2.3 Медичне страхування Російської Федерації.

Розглянемо основні аспекти страхування в Російській Федерації.У Росії з 1 січня 1993 року набрав чинності закон “Про ме¬дичне страхування громадян у Російській Федерації”, відповідно до якого медичне страхування здійснюється за дво¬ма видами: обов’язковому і добровільному. Добровільне медичне страхування введено раніше – 1 жовтня 1992 року. Фінансові засоби системи охорони здоров’я складаються з двох фондів: фондів обов’язкового медичного страхування: федеральний фондобов’язкового медичного страхування та територіальні фонди обов’язкового медичного страхування; фондів добровільного медичного страхування. Фонди обов’язкового медичного страхування належать до позабюджетних соціальних фондів. Для них характерна спла¬та страхувальниками страхових внесків у встановлених розмірах і у визначений термін, а також стандартний, однако¬вий для всіх застрахованих рівень страхового забезпечення. Обов’язкове медичне страхування є загальним для всього населення Росії і здійснюється за двома видами: 1. Страхування працюючого населення. Страхувальниками є всі господарюючі суб’єкти, незалежно від форми власності й організаційно-правових форм діяльності; індивідуальні підприємці; громадяни, які займаються приватною практи¬кою; громадяни, які використовують працю найманих робітників; люди творчих професій, не об’єднані у творчі ко¬лективи. Страхові внески складають 3,6% нарахованої оплати праці і зараховуються на спеціальний рахунок у Центральному бан¬ку РФ. Від сплати внесків звільняються організації інвалідів і підприємства, в яких пенсіонери та інваліди складають не менше 50%. Страхові внески не нараховуються на виплати, які мають одноразовий або компенсаційний характер. 2. Страхування непрацюючого населення. Страхувальниками є уряди республік у складі РФ і місцева адміністрація. Внески сплачуються із засобів місцевого бюджету.У разі відмови підприємства або організації укладати до¬говір медичного страхування закон передбачає відповідну су¬му стягувати через суд. У рамках обов’язкового медичного страхування громадянам Росії гарантується:Забезпечення первинної медичної допомоги, включаю¬чи швидку медичну допомогу, діагностику і лікування в амбу¬латорних умовах. Заходи з профілактики захворювань.Стаціонарна допомога. По загальному медичному страхуванню здійснюється оп¬лата ліків і медикаментів у стаціонарі і при наданні швидкої і невідкладної допомоги. В амбулаторно-поліклінічних умовах ліки оплачуються за рахунок особистих коштів громадян. До переліку захворювань і послуг, що покриваються за¬гальним медичним страхуванням, не входять спеціальні види медичної допомоги, не пов’язанібезпосередньо зі станом здо¬ров’я, наприклад косметичні операції, операції по зменшенню короткозорості, протезування зубів.Такі медичні послуги ма¬ють покриватися добровільним медичним страхуванням або оплачуватися особисто. Фонди суспільного медичного страхування витрачаються не тільки на оплату рахунків медичних установ, а й на такі цілі: фінансування цільових програм, наприклад, пов’язаних з профілактикою і лікуванням соціально небезпечних захворювань; підтримка роботи центрів боротьби зі СНІДом, будинків дитини, дитячих санаторіїв, молочних кухонь,надання медичної допомоги при масових захворюван¬нях, у зонах стихійних лих, катастроф та ін. Аналіз системи охорони здоров я в Росії показує, що вона впроваджує модель охорони здоров’я обов’язкову за правовим статусом,змішану за джерелами фінансування, загальну за охопленням населення і видами медичної допомоги. Розглянувши різні системи медичного страхування зарубіжних країн світу, очевидним є той факт, що кожна розглянута нами країна має певний, особливий вид страхування незважаючи на те, що у Європі переважають три основні моделі медичного страхування. Тому висновок наступний: немає універсальної моделі, яка б підходила усім країнам. Держава повинна розробити, запровадити найбільш оптимальну для громадян модель медичного страхування і забезпечити реалізацію та контроль за нею. Звичайно, це не виключає можливості і потреби її реформування, але якнайшвидше впровадження оновленого медичного страхування дозволить країні розвиватися далі.

