2.2. План практичного заняття

1. Передумови створення та цілі діяльності ООН.

2. Принципи ООН

3. Організаційна структура ООН

4. Фінансування діяльності ООН

5. Забезпечення міжнародного економічного співробітництва за посередництва ООН.

6. Співробітництво України та ООН.

2.3. Питання для самопідготовки і самоконтролю знань

1. Політичні інтереси країн-ініціаторів створення ООН

2. Значення декларації Об’єднаних Націй 1 січня 1942 року

3. Особливості процедур сесії Генеральної Асамблеї ООН

4. Компетенції Генерального Секретаря ООН.

5. Бюджет ООН: сучасні особливості формування та використання.

6. Діяльність Міжнародного Суду ООН: коло питань, прецеденти участі України.

7. Проблеми та сучасні особливості функціонування Ради Безпеки ООН. Які моделі розширення членства в Раді Безпеки зараз обговорюються ?

8. Зміст та основні принципи Глобального договору ООН.

9. Діяльність ООН з підтримки міжнародного миру та безпеки.

10. Діяльність ООН у сфері боротьби з бідністю.

2.4. Термінологічний словник

Генеральна Асамблея ООН – головний дорадчий, директивний та представницький орган Організації Об’єднаних Націй, створений у1945р. згідно із статутом ООН. Генеральна асамблея складається з 193 членів ООН і є форумом для багатостороннього обговорення всього спектру міжнародних питань, викладених у Статуті.

Глобальний договір ООН – ініціатива ООН, спрямована на сприяння соціальній відповідальності бізнесу та підтримку вирішення підприємницькими колами проблем глобалізації та створення більш стабільної системи міжнародних економічних відносин.

EKOCOP — Економічна і соціальна рада ООН (ECOSOC - Economic and Social Council)

ООН – міжнародна організація, заснована24 жовтня1945р. на конференції уСан-Францискона підставі Хартії Об’єднаних Націй. Декларованою метою діяльності організації є підтримання і зміцненнямируі міжнародної безпеки та розвиток співробітництва між державами світу.

ЮНЕСКО — Організація Об'єднаних Націй з питань освіти, науки, куль­тури (UNESCO — United Nations Educational, Scientific and Cultural Organization)

ЮНІДО — Організація Об'єднаних Націй з промислового розвитку (UNIDO — United Nations Industrial Development Organization).

ЮНІСЕФ — Дитячий фонд Організації Об'єднаних Націй (UNICEF — United Nations Children's Fund).

ЮНІФЕМ — Фонд розвитку ООН для задоволення інтересів жінок (UN1FEM — United Nations Development Fund for Women).

2.5. Інформаційні джерела

І – 5, 6, 7

ІІ – 11, 12, 20

Тема 3. Міжнародні організації зі співробітництва в Європі

3.1. Методичні поради до вивчення теми

Організація безпеки та співробітництва в Європі – ОБСЄ (Organization for Security and Cooperation in Europe – OSCE) виконує функції інституту, що постійно діє, в сфері безпеки. ОБСЄ – найбільша в світі регіональна організація, що займається питаннями безпеки. Держав-учасників ОБСЄ об’єднують загальні цінності, цілі і зобов’язання, і, найважливіше, прагнення зробити регіон безпечнішим, більш захищеним, процвітаючим. ОБСЄ ґрунтується на загальних цінностях і зобов’язаннях, спрямованих на зміцнення миру і безпеки і забезпечення основних свобод і прав людини. Основні зобов’язання закріплені в Завершальному акті Гельсінкі 1975 р. Таким чином, ОБСЄ працює в ім’я стабільності, демократії, процвітання тих 57 держав, що входять до її складу. Політичний діалог – наріжний камінь діяльності організації. Ця форма сприяє ефективному обговоренню назрілих проблем, їх вирішенню.

