13. Робочий час і час відпочинку

Нормальна тривалість робочого часу працівників не може перевищувати 40 годин на тиждень (ст. 50 КЗпП). Підприємства і організації при укладенні колективного договору можуть встановлювати меншу норму тривалості робочого часу. Скорочена тривалість робочого часу встановлюється для працівників віком від 16 до 18 років – 36 годин на тиждень, для осіб віком від 15 до 16 років (учнів віком від 14 до 15 років, які працюють в період канікул) – 24 години на тиждень. Тривалість робочого часу учнів, які працюють протягом навчального року у вільний від навчання час, не може перевищувати половини максимальної тривалості робочого часу, для осіб відповідного віку.

Неповний робочий час встановлюється як при прийнятті на роботу, так і згодом, в період роботи. Трудовим законодавством передбачено категорії працівників, яким роботодавець зобов’язаний встановити неповний робочий час на їх прохання. Так, на прохання вагітної жінки; жінки, яка має дитину віком до 14 років або дитину-інваліда, в тому числі таку, що знаходиться під її опікою, або здійснює догляд за хворим членом сім’ї відповідно до медичного висновку, роботодавець зобов’язаний встановити їй неповний робочий час (ст. 56 КЗпП України).

Неповний робочий час також може застосовуватися до працівників, що працюють за сумісництвом.

Розрізняють декілька видів неповного робочого часу:

неповний робочий тиждень;

неповний робочий день;

поєднання обох попередніх.

Такий режим роботи не звужує обсягу трудових прав працівників. Лише оплата праці в цьому випадку проводиться пропорційно відпрацьованому часу при почасовій формі оплати праці або ж залежно від виробітку – якщо встановлено відрядну форму оплати праці.

Час відпочинку – це частина календарного періоду, протягом якого працівник відповідно до законодавства повинен бути звільнений від виконання трудових обов’язків і який він може використовувати на власний розсуд для задоволення своїх інтересів і відновлення працездатності. Існують такі види відпочинку:

перерва протягом робочого дня;

щоденний відпочинок (перерва між робочими днями);

вихідні дні (щотижневий відпочинок);

святкові і неробочі дні;

відпустки.

Перерва протягом робочого дня встановлюється для відпочинку і харчування, як правило, через чотири години після початку роботи, а її тривалість не може перевищувати 2 години. Такі години не зараховуються до робочого часу, протягом цього терміну працівник має право відлучатись з місця роботи (ст. 66 КЗпП).

Тривалість щотижневого безперервного відпочинку повинна бути не менш 42 годин (ст. 70 КЗпП).

При п’ятиденному робочому тижні працівникам надаються два вихідних дні на тиждень, а при шестиденному робочому тижні – один вихідний день (ч. 1 ст. 67 КЗпП). Загальним вихідним днем є неділя. Другий вихідний день при п’ятиденному робочому тижні, якщо він не визначений законодавством визначається графіком роботи підприємства (ч. 2 ст. 67 КЗпП – установи, організації, погодженим з виборним органом первинної профспілкової організації (профспілковим представником) підприємства, установи, організації, і, як правило, має надаватися підряд з загальним вихідним днем).

Неробочі та святкові дні встановлюються трудовим законодавством (ст. 73 КЗпП) і їх перелік є чітко визначений. Святкові дні: 1 січня – Новий рік, 7 січня – Різдво Христове, 8 березня – Міжнародний жіночий день, 1 і 2 травня – День міжнародної солідарності трудящих, 9 травня – День Перемоги, 28 червня – День Конституції України, 24 серпня – День незалежності України.

Неробочими днями є релігійні свята: 7 січня – Різдво Христове, один день – Пасха (Великдень), один день – Трійця.

У святкові і неробочі дні допускається прведення робіт, припинення яких неможливе через виробничо-технічні умови, роботи и, викликані необхідністю обслуговування населення, а також невідкладні ремонтні і вантажно-розвантажувальні роботи.

До різновидів часу відпочинку відноситься і відпустка. Відносини, що виникають з приводу правового регулювання та реалізації працівниками права на відпустку здійснюється на основі КЗпП (ст. 74-84), Законом України «Про відпустки», підзаконними актами.