Добавил:
Upload Опубликованный материал нарушает ваши авторские права? Сообщите нам.
Вуз: Предмет: Файл:
НМП МФ для МЕ 2014.doc
Скачиваний:
15
Добавлен:
01.05.2015
Размер:
1.13 Mб
Скачать

13.2. План практичного заняття Практичне заняття 17

1. Сутність та основні види похідних цінних паперів (дериватів).

2. Особливості, види та обсяги операцій з деривативами на світовому фінансовому ринку.

3. Регулювання ринку похідних цінних паперів.

4. Динаміка розвитку ринку деривативів.

13.3. Питання для самостійного вивчення дисципліни

1. В чому полягають особливості міжнародного ринку деривативів?

2. Охарактеризуйте основних учасників міжнародного ринку деривативів.

3. В чому полягають особливості здійснення операцій з деривативами?

13.4. Термінологічний словник

Валютні свопи — операції з обміну валюти з фіксованим валютним курсом на валюту з плаваючим валютним курсом.

Процентні свопи — операціїї з обміну валюти з фіксованою процентною ставкою проти плаваючої ставки або ж із плаваючою ставкою проти плаваючої, але в іншому режимі.

Фінансовий ф’ючерс — це контракти на купівлю чи продаж певного фінансового інструменту за завчасно узгодженою ціною протягом визначеного місяця в майбутньому (у певний день цього місяця).

Операція "форвард" - це угода щодо купівлі-продажу базового активу (наприклад, іноземної валюти) за встановленою ціною в майбутньому

13.5. Інформаційні джерела

І – 4,5,6

ІІ – 7,13

Тема 14. Фінанси тнк

14.1. Методичні поради до вивчення теми

Фінанси транснаціональних корпорацій є важливою складовою світової фінансової системи. Здійснюючи фінансову діяльність ТНК застосовують усі інструменти, що знаходяться в обігу на всіх сегментах світового фінансового ринку. Обслуговування діяльності ТНК банками на міжнародних фінансових ринках є одним із основних джерел отримання ними прибутків.

Розрізняють поняття «фінанси ТНК» та «фінансова система ТНК».

Фінанси ТНК – це система грошових відносин, що виникають у процесі господарської діяльності транснаціональних корпорацій, які необхідні для формування капіталу, його використання, формування доходів і грошових фондів.

Найактуальнішим питанням у сучасних фінансах ТНК є пошук шляхів ефективного використання фінансових ресурсів та інвестування коштів в активи або проекти, що приносять високі доходи із найменшим ризиком.

У наш час найбільша увага приділяється такому визначення ефективних співвідношень між фінансуванням бізнесу за допомогою позик і продажем цінних паперів; проведення оптимальної дивідендної політики; довгострокове планування; використання нових фінансових важелів; розумінню механізму міжнародних фінансів.

Фінанси ТНК виконують наступні функції:

  1. формування капіталу, доходів і грошових фондів ТНК, що дозволяє забезпечити безперервність процесу відтворення;

  2. розподіл і використання капіталу, доходів і грошових фондів ТНК, що дозволяє забезпечувати виконання фінансового плану корпорації;

  3. контроль фінансів ТНК, що дозволяє дотримуватися вартісних та матеріальних пропорцій при формуванні та використанні доходів корпорації та її підрозділів.

Фінансова система транснаціональних корпорацій – це сукупність механізмів, за допомогою яких здійснюється внутрішньофірмовий рух усіх фінансових потоків.

Основним механізмом фінансової системи ТНК є управління фінансами.

Управління фінансами – це система принципів, методів, засобів та форм організації грошових відносин у транснаціональних корпораціях.

До основних функцій фінансового управління ТНК належать:

  • управління дебіторською заборгованістю;

  • управління грошовими коштами;

  • управління капітальними витратами;

  • управління цінними паперами та інвестиціями;

  • управління взаємовідносинами з банками та кредитними установами;

  • бухгалтерський облік та аналіз, калькуляція витрат;

  • оподаткування;

  • проведення внутрішнього аудиту;

  • підготовка статистичних та фінансових звітів;

  • бюджетування.

