглядовими НБУ, їх створення та діяльність безпосередньо залежать від нього. Фактично відносини між ними мають вертикальний характер, є владними і тому регулюються нормами публічного права (фінансового, адміністративного).

Системоутворюючим елементом банківської системи є банк. Банки – це установи, функціями яких є кредитування суб’єктів господарської діяльності та громадян за рахунок залучення коштів підприємств, установ, організацій, населення та інших кредитних ресурсів, касове та розрахункове обслуговування народного господарства, виконання валютних та інших банківських операцій.

Нижній рівень банківської системи України становлять спеціалізовані та універсальні банки. За спеціалізацією банки можуть бути ощадними, інвестиційними, іпотечними, розрахунковими (кліринговими). Банк набуває статусу спеціалізованого банку у разі, якщо понад 50 % його активів є активами одного типу. Банк набуває статусу спеціалізованого ощадного банку у разі, якщо понад 50 % його пасивів є вкладами фізичних осіб.

Законом України «Про банки і банківську діяльність» установлено вичерпний перелік організаційно-правових форм банків. В Україні банки створюються у формі відкритого акціонерного товариства або кооперативного банку.

Окремою ланкою банківської системи є банківські об’єднання. Згідно з ч. 1 ст. 9 Закону України «Про банки і банківську діяльність» банки мають право створювати банківські об’єднання таких типів: банківська корпорація, банківська холдингова група, фінансова холдингова група. Студенти повинні знати особливості їх правового статусу.

Перший рівень банківської системи України посідає Національний банк України. Визначаючи НБУ як центральну ланку банківської (і кредитної) системи України, слід розуміти, що він становить систему органів та установ, які входять до банківської системи та значно розширюють її склад. До системи НБУ, крім його центрального апарату та філій (територіальних управлінь), належать: розрахункові палати, Банкнотно-монетарний двір, Фабрика банкнотного паперу, Державна скарбниця України, Центральне сховище, спеціалізовані підприємства, банківські навчальні заклади та інші структурні одиниці й підрозділи, необхідні для забезпечення діяльності НБУ (ст. 22 Закону України «Про Національний банк України»).

Відповідно до ст. 99 Конституції України основною функцією НБУ є забезпечення стабільності грошової одиниці України, на виконання якої НБУ сприяє дотриманню стабільності банківської системи, а також, у межах своїх повноважень, - цінової стабільності. НБУ виконує й інші функції, закріплені ст. 2 Закону України «Про Національний банк України», які потрібно проаналізувати студентам.

Правовий статус центрального банку як системна категорія поряд із функціональною характеристикою включає також передбачену нормами права спеціальну правоздатність суб’єкта права у питаннях відання, а також його повноваження, що, враховуючи публічні функції НБУ, становлять його компетенцію.

Використання законодавцем терміна «особливий центральний орган державного управління» при характеристиці НБУ є універсальним підходом за двома підставами.

По-перше, це законодавче визначення підкреслює державно-управлінську природу діяльності НБУ в процесі реалізації покладених на нього функцій. По-друге, у такий спосіб підкреслюється принципова особливість правового статусу вітчизняного центрального банку. З урахуванням положень ст. 6 Конституції України щодо здійснення державної влади в Україні на засадах її поділу на законодавчу, виконавчу та судову, Національний банк України не входить до жодної з гілок влади, що виступає важливою гарантією його незалежності від органів державної влади.

Наступним кроком студентам слід з’ясувати правовий статус керівних органів НБУ, якими є Рада та Правління НБУ.

На забезпечення стабільності банківської системи спрямоване державне регулювання банківської діяльності, яке здійснюється Національним банком України у таких формах:

1) адміністративне регулювання

• реєстрація банків і ліцензування їх діяльності;

• встановлення вимог та обмежень щодо діяльності банків;

• застосування санкцій адміністративного чи фінансового характеру;

• нагляд за діяльністю банків;

• надання рекомендацій щодо діяльності банків;

2) індикативне регулювання

• встановлення обов’язкових економічних нормативів;

• визначення норм обов’язкових резервів для банків;

• встановлення норм відрахувань до резервів на покриття ризиків від активних банківських операцій;

• визначення процентної політики;

• рефінансування банків;

• кореспондентські відносини;

• управління золотовалютними резервами, у т.ч. валютні інтервенції;

• операції з цінними паперами на відкритому ринку;

• імпорт та експорт капіталу.

Студентам особливо ретельно слід розглянути порядок створення та державної реєстрації банків, який закріплений Законами України «Про банки і банківську діяльність», «Про Національний банк України», а також Постановою Правління НБУ від 31 серпня 2001 року, № 375.

Банк як суб’єкт господарювання здійснює фінансову діяльність (фінансове посередництво) у формі банківських операцій, які проводяться в порядку, встановленому НБУ. Вичерпний перелік банківських операцій визначений ст. 47 Закону України «Про банки і банківську діяльність». Студенти мають вміти навести класифікацію банківських операцій за різними критеріями, а саме:

1) за функціональними ознаками (депозитні; розрахункові; кредитні; факторингові; лізингові; засновницькі; інвестиційні; міжбанківські; емісійні; комісійні; посередницькі);

2) за економічною сутністю (активні; пасивні; комісійно-посередницькі).