Концепція ОБСЄ включає непорушність меж, усунення військової загрози, політичну і економічну стабільність, дотримання прав людини, охорону навколишнього середовища. ОБСЄ прагне до зміцнення верховенства закону, захисту потерпілих і свідків, створення економічних можливостей для уразливих груп населення. Об’єднуючи держави, ОБСЄ допомагає їм підтримувати єдині цінності, обмінюватися досвідом і забезпечувати нормальну життєдіяльність громадян. Всі рішення в Організації ухвалюються на основі консенсусу, тобто будь-яке рішення, зокрема що стосується політики, фінансування або управління, повинне отримати підтримку всіх держав-учасників. Утілюючи в життя ухвалені рішення, ОБСЄ діє як своєрідна сполучна ланка між неурядовими організаціями і громадянами. Майже 3/4 бюджету ОБСЄ прямує на підтримку польових місій. Вісім з дев’яти її співробітників працюють на місцях, відповідаючи за підготовку поліцейських кадрів, створення демократичних інститутів, сприяння свободі масової інформації, надання групам населення, які зазнали утиску своїх прав, допомоги в налагодженні своєї справи, утилізацію токсичного ракетного палива.

ОБСЄ об’єднує 57 держав, розташованих в Північній Америці, Європі, Центральній Азії. Держави-учасники спільно вирішують, як здійснювати роботу Організації, виконувати загальні зобов’язання і протистояти новим загрозам безпеці. Спільна робота допомагає вести конструктивний діалог і уникати конфліктів. ОБСЄ співпрацює і обмінюється досвідом з сусідніми державами в Азії і в Середземномор’ї з метою боротьби з глобальними погрозами, такими як тероризм, нелегальна міграція і торгівля людьми. Штаб-квартира ОБСЄ розташовується у Відні. Тут проходять регулярні зустрічі представників держав-учасників, на яких обговорюються невідкладні питання, плануються подальші заходи.

ОБСЄ здійснює свою діяльність з штаб-квартири у Відні і через свої інститути, а також через структури на місцях. Секретаріат ОБСЄ забезпечує підтримку і координацію діяльності всієї Організації. Інші органи і інститути ОБСЄ розташовуються у Варшаві, Гаазі і Копенгагені.

У ОБСЄ виділяють органи для ухвалення рішень і органи оперативної діяльності.

Органи для ухвалення політичних рішень:

1. Саміти (Summits) – періодичні зустрічі на вищому рівні розділів держав і урядів держав – учасників ОБСЄ, на яких визначаються пріоритетні напрями діяльності Організації.

2. Рада міністрів (Ministerial Council) – щорічні зустрічі міністрів закордонних справ країн-учасниць ОБСЄ. Рада відповідає за виконання рішень, прийнятих на самітах, а також уповноважений доповнювати і розвивати ці рішення.

3. Керівна рада – зустрічі високого рівня політичних директорів МЗС, які в даний час проводяться один раз в рік як Економічний форум ОБСЄ в Празі.

4. Постійна рада (Permanent Council) – головний орган для ухвалення рішень Організації. Рада збирається щонеділі у Відні під головуванням представника головування, що діє в ОБСЄ для обговорення назріваючих проблем, що входять в компетенцію ОБСЄ, і ухвалення відповідних рішень. Постійна рада складається з постійних представників держав-учасників ОБСЄ.

5. Форум по співпраці в області безпеки (ФСБ) (Forum for Security Cooperation) – орган для розгляду військових аспектів безпеки. У його завдання входять переговори по контролю над озброєннями, роззброєнню і зміцненню довіри і безпеки, а також проведення регулярних консультацій і активізація співпраці по питаннях, пов’язаних з безпекою (беруть участь представники делегацій при ОБСЄ, засідає щонеділі у Відні).

6. Форум по питаннях економіки і захисту навколишнього середовища (Economic and Environmental Forum). Відносно новий орган, сформований для контролю над станом навколишнього середовища і економічної стабільності.

Органи оперативної діяльності ОБСЄ:

1. Голова (ДП), що діє, ОБСЄ (Chairman-in-Office), яким є міністр закордонних справ країни, що займає належний голові пост, несе загальну відповідальність за виконавчу діяльність ОБСЄ і є головним обличчям політичних консультацій. У його завдання входить координація зусиль країн-членів, а також формування консенсусу в ОБСЄ. ДП і його представники готують наради, розробляють їх порядок денний і проекти рішень. Голова забезпечує узгодженість графіка заходів ОБСЄ і розробляє довгострокову програму її діяльності, контролює роботу місій ОБСЄ, керує проведенням консультацій і переговорів в ході врегулювання криз, координує роботу інших інститутів ОБСЄ, а також ухвалює рішення про призначення на керівні пости.