В останнє десятиліття став очевидним найглибша кризаросійської охорони здоров'я. Обмеження фінансових можливостей держави, викликане загальним уповільненням темпів зростання виробництва, при наростанні бюджетного дефіциту унеможливило забезпечення необхідних витрат на охорону здоров'я лише за рахунок державних фондів. Став насущним перехід до нової системи організації охорони здоров'я. Більш того, назріла необхідність радикальних якісних змін в рамках самої цієї системи. Це викликано гострою кризою традиційних і відсутністю нових джерел розвитку галузі. Система охорони здоров'я в Росії потребувала насамперед у антимонопольних заходи, децентралізації і роздержавлення. Все це змусило приступити докардинальнихперетворень галузі, в іншому випадку наростала соціальна напруженість так як медичні установи не задовольняли потреби населення. На основі світового досвіду була вибрана ідея переходу до медичного страхування і прийнятий Закон "Про медичне страхування громадян у Російській Федерації". Згідно закладеним у Законі принципам, нова бюджетно-страхова система фінансування охорони здоров'я припускає, що медичне страхування має здійснюватися на багаторівневій основі і використовувати для цього: • колишні канали бюджетних асигнувань (для обов'язкового страхування найменш захищених груп населення та для виконання частини соціальних програм на республіканському та місцевому рівнях); • спеціальніпозабюджетні фонди, (федеральний і територіальні фонди обов'язкового медичного страхування, що формуються з внесків роботодавців та самодіяльних громадян на обов'язкове медичне страхування); • кошти державних та громадських організацій (об'єднань), підприємств та інших господарюючих суб'єктів; • особисті кошти громадян; • безоплатні та (або) благодійні внески або пожертвування; • кредити банків та інших кредиторів; • інші джерела не заборонені законодавством. Крім обов'язкового (соціального) медичного страхування законом вводиться добровільне медичне страхування, яке забезпечує громадянам отримання додаткових медичних послуг понад встановлених базовими програмами медичного страхування. Законодавчо визначені суб'єкти медичного страхування: громадянин; страхувальник; страхова медична організація (страховик) медичний заклад. Вся система медичного страхування створюється заради основної мети - гарантувати громадянам при виникненні страхового випадку отримання медичної допомоги за рахунок накопичених коштів і фінансувати профілактичні заходи. У сучасних страхоних системах під профілактикою розуміються заходи щодо зниження частоти страхових випадків, але аж ніяк не відповідальність страхової системи за профілактику у широкому розумінні, яка залишається на відповідальності державної системи охорони здоров'я. Страхувальниками визначені всі роботодавці, (включаючи самодіяльну частина населення), а також бюджетні організації.Позабюджетні фондиобов'язкового медичного страхування також є страхувальниками, покликаними не тільки акумулювати кошти первинних страхувальників, а й організувати систему обліку, надходження і витрачання коштів на обов'язкове медичне страхування. Страхові організації - цесаметі нові структури, які з'явилися на ринку медичних послуг і стали своєрідною, але дуже важливої ​​фінансової надбудовою, яка виконуєпосередницькіфункції. Головне - втілити в життя основний принцип страхування: "Гроші йдуть за пацієнтом". Для пацієнта це означає, що страхова компаніїекономічнозацікавлена ​​в тому, щоб вибрати для нього кращого лікаря і краще лікувальний заклад, для медиків - що вони перестають отримувати гроші "за потребою", їх доводиться заробляти. Таким чином, медичне страхування гарантує і робить доступними високоякісні медичні послуги, а по-друге, допомагає вирішенню проблеми залучення додаткових фінансових ресурсів у сферу охорони здоров'я. Лікувально-профілактичні установи (ЛПУ), в яких виробляються і надаються медичні послуги, виступають на ринку продажу страхових послуг як самостійно господарюючі суб'єкти, що несуть "підприємницький ризик" вконкурентнійборотьбі за правоукладання договорівзі страховими компаніями, що володіють платіжними засобами застрахованого населення. Головна мета введення. медичного страхування - створити ринкове середовище для роботи закладів охорони здоров'я, що в свою чергу дасть змогу мобілізувати додаткові грошові ресурси з боку підприємств і населення шляхом додаткового страхування. Створюєтьсяринок медичних послуг, який перетворюєкерівниківлікувально-профілактичних установ у продавців цих послуг.

