6.2. План практичного заняття

1.Сутність та етапи міжнародної економічної інтеграції.

2.Передумови та особливості Європейської економічної інтеграції.

3.Інтеграційні процеси у Північній та Південній Америці.

4.Діяльність інтеграційних угрупувань у країнах Африки та Азії.

5.Участь України у міжнародних інтеграційних процесах.

6.3. Питання для самопідготовки і самоконтролю знань

1. НАФТА та МЕРКОСУР: цілі створення та основні результати.

2. АСЕАН: специфіка інтеграційних процесів..

3. ОПЕК: місце та роль у процесах регулювання міжнародної торгівлі та налагодження міжнародного співробітництва.

4. Лісабонська угода та її вплив на інституційні зміни в ЄС.

1. Перспективи створення зони вільної торгівлі між Україною та ЄС

6.4. Термінологічний словник

ACEAH – Асоціація держав Південно-Східної Азії – АСЕАН (Association of South East Asian Nations – ASEAN), метою якої є прискорення економічного зростання і соціального прогресу країн регіону.

ЄC – Європейський союз (EU — European Union) – економічне та політичне об’єднання 28-ми європейських країн.

ЛААІ (ЛА1) – Латиноамериканська aсоціація інтеграції (ALADI-Asociacion Latinoamericana de Indegracion) – об’єднання економічного співробітництва 11-ти країн Латинської Америки з метою розвитку регіонального економічного співробітництва і торгівлі, створення спільного ринку.

МЕРКОСУР – Південний спільний ринок, Спільний ринок країн Південного Конусу (MERCOSUR — Mercado Comun del Sur) – спільний ринок країн Південної Америки, економічна та політична угода між Аргентиною, Бразилією, Уругваєм, Парагваєм та Венесуелою..

НАФТА – Північноамериканська асоціація вільної торгівлі (NAFTA — North American Free Trade Association) – угода про вільну торгівлю між США, Канадою та Мексикою.

СНД – Співдружність Незалежних Держав (CIS — Commonwealth of Independent States) – регіональна міжнародна організація, покликана регулювати співробітництво між деякими державами, які раніше входили до складу СРСР.

6.5. Інформаційні джерела

І – 1, 3, 5, 7

ІІ – 1, 4, 5, 7, 8, 17, 18

Тема 7. Міжнародні неурядові економічні організації

7.1. Методичні поради до вивчення теми

Міжнародні неурядові організації (МНО) – це організації, створювані міжнародною громадськістю з метою встановлення міжнародного співробітництва з актуальних питань міжнародного життя. Неурядові міжнародні організації відрізняються тим, що їхня діяльність є самостійною і здій­снюється без участі чи посередництва урядових структур. Вважається, що неурядові організації мають значно більше свободи в своїх діях, мають більшу гнучкість і оперативність в об­говоренні багатьох проблем і прийнятті відповідних рішень.

Назви міжнародних організацій можуть бути різними: організація, ліга, асоціація, союз, фонд. Міжнародна організація, яка має право діяти як неурядова організація, не повинна стави­ти за мету отримання прибутку. Міжнародні неурядові організації – це організації сприяння розвитку й співробітництва в широкому діапазоні міжнародних відносин: в політиці, економіці, культурі, науково-технічній діяль­ності. Сьогодні в світі нараховується декілька тисяч міжнародних неурядових організацій, близько 1600 з них працюють в сфері еко­номічного й соціального розвитку, мають консультативний статус в ЕКОСОР. Міжнародні неурядові організації підтримують тісні зв’язки з ООН та міждержавними організаціями. Неурядові організації можуть мати консультативний статус при міжнародних організаціях, наприклад, при Раді Європи такий статус мають 350 неурядових організацій.

Таким чином, характерними особливостями МНО є такі:

1. Незалежність (за діяльність МО держава не несе відповідальності);

2. Впливовість у сферах своєї компетенції (часто МО мають статус дорадчого органу в офіційних МО (наприклад, в ЕКОСОР));

3. Неприбутковість;

4. До компетенції МНО при МО входить консультація, інформування, співучасть у розробці та реалізації проектів, нагляд за дотриманням прав людини, допомога у вирішенні проблем (глобальних, правозахисних тощо)

Джерелами права діяльності НМО є установчі документи міжнародних організацій, положення Віденської конвенції про представництво держав у їхніх відносинах із міжнародними організаціями універсального характеру 1975 року, Віденської конвенції про право договорів між державами і міжнародними організаціями або між міжнародними організаціями 1986 року, угоди про привілеї й імунітети.

