6.5. Інформаційні джерела

І – 1,3,4,5,6

ІІ – 8,9,10,12,14

Тема 7. Платіжний баланс країн світу

7.1. Методичні поради до вивчення теми

Платіжний баланс — це підсумковий документ, у якому відображаються всі операції резидентів країни з резидентами інших країн протягом визначеного часу, звичайно календарного року, у формі співвідношення надходжень та платежів.

За економічним змістом розрізняють баланс на певну дату й за певний період. Платіжний баланс на певну дату існує у вигляді співвідношення платежів та надходжень, які кожен день постійно змінюються. Платіжний баланс за певний період (місяць, квартал, рік) складається на основі статистичних показників про здійсненні за цей період зовнішньоекономічні дії й дає змогу аналізувати зміни в міжнародних економічних зв’язках країни, масштабах і характері її участі у світовому господарстві.

Якщо загальна сума платежів з міжнародних операцій країни відповідає бюджету, то такий стан називається рівновагою платіжного балансу. Коли ж держава не може підтримувати рівень витрат відповідно до бюджету, то спостерігається нерівновага платіжного балансу.

У платіжному балансі використовується принцип подвійного запису; кожна операція має дві сторони — дебет та кредит. Відповідно до цієї облікової системи загальна сума на дебеті завжди повинна дорівнювати загальній сумі на кредиті. Ця рівність дебету та кредиту не має спеціального значення, але ґрунтується на обліковій логіці, що дебетові суми (виплати) мають дорівнювати кредитним сумам (надходженням). Облікова системам платіжного балансу використовується економістами як механізм проведення оцінок та інструмент аналізу.

Способи використання інформації платіжного балансу:

• для проведення оцінок кредитоспроможності країни;

• для аналізу тенденцій економічного розвитку країни;

• для складання прогнозів впливу на валютні курси;

• для прогнозування подальшої політики уряду;

• для аналізу ризиків по країні;

• для оцінки стану економіки держави.

Структура платіжного балансу

• Торговельний баланс.

• Баланс послуг та некомерційних платежів.

• Поточний платіжний баланс.

• Баланс руху капіталів.

• Баланс офіційних розрахунків.

Торговельний баланс — співвідношення вартості експорту та імпорту за певний проміжок часу. Торговий баланс може мати активне та пасивне сальдо. Промислово розвинуті країни викорис­товують активне сальдо для створення другої економіки за кордоном. Пасивний торговельний баланс вважається небажаним і звичайно оцінюється для країни, що розвивається, як ознака слаб­кості її світових позицій але для промислово розвинутих країн цей показник може мати зовсім інше економічне значення.

Баланс послуг та некомерційних платежів охоплює платежі та надходження за транспортні перевезення, страхування, електронний, телекосмічний та інші види зв’язку, міжнародний туризм, обмін науково-технічним і виробничим досвідом, експортні послуги, утримання дипломатичних, торговельних та інших представництв за кордоном, передачу інформації, культурні та наукові обміни, різні комісійні збори, рекламу, організацію виставок, ярмарків, торгівлю ліцензіями, лізингові операції тощо.

За прийнятими у світовій статистиці правилами сюди входять, як не дивно, виплати прибутків від інвестицій за кордоном та процентів за міжнародними кредитами (хоча за економічним змістом вони звичайно ближчі до руху капіталу).

За методикою МВФ показують односторонні перекази: державні операції — субсидії іншим країнам по лінії економічної допомоги, державні пенсії, внески в міжнародні організації; приватні перекази — перекази іноземних робітників, фахівців, родичів на батьківщину; «невидимі» операції — надходження від інвестицій та односторонні перекази.

Поточний платіжний баланс охоплює всі операції, які завер­шилися протягом даного періоду, а саме: експорт та імпорт товарів, послуг (куди входять туризм, перевезення та страхування), а також прибуток від іноземних інвестицій, односторонні трансферти на приватні й офіційні рахунки – грошові перекази, пенсії, дари та урядові субсидії.

Баланс руху капіталів охоплює операції з довгостроковими та короткостроковими інвестиціями, що впливають на міжнародну позицію країни з інвестицій. У наступні періоди вони впливатимуть на платіжний баланс унаслідок надходжень потоків прибутків чи повернення інвестицій, зроблених у попередні роки.

Вивезення капіталу охоплює прямі інвестиції за кордон, проведені національними фірмами; придбання національними інвесторами зарубіжних акцій та облігацій; надання кредитів національними кредиторами позичальникам з інших країн; придбання національними резидентами банківських депозитів у зарубіжних банках.

Приплив капіталу охоплює прямі інвестиції в економіку країни, що здійснюються зарубіжними фірмами; придбання зарубіжними інвесторами акцій та облігацій іншої країни; надання кредитів зарубіжними кредиторами позичальникам іншої країни; придбання нерезидентами депозитів банків країни.

