Тема 4: правові основи фінансового контролю в україні

4. 1. Методичні рекомендації до самостійної роботи

Обов’язковою умовою функцiонування фiнансової системи є фiнансовий контроль. Будучи елементом єдиного механiзму державного контролю, фiнансовий контроль є однiєю з форм управлiнського процесу. Контроль є невiд’ємною частиною регулюючого механiзму, однією з форм зворотних зв'язкiв, коли управляючий суб’єкт, одержуючи iнформацiю про стан фiнансової системи, оцiнює її та виносить рiшення про необхiднi заходи. Аналiз контрольних дiй дає можливiсть визначити резерви та перспективи розвитку системи загалом, ефективнiсть управлiнських рiшень. Фiнансова система, її елементи, маючи складну структуру, обов’язково припускають використання ефективного, дiючого контролю.

Фiнансовий контроль як елемент управлiння припускає декiлька аспектів:

• по-перше, це контроль за фiнансовою та господарською дiяльнiстю господарюючих суб’єктiв;

• по-друге, це регламентована нормами права дiяльнiсть господарюючих суб’єктiв, контролюючих суб’єктiв, пов’язана з рухом централiзованих i децентралiзованих фондiв;

• по-третє, це засiб забезпечення законностi у фiнансовiй дiяльностi .

Фiнансовий контроль є формою реалiзацiї контрольної функцiї фiнанciв, що вiдображає й уточнює вci стадiї кругообiгу сукупного суспiльного продукту, забезпечує рацiональне спiввiдношення мiж потребами у фiнансах i наявнiстю грошових pecypciв. Теорiя фiнансiв характеризує фiнансовий контроль як форму реалiзацiї контрольної функцiї фiнансiв, визначаючи його, найчастiше, як сукупнiсть дiй щодо перевiрки дiяльностi суб’єктiв господарювання. Основою контрольної функцiї фiнансiв є рух фiнансових pecypciв у централiзованiй i децентралiзованiй формах. Саме за цим рухом здiйснюється публiчний фiнансовий контроль.

Таким чином, фінансовий контроль – це регульована правовими нормами систематична діяльність державних та недержавних контролюючих суб’єктів, наділених спеціальними повноваженнями, яка спрямована на забезпечення ефективності, раціональності, законності та фінансової дисципліни у процесі формування, розподілу та використання державних та муніципальних фінансових ресурсів.

Сутність фінансового контролю можливо більш детально розглянути через принципи, тобто основні положення, що закладаються в організацію цієї діяльності. Щоб проаналізувати зміст основних принципів фінансового контролю, варто мати на увазі, що їх система закріплена у Лімській декларації керівних принципів контролю, прийнятій ІХ Конгресом міжнародної організації вищих контрольних органів (INTOSAІ) у жовтні 1977 року, до якої у 1996 році приєдналася Україна.Серед основних принципів фінансового контролю були передбачені такі: незалежність фінансового контролю; законодавче закріплення незалежності органів фінансового контролю; визначення необхідності здійснення попереднього контролю й контролю за фактичними результатами; наявність внутрішнього та зовнішнього контролю як обов’язкової умови існування фінансового контролю; гласність та відкритість контрольних органів з обов’язковою вимогою дотримання комерційної та іншої таємниці, що захищається законом. Студентам варто проаналізувати зміст та значення принципів, простежити як вони закріплені у вітчизняному законодавстві.

Від об’єкту фінансового контролю, яким є усі грошові відносини, пов’язані з формуванням, розподілом та використанням централізованих та децентралізованих фондів коштів, - слід відрізняти безпосередній предмет фінансового контролю. Останнім виступають фінансово-вартісні показники: прибуток, доходи, податки, собівартість, відрахування до фондів, виручка від реалізації, які містяться у первинній документації та свідчать про рух коштів.

Серед суб’єктів фінансового контролю потрібно розрізняти окремо:

• суб’єкт, який контролює;

• суб’єкт, якого контролюють.

До першої групи суб’єктів слід відносити державні органи, недержавні та громадські організації, наділені компетенцією в сфері фінансового контролю. До другої групи належать підприємства, установи, організації, фізичні особи, діяльність яких пов’язана з формуванням, розподілом та використанням централізованих та децентралізованих фондів коштів.

