Основні терміни та поняття

Національна економіка як наука, сутність національної економіки, національний ринок, народне господарство, інтеграційний тип еволюції, середовище національної економіки: природно-екологічне, економічне, політичне, соціальне, духовне; технологічний (техніко-економічний) уклад, соціальний уклад, соціально-економічний уклад, лібералізація, інституціоналізація, регіоналізація, глобалізація, історична глобальна місія України

Контрольні та дискусійні питання

1. Що являє собою національна економіка як наука?

2. Назвіть етапи розвитку національної економік як науки.

3. Назвіть альтернативні підходи до визначення змісту національної економіки.

4. Які загальні ознаки національної економіки?

5. Яким чином визначаються кордони національної економіки?

6. Охарактеризуйте основні цілі національної економіки.

7. Які моделі цільової функції національної економіки Вам відомі?

8. Які неекономічні фактори визначають специфіку розвитку національної економіки?

9. Проаналізуйте критерії класифікації національних економік.

10. Визначте загальне, особливе та одиничне в національній економці України.

11. Охарактеризуйте середовище національної економіки.

12. Порівняйте джерела саморозвитку національної економіки.

13. В чому полягає технологічна багатоукладність національної економіки?

14. Яке місце займає Україна в системі типів історичного розвитку?

15. В чому полягає унікальність національної економіки України?

Глава 2: історичні аспекти формування національної економіки

План

2.1. Принципи функціонування національної економіки в працях дослідників Стародавнього Світу.

2.2. Становлення національних економік в часи середньовіччя.

2.3. Господарський розвиток українських земель в межах національних економік інших країн.

Література

1. Винниченко В. Відродження нації. – К.: Вид-во політичної літератури України, 1990. – 138-142, 151-157, 201-225, 301-314.

2. Грушевський М. Історія України-Руси – Т.3. – К.: Наукова думка, 1992. – С.333-352.

3. Економіка України: стратегія і політика довгострокового розвитку/ За ред. акад. НАН України В. М. Геєця. - К.: Ін-т екон. прогнозув. ; Фенікс, 2003. - С. 650-680, 829-849.

4. История экономических учений /Под ред. В. Автономова. –М.: Инфра-М, 2002. – С.138-160.

5. Лановик Б. Д., Матисякевич З. М., Матейко Р. М. Історія господарства: Україна і світ. – К.: Вища школа, 1995. – С.64-91, 110-188, 225-314, 423-470.

6. Тимочко Н. О. Економічна історія України. – К.: КНЕУ, 2005. – С.63-72, 86-98, 120-137.

7. Тойнбі А. Дж. Дослідження історії /пер. з англ. – Т.1. - К.: Основи, 1995. – С.91-155.

8. Цивилизационные модели современности и их исторические корни / Ю. Н. Пахомов, С. Б. Крымский, Ю. В. Павленко и др. Под ред. Ю. Н. Пахомова. – К.: Наукова думка, 2002. – С. 16-54.

9. Яворницький Д. І. Історія запорозьких козаків. – К.: Наукова думка, 1990. – С. 6-27.

2.1. Принципи функціонування національної економіки в працях дослідників Стародавнього Світу

Специфіка розвитку національних економік з найдавніших часів визначалася особливостями викликів, з якими зустрічалися мешканці тих чи інших територій. А отже першопочаткові умови їх формування залишали чіткий відбиток в розумінні місцевими дослідниками головних ознак національних економік. Так, на Стародавньому Сході неможливим було забезпечити цивілізаційний розквіт без активного втручання держави. Кліматичні умови вимагали поєднання зусиль усіх членів громади на шляху досягнення мети. На теренах Шинеару, Єгипту, Індії, Китаю звичайне рільництво, не засноване на використанні іригаційних споруд, було приречене. Отже окремі землероби були змушені об’єднуватися для створення мережі таких споруд. Об’єднання самостійних економічних суб’єктів за власною волею в жорстко обмеженому часовому періоді виглядало досить сумнівним. Тож нагальною була необхідність втручання додаткового ігрока, в якості якого виступала держава. Саме остання примушувала землеробів створювати і забезпечувати потрібні експлуатаційні характеристики іригаційних споруд. В свою чергу, це призводить до посилення взаємозалежності окремих суб’єктів національної економіки, інтенсифікації взаємозв’язків між ними. Безумовно, ця специфіка знаходить свій прояв в економічних працях вчених давнини. Так, в пісні про Гільгамеша акцентується увага на ролі держави в створенні сприятливих умов для побудови й використання зрошувальних конструкцій. Аналогічно в „Повчанні писаря сину” та „Повчанні гераклеопольського царя своєму сину” звертається увага на необхідність втручання держави в розвиток національної економіки, потребу існування правлячої верхівки, як фактора, що консолідує національну економіку, задає орієнтири її розвитку, виключає можливі загрози.