Найстарші міжнародні неурядові організації утворилися ще в XIX ст. Одна з найвідоміших і найвпливовіших організацій – Міжнародний Червоний Хрест – була заснована швейцарцем Анрі Дюнаном в 1863 році. Її метою було надання гуманітарної допомо­ги військовополоненим, хворим і пораненим військовим підчас війни. Нині момент велике значення мають організації, діяльність яких спрямована на захист прав людини. Серед них великий авторитет має, наприклад, організація «Міжнародна Амністія». «Міжнародна Амністія» засуджує збройні групи, відповідальні за такі злочині дії, як вибух в Іспанії 11 березня 2004 року, атаки на офіс ООН в Іраку 19 серпня 2003 року. В Україні великий авторитет має Українська Гельсінська спілка з прав людини – всеукраїнська асоціація громадських правозахисних організацій, метою якої є сприяння практичному виконанню гуманітарних статей Заключного акту Гельсінської наради з безпеки та співробітництва в Європі (ОБСЄ) 1975 року, та усіх зобов’язань України в сфері прав людини та основних свобод. Щороку 10 грудня, в день прав людини, організація оголошує осіб та органи влади, які найбрутальніше порушували права людини.

Значна кількість міжнародних неурядових організацій спрямовує свою діяльність на допомогу людям, які мають важкі хвороби, особливо хворим дітям. Неурядові організації мають етичний кодекс. Ініціатором його розробки є Всесвітня Асоціація неурядових організацій (WANGO). WANGO є однією з найбільших асоціацій неурядових організацій (НУО). Членство в ній охоплює дуже широкий спектр НУО: від невеликих неприбуткових організацій, що працюють над потребами місцевих громад, до великих міжнародних організацій, які вирішують глобальні проблеми найбідніших націй і народностей. Організація діє заради партнерства НУО та посилення їх вклади у вирішенні основних проблем людства.

Складовою НУО є організації економічного спрямування. Їх головна мета – сприяння удосконаленню економічних відносин. Серед них важливе значення у розвитку міжнародних економічних відносин мають Світовий економічний форум, Міжнародні торгово-промислові палати, Міжнародний кооперативний альянс Римський клуб та багато інших.

Світовий економічний форум (СЕФ; WEF – World Economic Forum) – міжнародна неурядова організація, діяльність якої з 1971 року направлена на дослідження стану та особливостей розвитку міжнародної економіки; неурядова організація, метою якої є організація щорічних зустрічей провідних бізнесменів світу, політиків, журналістів та громадських діячів для обговорення найгостріших проблем розвитку світу.

Членами є близько 1000 великих компаній і організацій з різних країн світу. Постійний виконавчий орган – Рада директорів – і штаб-квартира розташовані в передмісті Женеви. Головним заходом СЕФ є щорічні зустрічі, які проводяться в Швейцарії, в м. Давос в кінці січня-на початку лютого. В неформальній обстановці обговорюються ключові питання сучасності, перспективи економічного розвитку, зміцнення стабільності. В рамках давоських зустрічей організуються до 300 пленарних засідань, семінарів і «круглих столів», а також «міні-зустрічі у верхах» за участю державних діячів. Світовий економічний Форум оприлюднює рейтинги конкурентоспроможності країн, які оцінюють здатність країни конкурувати у сучасному світі і фактори, що впливають на цю здатність.