Здiйснення фiнансового контролю, деталiзацiя елементiв його мexaнiзму дає можливiсть видiлити ocнoвнi види фiнансового контролю. Конкретний вид фiнансового контролю залежить вiд декiлькох чинникiв, до яких можна вiднести тaкi:

• правове положення контрольованого суб’єкта;

• правовий статус контролюючого суб’єкта;

• об’єкт контролю;

• мету контролю;

• пiдстави виникнення контрольних вiдносин.

Виходячи з цього фінансовий контроль можна класифікувати за декількома напрямками. За часом проведення студентам слід відрізняти попередній, поточний та подальший фінансовий контроль.

За суб’єктним складом органів, що здійснюють контроль, необхідно знати суть державного та незалежного фінансового контролю.

За змістом контрольованих відносин фінансовий контроль фактично поділяється на інституціональні види та розрізняє контрольовані дії за змістом інститутів Особливої частини фінансового права. Виходячи з цього, студенти повинні відмежовувати бюджетний, податковий, банківський, митний, валютний контроль, контроль за страховою діяльністю.

За джерелами контролю варто знати суть документального та фактичного контролю.

За періодичністю здійснення потрібно виокремлювати оперативний та періодичний фінансовий контроль.

Фінансовий контроль здійснюється різними методами та формами, під якими розуміють прийоми, способи та засоби його реалізації. Застосування конкретного методу залежить від багатьох факторів: від правового статусу органу, що його здійснює; від об’єкта контролю; від підстав виникнення контрольних правовідносин. Традиційно у фінансовому праві до найпоширеніших методів фінансового контролю відносять ревізію та перевірку. У фінансовому праві використовуються також такі методи як аналіз, обстеження, оцінка, розслідування, інвентаризація.

Ревізія – це метод документального контролю за фінансово-господарською діяльністю підприємства, установи, організації, дотриманням законодавства з фінансових питань, достовірністю обліку і звітності, спосіб документального викриття недостач, розтрат, привласнень та крадіжок коштів і матеріальних цінностей, попередження фінансових зловживань. За наслідками ревізії складається акт. Студентам слід з’ясувати відмінності різних видів ревізій: повної, часткової, вибіркової, суцільної, комплексної, тематичної, документальної, фактичної.

Перевірка – це обстеження і вивчення окремих ділянок фінансово-господарської діяльності підприємства, установи, організації або їх підрозділів. Наслідки перевірки оформляються довідкою або доповідною запискою, або при встановлених порушеннях складається акт перевірки. Необхідно проаналізувати відмінності між різними видами перевірок: камеральною, виїзною, суцільною, вибірковою, комплексною, тематичною, плановою, позаплановою.

Обстеження як метод фінансового контролю застосовується лише до окремо взятих сторін фінансової діяльності, але здійснюється за широким колом показників. При проведенні обстеження можуть використовуватися такі прийоми, як опитування та анкетування.

Специфічним методом фінансового контролю є аналіз, що базується на використанні прийомів, розроблених економічною та статистичною науками. Аналіз проводиться на основі матеріалів поточної та річної звітності і дає можливість виявити причини та факти порушень фінансової дисципліни.

Серед організаційно-правових форм фінансового контролю можна виділити фінансовий моніторинг; державний фінансовий аудит і аудит.

Фінансовий моніторинг – сукупність заходів, спрямованих на виконання вимог законодавства у сфері запобігання та протидії легалізації (відмиванню) доходів, отриманих злочинним шляхом.

Студенти повинні розмежовувати зміст та органи здійснення державного та недержавного аудиту, визначати особливості обов’язкових та добровільних аудиторських перевірок.

У здійсненні фінансового контролю задіяна ціла система органів, наділених відповідною компетенцією. Їх класифікують за такими ознаками:

І. За рівнем:

1) загальнодержавні (Верховна Рада України; Президент України; Кабінет Міністрів України);

2) органи місцевого самоврядування.

ІІ. За інститутами:

1) податкові органи;

2) конрольно-ревізійні органи;

3) органи Державної казначейської служби;

4) фінансово-кредитні установи.

ІІІ. За компетенцією:

1) загальної компетенції (для яких здійснення фінансового контролю не є основною діяльністю);

2) спеціальної компетенції (спеціально створені для діяльності у сфері фінансового контролю).

Студентам більш детально варто зупинитися на повноваженнях у сфері фінансового контролю Верховної Ради України, Рахункової палати, Президента України, Міністерства фінансів, Державної казначейської служби України, Державної фінансової інспекції України.