До подібних висновків приходять і дослідники Стародавньої Індії. В „Законах Ману” констатується, що за відсутності енергійного державного втручання „ні в кого не залишалося б власності, нижчі зайняли б місця вищих”, наслідком чого стало б загальмування розвитку економіки. Разом з тим, на думку тогочасних мислителів, кордони національної економіки співпадають з державними, і вона розглядається як тотожна „нашому царству”. В „Артхашастрі” розглядається роль держави в досягненні прискореного розвитку національної економіки. Саме держава має очолити створення зрошувальних систем, оскільки вони є „джерелом врожаю, а поступове отримання вигод від дощу залежить від зрошувальних заходів”. За спроби зашкодити іригаційним мережам держава має жорстко карати винуватців. З іншого боку, саме держава повинна забезпечити мирний розвиток національної економіки, запобігти зовнішнім ворожим втручанням в процес зростання добробуту.

Схожа ситуація склалася і на теренах Стародавнього Китаю. В долині Хуанхе поступовий цивілізаційний розвиток призвів до погіршення екологічної ситуації. Освоєння нових територій, включення їх в господарську діяльність людини, знищення лісових масивів в верхів’ях ріки посилили загрозу нищівних повеней, призвели до загибелі низки общин, різко утруднили умови рільництва. Вийти з антропогенової кризи можна було лише забезпечивши створення іригаційних систем, зарегулювавши Хуанхе. Досягти цього китайцям вдалося лише шляхом активізації діяльності держави. Саме про це йдеться в працях видатних китайських мислителів Конфуція та Мен-цзи. Ще більшого посилення державного втручання, створення єдиних правил економічної ігри, підпорядкування єдиному економічному центру вимагає представник легізму Шан Ян.

Дещо інша ситуація була характерна для розвитку національної економіки на теренах Стародавньої Греції. Активне державне втручання в господарську діяльність було притаманне лише тим територіям, де цього вимагали кліматичні виклики. Така ситуація, наприклад, склалася в Лаконії. Схожість зі східними умов сільськогосподарської діяльності потребувала регламентації діяльності населення з боку держави. Наслідком саме цього виступили антиринкові, пронатуральні закони Лікурга щодо обмеження зовнішньої та внутрішньої торгівлі, фактичного скасування грошового обігу, нівелювання наслідків майнової диференціації громадян. З іншого боку, це втручання стимулює появу більш тісних взаємозв’язків між окремими суб’єктами спартанської національної економіки, оспівані Платоном.

Інші кліматичні умови вимагають й іншого ставлення до економічної ролі держави. Орієнтація на торгівлю, ремісництво та судноплавство в Афінах стає запорукою послаблення ролі держави (тоталітарної на наш сучасний погляд). Відсутність іригаційних мереж, менша залежність від кліматичних викликів, другорядність рільництва (значну частину пшениці афіняни імпортують) зменшує потребу в примусі громадян до спільної праці, сприяє зростанню свободи дій індивідуума, забезпечує самостійність в прийнятті господарських рішень. Але держава не усувається повністю від господарської діяльності. Так, реформи Солона стимулюють розвиток підприємництва, мотивуючи виробників до збільшення обсягу випуску та експорту оливкового масла та забороняючи вивіз пшениці. Проте менший ступінь втручання держави в господарську діяльність, градація соціального статусу громадян лише в залежності від його майнового стану забезпечує більш інтенсивний економічний розвиток, відкритість економічних суб’єктів до нововведень, більшу адаптабельність національної економіки до мінливих зовнішніх умов. Арістофан зазначає: „Афіняни полюбляють будь-які нововведення, вміють швидко розібратися в обстановці, виконуючи те, що задумали. Вони рішучі, ... вони люблять їздити до чужих країн”, де набувають нових знань, а представники більш традиційних суспільств (спартанці) „думають лише про те, як зберегти наявне, але не спроможні придумати щось нове і виконати необхідне”, відставання їх в економічному розвитку неминуче. Розвиток торгових взаємозв’язків загострює проблему ідентифікації меж національної економіки. За одними ознаками її кордони наближаються до кордонів діяльності резидентів держав-полісів, а за іншими – створюється дещо аморфна, але загальна давньогрецька національна економіка.