Особливості СЕФ як МНО:

1. Форум не приймає резолюцій та рішень, натомість ініціює обговорення на міжнародному рівні

2. СЕФ проводить свої регіональні самміти

3. СЕФ став ініціатором ряду авторитетних економічних та політичних досліджень

4. В рамках СЕФ створені та діють групи або клуби по професійним інтересам

5. Фінансування функціонування СЕФ відбувається на основі членських внесків та коштів учасників СЕФ

Міжнародні торговельні та торговельно-промислові палати – об’єднання підприємців для здійснення узгодженої політики щодо стосунків з урядовими органами, а також для спільного вирішення проблем, які виникають в процесі їх діяльності

У світі нині функціонують:

1. Міжнародна торговельна палата

2. Міжнародне бюро торговельних палат

3. Конфедерація Азіатсько-Тихоокеанських торговельно-промислових палат

Міжнародна торговельна палата (МТП) – International Chamber of Commerce (ICC) – міжнародна неурядова економічна організація, яка об’єднує в своєму складі національні торговельні палати, федерації підприємців, союзи банкірів, крупні промислові та торговельні компанії; у своїй діяльності не переслідує політичні цілі і є відкритою до вступу.

Мета МТП – сприяння розвитку підприємництва в світі шляхом заохочення торгівлі, інвестицій, вільного руху капіталів, відкритих ринків

Функції МТП:

1. Привернення уваги урядів до проблем бізнесу

2. Надання рекомендацій до Самміту Групи Семи (G7)

3. Розробка кодексу поведінки у бізнесі

4. Доведення позиції членів МТП з певних питань до відома спеціалізованих установ ООН

5. Боротьба з економічними злочинами

Міжнародне бюро торговельних палат – форум національних торговельних палат для обговорення нагальних проблем міжнародної ділової практики

Діяльність бюро полягає у тому, що воно:

1. Організовує міжнародні зустрічі і контакти між бізнесменами

2. Забезпечує передачу ділового досвіду розвинутих країн в галузі ефективного ведення бізнесу

3. Надає технічну допомогу та забезпечує програмами підготовки кадрів для країн, що розвиваються

Конфедерація Азіатсько-Тихоокеанських торговельно-промислових палат – регіональна організація ділових кіл країн Азії й західної частини Тихого океану. Метою діяльності конфедерації є координація діяльності та співробітництва між ТПП регіону. Особливостями функціонування конфедерації є такі:

1. На Конференціях Конфедерації розглядаються заходи щодо розвитку регіонального економічного співробітництва

2. До функцій Конфедерації входить налагодження зв'язків з урядовими органами для удосконалення законів та інших правових актів в інтересах регіонального економічного співробітництва

3. Конфедерації виконує збір та розповсюдження ділової інформації, реалізує освітні проекти у сфері бізнесу, ініціює наукові дослідження

Слід зазначити, що найбільш впливовими об’єднаннями підприємців у наш час є:

1. Спілка міжнародних ярмарків

2. Міжнародна нафтова асоціація

3. Міжнародна ліга боротьби з недобросовісною конкуренцією

4. Паризький клуб

5. Лондонський клуб

6. Європейський діловий конгрес

7. Тихоокеанська економічна рада

8. Рада Тихоокеанського економічного співробітництва

9. Асоціація інститутів фінансування розвитку а Азіатсько-Тихоокеанському регіоні

10. інші.

Римський клуб є міжнародною, неприбутковою, неурядовою організацією, яка об’єднує в першу чергу науковців. В той же час в члени клубу входять колишні керівники держав та урядів з усіх континентів, відомі бізнесмени, представники міжнародних організацій. Головний напрямок діяльності клубу – актуальні проблеми людства. Висновки оприлюднюються у формі Доповідей. Публікація в 1972 році першої, найбільш знаменитої доповіді Римського клубу «Limits to Growth» («Межі зростання») стала основою для нової стратегічної концепції «сталого розвитку», яка використовується багатьма урядами і ООН. На сьогодні Римський клуб підготував понад доповідей з широкого кола питань в контексті світової проблематики та майбутнього людства. Римський клуб в своїй діяльності дотримується трьох засадничих принципів:

1. глобальний погляд на комплексні, масштабні світові проблеми, що відображає взаємозалежність країн в рамках єдиної планетарної системи;

2. міждисциплінарний («холістичний») підхід та розгляд сукупності актуальних проблем – політичних, економічних, соціальних, екологічних, технологічних, культурних і соціально-психологічних в їхній взаємодії як частин єдиного цілого;

3. розгляд довгострокових наслідків проблем, а також політичних рішень і практичних заходів, що знаходяться в арсеналі сучасної політики (підхід, який не завжди можуть собі дозволити уряди, які реагують переважно на поточні потреби недостатньо поінформованих виборців).

