- •Віктор Леонтійович Петрушенко Історія світової філософії. Фундаментальні проблеми філософії.
- •1.1. Особливості становища людини в світі та необхідність її самовизначення.
- •1.2. Поняття та типологія світогляду. Світогляд і філософія.
- •1.3. Особливості історичного виникнення філософії. Філософія і міфологія.
- •1.4 Проблема визначення предмету філософії. Характерні риси філософського мислення. Співвідношення філософії, науки, релігії та мистецтва.
- •1.5. Структура та функції філософського знання. Провідні позиції у філософії.
- •2.1. Проблема “Схід-Захід” в сучасній філософії та культурології. Особливості східного та західного типів філософствування
- •2.2. Джерела, провідні ідеї та напрями філософської думки Стародавньої Індії.
- •2.3. Канонічні джерела, провідні ідеї та напрями філософії Стародавнього Китаю.
- •3.1.Поняття античної філософії. Етапи її розвитку та загальні особливості
- •3.2. Розвиток ідей у натурфілософських ("фізичних") школах Стародавньої Греції
- •3.3. Ідеї та представники високої класики в розвитку античної філософії.
- •3.4. Завершальний цикл розвитку античної філософії: школи, ідеї, представники
- •4.1. Зміни у світогляді під час переходу від античності до європейського Середньовіччя
- •1. Політеїзм (багатобожжя).
- •4.2. Вихідні ідеї середньовічної патристики. Місце філософії у духовному житті Середньовіччя
- •4.3. Схоластика і містика як провідні напрями середньовічної філософії
- •5.1.Поняття "Відродження" та характерні риси духовного життя цієї доби
- •5.2. Провідні напрями ренесансного філософствування:гуманістичний антропологізм, неоплатонізм натурфілософія
- •5.3. Філософські ідеї пізнього Відродження.
- •6.1. Панорама соціо-культурних та духовних процесів у Європі Нового часу та особливості розвитку філософії.
- •6.2. Методологічні пошуки ф.Бекона та р.Декарта
- •6.3. Теорія пізнання т.Г.Гоббса та Дж.Локка. Скептицизм п.Бейля та д.Юма, сенсуалістські максими Дж.Берклі.
- •6.4. Б.Спіноза та г.Лейбніц – тотожність і відмінність їх вчень про субстанцію.
- •6.5. Б. Паскаль та філософія Просвітництва про місце і роль людини у світі
- •7.1. Німецька класична філософія як особливий етап розвитку новоєвропейської філософії
- •7.2.Іммануїл Кант — творець німецької класичної філософії. Основні ідеї і. Канта
- •7.3. Філософські ідеї й.Г.Фіхте та ф.В.Й.Шеллінґа
- •7.4. Філософія Геґеля як найвище досягнення німецької класичної філософії.
- •7.5. Антропологічний принцип філософії л.Фейєрбаха
- •8.1. Зміна парадигми філософського мислення у XIX — на поч. XX ст.
- •8.2. Вихідні ідеї філософії а.Шопенгауера та с.К'єркегора
- •8.3. Ідеї розроблення "наукової філософії" у європейській філософії XIX ст.
- •8.4. Фрідріх Ніцше та ідеї "філософії життя"
- •9.1. Загальні особливості духовних процесів та розвитку філософії у хх ст.
- •9.2. Сцієнтистські напрями у зарубіжній філософії хХст.
- •9.4. Культурологічні та історіософські напрями у філософії хх ст.
- •9.5. Релігійна філософія хх ст.
- •9.6. Провідні тенденції розвитку світової філософії на межі тисячоліть.
- •10.1. Фундаментальне значення проблеми буття для філософії. Людські виміри проблеми буття
- •10.2. Проблеми буття в історико-філософському окресленні. Категоріальні визначення буття
- •10.3. Сучасна наука про рівні та форми виявлення буття (філософське окреслення)
- •11.1. Проблематичність людського буття. Життя, буття та існування як характеристики людини.
- •11.2. Діяльність та екзистенціали людського буття. Структура людської діяльності та сутнісні сили людини.
- •11.3. Співвідношення понять "людина-індивід-особа-особистість-індивідуальність" . Вихідні цінності людського буття.
- •11.4. Проблема смерті та безсмертя людини у філософсько-світоглядному окресленні
- •Висновки
- •12.1. Проблема онтологічного статусу свідомості та її суттєві ознаки
- •12.2. Проблема походження свідомості
- •12.3. Ідеальний статус буття свідомості. Свідомість і мова
- •12.4. Структура та функції свідомості
- •13.1. Поняття пізнання та його види
- •13.2. Рівні і форми пізнання
- •12.3. Проблема істини в пізнанні. Істина та якісні характеристики знання
- •13.4. Методи і форми наукового пізнання.
- •13.5. Людина і пізнання. Істина і правда
- •14.1. Філософія історії як напрям філософського знання: історичне формування проблематики
- •14.2. Філософія історії про суб'єкт, рушійні сили, умови та чинники історичного процесу. Людина та історія.
- •14.3. Суспільство як система: основні елементи суспільного життя та їх взаємозв'язок. Духовне життя суспільства.
- •15.1. Особливості сучасних проявів культури. Суттєві ознаки культури.
