15.2. План практичного заняття

Практичне заняття 19

Питання для обговорення

1. Розвиток міжнародної банківської діяльності.

2. Поцеси злиття та поглинання в банківській сфері.

3. Діяльність провідних світових банків.

Практичне заняття 20

Питання для обговорення

1. Банківська система України.

2. Діяльність українських банків на тлі фінансової нестабільності.

3. Основи банківського нагляду та регулювання.

15.3. Питання для самостійного вивчення дисципліни

1. Особливості діяльності міжнародних банків – транснаціональних та багатонаціональних.

2. Регулювання діяльності ТНБ та БНБ з боку країн G8 та G20, інших міжнародних фінансово-кредитних організацій та установ .

3. Національне регулювання діяльності міжнародних банків в розвинутих країнах та країнах, що розвиваються.

15.4. Термінологічний словник

Комерційний банк — банк, який здійснює універсальні банківські операції з різними організаціями, установами, здебільшого за рахунок власних коштів та залучення кредитних ресурсів своїх клієнтів.

Центра́льний банк — установа (у більшості випадків державний орган), яка відповідає за монетарну (грошово-кредитну) та валютну політику держави (Федеральна резервна система США) або спільноти держав (Європейський центральний банк). В Україні це Національний банк України.

Транснаціональний банк - великий універсальний банк, що виконує посередницьку роль у міжнародному обігу позичкового капіталу, має мережу закордонних підприємств; здійснює за підтримки держави контроль за валютними і кредитними операціями.

15.5. Інформаційні джерела

І – 4,5

ІІ – 1,7

Тема 16. Міжнародне оподаткування

16.1. Методичні поради до вивчення теми

У країнах з розвинутими ринковими відносинами важливим елементом регулювання соціальних та економічних процесів е податкова система. Ефективність її функціонування може визначатися різноманітними факторами: економічним становищем, рівнем податкової культури, розкладом політичних сил, досягненнями економічної науки тощо. Кожній країні притаманна своя специфіка податкової системи, найбільш відмінними у цій сфері є: США, Японія, Швеція, Великобританія, Німеччина, Франція. Але можна виділити загальні риси і елементи, які характерні для податкових систем всіх країн. Насамперед, наведемо узагальнене розуміння визначення податкової системи.

Податкова система - це сукупність законодавчо встановлених податків, форм, принципів та методів їх встановлення, зміни та системи заходів, що забезпечують виконання податкового законодавства Виходячи з цього, головними, органічно пов'язаними складовими податкової системи є система податків та податковий механізм.

Система податків - це сукупність податків, зборів, мита та інших, прирівняних до них платежів, що стягуються на території держави у той чи інший період часу.

Основними податками, що формують переважну частину бюджетних доходів, є: податок на прибуток, податок на додану вартість (ПДВ), податок на доходи фізичних осіб, мита, акцизи. Наведемо одне з визначень податку як економічного феномена, що характеризує його економічну сутність - це категорія, що виражає відносини між державою, з одного боку, та фізичними і юридичними особами, з іншого, що виникають у процесі вторинного розподілу (перерозподілу) створеної вартості валового національного продукту та відчуження частки його вартості у розпорядження держави в обов'язковому порядку.

У міжнародній практиці залежно від різних ознак існує така класифікація податкових платежів:

o за способами стягнення: прямі (реальні, особові) і непрямі (універсальні і монопольні);

o за рівнем управління (стягнення): федеральні, регіональні, місцеві;

o за цільовою спрямованістю: абстрактні і цільові;

o за суб'єктом стягнення: з юридичних, фізичних осіб і суміжні;

o за рівнем бюджету: закріплені і регулюючі [2].

Кожен податок можна розкласти на складові оподаткування. Серед них: платник податку, одиниця оподаткування, об'єкт оподаткування, джерело сплати податку, податкова база, податкова ставка та квота. Нагадаємо їх визначення.

Платником податку є фізична чи юридична особа, яка сплачує податок фінансовим органам.

Одиниця оподаткування - це одиниця вимірювання об'єкта оподаткування.

Об'єкт оподаткування - це дохід, майно або товар, що підлягає оподаткуванню.

Джерело сплати податків - це дохід, з якого платник податку сплачує податок.

Податкова база - вартість об'єкта оподаткування в одиницях його вимірювання, до якої застосовуються податкові ставки.

Податкова ставка - це розмір податку на одиницю об'єкта оподаткування.

Податкова квота - це частка податку в доході платника податку.

Система податків "приводиться у дію" податковим механізмом - сукупністю усіх засобів та методів організаційно-правового характеру, що спрямовані на виконання податкового законодавства. За допомогою податкового механізму реалізується податкова політика держави, формуються основні кількісні та якісні характеристики податкової системи, її цільова спрямованість на вирішення конкретних соціально-економічних завдань.

