1.2. План практичного заняття

1. Сутність поняття «міжнародна організація».

2. Критерії типології МО.

3. Типи рішень МО та способи ухвалення рішень МО.

4. Принципи міжнародних відносин.

5. Роль МО у розвитку міжнародних економічних відносин

6. Правові основи функціонування міжнародних організацій.

1.3. Питання для самостійного вивчення

1. Приклади міжнародних організацій, які мають право приймати адміністративні та технічні регламенти

2. Приклад рішення міжнародної організації у формі декларації

3. Приклад рішення міжнародної організації у вигляді програми розвитку певної сфери

4. Голосування за типом кваліфікованої одностайності – методика та практика реалізації.

5. Класифікація міжнародних економічних організацій.

1.4. Термінологічний словник

Міжнародна організація – це об'єднання на основі держав, установ, недержавних організацій, які створюються для реалізації мети, діють на основі встановлених правил і процедур, діяльність яких виходить за національні кордони.

Міжнародне право – це сукупність принципів і норм, що регулюють відносини між його суб'єктами.

Міжнародні службовці – це група осіб, наділених певними обов'язками, правами, повноваженнями, з метою виконання завдань та забезпечення ефективної діяльності міжнародної організації.

Міжнародна економічна організація - це різновид міжнародних організацій та інституцій, який фактично є інституційним механізмом координації та регулювання співробітництва практично в усіх галузях міжнародних економічних відносин.

1.5. Інформаційні джерела

І – 1,2, 5

ІІ – 22

Тема 2. Оон як універсальна міжнародна організація

2.1. Методичні поради до вивчення теми

ООН була офіційно утворена на Конференції з міжнародної організації, що відбувалася 25 квітня-26 червня 1945 р. в Сан-Франциско. На цій конференції був розроблений Статут Організації. У основу роботи делегати поклали пропозиції, вироблені представниками Великобританії, Китаю, Радянського Союзу і США в Думбартон-Оксі. 26 червня представники 50 країн одноголосно прийняли Статут Організації Об’єднаних Націй. Статут набув чинності 24 жовтня 1945 р., після того, як більшість представників країн, що підписали його, підтвердили свої повноваження ратифікувати даний документ. Польща, не представлена на Конференції, підписала Статут пізніше і стала 51-м членом первинного складу ООН.

Засновницьким документом Організації Об’єднаних Націй є її Статут. У ньому закріплені права і обов’язки держав-членів і встановлюються органи і процедури Організації. Згідно Статуту ООН Організація повинна бути центром «Для узгодження дій націй» на шляху досягнення міжнародного миру. Її члени зобов’язуються підтримувати ООН в будь-якій її акції і утримуватися від застосування сили проти інших націй, за винятком випадків самозахисту. Тим самим Статут ООН є не тільки конституційним документом, що регулює життєдіяльність міжнародної організації, але і відіграє виняткову роль як фундамент формування системи колективної безпеки, рівної для всіх держав, і вироблення своєрідного кодексу поведінки держав у військовій, політичній, економічній, екологічній, гуманітарній і інших областях. На основі Статуту ООН виникла розгалужена система багатобічних договорів, укладених в рамках ООН.

Цілі Організації Об’єднаних Націй, викладені в Статуті полягають в наступному:

1. підтримувати міжнародний мир і безпеку;

2. розвивати дружні відносини між націями на основі пошани принципу рівноправ’я і самовизначення народів;

3. здійснювати співпрацю у розв’язанні міжнародних проблем економічного, соціального, культурного і гуманітарного характеру і в заохоченні пошани до прав людини і основним свободам;

4. бути центром для узгодження дій націй в досягненні цих загальних цілей.

Організація Об’єднаних Націй діє відповідно до наступних принципів:

1. принцип рівноправності й самовизначення народів;

2. принцип необхідності забезпечення рівності людей, їх прав і основних свобод;

3. принцип підтримки міжнародного миру і безпеки;

4. принцип роззброєння;

5. принцип невтручання у внутрішні справи

Статут жодною мірою не дає Організації Об’єднаних Націй права на втручання в справи, що входять у внутрішню компетенцію будь-якої держави.

