Добавил:
Upload Опубликованный материал нарушает ваши авторские права? Сообщите нам.
Вуз: Предмет: Файл:
ГК Лекция 9 ОД.docx
Скачиваний:
4
Добавлен:
01.05.2015
Размер:
437.18 Кб
Скачать

2. Функція створення грошей і регулювання грошової маси.

3. Функція забезпечення сталості банків і грошового ринку (стабілізаційна), яка виявляється у прийнятті низки законів та інших нормативних актів, що регламентують діяльність усіх ланок банківської системи – від центрального банку до вузькоспеціалізованих комерційних банків, у створенні дієвого механізму державного контролю і нагляду за дотриманням цих законів і за діяльністю банків загалом.

  1. Спеціалізовані (небанківські) кредитно-фінансові інститути.

Останніми роками на національних ринках позикових капіталів розвинутих країн важливу роль стали відігравати спеціалізовані небанківські кредитно-фінансові інститути, які посіли важливе місце в накопиченні та мобілізації грошового капіталу.

Спеціалізовані кредитно-фінансові інститути (СКФІ) (парабанки) як окрема ланка кредитної системи почали формуватись на початку ХІХ ст.

У першій половині ХХ ст. значного розвитку набули страхові компанії, а пізніше – пенсійні фонди і кредитні спілки, які поступово почали займати значні сектори ринку позичкових капіталів.

Застосовуючи фінансові інновації на фінансовому ринку, кредитно-фінансові небанківські установи поступово починають діяти як конкуренти банківського сектора.

У нашій державі така ланка кредитної системи розвинута ще досить слабко. Це підтверджується фактом дуже незначної величини їхніх активів у сукупному ВВП (на 2009 рік активи позабанківських кредитних установ становили до 2% від ВВП). У розвинутих країнах, таких як Німеччина, цей показник сягає 75,5% від ВВП, а в США — 261,8%.

Серед найбільш актуальних проблем, які гальмують формування потужної ланки небанківських кредитних установ з посиленням їхньої ролі в розвитку вітчизняної економіки, є:

  • недосконале правове поле, в межах якого ці установи діють;

  • високий рівень недовіри населення до дії багатьох установ цієї системи з причин багатьох випадків шахрайства з боку організаторів цілого ряду фінансових компаній;

  • досить слабкий контроль держави за діями позабанківських кредитних установ, що значно підвищує ступінь ризику всіх учасників цього процесу і, передусім, ризик головного агента — інвестора.

До таких установ слід віднести: страхові компанії, пенсійні фонди, позиково-ощадні асоціації, будівельні товариства, інвестиційні та фінансові компанії, інвестиційні та благочинні фонди, кредитні спілки тощо.

Крім банків, існує безліч різноманітних кредитних установ, сукупність яких утворює парабанківську систему. До її складу входять:

  • спеціалізовані кредитно-фінансові інститути (СКФІ), діяльність яких орієнтується на обслуговування певних типів клієнтури (нерідко на пільгових умовах) або поширюється на сфери кредитування, що є ризикованими для приватних банків (сільське господарство, будівництво, мале підприємництво);

  • поштово-ощадні установи, котрі акумулюють дрібні заощадження широких верств населення через поштові відділення і використовують ці кошти для кредитування інших кредитно-фінансових установ і держави.

У світовій практиці до парабанків належать:

1. Інвестиційні компанії, фонди (випускають і продають власні цінні папери, переважно дрібним індивідуальним інвесторам, а на отримані кошти купують цінні папери підприємств і банків, забезпечуючи акціонерам дохід у вигляді дивідендів за акціями інвестиційних компаній).

2. Лізингові компанії (купують предмети довгочасного кредитування (машини, обладнання, транспортні засоби тощо) і надають їх у довгострокову оренду (на 5—8 років і більше) фірмі-орендареві, яка поступово сплачує лізинговій компанії вартість взятого в оренду майна).

3. Факторингові компанії (купують дебіторську заборгованість клієнтів, пов'язану з постачанням товарів або наданням послуг).

4. Страхові компанії (утворюються для відшкодування можливих збитків унаслідок стихійного лиха, інших несприятливих умов; страхові компанії володіють достатньо значними та стійкими грошовими ресурсами, які вкладають у довгострокові цінні папери з фіксованими строками (в облігації промислових компаній).

5. Пенсійні фонди (утворюються для забезпечення населення коштами на період після виходу на пенсію (виплати пенсій); володіють значними сумами грошових коштів, котрі вкладають в акції й облігації різних підприємств).

6. Фінансові компанії (спеціалізуються на кредитуванні продажу споживчих товарів на виплат, а також надають комерційні кредити).

7. Ломбарди (надають кредити під заставу рухомого майна, зазвичай, це короткострокові – до трьох місяців – кредити на споживчі цілі).

8. Інші (трастові компанії, кредитні товариства і под.).