За останні 50 років розвинуті ринкові країни переживали два переломні періоди, завдяки яким було істотно змінено характер економічної політики, модель господарювання, методи та масштаби державного втручання в економіку. Розглянемо повоєнний період (1946-1950 рр.), коли відбувся масштабний перехід від воєнної до мирної економіки. В цей період була сформована змішана система господарювання з превалюючим сектором державних фінансів, що відігравали головну роль у структурній, кон'юнктурній і соціальній політиці. Основною характерною рисою бюджетно-податкової політики цього періоду було активне субсидіювання розвитку національних економік у зв'язку з тим, що завдяки перерозподільчій системі, що склалася в той період, уряди цих країн володіли великими фінансовими ресурсами.

Наступні 20 років - до початку 70-х - для індустріально розвинутих країн став періодом економічного зростання. Політика держави в бюджетно-податковій сфері була спрямована до головної мети - створення "трансфертної держави" з високим рівнем добробуту та соціальних витрат. Для проведення кейнсіанського антикризового регулювання широко використовувались доходи та витрати держави.

Друга половина 70-х років - наступний переломний період, що характеризується виникненням стагфляції та нафтовою кризою. Відбулося банкрутство кейнсіанських методів управління економікою, настала криза попередньої моделі розвитку. Методи й цільова спрямованість макроекономічної політики, в тому числі бюджетно-податкового регулювання, змінились. Постійно зростала інтернаціоналізація економіки. В рамках світового господарства підсилювались взаємовплив та взаємозалежність країн. На цьому етапі із знаряддя економічного зростання та стабілізації бюджетно-податкова політика перетворилась на головний фактор інфляції та джерело гальмування.

"Трансфертна держава" вийшла за всі оптимальні межі:

1) гігантськими були державні бюджети;

2) перерозподіл національного продукту на користь держави: частка державних витрат у ВВП ФРН - 49%, Великобританії - 47%, Франції - 43 %, США - 35 %, Японії - 27 %;

3) соціальне страхування і забезпечення у вигляді допомоги та субсидій складали понад 50 % державних витрат;

4) високі податки вже не вирішували проблеми, з'явились та зростали бюджетні дефіцити, що набули стійкого структурного характеру .

У 90-ті роки основою для змін в бюджетно-податковому регулюванні країн з розвинутими ринковими економіками стала низка заходів, зокрема: створення Європейського Центрального Банку (ЄЦБ), прискорення інтеграційних процесів в Європі, створення Європейської Валютної Системи (ЄВС) та ін. Також слід пам'ятати, що в країнах Європи під час проведення бюджетно-податкової політики відбулося поширення загальних принципів, по-перше, щодо дефіциту бюджету та державного боргу, по-друге, у бюджетних і податкових системах, які сформувалися протягом тривалого часу відповідно до національних особливостей і традицій, продовжували зберігатися істотні відмінності структури державних видатків, у рівні бюджетних доходів, у темпах діючих податків та способах їх стягнення.

Наприкінці XX століття набула розповсюдження теорія оптимальної податкової системи. Представниками цієї доктрини є П. Самуельсон та Ф. Рамсей. Пізніше її підтримав А. Пігу. Основні характеристики оптимального оподаткування: врахування не тільки фіскального, але й побічних економічних та соціальних факторів. Основну мету оптимального оподаткування можна сформулювати так: при заданих бюджетних доходах потрібно мінімізувати негативний вплив від податків, а позитивний, навпаки, максимізувати. Також можна зазначити, що ідеї оптимального оподаткування були втілені в реформуванні податкових систем в більшості європейських держав.

Таким чином, розвиток теорії оптимального оподаткування сьогодні та найближчим часом матиме тенденції до: загальної інтеграції світової економіки і наближення однієї до одної систем податків європейських країн; радикальних змін у технології оподаткування, комп'ютеризації податкового процесу; змін складу платників у соціально-економічній сфері у зв'язку із кількісним зростанням пенсіонерів; впровадження багатоканальних джерел надходжень доходів. Відбувається створення податкових систем з урахуванням прагматичного компромісу між достатнім забезпеченням фінансами державної діяльності й заохоченням приватної господарської ініціативи. Ми перебуваємо поки що на початку формування єдиного світогосподарського простору. Тільки починає осмислюватися глобальна гармонізація податкової системи. Для нас є цікавою в цій справі концепція безстороннього оподаткування, яка була запропонована американським економістом Р. Л. Дернбергом.

Міжнародні податкові відносини - це відносини між країнами, що взаємно врегульовують сфери застосування податкового законодавства (або податкової юрисдикції) та інших питань оподаткування. Вони можуть регулюватися в одно -, двох - і багатосторонньому порядку. Таке регулювання застосовують переважно відносно прибуткових податків, які розраховуються на основі суми загальних доходів платника податків, що включає також доходи, отримані з-за кордону (беручи за основу принцип резидентства), що неминуче призводить до вторгнення в податкову юрисдикцію тієї держави, з якої були отримані ці доходи.

Міжнародні податкові відносини регулюються країнами в односторонньому порядку - завдяки прийняттю законодавчих актів, що визначають податкові режими для юридичних і фізичних осіб - нерезидентів даної країни, так і для її резидентів - юридичних і фізичних осіб, які мають доходи або здійснюють комерційну чи ділову діяльність за кордоном.