Більшість ТНК у своїй організаційній структурі має три основні блоки:

1) індустріально-промисловий; 2) фінансово-економічний; 3) тор­го­вельно-комерційний. Усі три блоки та їх елементи є рівноправними і несуть повну відповідальність за виконання покладених на них функцій. Агентами (партнерами) ТНК є мережа фінансово-кредитних установ: страхові компанії; комерційні банки; інвестиційні фонди і компанії; фінансові фонди і компанії; лізингові фонди і компанії; пайові фонди і компанії; трастові фонди і компанії; пенсійні фонди і компанії тощо. Фінансово-економічний блок порівняно з двома іншими індустріально-промисловим і торговельно-комерційним має ту особливість, що він забезпечує нормальну діяльність усіх структурних підрозділів компанії.

Основні завдання фінансово-економічного блоку ТНК такі:

  • залучення й акумулювання фінансових коштів;

  • формування інвестиційної політики та реалізація інвестиційних проектів;

  • управління фінансами на основі забезпечення балансу між ресурсами та потребою у цих ресурсах з боку організаційних структур ТНК;

  • забезпечення економічної безпеки;

  • управління ризиками;

  • визначення правильності й ефективності побудови внутрішньої економіки всієї групи.

Задля реалізації ефективної міжнародної фінансової політики провідні ТНК світу мають у своїй структурі банківські об’єднання, що, в свою чергу, також мають розгалужену міжнародну систему філій і відділень.

В основі сучасної міжнародної економіки знаходиться інвестування, яке дозволяє інтегрувати інтереси й ресурси всіх її суб’єктів та здійснювати перерозподіл фінансових ресурсів між країнами та регіонами світу.

Мотиви здійснення прямих зарубіжних інвестицій ТНК пояснюються в теорії ринкових систем, яка розглядає проблеми недосконалості ринку та ролі уряду (державного регулювання), а також в еклектичній теорії, в теорії інвестиційного портфеля та ін.

Недосконалість ринків продукції та ринків факторів виробництва, фінансового ринку може виникнути: 1) природно; 2) унаслідок діяльності уряду країни.

Природна недосконалість ринків виникає, наприклад, у результаті обмеженого обсягу корисних копалин або їх певного місцезнаходження.

Недосконалість ринків «створюють» уряди країн шляхом введення тарифних і нетарифних бар’єрів для імпорту, податкових стимулів, субсидій і контролю за фінансовими угодами і, таким чином, ступінь монополістичного ціноутворення на ринках продукції і ресурсів може значно змінюватися залежно від країни.

Недосконалість ринків ТНК мають враховувати за таких обставин:

  • при розподілі виробництва між філіями з метою мінімізації витрат;

  • при залученні фінансових ресурсів на євроринках;

  • при використанні за кордоном дешевшої робочої сили;

  • при розподілі та перерозподілі прибутку між філіями з метою мінімізації податкових платежів;

  • при розподілі відкритих валютних позицій між філіями з метою мінімізації загального валютного ризику;

  • при використанні виробничої інформації, яка є власністю фірми, для поліпшення продукції, що випускається.

В еклектичній моделі Дж. Даннінга, що також має назву «правило OLI», враховані чинники, які впливають на можливості реалізації тієї або іншої форми виходу ТНК на зарубіжні ринки. Дж. Даннінг вважає, що при ухваленні інвестиційних рішень ТНК беруть до уваги наявність трьох основних умов: по-перше, специфічні конкурентні переваги (переваги власності) – owner­ship specific advantages (О); по-друге, переваги розміщення – location specific variables (L); по-третє, переваги інтерналізації – interna­li­zation incentive advantages (I). Перша умова пов’язана з можливістю отримання прибутку від створення власного виробництва за кордоном, друга – з наявністю позитивних відмінностей приймаючої країни, що відповідають бізнес-інтересам ТНК. Третя умова полягає в тому, що створення виробництва за кордоном має бути більш привабливим, ніж на місцевому ринку. У випадку додержання тільки першої умови фірми спиратимуться на експортну діяльність, ліцензування або продаж патентів для обслуговування зарубіжних ринків. Якщо до першої умови додати третю, то прямі зарубіжні інвестиції стають найкращим засобом обслуговування зарубіжних ринків, але лише при існуванні конкретних географічних переваг. Конкретні географічні переваги можуть бути пов’язані з економічними (обсяги внутрішнього ринку; територіальне розміщення природних і матеріальних ресурсів; ціна факторів виробництва, якість і продуктивність праці; вартість міжнародних перевезень і зв’язку) і політичними чинниками.

