3. Національне та міжнародне законодавство з питань охорони об’єктів інтелектуальної власності.

Систему законодавства України про інтелектуальну власність умовно можна поділити на 5 груп.

Першу становить чинна Конституція України, а саме Ст. 41 та 54. Конституція України стосовно права інтелектуальної власності визна­чає основні положення, що стосуються права інтелектуальної влас­ності і має найвищу юридичну силу «Кожен має право володіти, ко­ристуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності» – говориться у Ст. 41. Стаття 54 гарантує свободу літературної, художньої, наукової і тех­ніч­ної творчості. Держава створює матеріальні умови, надає підтримку добровільним товариствам і творчим спілкам. Право автора на свій витвір закріплено цією ж Статтею Конституції України: «Громадянам гарантується свобода літературної, художньої, наукової і технічної творчості, захист інтелектуальної власності, їхніх авторських прав, моральних і матеріальних інтересів, що виникають у зв’язку з різними видами інтелектуальної діяльності. Кожний громадянин має право на результати своєї інтелектуальної, творчої діяльності; ніхто не мо­же використовувати або поширювати їх без його згоди, за винят­ка­ми, встановленими законом. Держава сприяє розвиткові науки, вста­новленню наукових зв’язків України зі світовим співтовариством. Культурна спадщина охороняється законом. Держава забезпечує збе­реження історичних пам’яток та інших об’єктів, що становлять культурну цінність, вживає заходів для повернення в Україну куль­тур­них цінностей народу, які знаходяться за її межами»

Правові засади інтелектуальної діяльності певною мірою ви­зна­чаються також чинним Цивільним кодексом України (книга 4 «Право інтелектуальної власності»), Господарським кодексом, Кримінальним, Митним та іншими.

Третю групу становить спеціальне законодавство, яке містить най­більшу кількість норм, що регулюють правовідносини, предметом яких є права на об’єкти інтелектуальної власності. В Україні діють на­ступні спеціальні закони:

• «Про охорону прав на винаходи і корисні моделі»;

• «Про охорону прав на промислові зразки»;

• «Про охорону прав на знаки для товарів і послуг»;

• «Про охорону прав на зазначення походження товарів»;

• «Про охорону прав на сорти рослин»;

• «Про охорону прав на топографії інтегральних мікросхем»;

• «Про авторське право і суміжні права».

Водночас ряд нормативних актів України певною мірою торка­ються питання інтелектуальної власності. До таких варто віднести закони України:

• «Про оцінку майна, майнових прав та професійну оціночну ді­яльність в Україні»;

• «Про iнформацiю»;

• «Про науково-технiчну iнформацiю»;

• «Про наукову i науково-технiчну експертизу»;

• «Про рекламу»;

• «Про видавничу справу»;

• «Про друкованi засоби масової iнформацiї (пресу) в Українi»;

• «Про телебачення і радіомовлення» тощо.

На розвиток зазначеного законодавства Держпатентом України розробляються відомчі акти, які регулюють діяльність Держпатенту з оформлення прав на об’єкти промислової власності.

Національне законодавство про охорону права інтелектуальної власності має чинність тільки в межах тієї держави, яка його прий­ня­ла. За межами цієї держави правова охорона результатам інтелекту­альної діяльності не надається. Там виникає можливість вико­ристо­ву­вати зазначені результати без дозволу їх власника і без виплати на­леж­ної винагороди. Такий стан не міг задовольнити суб’єктів прав інте­лектуальної власності. Тому вже з кінця минулого століття починають укладатися міжнародні угоди, якими передбачається охорона прав на результати творчої діяльності, і за межами країни їх виникнення. Такі угоди хоча і не завжди досягали поставленої мети, проте виявилися в ряді напрямів досить ефективними, доцільними і виправданими. Тому їх розвиток і удосконалення тривають. Так склалася міжнародна си­стема охорони інтелектуальної власності, яка також є важливим дже­релом права інтелектуальної власності. Нижче наведений перелік Міжнародних договорів: