1.2. План практичного заняття Практичне заняття 1

1. Система та функції міжнародних фінансів.

2. Основні етапи розвитку міжнародних фінансів.

3. Сучасні тенденції в розвитку міжнародних фінансів.

1.3. Питання для самостійного вивчення дисципліни

1. Які фактори вплинули на формування міжнародних фінансів?

2. Які фактори мають найбільший вплив на формування сучасної світової фінансової системи?

3. Наведіть характеристику суб’єктів міжнародних фінансів?

4. В чому полягають особливості розвитку світової фінансової системи на сучасному етапі розвитку суспільства?

1.4. Термінологічний словник

Дієздатність - здатність незалежно від інших суб’єктів здійснювати свої права та обов’язки.

Правоздатність - здатність мати права та обов’язки.

Правосуб’єктність держави - здатність вступати у відносини з іншими державами та суб’єктами міжнародного права.

Фінансова інновація - створення нових фінансових інструментів та технологій.

Фінансовий інжиніринг - розвиток та творче застосування фінансових технологій для вирішення фінансових проблем та використання фінансових можливостей.

Фінансові інструменти - форми фінансових активів.

Фінансові технології - механізми реалізації фінансових інструментів.

1.5. Інформаційні джерела

І – 1,3,4,6

ІІ – 1,10

Тема 2. Глобалізація світового фінансового середовища. Світові фінансові кризи

2.1. Методичні поради до вивчення теми

Основною особливістю розвитку сучасної світової економічної системи є глобалізація всіх її складових. Фінансова глобалізація є складовою економічної глобалізації. Вона являє собою ключовий процес розвитку світової економіки кінця XX - початку XXI століття, наслідком якого стала нова якість економічних зв'язків між суб'єктами глобальної системи. Цей процес досі не мав аналогів в економічній історії. Таким же новим явищем є і сформований глобальний фінансовий ринок.

Провідну роль у поглибленні фінансової глобалізації відіграють транснаціональні компанії (ТНК) і транснаціональні банки (ТНБ). В межах ТНК і ТНБ складається широка мережа виробничих, науково-технічних, торговельних і фінансових ділових зв'язків, що ґрунтуються на контрактній системі відносин. Потужна хвиля злитті в і поглинань, що прокотилась серед ТНК і ТНБ у 90-ті роки минулого століття та під час фінансово-економічної кризи 2007-2009 рр., ще більше посилила їх вплив у світі. Національним державам доводиться все більше рахуватися з ними як з потужними партнерами, а іноді і суперниками, при впливі на національну економіку.

Основними причинами стрімкого розвитку глобальної фінансової системи є:

• міжкраїнна інтернаціоналізація фінансової сфери, породжена виходом за національні кордони виробництва та обігу, і, як наслідок, фінансово-перерозподільчих відносин;

• зростання відкритості національних економік як стосовно транскордонного руху товарів, факторів виробництва, так і фінансових потоків;

• лібералізація транскордонного переміщення капіталу, зумовлена пом'якшенням регулювання фінансових потоків на рівні окремих країн та міжнародних фінансових організацій.

Для вимірювання рівня глобалізованості фінансових ринків, фінансових систем окремих країн та світового господарства використовують два підходи: по-перше, фінансова глобалізація є складовою загального глобалізаційного процесу і для її вимірювання використовується індекс глобалізації; по-друге, використовуються специфічні показники глобалізованості фінансової сфери.

Індекс Глобалізації (Globalization Index) розраховується для 72 країн (до 2006 р. - для 62), на які припадає понад 97 % світового ВВП і 88 % населення світу. Розрахунок ведеться за 14 показниками - дані про торгівлю, прямі та портфельні іноземні інвестиції, кредити, масштаби міжнародного туризму, обсяги телефонного трафіку, персональних грошових переказів, чисельність користувачів Інтернетом та кількість комп'ютерів, підключених до глобальної мережі.

Для кожної країни індекс глобалізації розраховується як сума чотирьох складових:

1) "економічна інтеграція" - торгівля, іноземні приватні прямі й портфельні інвестиції, інвестиційні доходи та платежі;

2) "особисті зв'язки" - переміщення людей за кордон та з-за кордону, міжнародні телефонні розмови, перекази та інші особисті контакти;

3) "політична залученість" - членство в міжнародних організаціях, наявність зарубіжних посольств тощо;

4) "технологічна залученість" - кількість користувачів Інтернету та ін.

Також можна виокремити ряд спеціальних вимірювачів фінансової глобалізації, які характеризують ступінь відкритості національних фінансових ринків з різних позицій:

• показники de jure фінансової інтеграції, тобто показники ступеня формальних обмежень на фінансові угоди, укладені іноземними компаніями на території країни;

• показники de facto фінансової інтеграції, тобто показники фактичної інтеграції фінансової системи країни у світову.

Однак слід зазначити, що вимірювачі de jure фінансової інтеграції не дають точного уявлення про реальні масштаби інтеграції фінансової системи країни у світову. Значною мірою це пояснюється труднощами вимірювання ефекту цілого ряду бар'єрів, які прямо не підпадають під визначення "формальних" обмежень у вигляді законів і правил, що регулюють фінансові угоди між резидентами і нерезидентами країни. До них можна віднести, наприклад, різноманітні компенсаційні схеми, обмежений доступ до джерел інформації тощо. Саме з цієї причини результати de jure фінансової інтеграції найчастіше не збігаються з результатами її вимірювання de facto, хоча і ті й інші покликані охарактеризувати ступінь відкритості фінансової системи країни.

Крім вищезгаданих показників розрізняють також кількісні показники (volume-based indicators) фінансової інтеграції й показники, що базуються на цінах на фінансові ресурси (price-based indicators).