Специфічним був розвиток національної економіки Стародавнього Риму. Першопочаткове формування національної економіки на теренах Північної Кампанії вимагало активного втручання держави. Освоєння драглистих низовин Нижнього Тибру було б неможливим без консолідуючої ролі держави. Цього ж вимагали демографічні проблеми, що постали перед Римом. Швидке зростання населення сприяло появі постійного дефіциту продовольчих продуктів, в першу чергу, пшениці. Розв’язання проблеми шляхом військової експансії було б неможливим без участі держави. Саме демографічна напруженість за умов обмеженості ресурсів стала тим фактором, що обумовив постійне зростання територіального ареалу римської національної економіки протягом століть. Разом з тим, державне втручання в господарську діяльність є досить помірним. Так, гідна відповідь на кліматичні виклики дозволила за часів Сервія Тулія відмовитися від общинного землеволодіння. Внаслідок його реформ: „усе належить правителю, хоча за законом прописано різним власникам, тобто кожна річ має свого власника. Правителям належить влада над усім, а приватним особам — право власності. Ти не торкатимешся плодів, якщо тобі це не дозволить орендар, навіть якщо вони й народилися на твоїх володіннях”.

Подальший розвиток національної економіки відбувався на ринкових засадах. І тогочасні теоретичні розробки, в першу чергу, акцентували увагу саме на механізмах підвищення її ефективності. Так, Варрон, розглядаючи рабовласницькі господарства як головну складову національної економіки, пропонує шляхи підвищення їх доходності за рахунок зростання ступеня експлуатації працівників, ефективного розподілу праці між вільними та невільними. З іншого боку, зростання кількості люмпенів-квіритів стає онтологічною детермінантою появи іншого розуміння подальших шляхів розвитку національної економіки. Брати Гай та Тиберій Гракхи пропонували перейти до більш рівномірного розподілу землі, обмеживши володіння земельними ділянками 250 га на родину та роздавши люмпенату невеликі наділи до 7,5 га.

Протягом досить значного проміжку часу залишаються нечітко визначеними кордони національної економіки Стародавнього Риму. Якщо в царський період вони є досить фіксованими, то в часи республіки вони набувають менш ясно окреслений характер. В завойованих провінціях діють власні закони, грошові системи, специфічно розвиваються торгівельні відносини. Це означає, що на теренах римської держави функціонує переважно конгломерат національних економік, аніж єдина національна економіка. Лише з часів Октавіана посилення тенденцій до єдності набуває зримих обрисів. Ця тенденція ще більше посилюється під час правління Тиберія й Веспасіана та, з певними перервами, Діоклетіана.

Елліністична цивілізація розповсюджувала свій ареал і на терени сучасної України. Південна смуга нашої держави в ті часи була далеким краєм Ойкумени. Але внаслідок демографічного вибуху в Греції в VII столітті до н.е. тут з’являються перші колонії та утворюються поліетнічні держави полісного типу (Ольвія, Тіра, Пантікапей, Херсонес тощо). Поліси фактично виконували роль перевалочних пунктів, саме через них ремісницькі вироби експортувалися з Греції на північ, а збіжжя зі степів півночі імпортувалося у Грецію. Але в ІІІ столітті до н.е. українська пшениця стає неконкурентоспроможною на ринках Еллади, що призводить до глибокої кризи квазінаціональних економік Північного Причорномор’я. Разом з тим, посилюється автаркічність полісних економік, їх незалежність, зростає ступень їх національності по мірі втрати статусу квазінаціональності. Втім, такі тенденції поширювалися одночасно з розповсюдженням в полісах мультикультуралізму, коли місцеві стереотипи поведінки отримували все більшу кількість прибічників. На зламі тисячоліть, як наслідок поразки Мітридата ІV, Північне Причорномор’я опиняється в зоні інтересів Римської держави, а економіки полісів знову набувають статусу квазінаціональних в оточенні численних мікронаціональних економік варварських племен. Напади кочовиків наприкінці доби античності призвели до остаточної загибелі полісів.