Базисний баланс — сума рахунків поточного балансу та довгострокових рахунків балансу руху капіталів.

Баланс офіційних розрахунків — це чиста сума всіх урядових операцій, кінцеві розрахунки за цими операціями, для яких використовуються офіційні резерви. В офіційні розрахунки можуть входити резерви урядових витрат (у тому разі, коли міжнародні витрати приватного сектору переважать надходження), акумульовані резерви уряду (у тому разі, коли надходження приватного сектору переважають його витрати).

Помилки та пропуски — спеціальна стаття, до якої долучаються дані статистичних похибок і неврахованих операцій. Показ­ники різко зростають у кризових ситуаціях.

Операції з ліквідними валютними активами — кінцева стаття платіжного балансу відображає операції з ліквідними валютними активами, у яких беруть участь державні валютні органи і внаслідок чого відбуваються зміни як величини, так і складу центральних офіційних золотовалютних резервів.

Сучасна класифікація статей платіжного балансу за методикою МВФ:

А. Поточні операції:

• товари;

• послуги;

• доходи від інвестицій;

• інші послуги та доходи;

• приватні односторонні перекази;

• офіційні односторонні перекази.

В. Прямі інвестиції та інший довгостроковий капітал:

• прямі інвестиції;

• портфельні інвестиції;

• інший довгостроковий капітал;

Підсумок А + В відповідає концепції базисного балансу в США.

С. Короткостроковий капітал.

D. Помилки та пропуски.

Підсумок А + В + С + D відповідає концепції ліквідності в США.

Е. Компенсуючі статті:

• переоцінка золотовалютних резервів, розподіл і використання СДР (СПЗ).

F. Надзвичайне фінансування

G. Зобов’язання, що становлять валютні резерви іноземних офіційних органів.

Підсумок А + В + С + D + Е + F + G відповідає концепції офіційних розрахунків у США.

Н. Підсумкова зміна резервів:

СДР (СПЗ);

• резервна позиція в МВФ;

• інші вимоги;

• кредити МВФ.

Прийнята МВФ система класифікацій статей платіжного балансу використовується країнами—членами Фонду як ос- нова національних методів класифікації. Однак платіжні баланси промислово розвинутих країн і країн, що розвиваються, суттєво відрізняються як за методикою складання, так і за зміс­том. Схеми платіжних балансів, прийнятих сьогодні МВФ і ОЕСР, ураховують спільні риси, притаманні всім розвинутим країнам, і водночас дають змогу кожній країна вносити свої корективи.

Фактори, що впливають на платіжний баланс:

• Нерівномірність економічного й політичного розвитку країн, міжнародна конкуренція.

• Циклічні коливання економіки.

• Зростання закордонних державних витрат, пов’язаних з мілітаризацією економіки й військовими витратами.

• Посилення міжнародної фінансової взаємозалежності.

• Зміни в міжнародній торгівлі.

• Вплив валютно-фінансових факторів.

• Негативний вплив інфляції.

• Торговельно-політична дискримінація певних країн.

• Надзвичайні обставини — неврожай, стихійні лиха, катастрофи.

Загальні умови, що повинні виконуватись для досягнення рівноваги платіжного балансу:

• Нульове сальдо, тобто рівність дебету та кредиту в базисному балансі чи балансі офіційних розрахунків.

• Повна зайнятість по країні.

• Відсутність серйозних обмежень на міжнародні операції.

Платіжний баланс показує лише потоки (flows) товарів, послуг і фінансових активів впродовж певного періоду (квартал, рік), а не так звану інвестиційну позицію країни, що характеризує загальну вартість і структуру наявних активів та зобов'язань наростаючим підсумком (stocks). Країни, що розвиваються, переважно є чистими дебіторами, тобто акумулюють зовнішні зобов'язання. Більшість промислових країн (Австралія, Австрія, Данія, Іспанія, Канада, Нова Зеландія, Португалія, Фінляндія тощо) також мають від'ємну інвестиційну позицію. Поведінка інвестиційної позиції все більше враховується при моделюванні платіжних дисбалансів. Якщо у 1994 р. зовнішні зобов'язання найбільших країн-боржників (США, Австралія, Канада, Бразилія і Мексика) становили 3,5 % від світового ВВП, а інвестиційна позиція найбільших країн-кредиторів (Японія, Швейцарія, Німеччина, Тайвань, ОАЕ) - 5 %, то у 2003 р. зобов'язання найбільших країн-боржників (США, Австралія, Іспанія, Бразилія, Мексика) зросли до 10,3%, а найбільших країн-кредиторів (Японія, Швейцарія, Гонконг, Тайвань, Сінгапур) - до 8,2 % від світового ВВП.