10.1. Методичні рекомендації до самостійної роботи

Державний кредит посідає важливе місце в процесі перерозподілу сукупного суспільного продукту. Незважаючи на детальне обговорення складу доходів і витрат на стадії підготовки проекту бюджету, досягти їх чіткої збалансованості, відповідності не вдається ні на етапі обговорення проекту бюджету, ні на стадії його виконання. На збалансування цих складових частин бюджету і спрямований механізм державного кредиту.

Державний кредит – це врегульована нормами фінансового права діяльність держави, спрямована на отримання в кредит, тобто у позику, грошей від юридичних осіб і громадян, а також інших держав на умовах зворотності, строковості, платності і добровільності.

З’ясувати зміст державного кредиту студенти зможуть через визначення його специфічних ознак, а саме:

1) державний кредит має добровільний і договірний характер;

2) позичальником виступає держава, кредиторами – юридичні і фізичні особи;

3) коштами забезпечення державних позик є все державне майно;

4) має поворотний, платний, терміновий характер;

5) кошти, виручені за рахунок державного кредиту, спрямовуються на мінімізацію бюджетного дефіциту;

6) застосовується шляхом розміщення державних цінних паперів.

Ряд ознак державного кредиту, такі як платність, зворотність, терміновість, схожі з рисами банківського кредитування, хоча, безумовно, і наповнені іншим змістом. Тому студентам потрібно розглянути відмінності між банківським і державним кредитом.

Відносини, що регулюють механізм державного кредиту, мають складний, багатоплановий характер, що дозволяє порушувати питання й обґрунтовувати комплексний характер цього інституту, що містить норми не тільки фінансово-правової галузі, але й інших галузей права (цивільного, конституційного).

Студентам потрібно розглянути фінансово-правові відносини в галузі державного кредиту. Останні складаються з приводу формування, функціонування і погашення державного внутрішнього боргу, які виникають у процесі фінансової діяльності держави з акумуляції тимчасово вільних коштів юридичних і фізичних осіб.

Об’єктом цих правовідносин є грошові ресурси, що переходять державі у формі внутрішніх державних позик і становлять державний борг.

Суб’єктний склад правовідносин з приводу державного кредиту досить різноманітний. З одного боку, це держава або уповноважені органи. Слід звернути увагу, що в такому випадку саме держава (а не уповноважені нею органи) є суб’єктом відносин. По-перше, кошти, які акумулюються у формі державних позик, надходять саме державі й спрямовуються на зменшення дефіциту бюджету, а також утворюють державний борг, а не борг уповноважених державою органів, що беруть участь у цих відносинах. По-друге, забезпеченням державних позик, у підсумку, є майно держави. У такий спосіб діяльність уповноважених державою суб’єктів (Кабінету Міністрів, Міністерства фінансів та ін.) не виключає й участь держави як самостійного суб’єкта у відносинах державного кредитування.

Іншу сторону суб’єктів цих відносин представляють кредитори – юридичні і іфізичні особи. Варто звернути увагу на спеціальний характер цих суб’єктів, оскільки ними будуть не всі юридичні або фізичні особи, а тільки ті, які володіють тимчасово вільними коштами та які поступають у формі внутрішньої державної позики.

Під державним або муніципальним боргом розуміють врегульовані фінансово-правовими нормами відносини суб'єк­тів держави й органів місцевого самоврядування щодо одер­жання кредитів (позик) у грошовій формі від юридичних і фізичних осіб як резидентів, так і нерезидентів на умовах зворотності, відплатності, строковості та добровільності.

Аналізуючи зміст державного боргу, необхідно усвідомлювати, що мова йде, по-перше, про суми відповідних грошових зобов’язань держави на визначену дату; по-друге, усі непогашені боргові зобов’язання держави містять як основну суму боргу, так і відсотки від неї; по-третє, державний борг містить зобов’язання держави щодо юридичних і фізичних осіб (внутрішній державний борг) і щодо іноземних держав (зовнішній державний борг).

Внутрішній державний борг — заборгованість держави громадянам та юридичним особам, які придбали цінні папери. Держава запозичує кошти щороку, тому її борг складається із сум запозичень минулих років, за які держава ще не розрахувалася, і запозичень нових.

Зовнішній державний борг — сукупність заборгованості держави за позичками на зовнішньому ринку. Він складається з:

• позик на фінансування державного бюджету та погашення зовнішнього державного боргу;

• позик на підтримку національної валюти;

• позик на фінансування інвестиційних та інституціональних проектів;

• гарантій іноземним контрагентам щодо виконання контракт­них зобов’язань у зв’язку з некомерційними ризиками;

• державних гарантій, що надаються Кабінетом Міністрів України для кредитування проектів, фінансування яких пе­редбачено державним бюджетом України.

Позикові кошти можуть акумулюватися державою, зазвичай двома способами:

1. розміщенням боргових цінних державних паперів;

2. одержанням кредитів (від іноземних держав, спеціалізованих фінансово-кредитних інститутів та інших суб’єктів).

Державний внутрішній борг складається з заборгованості минулих років і заборгованості, що знову виникає за борговими зобов’язаннями Уряду України у формі:

1) позик Уряду України;

2) позик, які виникають при безумовній гарантії Уряду для забезпечення фінансування загальнодержавних програм.

До боргових зобов’язань Уряду України належать випущені ним цінні папери; зобов’язання в грошовій формі, гарантовані Урядом України; кредити, отримані Урядом України.

Граничний розмір внутрішнього державного боргу України встановлюється щороку в Законі про Державний бюджет.

Використання державою інституту державного боргу як інструмента перерозподільної політики, стимулювання зростання сукупного суспільного продукту вимагає вироблення відповідної стратегії управління державним боргом.

Управління державним внутрішнім боргом здійснюється Міністерством фінансів України в порядку, узгодженому з НБУ, а контроль щодо створення та погашення державного внутрішнього боргу здійснюється Рахунковою палатою України.

Студенти повинні знати методи управління державним боргом, до яких відносяться:

• консолідація – зміна строків дії раніше випущених займів (наприклад, у разі спроможності дострокового виконання умов займу);

• конверсія – зміна дохідності займу за рахунок збільшення чи зменшення відсоткової ставки доходу, який сплачується державою за борговими зобов’язаннями;

• уніфікація – обмін декількох раніше випущених займів на один новий;

• рефінансування – випуск нових займів з метою покриття раніше випущених боргових зобов’язань;

• анулювання – повна відмова від боргових зобов’язань.

Державна заборгованість може виступати і фіксуватися у двох основних формах:

1. реєстрації в книзі державного боргу (борговій книзі);

2. державних цінних паперах.

Реєстрація державного боргу в борговій книзі для України не є характерною. Основною формою державної заборгованості є державні цінні папери. Звернувшись до Закону України «Про державне регулювання цінних паперів в Україні», студентам потрібно з’ясувати зміст облігацій (облігацій внутрішніх державних позик, облігацій зовнішніх державних позик, цільових облігацій внітрішніх державних позик України) та державних казначейських зобов’язань, знати їх види.