Прийом в члени Організації відкритий для всіх мирних держав, які приймуть на себе зобов’язання по Статуту і які бажають ці зобов’язання виконувати. Нові країни-учасниці приймаються Генеральною Асамблеєю по рекомендації Ради Безпеці. Причому за новачків повинні проголосувати не менше двох третин учасників Генеральної Асамблеї.

Членами ООН є 193 держави. З визнаних незалежних держав в ООН не входить лише Ватикан. Згідно Статуту офіційними мовами Організації Об’єднаних Націй є англійська, іспанська, китайська, російська і французька. Як офіційна мова Генеральної Асамблеї, Ради Безпеки і Економічної і соціальної ради додана арабська.

Система Об’єднаних Націй складається з головних і допоміжних органів, спеціалізованих організацій і установ, а також автономних організацій. Згідно Статуту, головними органами Організації Об’єднаних Націй є: Генеральна Асамблея, Рада Безпеки, Економічна і соціальна рада, Радий з опіки, Міжнародний суд і Секретаріат. Крім того, Статут допускає, що з відома Генеральної Асамблеї можуть бути засновані інші самоврядні організації, які виступають як спеціалізовані агентства ООН. Саме цей пункт дав можливість Раді Безпеки створити миротворчі сили.

Робота Організації Об’єднаних Націй протягом року ведеться головним чином на основі вирішень Генеральної Асамблеї, тобто волі більшості членів, вираженої в резолюціях, прийнятих Асамблеєю.

Ця робота здійснюється:

1. комітетами і іншими органами, створеними Генеральною Асамблеєю для вивчення конкретних питань, таких як роззброєння, підтримка миру, розвиток і права людини;

2. на скликаних Генеральною Асамблеєю міжнародних конференціях;

3. Секретаріатом Організації Об’єднаних Націй – Генеральним секретарем і його персоналом з міжнародних цивільних службовців.

Складна структура комітетів і регіональних груп дозволяє різним урядам бути упевненими, що їх інтереси і пріоритети їх регіонів адекватно представлені в ООН. Система ООН включає значне число програм, рад і комісій, що здійснюють конкретні покладені на них функції.

Регулярний бюджет Організації Об’єднаних Націй затверджується Генеральною Асамблеєю на дворічний період. Бюджет спочатку представляється Генеральним секретарем і розглядається Консультативним комітетом з адміністративних і бюджетних питань, що складаються з 18 експертів, які пропонуються своїми урядами і обираються Генеральною Асамблеєю. Програмні аспекти розглядаються Комітетом з програми і координації, який складається з 34 експертів, що обираються Генеральною Асамблеєю і що представляють думки своїх урядів. Основними джерелами надходження коштів до бюджету є внески держав-членів, що оцінюються відповідно до шкали, затвердженої Генеральною Асамблеєю, а також по рекомендації Комітету з внесків, в який входять 18 експертів, що діють на громадських засадах і вибраних Генеральною Асамблеєю по рекомендації П’ятого комітету, що займається адміністративними і бюджетними питаннями.

Держави-члени покривають витрати бюджету відповідно до своєї платоспроможності – основного критерію, на підставі якого будується шкала внесків. Платоспроможність країни визначається, зважаючи на частку внеску у валовому національному продукті, скоректовану з урахуванням суми чинників, що включають дохід на душу населення даної країни. Комітет повністю переглядає шкалу внесків кожні три роки на основі останніх статистичних даних по доходах, перевіряючи точність і повноту відрахувань до бюджету. У 2000 р. Генеральна Асамблея встановила, що розмір індивідуального внеску не повинен перевищувати 22% бюджету. Шкала внесків держав-членів варіює від 0,01% для таких країн, як, наприклад, Афганістан або Сомалі, до 22% для США. На другому місці після США по розмірах внесків знаходиться Японія – 16,624%. Замикає першу трійку Германію – 8,577%.

Механізмів примушення до сплати внесків немає. Впродовж останніх років загальне фінансове положення Організації Об’єднаних Націй є нестійким через постійні недоплати і прострочення багатьма державами-членами платежів. Організації Об’єднаних Націй вдавалося продовжувати працювати завдяки добровільним пожертвуванням деяких країн і своєму Фонду оборотного капіталу (у який держави-члени авансують суми пропорційно встановленим для них внескам), а також запозиченням із засобів на миротворчі операції.