Для цього є також двосторонні та багатосторонні міжнародні податкові угоди. Відносно податків, які мають об'єктом угоди купівлю-продаж товарів, нерухомості, послуг, регулювання впроваджується у формі видання законодавчих актів. Відносно податків на доходи і капітал, митних зборів широко застосовуються додаткові податкові угоди, що замінюють або доповнюють відповідні норми внутрішнього законодавства. Особливо важливе значення мають податкові угоди, що стосуються податків на доходи і капітал. Практично всі країни - члени Організації економічного співробітництва та розвитку (ОЕСР) уклали між собою такі двосторонні угоди (деякі з них уклали додаткові угоди щодо надання правової та адміністративної допомоги в податковій політиці). Країни - учасниці Європейського Союзу в договірному порядку регулюють оподаткування, (наприклад, існують директиви Ради ЄС про єдині принципи побудови системи ПДВ). Для міжнародного подвійного оподаткування зазвичай характерні: ідентичність оподатковуваних суб'єктів (платників податків), ідентичність об'єктів оподаткування (самих доходів та джерел доходів), підпорядкованість цих об'єктів чи суб'єктів податкової юрисдикції різних держав, одночасність оподаткування, відмінності в правилах і методиці обрахування оподатковуваного доходу в цих країнах. У міжнародному податковому праві немає загальних правил, які б забороняли подвійне оподаткування. Кожна держава має право стягувати на своїй території податки відповідно до національного податкового законодавства про податки і збори.

Практично всі країни світу розробили свої правила, що регулюють режим стягнення податків для своїх резидентів, які здійснюють діяльність за кордоном і отримують звідти доходи, а також для іноземних платників податків, що діють у країні. Відмінності підходів окремих країн до питань оподаткування породжують не тільки складності в оформленні необхідної податкової звітності, але й призводять до феномена під назвою "подвійне оподаткування". Посилення інтернаціоналізації господарського життя загострює проблему подвійного оподаткування. У податковій практиці і теорії розрізняють подвійне економічне оподаткування та подвійне юридичне оподаткування.

Під подвійним економічним оподаткуванням розуміється ситуація, коли податок сплачують з одного й того ж доходу декілька його послідовних отримувачів. Наприклад, при оподаткуванні податком доходу підприємства як самостійного окремого платника та обкладання податком при розподілі прибутку доходу акціонера або пайовика.

Для уникнення міжнародного подвійного оподаткування або застосовуються односторонні заходи (залік сплачених за кордоном податків, скасування оподаткування доходів з іноземних джерел), або укладаються міжнародні податкові угоди, в тому числі угоди про недопущення та уникнення подвійного оподаткування доходів і майна.

В угодах про уникнення подвійного оподаткування доходів і майна, укладених Україною, використовуються такі механізми запобігання подвійному оподаткуванню.

1) податок, сплачений в іншій державі, з якою Україна має договір, іде в залік при обрахунку податкових зобов'язань в країні постійного місцеперебування;

2) звільнення доходів від оподаткування, якщо їх оподаткування було зроблено в країні - джерелі доходу. Переважна частка угод про уникнення подвійного оподаткування передбачає застосування залікового методу.

Ефективність оподаткування значною мірою залежить від контролю за сплатою податків. В окремих країнах податкові служби суттєво відрізняються за організаційною структурою і рівнем адміністративної відповідальності. У більшості країн податкова адміністрація (податкове відомство) входять до структури міністерств фінансів, але вони можуть бути автономними у здійсненні своїх функцій. Схожим є те, що податкові інспекції розвинутих країн побудовані за територіальною ознакою.

Реформування економіки постсоціалістичних країн, яке почалося в 1990-х роках, із самого початку було орієнтоване на перехід до ліберальної моделі ринку. На відміну від соціально орієнтованої моделі, яка припускає високий ступінь державного патерналізму і відповідно високий рівень оподаткування, ліберальна модель заснована на незначному втручанні держави в господарське життя і на відносно низькому рівні оподаткування. Для реформування економіки відповідно до ліберальної моделі в цих країнах треба було відновити такі правові принципи системи оподаткування, що вже пройшли випробування часом у ряді індустріально розвинутих країн:

1. Юридична рівність перед законом усіх суб'єктів господарювання. Створення і суворе дотримання податкового нейтралітету.

2. Гарантія стабільності податкової політики, зумовленої законодавчою владою країни.

3. Податкові пільги (преференції), надані різним категоріям платників податків, повинні встановлюватися тільки законом.

4. Заборона зворотної сили податкового закону.

5. Функціонування інституту податкової відповідальності, засноване на презумпції винності платника податків у поєднанні з гнучким впливом на тих, хто ухиляється від податків.

6. Простота і прозорість податкової системи.

7. Припинення свавілля податкових адміністрацій.

8. Домірність податкових надходжень до бюджету з величиною витрат у суворій відповідності з законом про бюджет на черговий фінансовий рік.