- •15.2. Поняття цивілізації. Взаємозв'язок культури та цивілізації
- •15.3. Національні культури та культура загальнолюдська
- •15.4. Глобальні проблеми сучасної цивілізації
- •16.1. Предмет, проблеми та історія філософії науки і техніки
- •16.2. Поняття науки, техніки і технології
- •16.3. Зв'язок розвитку науки і техніки з розвитком суспільства
- •16.4. Проблема оцінки впливу техніки на розвиток суспільства
- •16.5. Особливості історичного розвитку науки і техніки
8.1. Зміна парадигми філософського мислення у XIX — на поч. XX ст.
У 20—ЗО-х роках XIX ст. філософія Г. Геґеля набула в Європі тріумфального поширення, а в Німеччині її було проголошено офіційною філософією, особливо корисною для зміцнення соціального порядку та виховання молоді. Але якраз на вершині визнання Гегель раптово помер (14 листопада 1831 р.), і в європейському філософському житті на деякий час запанували розгубленість і невизначеність: було незрозуміло, куди і як повинна далі розвиватися філософія. Адже гегелівська філософія набула системно завершеного характеру, увібравши в себе як найцінніші здобутки попередньої європейської філософії, так і результати філософського осмислення основних напрямів людської життєдіяльності. Здавалось, що завдання філософії тепер зводилось до деяких незначних доповнень і деталізацій. Не один європейський філософ ставив у цей час перед собою запитання: чи можлива філософія після Геґеля? Тому, коли Ф.Шеллінґ, колишній друг Геґеля, оголосив про намір прочитати курс лекцій з філософії принципово іншого характеру, ніж гегелівська, його аудиторія зібрала велику кількість слухачів, серед яких була група видатних осіб, таких як С.Кіркегор, М.Бакунін, Ф.Лассаль, Ф.Енгельс та ін. Лекції Ф.Шеллінга не задовольнили його слухачів. Але згодом з'ясувалось, що початки справді нової філософії з'явилися у Європі ще за життя Геґеля. У 1819 р. вийшов друком перший том праці А.Шопенгауера "Світ як воля та уявлення", яку і вважають першою працею нової філософії. Поступово процес формування засад нового філософування став набувати сили і визначеності: виникла некласична філософія, особливості якої остаточно визначилися у XX ст. А явище некласичності поширилось і на інші сфери життя, такі як мистецтво, наука, культура. Чим же відрізнялась нова, некласична філософія, від класичної? Відповідь на це запитання ми отримаємо, порівнявши вихідні ідеї класичної і некласичної філософії.
Класична філософіяу своїх міркуваннях виходила із того, що: 1) Буття є цілісне, глибинно узасаднене, внутрішньо концентроване (навіть, якщо ми сумніваємося у можливостях його адекватного пізнання); 2) Розум є вищою і найціннішою частиною людської психіки та найкращою людською здібністю; 3) Розум здатний висвітлити глибини психіки й орозумнити їх; 4) За допомогою розуму людина спроможна належним чином організувати своє життя і взаємини з буттям.
Некласична філософія протиставила цим тезам філософської класики принципово інші: 1) Говорити про буття безвідносно до людського сприйняття й уявлення безглуздо; ми можемо судити лише про те, що ввійшло в контекст нашого сприйняття і знання; поза цим питання про буття залишається відкритим; 2) На перший план у людській психіці виходять чинники, які за своєю природою нерозумні або позарозумні; масштабами й силою дії вони перевершують розум; 3) Оскільки нерозумні чинники психіки потужніші, то розум нездатний їх опанувати; 4) Розум не лише не сприяє гармонізації людського життя, а іноді заважає цьому.
Як бачимо, за вихідними спрямуваннями думки некласична філософія принципово відрізняється від класичної, що дає підстави стверджувати: під час виникнення некласичної філософії відбулася зміна парадигми (норми, взірця) філософського мислення. До наведеного порівняння слід додати лише одне: йдеться про панівні тенденції. У реальному розвитку філософії можна знайти і певні винятки з цих тенденцій, але вони не впливають на картину процесу зміни парадигми загалом.
Важливо також врахувати й те, що симптоми та ознаки некласичності проявили себе не лише у філософії: у літературі їх пов’язують із творами німецьких та австрійських романтиків, у живопису – із появою спочатку імпресіонізму, а потім – абстракціонізму, супрематизму та ін.; подібні ж тенденції спостерігались у музиці. В науці вже у 60-их роках ХІХ ст. австрійський фізик Е.Мах вперше сформулював принцип відносності, стверджуючи, що в світі не існує привілейованих систем відліку. Все це свідчило про те, що поступово ставились під сумнів та ніби розмивались здавалося б такі красиві та кришталево чисті принципи класики і перш за все тому, що вони, попри їх привабливість, не дуже узгоджувались із життям. Останнє засвідчувало себе скоріше відносним, ніж абсолютним, скоріше неоднозначним, ніж навпаки, та ін. Некласична філософія, зокрема, наважилася не протиставити людині чисті принципи, а прийняти людину такою, якою вона є у реальності, через це вона навіть у мовному відношенні постала більш простою, більш зрозумілою та стилістично більш різноманітною.