Ця теорія дає змогу зрозуміти причини прямих зарубіжних інвестицій ТНК. Її сутність полягає у тому, що диверсифікований портфель може забезпечувати кращі загальні результати діяльності, ніж недиверсифікований. Добре складений портфель інвестиційних проектів може краще забезпечити оптимізацію у співвідношені «ризик – прибуток». Так само і ТНК, що диверсифікують свою діяльність у багатьох країнах світу, можуть досягти кращих співвідношень ризику і прибутку, ніж ті, що діють в межах однієї країни.

Здійснюючи господарські та фінансові операції в різних країнах світу ТНК мають враховувати вплив різних політичних, податкових обмежень, валютного контролю тощо. Їх дія ускладнює процес вільного і беззбиткового переміщення фінансових ресурсів з однієї країни в іншу. Недосконалість внутрішніх ринків капіталу, формальні та неформальні бар’єри здійснення міжнародних операцій спонукають до інтерналізації трансакцій, тобто внутрішньофірмових фінансових трансфертів. Цей механізм дозволяє опосередковувати рух фондів та переміщення прибутків, відкриває для ТНК можливості використання трьох типів арбітражу:

1) податковий арбітраж – можливість зменшити податкові платежі шляхом переміщення прибутків з одних підрозділів ТНК в інші;

2) арбітраж фінансового ринку – можливість обійти валютний контроль, заробити більші доходи на тимчасово вільний власний фінансовий капітал або зменшити витрати на позичений капітал;

3) арбітраж регулятивної системи – можливість замаскувати реальну прибутковість шляхом переказу прибутків іншим підрозділам ТНК у випадку, якщо прибутковість філії підпадає під урядове регулювання або під тиск профспілок.

Розробляючи політику глобальних трансфертів, ТНК вирішують кілька завдань:

  • визначення грошової маси, яку необхідно переказати;

  • встановлення часу, коли слід здійснювати трансфери;

  • вибір пунктів призначення грошових фондів, що переміщуються;

  • вибір механізму або набору механізмів, що оптимально забезпечуватиме цільові трансферти.

Визначальні чинники, які впливають на здатність ТНК отримувати вигоду від використання внутрішньо-корпоративної фінансової системи:

а) кількість фінансових зв’язків;

б) обсяг міжфілійних трансакцій;

в) структура власності іноземного підприємства;

г) ступінь стандартизації продукції та послуг;

д) урядове регулювання.

ТНК використовують широкий набір механізмів внутрішньо-корпо-ративного руху грошових фондів:

  • трансфертне ціноутворення;

  • прискорення та затримання платежів;

  • створення центрів повторних рахунків;

  • використання міжнародних трансфертів комісійних платежів і «роялті», дивідендів, різних форм внутрішньофірмових кредитів;

  • вибір валюти розрахунків.

Вибір цих механізмів залежить від різних факторів, що характеризують довгострокову фінансову стратегію ТНК, ситуацію в країні-реципієнті та пріоритети окремих закордонних філій транснаціональної компанії.

Трансфертні ціни – це механізм, що дає змогу: 1) зменшити податки; 2) зменшити тарифи; 3) уникнути валютного контролю; 4) збільшити частку ТНК у прибутках спільного підприємства; приховати справжню прибутковість філії; 5) перерозподілити фінансові ресурси.

Трансфертні ціни є інструментом, за допомогою якого фінансові ресурси можуть бути переміщені в межах транснаціональної корпорації. Якщо материнська компанія хоче вилучити фонди з філії в іншій країні, вона завищує ціни на товари, що продаються цій філії. Закордонна філія може, навпаки, фінансуватись материнською компанією за допомогою механізму занижених цін на поставки їй товарів, послуг. Значний обсяг поставок проміжних товарів, напівфабрикатів тощо із внутрішньофірмових джерел дає змогу широко застосовувати цей механізм у розрахунках між підрозділами ТНК.

Одним із найбільш значимих мотивів використання трансфертних цін є податковий вплив цього механізму. Загальнокорпоративні прибутки можуть суттєво збільшуватись завдяки використанню трансфертних цін. Це відбувається внаслідок мінімізації прибутків, що підлягають оподаткуванню в країнах з високими ставками податку, та максимізації доходів у країні з низькою ставкою податку.