2. У своїй роботі ДП спирається на допомогу Трійки ОБСЄ (Troika), яка є консультативним органом при Голові і в яку крім самого Голови входять попередній і подальший голови.

3. Секретаріат ОБСЄ (Secretariat), що базується у Відні, подає підтримку головуванню, що Діє, ОБСЄ і країнам-членам по досягненню цілей ОБСЄ. Керує діяльністю Секретаріату Генеральний секретар ОБСЄ, який призначається Радою міністрів країн — членів ОБСЄ на трирічний період. Він виступає також як представник голови, що Діє, і забезпечує виконання рішень ОБСЄ. Генеральний секретар бере участь в зустрічах Трійки ОБСЄ на різних рівнях, сприяючи процесу консультацій. Він безпосередньо відповідає за виконання бюджету і здійснює загальний адміністративний нагляд за роботою структур ОБСЄ.

4. Бюро ОБСЄ по демократичних інститутах і правах людини (БДІПЧ) (Office for Democratic Institutions and Human Rights), розташоване у Варшаві (Польща), здійснює сприяння забезпеченню прав людини, демократії і принципів правової держави. Бюро грає активну роль в спостереженні за проведенням вибору, сприянні становленню національних інститутів з прав людини і наданні технічної допомоги, а також сприяє розвитку неурядових організацій і побудові громадянського суспільства.

5. Верховний комісар ОБСЄ у справах національних меншин (ВКНМ) (High Commissioner on National Minorities), офіс якого базується в Гаазі (Нідерланди), грає важливу роль в області раннього попередження і запобігання конфліктам. Він аналізує ситуації, що виникають у зв’язку з національними меншинами, і робить заходи по врегулюванню потенційної кризи на ранній стадії його розвитку. ВКНМ діє незалежно від всіх зацікавлених сторін, направляє місії на місця і використовує методи превентивної дипломатії.

6. Представник ОБСЄ по свободі ЗМІ (Representative on Freedom of the Media) є найбільш молодим інститутом ОБСЄ, який був створений в 1997 р. для спостереження за положенням справ в області засобів масової інформації в державах-учасниках, надання ним необхідного сприяння і оперативного реагування на випадки серйозного порушення прийнятих в рамках ОБСЄ принципів і зобов’язань, що стосуються свободи висловлювання думки і свободи ЗМІ. Офіс Представника ОБСЄ по свободі ЗМІ знаходиться у Відні.

7. Парламентська асамблея (ПА) (OSCE Parliamentary Assembly), до складу якої входять більше трьохсот парламентаріїв зі всіх держав-членів ОБСЄ, також є одним з інститутів ОБСЄ. Її завданням є сприяння участі парламентських інститутів в діяльності Організації за допомогою обговорення проблем і ухвалення резолюцій і рекомендацій, що відносяться до роботи ОБСЄ. Крім того, її членам відводиться важлива роль в спостереженні за виборами. Щорічна сесія Асамблеї проводиться традиційно в липні, а протягом року організовуються інші наради і семінари, включаючи зимову сесію Асамблеї у Відні. Міжнародний секретаріат ПА ОБСЄ розташований в Копенгагені (Данія), а у Відні з січня 2003 р. діє Бюро ПА ОБСЄ по зв’язках.

7. Місії ОБСЄ є одним їх інструментів оперативної діяльності Організації. Повноваження, склад і зміст діяльності місій є різними, що свідчить про гнучкість цього інструменту. Важливим завданням місій є сприяння приймаючим країнам у вирішенні завдань, визначених мандатом місії. В даний час ОБСЄ має 18 місій або інших форм присутності на місцях в наступних 16 країнах: Азербайджані, Албанії, Вірменії, Білорусі, Боснії і Герцеговині, Грузії, Казахстані, Киргизстане, Македонії, Молдові, Сербії і Чорногорії, Таджикистані, Туркменістані, Україні, Узбекистані і Хорватії.