Фонди і програми Організації Об’єднаних Націй, такі як Дитячий фонд Організації Об’єднаних Націй (ЮНІСЕФ), Програма Розвитку Організації Об’єднаних Націй (ПРООН) і Управління верховного комісара Організації Об’єднаних Націй у справах біженців (УВКБ), мають самостійні бюджети. Основний об’єм їх ресурсів поступає на добровільній основі від урядів, а також від приватних осіб, як, наприклад, у разі ЮНІСЕФ. Спеціалізовані установи Організації Об’єднаних Націй також мають самостійні бюджети, що доповнюються за рахунок добровільних пожертвувань держав.

В даний час система ООН включає 17 спеціалізованих установ і пов’язаних з ними організацій, 14 фондів і програм, 17 департаментів і управлінь Секретаріату Організації Об’єднаних Націй, 5 регіональних комісій, 5 науково-дослідних і учбових інститутів і велику кількість регіональних структур. Фонди і програми є допоміжними органами Генеральної Асамблеї. Спеціалізовані установи пов’язані з Організацією Об’єднаних Націй спеціальними угодами і підзвітні Економічній і соціальній раді і/або Генеральній Асамблеї. Пов’язані з ООН організації, зокрема МАГАТЕ і Світовій організації торгівлі, що займаються проблемами своєї спеціалізованої галузі, мають власні законодавчі органи і бюджети. Організації системи ООН охоплюють всі області економічної і соціальної діяльності.

Під керівництвом ЕКОСОР працюють п’ять регіональних комісій, мета діяльності яких полягає в сприянні соціальному і економічному розвитку відповідних регіонів і в зміцненні економічних відносин країн кожного регіону між собою і з іншими країнами світу. Дані комісії вивчають соціально-економічні проблеми своїх регіонів і дають необхідні рекомендації урядам держав-членів і спеціалізованим установам, а також беруть участь у виконанні проектів розвитку. Кожна комісія має свій секретаріат з тією ж назвою. Секретаріати працюють в підпорядкуванні Генерального секретаря. Фінансування регіональних комісій проводиться із коштів регулярного бюджету Організації Об’єднаних Націй.

У системі ООН системі діють різні програми, фонди і інші органи Організації Об’єднаних Націй. Багато хто з них розглядається окремо, тому обмежимося лише перерахуванням цих структур. До них відносяться: Конференція Організації Об’єднаних Націй з торгівлі і розвитку (ЮНКТАД), Центр по міжнародній торгівлі ЮНКТАД/ВТО (ЦМТ), Управління Організації Об’єднаних Націй по наркотиках і злочинності (ЮНОДК), Програма Організації Об’єднаних Націй по навколишньому середовищу (ЮНЕП), Програма Розвитку Організації Об’єднаних Націй (ПРООН), Фонд Організації Об’єднаних Націй для розвитку на користь жінок (ЮНІФЕМ), Добровольці Організації Об’єднаних Націй (ДООН), Фонд Організації Об’єднаних Націй в області народонаселення (ЮНФПА), Управління Верховного комісара Організації Об’єднаних Націй у справах біженців (УВКБ), Дитячий фонд Організації Об’єднаних Націй (ЮНІСЕФ), Світова продовольча програма (МПП), Близькосхідне агентство Організації Об’єднаних Націй для допомоги палестинським біженцям і організації робіт (БАПОР), Управління Верховного комісара Організації Об’єднаних Націй з прав людини (УВКПЧ), Програма Організації Об’єднаних Націй за населеними пунктами (ООН-ХАБІТАТ), Управління Організації Об’єднаних Націй по обслуговуванню проектів (ЮНОПС), Університет Організації Об’єднаних Націй (УООН), Міжнародний учбовий і науково-дослідний інститут по поліпшенню положення жінок (МУНІУЖ), Міжрегіональний науково-дослідний інститут Організації Об’єднаних Націй по питаннях злочинності і правосуддя (ЮНИКРІ), Учбовий і науково-дослідний інститут Організації Об’єднаних Націй (ЮНІТАР), Науково-дослідний інститут соціального розвитку при Організації Об’єднаних Націй (ЮНРІСД), Інститут Організації Об’єднаних Націй по дослідженню проблем роззброєння (ЮНІДІР).