Таким чином, за допомогою трансфертних цін прибутки переводяться з більш високих до більш низьких податкових юрисдикцій. В екстремальному випадку філія може мати збитки в зв’язку з високими стартовими витратами, а отже, нульову ефективну податкову ставку. Переказ прибутку на адресу такої філії означатиме, по суті, його безподаткове отримання.

Сукупність усіх фінансових відносин ТНК визначається так:

  • пов’язані з формуванням статутного капіталу (залежність створення статутного капіталу від організаційно-правової форми господарювання);

  • пов’язані з виробництвом реалізацією продукції (грошові відносини між продавцем і покупцем, замовником та підрядником тощо);

  • між ТНК та організаціями, що пов’язані з емісією та розміщенням цінних паперів, взаємним кредитуванням, участю у створенні спільних підприємств;

  • між головним підприємством і його підрозділами, союзами та асоціаціями, членами яких вони є, при виконанні взаємних фінансових обов’язків;

  • між ТНК та його підрозділами, окремими робітниками, що виникають при розподілі та використанні прибутку, випуску та розміщенні акцій, облігацій, виплаті дивідендів за акціями і відсотків за облігаціями;

  • між господарськими суб’єктами і фінансовою системою держави при сплаті податків та ін.;

  • між ТНК та ТНБ у процесі збереження грошей у банках, отримання і погашення позик, сплати процентів за кредит, надання банківських послуг;

  • між господарськими суб’єктами і страховими компаніями (страхування майна, окремих категорій робітників, підприємницького та комерційного ризику).

ТНК є складноутвореною організацією, яка включає кілька видів організаційних одиниць. Кожні дві одиниці можуть мати між собою множину різних зв’язків. Зі збільшенням кількості одиниць у системі кількість фінансових зв’язків необмежено зростає.

Фінансові зв’язки ТНК, де учасниками є материнська компанія, дві дочірні компанії, регіональний фінансовий центр та євроринок умовно описуються так:

1) головна компанія – зарубіжний підрозділ (накопичувач коштів);

2) головна компанія – зарубіжний підрозділ (користувач коштів);

3) зарубіжний підрозділ (накопичувач коштів) – зарубіжній підрозділ (користувач коштів);

4) головна компанія – регіональний фінансовий центр;

5) зарубіжний підрозділ (накопичувач коштів) – регіональний центр;

6) зарубіжний підрозділ (користувач коштів) – регіональний центр;

7) взаємозв’язок регіонального фінансового ринку із сегментами євроринку.

Фінансові зв’язки в системі ТНК, яка складається з головної компанії, зарубіжних підрозділів, регіонального фінансового центру та євроринку включають: переказування дивідендів і процентів; надання та виплату позик; інвестиції в акціонерний капітал; ліцензійну плату й оплату послуг управління коштами; зміни фінансових умов дебіторів по розрахунках і встановлення трансфертних цін.

Фінансовий зв’язок між головною компанією та зарубіжним підрозділом, який є накопичувачем коштів, може включати:

  1. пайові вкладення в акції (дочірньої компанії);

  2. позики, що надаються материнською компанією дочірній;

  3. купівлю-продаж методом відкритого рахунка;

  4. збільшення чи зменшення строку виплати при купівлі-продажу методом відкритого рахунка;

  5. продаж основного капіталу другої одиниці системи;

  6. відпускні трансфертні ціни;

  7. переказ дивідендів;

  8. виплата позик;

  9. виплата процентів;

  10. оплата послуг.

Управління фінансовими потоками у межах систем окремих платежів у певній країні, так і між країнами є важливою функцією ТНК. Система ТНК накопичує значний обсяг грошових вимог у формі внутрішніх потоків коштів. Розподіл цих потоків або переказування кредитно-фінансових ресурсів з однієї країни в іншу визначається як «управління грошовими переказами» чи «міжнародна система управління готівкою» (interna­tional cash managment). Її сутність полягає в тому, що ТНК організовує грошові потоки всередині системи таким чином, щоб максимально знизити податки, втрати, пов’язані зі змінами кон’юн­к­тури, значної інфляції, зниження курсу валюти. Управління готівкою в середині ТНК відповідно до каналів переміщення коштів, передбачає таке: пряме переказування капіталу; переказування дивідендів; плата за послуги (управлінські, науково-дослідницькі та інші); плата за ліцензії; трансфертні ціни; внутрішньофірмові кредити; страхування.