Концепція безпеки ОБСЄ включає захищеність меж, відсутність військової загрози, політичну і економічну стабільність, дотримання прав людини, охорону навколишнього середовища. Подібний комплексний підхід також передбачає вжиття зусиль, направлених на боротьбу з торгівлею людьми. ОБСЄ прагне до зміцнення верховенства закону, захисту потерпілих і свідків, створення економічних можливостей для уразливих груп населення.

Робота на місцях є важливим аспектом діяльності ОБСЄ і включає зміцнення військово-політичної безпеки, спостереження за положенням справ в області прав людини, створення здорового економічного і екологічного середовища. ОБСЄ активно діє на рівні польових місій майже в 20 країнах. Вона також систематично спостерігає за виборами в різних регіонах, проводить семінари і учбові курси. Діяльність на місцях включає заходи щодо надання допомоги в забезпеченні безпеки кордонів, поширення принципів підтримки правопорядку з опорою на місцеві общини, боротьби з торгівлею людьми і тероризмом і сприянню впровадженню принципів толерантності і стійкого розвитку.

ОБСЄ є форумом для діалогу по політичним питанням і питанням безпеки, для встановлення політичних обов’язкових норм, що спираються на консенсус, і принципів для сприяння їх виконанню.

На основі діалогу і консенсусу держави-учасники ОБСЄ виробляють рішення, які є обов’язковими в політичному, але не в юридичному сенсі. Потім інститути і структури ОБСЄ на місцях допомагають державам втілювати ці рішення в життя.

Міністри закордонних справ держав-учасників ОБСЄ проводять щорічні зустрічі, де підводять підсумки діяльності, ухвалюють рішення по пріоритетних напрямах. Політичне керівництво ОБСЄ здійснюється Головуванням, яке щорічно змінюється. Кожного тижня у Відні проходять засідання розділів постійних представництв при ОБСЄ, на яких обговорюються поточні питання, ухвалюються оперативні рішення. Крім того, проводяться регулярні наради по військових і економічних питаннях, правах людини.

Рішення виконуються державами-учасниками за сприяння Секретаріату, структур на місцях і інститутів ОБСЄ.

Бюджет ОБСЄ складається з щорічних відрахувань країн-учасниць Організації, а також з добровільних внесків держав. Згідно шкали внесків, держави-учасники ОБСЄ виплачують свої долі в рамках затвердженого бюджету. У 2007 р. бюджет склав 168,2 млн. євро, з яких понад 72% були направлені на здійснення діяльності на місцях. Крім того, щорічно для фінансування інших видів діяльності використовуються добровільні внески.

Забезпечуючи безпеку в масштабах свого регіону, ОБСЄ покладається на політичний діалог по питаннях загальних цінностей і укріплює партнерські відносини з урядами, громадянським суспільством і приватним сектором. Часто робота ОБСЄ ведеться «за кадром», без розголосу в пресі, з використанням переговорних механізмів і дипломатії для зняття напруженості і недопущення розгортання потенційного конфлікту.

Місії ОБСЄ на місцях допомагають у врегулюванні криз у разі їх виникнення і, крім того, можуть грати важливу роль в постконфліктний період, допомагаючи підвищити дієвість заходів зміцнення довіри і безпеки. Вони також сприяють нарощуванню адміністративного потенціалу приймаючих країн через конкретні проекти, що відповідають потребам людей. Це включає ініціативи по наданню підтримки в налагодженні роботи квартальної поліції, дотриманню прав меншин, проведенню законодавчої реформи, відстоюванню свободи преси і забезпеченню прикордонного режиму. ОБСЄ сприяє взаємодії професіоналів в цілях ефективнішої боротьби з тероризмом, контрабандою легкої і стрілецької зброї, торгівлею людьми. Таким чином, ОБСЄ займає унікальне місце серед європейських інститутів безпеки.