Термін «спеціалізовані установи» (використовується в Статуті ООН) – це самостійні (автономні) міжнародні організації, створені на основі міжурядових угод, володіють широкою міжнародною компетенцією і що працюють в співпраці з ООН. Спеціалізовані установи користуються самостійністю і володіють повною юридичною правоздатністю, кожне з них має свого генерального директора і свій секретаріат.

Спеціалізовані установи пов’язані з ООН спеціальними угодами про співпрацю і координацію і взаємодіють з нею і один з одним через координуючий апарат ЕКОСОР. Переговори про укладання таких угод веде Комітет ЕКОСОР з переговорів з міжурядовими установами. Генеральна Асамблея розглядає і затверджує будь-які фінансові і бюджетні угоди із спеціалізованими установами, створеними міжурядовими угодами, перевіряє бюджети таких спеціалізованих установ і дає їм рекомендації.

Українська Радянська Соціалістична Республіка у 1945 році була серед засновників ООН. Протягом усього часу існування Організації Об’єднаних Націй Україна брала найактивнішу участь у її діяльності. У постанові Верховної Ради України від 2 липня 1993 року "Про основні напрями зовнішньої політики України" зазначається, що "активна участь в ООН та її спеціалізованих установах є пріоритетним напрямом діяльності ". Україна задекларувала намір спрямовувати свої зусилля на використання можливостей ООН та її спеціалізованих установ для забезпечення фінансової та експертної підтримки здійснюваних у нашій країні реформ. У цьому контексті заслуговує на увагу співробітництво нашої держави з спеціалізованими установами ООН.

В Україні активно діють Програма Розвитку ООН (ПРООН), Організація Об’єднаних Націй з промислового розвитку (ЮНІДО, Організація Об’єднаних Націй з питань освіти, науки та культури (ЮНЕСКО); Всесвітня Організація охорони здоров’я (ВООЗ), представництво Міжнародної організації з міграції. В рамках ООН Україна бере участь в миротворчих операціях з підтримки миру та безпеки . В 1999 році Україна була обрана тимчасовим членом Ради Безпеки ООН, що посилило міжнародний вплив України.

Розвиток економіки України все більшою мірою визначається не тільки її внутрішніми можливостями, але й ступенем її участі у світовому розподілі праці. Тому на сучасному етапі економічного розвитку для України дуже важливою є активізація міжнародної економічної діяльності, яка неможлива без участі міжнародних організаціях системи ООН чи співпраці з ними. Нині Україна є членом більш як 40 міжнародних організацій, на користь української дипломатії говорять такі факти, як членство України в ЕКОСОР ООН, Комітеті ООН по внескам, Комітеті ООН по правам людини, Ради керівників ПРООН, Виконавчій Раді Дитячого фонду тощо.

Підписана в серпні 2005 року Рамкова програма допомоги ООН (UNDAF-УНДАФ) «У майбутнє разом», детально описує механізм співпраці між Україною та Організацією Об’єднаних Націй в Україні на наступні п’ять років (2006-2010).

Цей документ є концептуальною програмою дій ООН в Україні і основою всієї діяльності яка буде проводитись ООН разом з урядом України. Програма призначена для надання допомоги Україні в той час як вона рухається в напрямку зміцнення демократії, повноцінного захисту прав людини, та потужної економіки.

Рамкова програма є результатом ретельного аналізу ключових завдань України. На основі такого аналізу, Організація Об’єднаних Націй в Україні, разом з українським урядом, представниками міжнародних та неурядових організацій, громадською спільнотою, та приватним сектором, визначили чотири сфери у яких ООН надаватиме допомогу Україні:

1) здійснення інституційних реформ, спрямованих на забезпечення виконання права людини;

2) зміцнення та розбудова громадянського суспільства в Україні для забезпечення рівного доступу громадянам до суспільних послуг та реалізації прав людини;

3) поліпшення якості охорони здоров’я та надання медичного обслуговування;

4) досягнення добробуту шляхом збалансованого розвитку та підприємницької діяльності.

Для досягнення результатів, передбачених цією Програмою допомоги, агенції ООН тісно співпрацюватимуть з Кабінетом Міністрів України. Щодо кожної з чотирьох сфер допомоги, що надаватимуться в рамках УНДАФ, агенції ООН взяли на себе зобов’язання щодо мобілізації коштів, необхідних для досягнення конкретних результатів. В УНДАФ орієнтовний обсяг залучення ресурсів зазначений у доларах США.