Розділ 3. Українська система медичного страхування та її недоліки. Висновки. 3.1 Українська система медичного страхування. Українську систему охорони здоров’я потрібно адаптувати до сучасних економічних умов і до нашої ментальності. Побудова нової системи медичного страхування потребує розвитку цивілізованих ринкових відносин у суспільстві і сфері охорони здоров’я зокрема. Досвід країн Європейського Союзу,а також країн Центральної і Східної Європи засвідчує, що механізм фінансування охорони здоров’я можна успішно вдо¬сконалювати як в рамках бюджетного фінансування, так і соціального медичного страхування. Якщо говорити про майбутнє, ідеальна модель для України – це бюджетно-страхова медицина. Це означає, наприклад, те, що онкологію, СНІД, невідкладну медичну допомогу, допомогу при пологах, охорону материнства і дитинства фінансує державний бюджет, а решта коштів надходить з Фонду обов’язкового медичного соціального страхування.

Медичне страхування є невід'ємною складовою розвитку системи соціального захисту населення, зокрема виходячи з нашого досвіду, працівників та пенсіонерів українських залізниць (а в подальшому, можливо, і членів їхніх сімей). На думку профспілок, це одна із найвагоміших галузевих пільг. Її основною метою є створення ефективної та максимально прийнятної у фінансовому плані системи медичного обслуговування працівників залізничної галузі, яка враховувала б державні тенденції щодо запровадження системи загальнообов'язкового державного соціального медичного страхування, не входячи у протиріччя з цілою низкою особливостей медичного забезпечення працівників Укрзалізниці. Страхова компанія укладає із залізницями та підприємствами залізничного транспорту угоди медичного страхування залізничників та пенсіонерів галузі. Річний страховий внесок при цьому становить 48-98 грн, тобто 4-8 грн з особи на місяць. Такі страхові внески навряд чи є обтяжливими. Також необхідно відзначити, що завдяки зваженій складовій Програми медичного страхування розмір страхових внесків залишається незмінним. За рахунок масовості таких внесків стало можливим акумулювати кошти, які використовуються для надання медичної допомоги тим застрахованим особам, які потребують стаціонарної медичної допомоги.

Система медичного страхування в залізничній галузі є невід'ємною частиною реалізації нової системи та моделі оплати стаціонарної медичної допомоги. Так, завдяки створенню бюджетно-корпоративно-страхової медицини на залізниці частково було змінено принцип оплати стаціонарної медичної допомоги. Вона здійснюється за рахунок трьох джерел: державного бюджету (оплати постійних видатків стаціонару - фінансування заробітної плати медикам та нарахувань на заробітну плату, будівництво, оплату комунальних послуг, частково медикаментів, перев'язувальних засобів та продуктів харчування), коштів страхової компанії (оплата змінних видатків - фінансування дефіциту коштів на придбання медикаментів, виробів медичного призначення та продуктів харчування), корпоративної допомоги Укрзалізниці (фінансування придбання медобладнання, будівництва, ремонту основних засобів). Причому фінансування з державного бюджету відбувається згідно з кошторисом видатків (тобто йдеться лише про вкладені ресурси). Фінансування за рахунок страхового відшкодування здійснюється за принципом ретроспективної оплати, а саме: оплата середньої вартості ліжко-дня згідно з профілем ліжка.

Європейський вибір України зумовлює необхідність ретельно дослідити розвиток систем обов'язкового медичного страхування в країнах Європейського Союзу. На сьогодні з повною очевидністю постала необхідність реформувати систему охорони здоров'я України. Існуюча система викликає справедливі нарікання як з боку медичного персоналу, так і з боку населення, що обслуговується в державних лікувально-профілактичних закладах. Адже якість медичних послуг залишається низькою, в державних закладах немає можливості вільного вибору лікаря, витрати на медичне обслуговування неконтрольовано зростають, при чому незабезпечені верстви населення фактично позбавлені права на якісну медичну допомогу. Нагромаджений багаторічний світовий досвід у цій галузі свідчить про високу ефективність різних моделей і систем медичного страхування. Загострюються протиріччя між обсягами державних гарантій щодо охорони здоров'я населення та можливостями їхнього бюджетного фінансування.