Римський клуб організовує великомасштабні дослідження з широкого кола питань, але в основному в соціально-економічній галузі. Теоретична діяльність Римського клубу неоднозначна: вона включає в себе широкий спектр конкретно-наукових розробок, що послужили поштовхом до виникнення такого нового напрямку наукових досліджень, як глобальне моделювання і філософських міркувань про буття людини в сучасному світі, цінності життя і перспективи розвитку людства. Роботи у сфері глобального моделювання, побудова перших комп’ютерних моделей світу, критика негативних тенденцій західної цивілізації, розвінчання технократичного міфу про економічне зростання як найбільш ефективному засобі вирішення всіх проблем, пошук шляхів гуманізації людини і світу, засудження гонки озброєнь, заклик до світової громадськості об’єднати зусилля, припинити міжнаціональні сутички, зберегти навколишнє середовище, покращити добробут людей і поліпшити якість життя – все це привертає увагу прогресивних науковців, політиків, державних діячів у рамках функціонування Римського клубу. Теоретичні дослідження представників Римського клубу так само, як і методологія досліджень, використовуються в різних науках. Практичні рекомендації враховуються при прогнозуванні соціально-економічного розвитку окремих країн, галузей промисловості, корпорацій і фірм. На початку червня 2008 р. міжнародний секретаріат Римського клубу був перенесений до Швейцарії. Нині Римський клуб продовжує дослідження сучасного стану світу, у якому відбулися зміни, особливо у геополітиці.

Генеральна Ассамблея ООН оголосила 2012 рік Міжнародним роком кооперативів, підкресливши при цьому внесок кооперативів у соціально-економічний розвиток. В резолюції 64/136 від 18 грудня 2009 р. Генеральна Ассамблея відзначила роль кооперативів у скороченні бідності, забезпеченні зайнятості та соціальної інтеграції.

Міжнародний кооперативний рух – масовий соціально-економічного рух, спрямований на створення сприятливих умов для розвитку кооперативних організацій у різних країнах та налагодження співробітництва між ними з метою задоволення матеріальних, соціальних і культурних потреб членів кооперативів.

Міжнародний кооперативний альянс (МКА) – міжнародна неурядова організація, яка об’єднує національні, регіональні спілки та федерації кооперативів, головно споживчих, кредитних і сільськогосподарських, яка представляє кооперативний рух у всьому світі; незалежна, недержавна асоціація, яка об'єднує, представляє і обслуговує кооперативи у всьому світі; має статус асоціації, організованої на кооперативних засадах, виборне керівництво, спільне джерело фінансування (членські внески); світовий центр кооперативного руху, який об'єднує, представляє й обслуговує кооперативи.

Важливими фактами про започаткування та функціонування МКА є такі:

1. Засновано у 1985 р. у Лондоні; штаб-квартира МКА знаходиться у Женеві (Швейцарія)

2. Станом на 2011 р. об’єднує 248 організацій-членів (246 національних та асоційованих організацій-членів, 2 міжнародні організації) з 92 країн світу

3. Загальна кількість учасників кооперативів, що входять до МКА, становить понад 800 млн. осіб

4. Кооперативні організації-члени МКА забезпечують сьогодні робочими місцями понад 100 млн. осіб, тобто більше, ніж транснаціональні корпорації, та обслуговують близько 3 млрд. осіб, тобто близько половини населення світу.

Головними секторальними підрозділами МКА є:

1. Міжнародна кооперативна сільськогосподарська організація (ICAO),

2. Міжнародна кооперативна банківська асоціація (ICBA),

3. Світові споживчі кооперативи (ССW),

4. Міжнародна організація рибальських кооперативів (ICFO),

5. Міжнародна організація кооперативів охорони здоров’я (IHCO),

6. Міжнародна організація житлових кооперативів (ICA Housing),

7. Міжнародна федерація кооперативного і взаємного страхування (ICMIF),

8. Міжнародна організація промислових, мистецьких і сервісних виробничих кооперативів (СІСОРА),

9. Міжнародна асоціація з туризму (TICA).