За час своєї роботи ОБСЄ домоглася відносного ослаблення напруженості між Сходом і Заходом, налагодила постійну співпрацю країн-учасниць, вирішила ряд найважливіших проблем. Наприклад, безперечним успіхом ОБСЄ в Закавказзі було створення Мінської контактної групи по Нагірному Карабаху (1992 р.) для врегулювання озброєного конфлікту між Азербайджаном і Вірменією. Найбільшу популярність здобули миротворчі місії, розгорнені ОБСЄ на території колишньої Югославії і в Закавказзі.

Рада Європи (Council of Europe) – перша європейська міжурядова організація, створена після Другої світової війни, покликана захищати права людини і сприяти становленню інститутів цивільного суспільства. Постійна штаб-квартира – Палац Європи в Страсбурзі (Франція). До складу Ради Європи входить 47 європейських демократичних держав, зокрема держави Центральної і Східної Європи.

Цілями Ради Європи є сприяння перетворенню Європи в демократичний і безпечний простір, захист і зміцнення плюралістичної демократії і прав людини, розвиток і зміцнення європейської самосвідомості для формування європейської культурної ідентичності, забезпечення тісніших зв’язків між державами-членами для захисту і реалізації цих ідеалів і принципів.

Для реалізації цих цілей учасники організації ставлять перед собою багато конкретних орієнтирів і завдань, зокрема:

1. захист прав людини і плюралістичної демократії;

2. сприяння усвідомленню і розвитку європейської культурної самобутності;

3. пошук рішень соціальних проблем (національні меншини, ксенофобія, захист навколишнього середовища);

4. розвиток політичного партнерства з новими демократичними країнами Європи;

5. допомога країнам Центральної і Східної Європи в проведенні політичних, законодавчих і конституційних реформ.

Рада Європи має три основні робочі органи:

1. Комітет міністрів – керівний і директивний орган, що засідає в Страсбурзі, до складу якого входять міністри закордонних справ 47 держав-членів або їх представники. З 1951 р. призначаються постійні представники урядів (зазвичай в ранзі послів), які живуть і працюють в Страсбурзі. З 1952 р. представник може володіти такими ж повноваженнями по ухваленню рішень, як і міністр. Сесії Комітету проходять раз на рік; постійних представників – раз на тиждень; головування в Комітеті здійснюється на основі ротації.

2. Парламентська асамблея (ПАРЄ) – дорадчий представницький орган, який складається з 318 членів (і їх 318 заступників), що представляють 47 національних європейських парламентів. Завдяки установленому з 1989 р. статусу «спеціального запрошеного», делегації демократій Центральної і Східної Європи, що зароджуються, не будучи повноправними членами, змогли брати участь в роботі Парламентської асамблеї. Чотири рази на рік в залі засідань Палацу Європи в Страсбурзі проходять тижневі пленарні засідання Парламентської асамблеї. Вони відкриті для публіки. Голова Асамблеї обирається з числа її членів на три послідовні однорічні терміни. Голова і його заступники, керівники п’яти політичних груп, а також голови Комісій ПАРЕ складають Бюро Асамблеї.

З 1989 р. Асамблея сприяє у врегулюванні кризових ситуацій у Європі. Політичні дебати, що проходять в її рамках, ґрунтуються на результатах поїздок, місій, що направляються нею в регіони, охоплені конфліктами, а також діалогу, який ведеться з державами. Асамблея приймає документи, які є керівництвом до дії для Комітету міністрів, національних урядів, парламентів, політичних партій. За ініціативою Асамблеї було розроблено багато міжнародних договорів, відомих як європейські конвенції, які закладають основи європейської системи законодавства. Асамблея проводить консультації з Комітетом міністрів по всіх проектах конвенцій до моменту їх ухвалення.

3. Конгрес місцевої і регіональної влади Європи – консультативний орган, що представляє місцеві і регіональні власті з 1994 р. Конгрес складається з двох палат: одна палата представляє інтереси місцевої влади, інша — регіональних органів влади.

У Асамблею Конгресу входять 306 постійних членів і 306 їх заступників, кожен з яких є обраним представником одного із понад 200 тисяч органів місцевої і регіональної влади держав-членів Ради Європи. Палати по черзі обирають Голову Конгресу на дворічний термін.