Основні форми фінансової глобалізації:

• збільшення обсягів міжнародних фінансових потоків у вигляді міжнародних розрахунків, платежів, трансфертів, міграції капіталу;

• зростання мобільності міжнародних капіталів через лібералізацію умов їх транскордонного переміщення;

• міжнародна експансія транснаціональних банків та інших фінансових інституцій;

• підвищення ролі міжнародних фінансових організацій у формуванні та регулюванні глобального фінансового устрою;

• стандартизація національної фінансової звітності на засадах міжнародно визнаних вимог;

• інституційне зближення національних банківських систем та стратегій грошово-кредитної політики центральних банків.

Прояв глобалізації найбільш наглядно можна прослідкувати на прикладі розширення міжнародної торгівлі товарами та послугами, зростанням мобільності робочої сили та капіталів.

Фінансова глобалізація має вплив на всі країни світу, не зважаючи на ступінь їх інтеграції до світо господарської системи. Але вплив глобалізації на різні групи країн є неоднаковим.

Головна проблема, породжена процесами фінансової глобалізації, пов'язана з тим, що архітектура глобального фінансового ринку надзвичайно ускладнилася, що посилює загальну нестабільність цієї непростої системи, підвищує ризики та ймовірність розвитку загроз для економічної безпеки країн. Особливо важливого значення набуває підвищення нестабільності фінансового ринку і збільшення ризиків та загроз для економіки країн, що розвиваються, та країн з перехідною економікою, оскільки їх фінансові системи мають підвищену залежність від глобального фінансового ринку.

До позитивних наслідків фінансової глобалізації можна віднести:

• підвищення темпів економічного зростання країн, які поряд з внутрішніми ресурсами додатково залучають капітал на міжнародних ринках;

• загострення міжнародної фінансової конкуренції, що веде до поглиблення міжнародної спеціалізації окремих країн, міжнародних фінансових центрів та транснаціональних фінансових установ на наданні певних фінансових послуг, а це стимулює, у свою чергу, зростання виробництва, зниження вартості ресурсів та послуг не тільки на національному, але і на світовому рівні.

Негативні наслідки фінансової глобалізації:

• нерівномірність розподілу результатів діяльності світового фінансового ринку між різними групами країн.

• нестабільність світової фінансової системи в наслідок зростаючої взаємозалежності економік країн;

• зниження регуляторної ролі національних держав при посиленні значення наднаціональних утворень та впливу ТНК;

• зростання світової заборгованості країн за зовнішніми запозиченнями.

Фінансова глобалізація супроводжується значним поширенням використання офшорних зон у міжнародному бізнесі. У дрібних острівних державах на зразок Багамських, Кайманових, Бермудських островів, Нових Гебрідів, тихоокеанської Полінезії, Мен, Кіпру та інших не лише ховаються від національного і міжнародного контролю близько 7 трлн дол. неоподаткованих коштів, але й активно відмиваються гроші, зароблені злочинним шляхом, формуються фонди для фінансування міжнародного тероризму.

Фінансова глобалізація служить механізмом світового поширення фінансової нестабільності, яка періодично виникає на окремих регіональних ринках і набуває міжнародного характеру. Численними каналами глобального фінансового ринку кризові явища поширюються на "здорові" економіки, поступово охоплюючи господарські системи інших регіонів.

Фінансові кризи можна поділити за певними видами ознак:

1. за просторовою ознакою (національні, регіональні, світові);

2. за характером прояву (валютно-фінансові, фінансово-економічні).

Валютно-фінансові кризи пов'язані з курсовою нестабільністю національних валютних ринків, зумовленою відтоком портфельних інвестицій. Валютно-фінансовою за формою прояву можна вважати кризу 1997-1998 рр. у країнах Південно-Східної Азії, яка згодом поширилась на ослаблені трансформаційними процесами перехідні економіки, сягнувши, зрештою, своїм впливом і держав Латинської Америки.

Фінансово-економічні кризи мають глибинний характер, поєднують у собі фінансову нестабільність з глибокими структурними дисбалансами в реальному секторі і супроводжуються значними спадами виробництва. Найбільш яскравим проявом такої нестабільності можна вважати кризу 2008-2009 рр., яка розпочалася у фінансовому секторі США і поширилася внаслідок високої його глобалізованості на інші країни, гостро вразивши їх виробничу сферу.

Глобальне поширення американської нестабільності відбулось через значні масштаби фінансового сектора США, його глибоку інтегрованість у світову фінансову систему. Країна тривалий період споживала 2/3 світових заощаджень; користуючись доларом як провідною резервною валютою, у великих обсягах рефінансувала свої боргові зобов'язання. Передавальним механізмом світового поширення кризи послужили цінні папери, емітовані з метою сек'юритизації внутрішніх іпотечних кредитів, які вважались надійними інструментами для інвесторів з багатьох країн. Обсяг розміщення сек'юритизованих облігацій в США складав 8,6 трлн дол., або 65 % ВВП.

Кризові явища достатньо швидко перекинулися з американського на інші ринки. У Європейському Союзі після спаду ділової активності 2009 р. розпочалось пожвавлення економіки. Проте вже у 2010 р. виявились економічно слабкі ланки європейської інтеграції: криза розбалансованих державних фінансів внаслідок експансійної фіскальної політики гостро вразила економіку Греції, Іспанії, Порту галії та Ірландії.

У країнах з ринками, що формуються, ознаки нестабільності виявились насамперед у банківському секторі, оскільки фондові ринки тут залишаються слаборозвинутими. Серія банкрутств комерційних банків, відтік іноземного капіталу та падіння курсів національних валют - ось перші удари кризи в цих країнах. За ними відбулись різкі спади реального ВВП, істотне скорочення обсягів міжнародної торгівлі, відчутне підвищення безробіття.