Цілі МКА закріплені у його статуті. Основними з них є такі: сприяння розвитку кооперації у всіх країнах світу; пропаганда принципів і методів кооперативного руху; захист і представництво його (кооперативного руху) інтересів; встановлення і розвиток взаємних контактів і співробітництва між кооперативами різних країн; сприяння встановленню тривалого миру і безпеки.

Членами МКА є: національні кооперативні об'єднання (спілки, федерації, конфедерації); економічно потужні кооперативи (торговельні товариства, кооперативні банки, страхові компанії); міжнародні кооперативні організації.

Основні напрями сучасної діяльності МКА:

1. Забезпечення співробітництва кооперативних організацій на міжнародному рівні

2. Захист кооперативної ідентичності, поширення кооперативної ідеї

3. Забезпечення підтримки кооперативного руху на міжнародному і національному рівнях

4. Сприяння кооперації в державах з перехідною економікою та в країнах, що розвиваються

5. Підвищення кваліфікації спеціалістів і керівників кооперативів з питань менеджменту, фінансової роботи, підготовки кадрів тощо

6. Підтримка і проведення акцій міжнародного та національного рівня, спрямованих на вирішення глобальних проблем людства.

Для забезпечення фінансування проектів, НУО здійснюють фандрайзинг, тобто збір коштів з метою надання допомоги; процес залучення грошових коштів та інших ресурсів (людських, матеріальних, інформаційних та ін..), які організація не може забезпечити самостійно і які є необхідними для реалізації певного проекту або діяльності у цілому Фандрайзинг є важливою можливістю профінансувати проекти, адже НУО не завжди можуть отримувати кошти від держав.

Можливими джерелами залучення ресурсів є: компанії (підприємства); приватні особи, фонди, державні органи. Всі ці джерела можуть виступати у якості: фінансового спонсора, спонсора на умовах бартеру, організації-грантодавця, мецената, донора.

Менеджери з фандрайзингу використовують різні методи для досягнення своїх цілей, а саме:

1. Участь у спільних проектах і отримання цільового фінансування за програмами міжнародних організацій. На відміну від фондів, які тільки фінансують проекти, існують благодійні агентства; крім видачі грантів залучають наукові колективи для участі у спільних проектах;

2. Участь у проектах, фінансованих державою. Перевага цього методу роботи в тому, що він створює основу для соціального партнерства між державними структурами і недержавним сектором, розвиваючи взаємний інтерес і розуміння необхідності довгострокового співробітництва;

3. Організація спеціальних заходів щодо збору коштів (благодійних вечорів, аукціонів, концертів, спортивних змагань). Позитивна сторона цього інструменту в тому, що він дає можливість одночасно зустрітися з багатьма потенційними донорами, залучити однодумців;

4. Залучення волонтерів. Цю перевага створюють добровольці – люди, що віддають безоплатно свій час, знання, професійні навички заради благородних цілей організації;

5. Особисті зустрічі. Хоча цей метод потребує великих витрат часу і високих професійних якостей фандрайзера, такі зустрічі є високоефективним інструментом, оскільки допомога надається не організацією організації, а людиною людині;

6. Використання ресурсів Інтернету. Спирається на уміння орієнтуватися в Інтернеті і ефективно використовувати його переваги для пошуку потенційних донорів, розміщення власних Web-сторінок з описом цілей і програм організації і т. д.

7. Краудфандинг. Це колективна співпраця людей, які добровільно об’єднують свої гроші або інші ресурси разом, як правило через Інтернет, щоб підтримати зусилля інших людей або організацій.

8. Реклама. Реклама може мати вигляд розміщення спеціальних статей – звернень до ЗМІ, відеороликів для показу на спеціальних заходах, установки рекламних щитів, поширення буклетів, календарів, розклеювання плакатів, що відображають ту чи іншу проблему, вирішення якої життєво необхідно. Одним із сучасних видів реклами є розміщення банерів на порталах Інтернету, розсилка звернень через підписні адреси електронною поштою;

9. Розсилка листів подяки. Цей інструмент використовується для встановлення тісніших контактів з учасниками благодійних заходів. Мета – привернути осіб, що виявили інтерес один раз, до співпраці на регулярній основі;

10. Залучення членських внесків в організацію або шлях самофінансування. Однак у нинішній економічній ситуації внески не можуть бути великими, а тому достатнього фінансування цей метод не надає.