Генеральний секретаріат, що складається з 1800 співробітників, сприяє роботі головних органів Ради Європи. Він очолюється Генеральним секретарем, що обирається на п’ятирічний термін. Офіційні мови: французька і англійська. Бюджет організації формується з внесків країн-членів. Регулярний бюджет Ради Європи в 2009 р. складав 205 млн. євро.

Європейський суд з прав людини був створений в 1959 р. відповідно до Європейської конвенції про захист прав людини і основних свобод. Так само як і Комітет міністрів, суд стежить за дотриманням Конвенції з прав людини. Відповідно до Конвенції він розглядає як індивідуальні скарги, так і позови з боку держав-членів. Розгляд в Суді є змагальним і публічним. Доступ до всіх документів, переданих сторонами в Секретаріат, як правило, є відкритим.

Суд розглядає справи, що поступають, в комітетах, що складаються з трьох суддів, в палатах, що включають сім суддів, і у Великій палаті, що налічує в своєму складі 17 суддів. Первинний розгляд індивідуальних скарг починається в комітетах, які вирішують питання про прийнятність скарг на одноголосній основі. Якщо петиція визнана неприйнятною, то таке рішення не підлягає оскарженню. Якщо комітет не зміг ухвалити рішення одноголосно, то питання про прийнятність скарги вирішується палатою, яка розглядає суперечку по суті.

Держави-учасники Конвенції узяли на себе зобов’язання виконувати рішення Суду по будь-якій суперечці, сторонами якої вони є. Остаточне рішення Суду у розглянутій справі направляється в Комітет міністрів Ради Європи, яка здійснює нагляд за його виконання. Він також добивається того, щоб держави приймали заходи, що виключають аналогічні порушення в майбутньому, вносили зміни до законодавства, судової і адміністративної практики.

Коли Суд встановлює наявність порушення Конвенції, він може присудити жертві компенсацію або відшкодування понесених заявником судових витрат, але він не може наказати відповідній державі прийняти ті або інші заходи для виправлення ситуації, наприклад внести поправки до законодавства, що спонукало заявника до подачі позову. Ця функція покладена на виконавчу гілку Ради Європи – Комітет міністрів. У той же час держави зобов’язані виконувати вирішення Суду, що зокрема припускає уявлення в Комітет міністрів звітів про ті заходи, які прийняті у виконання ухвали Страсбурзького суду.

З ухвалами Суду і вирішеннями Комітету міністрів часто пов’язані зміни, що вносяться державами в своє законодавство або нормативні акти:

1. Австрія внесла зміни до свого кримінального кодексу по режиму утримання ув’язнених в лікарнях;

2. Бельгія ввела поправки в законодавство про осіб без певного місця проживання;

3. Франція прийняла закон про недоторканність таємниці телефонних переговорів;

4. Греція внесла зміни до закону про попередній висновок;

5. Італія доповнила свій кримінальний кодекс положеннями про обов’язкову присутність адвокатів в ході розгляду в Касаційному суді;

6. Швейцарія повністю переглянула свою систему судового устрою і порядок розгляду судових справ, що стосуються озброєних сил, внесла зміни до цивільного кодексу в частині режиму утримання у виправних установах;

7. у Великобританії були заборонені тілесні покарання в школах.

Важливим результатом роботи Ради Європи є також сотні прийнятих рекомендацій для країн-членів по найважливіших питаннях життя суспільства і більше 190 укладених європейських конвенцій і угод, еквівалентних 80000 двостороннім договорам. Вони відображають роботу, виконану Радою Європи в сферах його діяльності. Нижче приводяться лише деякі досягнення Ради Європи. Для ухвалення угоди необхідна більшість в 2/3 від числа голосуючих представників або проста більшість членів Комітету.

Діяльність Ради Європи охоплює широке коло різних аспектів життя європейського суспільства: забезпечення прав людини, юридичну співпраця, соціально-економічний розвиток, вирішення проблем молоді, охорону здоров’я, спорт, освіту, культуру, охорону архітектурних пам’ятників, захист навколишнього середовища, діяльність місцевих і регіональних структур.