Управління потоками готівки передбачає визначення потреб системи ТНК та її підрозділів у грошових коштах, вибір методів централізації грошових коштів та оптимальне використання їх. Управління готівкою в ТНК ускладнюється державними обмеженнями на переміщення фінансових коштів, незбігом темпів інфляції в різних країнах та коливаннями валютних курсів. Готівкою у цьому випадку вважаються не тільки власне готівкові кошти, що містяться у касі фірми, а всі оборотні активи, що утворюються як різниця між поточними активами (кошти на рахунку, цінні папери, які можна реалізувати за першою вимогою ринку і, які мають строк повернення протягом одного року) та поточними пасивами (короткострокові зобов’язання фірми, строком виконання до одного року).

Система ТНК спрямовує вільні кошти філіям, які мають у них потребу, керуючись певними обмеженнями. Ці обмеження встановлюються: при аналізі податкової структури та аналізі стану фінансових ринків, а також пов’язані з необхідністю контролювати валютні, регіональні (політичні та економічні) і фінансові ризики.

ТНК спрямовує кошти дочірнім підприємствам компанії, які їх потребують. Джерелом надходження є фонд корпоративної системи, якщо це не загрожує виникненням валютного ризику. Регіональний ризик можна знизити завдяки отриманню позик у місцевих банках, навіть якщо це передбачає підвищення витрат. Фірма може намагатись мінімізувати розмір своїх світових податкових платежів, які обмежують перекази прибутку від однієї одиниці системи до іншої за умови існування низьких податкових ставок.

Перекази можуть набувати форми: а) дивідендів; б) виплати позик; в) процентів і нагород; г) коштів, отриманих у результаті стратегії встановлення трансфертних цін.

Цикл руху грошових коштів об’єднує їх отримання від продажу продукції та використання на оплату факторів виробництва. Він включає такі послідовні етапи:

  1. Початковим етапом циклу руху грошових коштів в межах системи ТНК є складання бюджету та прогнозу для оцінювання потреб фірми у коштах, які є у зворотними, перебувають у сфері обігу, або, інакше, поточних активів (готівка, цінні папери, які на першу вимогу можуть бути реалізовані на ринку і які мають строк повернення на рахунок фірми протягом одного року). Детальна і розгорнута система звіту дає змогу визначити загальні потреби ТНК у грошових коштах, тобто потреби як головної компанії, так і філій.

  2. Після визначення потреб філії у коштах, вирішується таке питання: чи можна дозволити керівникові цього структурного підрозділу ТНК інвестувати залишок грошових коштів у розширення бізнесу, чи він має його спрямувати у головну компанію.

Якщо керівник грошовими потоками приймає рішення про те, що залишок грошових коштів філії має бути спрямований у центр, визначаються засоби їх переміщення.

Управління міжнародними грошовими потоками передбачає врахування фінансових рішень, що приймаються поза межами внутрішньої фінансової системи ТНК. ТНК мають приймати фінансові рішення, які враховують взаємозв’язок між контролем та регулюванням грошових операцій, складанням кошторисів капіталовкладень та їхньою окупністю, а також структурою капіталу. ТНК, що здійснюють операції на загальносвітовому рівні, мають можливість отримати прибуток за рахунок централізації окремих фінансових функцій. Однією з таких функцій є контроль та регулювання міжнародних грошових операцій.

Механізми, що застосовуються для підвищення ефективності контролю та регулювання грошових операцій, мають ураховувати чинники, що визначають послідовність проведення тих чи інших операцій для ТНК, а саме:

  • у різних країнах, де діють ТНК, норма прибутку від операцій з основним та оборотним капіталом різна. Це потребує розмежування таких процесів, як складання довгострокових кошторисів капіталовкладень і короткострокових рішень щодо контролю грошових операцій та їх регулювання;

  • ТНК, що діють на території країн із високим рівнем інфляції, мають можливість отримувати вищий рівень прибутку за активами у результаті ефективного контролю грошових операцій і їх регулювання. Тому вони повинні надавати більшого значення цій сфері діяльності;

  • протягом тривалого періоду на міжнародних фінансових ринках превалювали змінні криві прибутковості за процентними ставками. У цих умовах прибуток фірми значною мірою залежить від ефективних методів контролю і регулювання грошових операцій. Зважаючи на це, названі функції не повинні бути залежними від інших фінансових рішень.