Розглянемо на конкретних прикладах наслідки членства України в ООН та співпраці з деякими її спеціалізованими установами.

З 1957 року Україна є членом Міжнародного агентства з атомної енергії (МАГАТЕ). Після аварії на Чорнобильській атомній електростанції Агентство надало велику допомогу, спрямовану на зменшення негативних наслідків катастрофи.

Білорусія, Україна та Росія продовжують співпрацю з ООН по вирішенню проблем Чорнобиля. Інспектори МАГАТЕ неодноразово відвідували ЧАЕС, надавали інформацію та технічну допомогу українському уряду, контролювали радіологічну ситуацію у різних регіонах України. У 1990 році Україна підписала з МАГАТЕ угоду про створення міжнародного дослідницького центру на базі Чорнобильської АЕС. Неодноразово надавалася і надається фінансова допомога Україні для закриття ЧАЕС або забезпечення її безпечного функціонування.

Членом ЮНІДО Україна стала у 1985р. Зацікавленість багатьох країн, в тому числі України, в розвитку співробітництва з ЮНІДО пояснюється насамперед тим, що ця організація володіє широкою новітньою промисловою, технологічною та науково-технічною інформацією, яка безумовно, може бути корисною в справі підвищення ефективності виробництва. Особливий інтерес становлять такі напрями, як переробка відходів, (розвиток альтернативних джерел енергії, промислова екологія, запобігання і ліквідація наслідків промислових аварій, приватизація тощо. Всі ці проблеми надзвичайно актуальні для України, яка здійснює курс на радикальні економічні реформи. Співробітництво по лінії ЮНІДО допомагає вітчизняним менеджерам адаптуватися до вимог світової економіки, на практиці знайомлячи з проблемами управління, маркетингу в умовах ринкового господарства.

Членом МОП Україна є з 1954 року. Але не зважаючи на своє більш ніж чотирьох десятилітнє перебування у цій орієнтації, вона ратифікувала лише 45 із більш ніж 170 конвенцій, розроблених і прийнятих МОП, які стосуються різних сторін трудової діяльності, визначають необхідні заходи соціального захисту. Однією з причин такого становища є перехідний характер періоду, який переживає Україна. Гостра криза не дає змоги в нинішніх умовах віднайти необхідні кошти для того, щоб забезпечити дотримання світових стандартів у таких питаннях як соціальне страхування, медичне обслуговування, гарантії праць тощо.

Найбільшу надію покладає Україна на допомогу таких міжнародних організацій, як Світовий Банк та Міжнародний валютний фонд. Членом цих організацій Україна стала у 1992 році. Проте участь України у Світовому Банку (СБ) та Міжнародному Валютному Фонді (МВФ) несе для держави ряд наслідків.

Проте, як уже зазначалось, членство у міжнародних організаціях системи ООН може бути ефективним, але тільки допоміжним інструментом розв’язання економічних проблем. Справді вирішити проблеми воно допоможе лише за умов проведення радикальних реформ, спрямованих на перехід економіки до ринкових відносин.

В Україні діє Представництво міжнародної організації з міграції. Заснована у 1951 році, Міжнародна організація з міграції (МОМ) є провідною міжурядовою організацією у міграційній галузі. МОМ спрямовує свої зусилля на розв’язання нагальних міграційних проблем та забезпечення поваги людської гідності мігрантів.

Представництво МОМ в Україні почало працювати в Києві у 1996 р., коли Україна отримала статус країни-спостерігача МОМ. У 2001 р. Україна звернулась із запитом про надання статусу країни-члена МОМ і у 2002 р. Парламент України ратифікував угоду про членство України у МОМ. На поточний час, до складу МОМ входять 138 країн-членів та країн-спостерігачів.

Сьогодні, МОМ в Україні впроваджує п'ять програм, серед яких Зміцнення потенціалу у сфері управління міграційними процесами, Протидія торгівлі людьми, Міграційні медичні послуги, Управління міграційними процесами та Трудова міграція. МОМ співпрацює з неурядовими організаціями (НУО), державними органами, громадянським суспільством та іншими міжнародними організаціями, щоб допомогти Україні вирішувати складні міграційні проблеми.